Культура 2017-12-28 12:56 Петринська Наталя

2017-ий у культурі: дерадянізація, розквіт кіно та нові літературні імена

2017 рік загалом був вдалим для української культури. Це якщо говорити про неї як сферу державної політики, адже на глобальному рівні відбулося багато системних змін. Якщо поглянути вужче, розділивши культуру на сектори, то тут не все так однозначно: 2017-ий, безперечно, був вдалим для українського кіно, але дещо "стагнаційним" для музичної індустрії і театру. Але про все по порядку. Спершу по глобальне.

Деколонізація і дерадянізація

Цього року істотно поглибився відрив від російського інформаційного і культурного простору. Навіть якщо розглядати "деколонізацію" суто прагматично, помітно, що вона спричинила певне зростання, адже утворені ніші заповнив український культурний продукт. Передусім йдеться про запровадження квот на українському радіо (30% україномовних творів в ефірі радіостанцій). Дія квот досить відчутна не лише на економічному, а й естетичному рівні: в ефірах значно побільшало якісної української музики і поменшало російської попси. У 2017 були введені й квоти на українську мову в ефірі (75% державної мови для загальнонаціональних і регіональних телеканалів). Утім, повноцінно мовні квоти запрацюють восени 2018-го, а поки канали мають перехідний період для упорядкування свого контенту відповідно до нового законодавства. Утвердженню української мови у гуманітарній сфері сприятиме й цьогоріч ухвалений закон про освіту, який до того ж має дерадянізувати цю сферу, запровадивши у школі педагогіку партнерства. У 2017-му також відбулося блокування російських соціальних мереж "Одноклассники" і "ВКонтакте", що також позитивно позначилося на інформаційному й культурному просторі України.

Культура як сфера державної політики пережила низку важливих трансформацій у 2017 році. Усі вони спрямовані те, щоб відійти від радянської моделі управління. Впровадження менеджменту за західним зразком, конкурентність і відхід від сприйняття культури як певного нерентабельного "придатку" до економіки – основна тенденція 2017-го в культурній політиці держави. Цього року повноцінно запрацював новостворений Інститут книги, а в його керівництво увійшли справжні фахівці із літературного середовища (Тетяна Терен, Анастасія Левкова, Олена Кухар). Ще одна визначна подія року – створення Українського культурного фонду, який займатиметься фінансуванням культурних проектів на конкурсній основі. Наразі відбулася його реєстрація і триває формування наглядової ради.

Читайте також: Культурна інтеграція. «Креативна Європа» та інші

До того ж у 2017-му Верховна Рада ухвалила закон про кінематографію, який за словами заступника міністра культури Юрія Рибачука, "закладає величезний зсув у державній підтримці стратегічно важливої галузі в Україні". Голова Держкіно Пилип Іллєнко в інтерв'ю Тижню назвав цей закон "революційним", адже він дає змогу "відійти від радянської системи підтримки кіно, а саме системи державних замовлень".

Отже, на державному рівні вектор культурного розвитку окреслений – відхід від радянського фінансування культури "за остаточним принципом", формування якісно нових інституцій, акцент на відкритих конкурсах, за результатами яких проекти й отримуватимуть гроші від держави. Ну, і звісно, "подалі від Москви" – списки забороненої культурної продукції і діячів з країни-агресора повняться чи не щомісяця. Організовувати концертам "гастролерам" із Росії теж буде складно, адже у 2017-му ВР ухвалила закон, згідно з яким привезти російського виконавця можна буде лише після відповідного запиту до СБУ.

Сектори культури: попереду кіно й література

З усіх культурних індустрій пальму першості у 2017-му тримав український кінематограф, адже протягом року  в українському прокаті регулярно з'являлися українські фільми і восени показали непогані касові збори. Рекордсменом прокату стала стрічка Ахтема Сеітаблаєва "Кіборги" про оборону Донецького аеропорту (за результатами третього вікенду загальні касові збори «Кіборгів» сягнули 19 348 846 грн). Пилип Іллєнко вважає, що успіх "Кіборгів" – це успіх цілого сезону, адже попередні стрічки, які вийшли на широкі екрани, такі як фентезі "Сторожова застава", комедія "Dzidzio Контрабас" та історична драма "Червоний" створили кумулятивний ефект і, так би мовити, "утвердили" у глядацької аудиторії думку про те, що українське кіно може бути якісним і цікавим.  2018-го року заплановано ще більше прем’єр, до того ж різних жанрів: у Держкіно обіцяють не лише історичні драми й фільми про війну, а й горори, комедії і мелодрами.

Українське кіно нарешті стало видимим не лише для глядача всередині країни, а й для іноземної аудиторії. Цьому сприяла участь наших стрічок у міжнародних фестивалях класу "А". Особливий привід для гордості – висунення трьох українських стрічок на "Оскар" (від України – "Рівень чорного", від Словаччини –  українсько-словацький фільм "Межа", від Литви "Іній", створений у ко-продукції України, Польщі, Литви, Франції).

Досить вдалим 2017 рік був і для української літератури. Україна була потужно представлена на Франкфурстькому книжковому ярмарку, істотно зросла кількість перекладної літератури та перевидань наших давніших авторів (як-от серія “Наші 20-ті”) . Серед український книжок подіями стали "Інтернат" Сергія Жадана і "Земля загублених" Катерини Калитко: перша стала фаворитом читацької аудиторії, друга – літературних критиків.

Читайте також: Наталя Пасічник: «Україна — це не лише фолк»

"Великий плюс ситуації в нашій сучасній літературі цього року в тому, що ми нарешті маємо багато хороших текстів – читабельної та цікавої прози. Озвалися й ті визнані, на кого чекали (Жадан, «Інтернат», Винничук, “Лютеція”) чи вже й не чекали (Ірванець, «Харків. 1938»), менш поки визнані (Сняданко, “Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма”) і вельми перспективні (Амеліна, “Дім для дома”). В прозі дебютують викладачі університетів (Єрмоленко, “Ловець океану”) та їхні студенти (Українець, “Малхут”), а добрі поети починають писати не менш добру прозу (Калитко, “Земля загублених”). З самою поезією традиційно теж все добре: збірки Крук, Кіяновської, Бабкіної, Гладун, Мимрука тому свідчення. Загалом масштаб виданого зростає, а спектр творчості розширюється. Спокійнішою стає і довколалітературна ситуація: відходять в минуле істерики на кшталт “нам бракує фентезі”, “у нас немає критики”, “у нас неякісний переклад” і подібне. Нарешті ми можемо дозволити собі розкіш не читати всього (бо треба підтримати українське), а читати лише те, що нам подобається, добираючи “своїх” авторів та особисто нам цікаві тексти" –розповів "Тижню" літературознавець Ростислав Семків.

У музичній індустрії справи дещо гірші. Музичний оглядач і лідер гурту "ХЗВ" Альберт Цукренко відзначає певну стагнацію, адже нових яскравих проектів цьогоріч не з'явилося й плоди успіху продовжують збирати вже відомі виконавці, такі як Onuka, "Даха Браха" чи Vivienne Mort. Музичні критики відзначають, що у 2017-му здебільшого розвивалася українська поп-сцена, оперативно заповнюючи нішу, донедавна окуповану російською попсою. Українські поп-виконаці вже цілком здатні збирати великі зали, а перегляди їхніх кліпів на Youtube сягають мільйонних цифр. Серед найкращих альбомів року музикознавці називають міні-платівку "Before The Shades" сумського інді-гурту The Elephants, реліз проекту Марка Галаневича OY Sound System "Attention! Attention!", альбоми "Нові імена" гурту 5 Vymir та "Гуцул-метал" KARNA.

Театральна сцена у 2017-му теж переважно живилася за рахунок попередніх років. Театральний критик Олег Вергелис для видання Korydor назвав основною тенденцією року "утвердження нового театрального покоління мілленіалів. Тобто ті молоді митці, які ще декілька років тому робили перші, інколи непевні кроки, нині стали досить активним та пробивним сценічним поколінням". Серед важливих театральних подій року – офіційне відкриття оновленого Театру на Подолі, й проведення фестивалів Porto Franko в Івано-Франківську та "Кропивницький" в однойменному місті, який оглядачка "Тижня" Світлана Орел назвала "найграндіознішою культурною подією міста за всі роки Незалежності". Утім, є і втрати: Владислав Троїцький цього річ заявив про закриття "Гогольфесту", який протягом багатьох років виконував функцію найпрогресивнішого мультидисциплінарного майданчика столиці.

Читайте також: 100 років боротьби через 10 провідників

Найцікавішими арт-проектами 2017 року стали проекти, які, за словами мистецтвознавця і куратора Павла Гудімова "так чи інакше апелюють до нашої мистецької пам’яті". Передусім йдеться про виставку у Національному художньому музеї, присвячену дослідженню візуальних образів «Енеїди» Котляревського, під назвою «Проект Енеїда»  (близько 200 експонатів, книжка, присвячена історії ілюстрування «Енеїди», та понад 30 супутніх заходів). Окрім НХМУ, у 2017-му масштабними подіями відзначився й Мистецький арсенал. "В Україні нарешті з’являється музейно-виставкова школа. Свідчення цього – останні проекти в Мистецькому арсеналі, які я можу назвати дуже виразними, це – «Бойчукізм» і «Японія». Тобто сформувався комплексний виставковий підхід" – каже Павло Гудімов. Найцікавішою архітектурною подією він називає відкриття Центру Шептицького у Львові, побудуваного з нуля за проектом німецької групи Behnisch Architekten. "А загалом цього року я вважаю найбільшим досягненням, що багато галерей поступово почали говорити про свої проблеми і зараз вибудовується таке елементарне явище як реформа музейної галузі. Про потребу таких змін говорять як представники громадянського суспільства, так і офіційні спільноти" – підсумовує Павло Гудімов.

Новини RedTram

Loading...