Світ 2018-01-22 11:13 Лапаєв Юрій

Життєво важливий прецедент

Що спільного в Акта Маґнітского та антиросійських санкцій, запроваджених у зв’язку з агресією проти України

16 листопада 2009 року в СІЗО в’язниці «Матросская тишина» в Москві загинув чоловік. Згідно з офіційною версією причиною смерті 37-річного юриста став серцевий напад. Але насправді його загибель була спричинена тривалими хворобами через надзвичайно погані умови ув’язнення та жорстокими катуваннями. Викрадання людей, вбивства й катування за участю силовиків стали для російської влади нормальною практикою. Більшість таких злочинів лишається без жодного розслідування, а тим паче покарання. Однак того разу трапилося дещо надзвичайне. Про смерть чоловіка заговорили. Деталі трагедії стали відомі далеко за межами Москви чи навіть Росії. Звали його Сєрґєй Маґнітскій. А загибель призвела до одного з найбільших політичних загострень між США та Росією від часів холодної війни.

Ті часи важко назвати складними для міжнародних відносин двох наддержав. Росія насолоджувалася високими цінами на нафту, стрімко набирала сили на світовій арені. Економічна ситуація давала змогу дедалі більше міжнародних питань вирішувати на свою користь. «Встали з колін» — популярний тоді вислів серед політиків та навіть простих людей. Всередині країни росіяни з радістю відмовилися від свободи та законності на користь нафтодоларової ситості, заплющили очі на корупцію та авторитаризм влади. Дешеві кредити, модні бутики та закордонні відпустки занадто різко контрастували з «буремними дев’яностими». Здається, навіть фінансова криза 2008-го минула майже непоміченою. Хіба не привід дозволити таким сильним і впевненим у собі господарям Кремля трохи забути про права людини?

Читайте також: США розширили список Маґнітского: під санкції потрапив Кадиров і ще четверо росіян

У США теж настали часи контрастів. Замість простакуватого, але войовничого республіканця Джорджа Буша-молодшого прийшов зовні такий розумний, елегантний і дипломатичний демократ Барак Обама. «Yes, we can» («Так, ми можемо») — таким було його передвиборче гасло. Здавалося, він і справді міг прибрати весь той безлад, який залишив йому попередник, лише своєю усмішкою. Америка Обами вирішила забути всі образи в міжнародних відносинах і розпочати все з чистого аркуша. Щодо Росії, здається, це був найкращий час, адже на зміну жорсткому Путіну прийшов начебто прозахідний та ліберальний Мєдвєдєв. У Білому домі навіть придумали для цієї політики спеціальний термін «перезавантаження». Символічну кнопку з таким словом повезла 2009 року на конференцію з роззброєння в Женеві тодішній держсекретар Гілларі Клінтон. За задумом було б непогано натиснути червону кнопку, перезавантажити відносини й стати надійними партнерами та друзями замість конфліктів.

Американцям дуже подобаються хепі-енди, тому цього разу Адміністрація Обами заради щасливого фіналу була готова багато чого пробачити Росії. Американська влада прекрасно бачила все, що відбувалося тоді в РФ. Ніхто не порушував незручних питань щодо банківських рахунків або елітної закордонної нерухомості російських чиновників. Активісти та організації із захисту прав людини намагалися з широко заплющеними очами дивитися на ситуацію в країні. Грузію та Україну не прийняли до НАТО, бо таке розширення не подобалося Москві. П’ятиденна війна в Грузії 2008 року, яка закінчилася смертю понад чотирьох сотень осіб та окупацією частини грузинської території, не мала фактично жодних наслідків для російсько-американських відносин. Справді, чи є сенс сваритися двом друзям через такі дрібниці? Доки існує показовий мир, а торгівля зростає, чи варто взагалі з’ясовувати стосунки? Втім, перезавантаження, яке привезла Клінтон, дійсно стало символічним, але не так, як хотіли б американці. Перекладачі з Вашингтона тоді помилилися й написали PEREGRUZKA, і це певним чином стало пророцтвом. Занадто м’яка політика США пізніше спричинилася до загострення у відносинах між двома країнами через Маґнітского, а далі розв’язала руки Путіну, в перспективі надавши йому «ліцензію на вбивство» в Сирії та Україні.

Покарання без злочину

Сам Сєрґєй Маґнітскій найменше був причетний до будь-яких аспектів міжнародної політики. Він лише допомагав розібратися з податками Біллу Бравдеру, інвестиційному банкірові, який народився в Чикаго, але пізніше набув британське громадянство. Справу Бравдера не раз висвітлювали світові ЗМІ, сам він написав про це книжку «Червоний циркуляр» («Red notice», 2015), за якою навіть планується зняти фільм. У банкіра після багатьох років успішної інвестиційної діяльності в Росії виникли проблеми з тамтешніми державними органами, через що він вирішив припинити свій бізнес в РФ. Коли справи було майже закрито, а фонди виведено до Великої Британії, російські правоохоронці стали вимагати від нього плату за спокійне завершення бізнесу. Не отримавши бажаного, міліція, податкова та ФСБ розпочали проти Бравдера тривалу операцію, що закінчилася банальною крадіжкою.

Читайте також: США запровадили нові санкції проти двох військових підприємств РФ

Йдеться про вкрадені з державного бюджету РФ $230 млн податків інвестиційного фонду Hermitage Capital Management, яким керував банкір. Саме його звинуватили в цьому злочині, хоча, за даними фінансиста, цю оборудку організували російські чиновники. Вона почалася в 2007 році з обшуків у його офісах у Росії, що дало можливість підробити установчі документи на фірми Бравдера. «Нові власники» створили штучну заборгованість, яку врешті-решт через суд стягнули на користь «постраждалих» із законно сплачених британцем податків. Усі ці гроші через низку підставних фірм та банків опинилися на приватних рахунках в іноземних фінустановах. А винним у зникненні бюджетних коштів призначили Білла Бравдера.

Унікальність і важливість Акта Маґнітского в тому, що він став основою для аналогічних міжнародних законів,зокрема у Великій Британії, Нідерландах, Канаді. Схожий нормативний документ 2012 року ухвалив Європарламент

Сам він із Лондона через своїх юристів намагався довести власну невинність. Експертом із податкового законодавства запросив Маґнітского, аудитора з московської філії британської компанії Firestone Duncan. Частину колег зміг вивезти до Лондона, тоді як Маґнітскій відмовився виїхати з країни, навіть попри небезпеку для себе. У листопаді 2008-го його заарештували за сфабрикованими матеріалами. Незважаючи на численні скарги Сєрґєя, зокрема й прохання про медичну допомогу, він більш як рік залишався під вартою, його перевозили з однієї в’язниці до іншої. Його хвороби прогресували. Правоохоронці тривалий час намагалися вибити з нього свідчення проти Бравдера, однак їм не вдалося. Після одного із «сеансів» катувань у листопаді 2009-го Сєрґєй Маґнітскій загинув у СІЗО. Російська влада багато разів на всіх рівнях заявляла про відсутність провини правоохоронців, відмовляючи в початку розслідування причин загибелі. У 2013 році московський суд заочно визнав Бравдера вин­ним в ухилянні від сплати податків, а Маґнітского — у шахрайстві посмертно.

Зачинені двері

Смерть Маґнітского дуже вплинула на Бравдера. Пошук справедливості в справі Сєрґєя стала для нього особистою справою. Втім, не лише бажання помститися за смерть невинного колеги було причиною активності Бравдера. На сторінках своєї книжки він згадував, що побоювався звернення російської влади до Інтерполу з міжнародною вимогою про його арешт із подальшою екстрадицією до РФ. Бравдера, який на той момент був успішним інвестором і щасливим сім’янином, лякала перспектива повторити долю Маґнітского, тому його боротьба була не лише за репутацію Сєрґєя, а й за власне життя.

Спочатку Бравдер звертався до британської влади та численних міжнародних правозахисних організацій. Однак більшість із них не дуже цікавилася черговою жертвою режиму. І тоді, і тепер для Росії такий епізод важко назвати чимось надзвичайним: за даними Інституту проблем сучасного суспільства, у 2016 році РФ посідала друге місце у світі за кількістю ув’язнених, маючи 463 засуджених на 100 тис. населення за середнього показника поміж схожих країн 288 осіб. У 2014-му генеральний прокурор РФ Юрій Чайка офіційно визнав, що у в’язницях незаконно перебуває понад тисяча осіб. За останні роки в РФ різко зросла кількість обвинувачень у тероризмі, про справедливість яких можна судити за справами «диверсантів» Панова, Сенцова та Сущенка. Справа Маґнітского тоді була лише ще одним прізвищем у черзі інших. Не дали жодних результатів звернення до МЗС Великої Британії, Ради Європи, Гельсінської комісії США, кейс був викреслений як не дуже важливий із тексту послання Обами до Мєдвєдєва. Неохоче бралися за висвітлювання справи й журналісти.

Лупайте сю скалу

Невдачі на міжнародній арені змусили Бравдера звернутися до своєї історичної Батьківщини — США. Після низки зустрічей у Вашингтоні йому порадили включити весь перелік винних осіб до чинної Декларації 7750, підписаної президентом Джорджем Бушем-молодшим у 2004 році. Документ припиняє дію віз і забороняє в’їзд на територію Сполучених Штатів усім закордонним чиновникам, хто має серйозні корупційні обвинувачення, зокрема й за межами США. Відрізати злочинців від можливості вільно витрачати вкрадені гроші було вдалою ідеєю. Втім, її відкинув секретар Державного департаменту, керівник відділу відносин із Росією Кайл Паркер. Через перезавантаження на Капітолійських пагорбах тоді не дуже хотіли сваритися з Москвою, тому Бравдер був змушений шукати інші шляхи.

Читайте також: Список Маґнітского і посмертна гримаса Радянського Союзу

Він задіяв усі можливі лобістські кола й домігся спочатку листа від сенатора-демократа Бена Кардіна до держсекретаря Гілларі Клінтон у 2010 році, а пізніше й презентації в Комісії з прав людини при Палаті представників під проводом конгресмена Макґоверна. Саме останній запропонував не просто заборонити російським службовцям в’їзд до США, а ухвалити відповідний закон. Згідно з американськими правилами для збільшення шансів законопроекту на розгляд та ухвалення його бажано лобіювати представникам обох партій.

Для успіху Бравдеру бракувало представника Респуб­ліканської партії, тож він заручився підтримкою відомого «друга» Росії Джона Маккейна. Формулювання тексту майбутнього закону тривало доволі довго, його намагалися зробити надійним бар’єром на шляху брудних інвестицій та корумпованих чиновників, тому перші чернетки з’явилися в травні 2011-го. Весь цей час команда Бравдера активно працювала над тим, щоб переконати громадськість у важливості ухвалення законопроекту: проводила презентації справи Маґнітского, готувала інформаційні відео про його переслідувачів, зустрічалася з пресою. Їхнє власне розслідування тривало, тому список винних осіб, на яких мала б поширюватися дія закону, поступово збільшувався. Аж поки на пропозицію сенатора Кардіна до тексту не внесли доповнення, згідно з яким дію закону можна було поширити на будь-яких порушників прав людини в Росії.

Утім, така проміжна перемога створила й перешкоду: Адміністрація президента не хотіла йти на відкриту кон­фронтацію з Кремлем, такі дії цілковито суперечили політиці перезавантаження. Одним із тих, хто довгий час затримував винесення законопроекту на голосування, був Джон Керрі, тодішній голова Комітету з міжнародних відносин Сенату США. Така його позиція пояснювалася бажанням без зайвих ускладнень прийти на посаду держсекретаря, яку він, власне, й обійняв пізніше. Єдине, що допомогло в цій ситуації, то це скасування поправки Джексона — Веніка від 1974 року, які стосувалися торговельних обмежень щодо РФ. Акт Маґнітского, як почали називати законопроект, став своєрідною заміною цього закону. З допомогою численних лобістів він потрапив на голосування до Палати представників у листопаді 2012-го, а пізніше в грудні документ був успішно проголосований у верхній палаті Конгресу США, таким чином набувши статусу закону. А отже, щоб його скасувати, необхідно повторити всю процедуру: розгляд у комітетах Сенату та голосування обох палат. Це є певною страховкою на випадок чергових «перезавантажень» у міжнародних відносинах США чи приходу до влади президентів, що мають симпатії до Росії.

Кістка в горлі

Унікальність і важливість Акта Маґнітского в тому, що він став основою для аналогічних міжнародних законів, зокрема у Великій Британії, Нідерландах, Канаді. Схожий нормативний документ 2012 року ухвалив Європарламент. Крім того, первинний список із 60 осіб, безпосередньо винних у загибелі Маґнітского, постійно доповнюється іншими порушниками прав людини. Наприклад, у грудні 2017-го стало відомо, що до нього доданий голова Чеченської Республіки Рамзан Кадиров.

Для України цей документ важливий тим, що саме він ліг в основу рішень про санкції проти Росії 2014 року. Використовувалися схожі механізми, зокрема заморожування активів, припинення співпраці та заборона в’їзду, причому крім фізичних осіб до списку додавалися компанії та політичні організації. Тоді ситуація здебільшого нагадувала 2009-й: Барак Обама знову не бажав виявляти рішучість у питанні протидії РФ, намагаючись без зайвих скандалів завершити свою президентську каденцію. Оминувши обов’язки США відповідно до Будапештського меморандуму, санкції, як і Акт Маґнітского, прив’язали передусім до порушення прав людини. Як зазначено в тексті розпорядження від 6 березня 2014 року, заборона в’їзду та заморожування активів стосувалися «осіб, які виконують урядові функції в Криму без дозволу української влади, що підриває демократичні процеси та інститути України». Водночас важливим моментом, який вказаний і в розпорядженні Обами, є те, що ці дії становлять «небувалу та надзвичайну» загрозу не лише для України, а й для «національної безпеки та міжнародної політики» самих Сполучених Штатів. Фактично агресивні дії російських ставлеників у Криму були визнані небезпечними для США.

Читайте також: У Литві набув чинності "закон Маґнітського"

На відміну від Акта Маґнітского рішення про введення санкцій не було закріплене законодавчо, що лишало можливість для їх швидкого скасування без участі Конгресу. Ці побоювання посилилися з обранням Дональда Трампа президентом США. Але питання покарання агресора згуртувало американських політиків, і 15 червня 2017 року республіканці та демократи практично одностайно проголосували за закріплення санкцій. Цей законопроект об’єднав усі попередні розпорядження президента без розділення причин (Крим чи Донбас) і, головне, створив основу для майбутнього розширення санкцій та забрав у Трампа можливість їх одноосібного скасування. Понад те, під тиском політиків і громадськості 21 грудня 2017 року Трамп підписав наказ про блокування майна осіб, причетних до серйозних порушень прав людини або корупції (Executive Order Blocking the Property of Persons Involved in Serious Human Rights Abuse or Corruption). Цей наказ також ґрунтується на Акті Маґнітского.

Таким чином, санкції проти осіб, компаній та організацій РФ стали чимось більшим, аніж просто чорний список. Хоча суперечки щодо їхньої ефективності тривають, можна говорити про перше використання економічної зброї в таких масштабах. Іранські та північнокорейські санкції схожі за охопленням, однак значно менші за своїм впливом на світову економіку, враховуючи внесок національних економік цих двох країн. Замість застосування військових чи інших інструментів обрано не менш дієвий, але більш гуманний. Удару було завдано в найчутливіші зони російської промисловості: нафтогазовий сектор, окремі банківські установи та оборонно-промисловий комплекс.

Напрям санкцій обрано правильно, що підтверджує стагнація російської економіки, яка триває вже майже три роки. Водночас, як і у випадку Бравдера, не варто розглядати запроваджені Сполученими Штатами обмеження проти Росії виключно з позиції відновлення справедливості. Певним чином це сприяє досягненню переваги американських компаній на глобальному ринку. Санкції проти монополії Газпрому відкривають можливість американським постачальникам скрапленого природного газу створити таку саму монополію в країнах Балтії. А витіснення російських експортерів озброєння усуває конкурентів для США на ринках Арабського світу. Маркетинг, нічого особистого.

Звичайно, російська влада дуже чітко розуміє важливість і значення Акта Маґнітского, адже йдеться не лише про вплив на імідж країни та певні обмеження для внесених до нього осіб. Саме тому російська сторона докладає значних зусиль до того, щоб документ було скасовано. Під удар потрапив Бравдер, на якого послідовно вішають організацію афери з податками. Маґнітского було посмертно звинувачено в шахрайстві. Для росіян дуже важливо довести, що Бравдер і Маґнітскій є злочинцями й не варті тих збитків, яких зазнали США та РФ у результаті ухвалення закону. Скасувавши його, Кремль фактично відкриє собі шлях до перегляду санкцій, уведених внаслідок подій в Україні. Саме тому над цим важливим питанням працює велика кількість лобістів найвищого рівня. Нещодавно повідомлялося, що в процесі розслідування зв’язків родичів Трампа з російськими політиками встановлено факт переговорів і зустрічі сина президента Дональда Трампа-молодшого та російського адвоката Наталії Вєсєльніцкої, яка активно просувала ідею скасування Акта Маґнітского. До захисту РФ долучаються й американські сенатори, як-от Дейна Рорабахер. За російської підтримки випускаються фільми та книжки, що формують уявлення про вину Бравдера.

Так само й щодо України Кремль не шкодує коштів і зусиль: перешкоджає розслідуванню катастрофи малайзійського МН-17, постійно вказує на українську сторону як на порушницю мінських домовленостей, заперечує докази агресії РФ у Міжнародному кримінальному суді. А за скасування санкцій послідовно виступають кишенькові європейські політики.

Така активність російської влади має дістати належну оцінку та усвідомлення з боку української сторони. А головне — Україна має зайняти активнішу позицію щодо цієї справи. Поки що, зосередившись на санкціях, наша дипломатія змушена реагувати на російські операції, замість того щоб робити власні активні кроки на випередження. Білл Бравдер у своїй книжці досить зрозуміло розписав увесь складний механізм лобіювання в Сполучених Штатах. Здається, настав час скористатися інструкціями.

схожі публiкацii

Новини RedTram

Loading...