Культура 2018-01-30 11:16 Гончарова Єлизавета

Інша Донеччина: донецькі сонети Миколи Чернявського

120 років тому на Донбасі вийшла перша україномовна поетична збірка

У рік, коли в державі згадують та аналізують події сторічної давності, пов’язані з визвольним рухом, дослідники літератури вважають доречним повернути з небуття творчість Миколи Чернявського — письменника з Донеччини, якого розстріляли за любов до України.

 

Нещодавно світ побачила невеличка саморобна книжка, яку видано коштом двох ГО: «Українська ініціатива» та «Бахмут Український», де можна прочитати кілька оповідань і віршів Чернявського. Автори зізнаються, що таким чином намагалися розбудити цікавість суспільства до майже невідомих, але славетних сторінок історії. На жаль, навіть зацікавленій людині зараз дуже важко знайти хоч якусь інформацію на цю тему. Творчість Сосюри, наприклад, вивчають у школі, інформації достатньо, а з Чернявським ситуація значно гірша: у масштабах України він не такий відомий.

 

Читайте також: Данило Заболотний. Від віршів до щеплень

 

«Цього року ми маємо потрійні «ювілеї» Чернявського: 150 років від дня народження, 120 — від видання його «Донецьких сонетів» — першої україномовної збірки на Донбасі, 80 років з моменту розстрілу в катівнях НКВД, — розповів на презентації книжки в краєзнавчому музеї Бахмута керівник «Української ініціативи» Юрій Косенко. — У грудні 2017-го ми були в Добропіллі, провели захід вшанування, з радістю побачили збірку доповідей конференції з творчості Миколи Чернявського, потім побували в його рідному селі Шахове Добропільського району».

 

Науковець вважає, що про постать Чернявського дуже важливо говорити саме з погляду визвольного руху. Своїм талантом він безпосередньо долучився до боротьби під час визвольних змагань. Особливо тому, що це стосується Донбасу, про який традиційно дуже мало інформації. Міністерство інформаційної політики України публічно пообіцяло цього року видати велику збірку творів Миколи Чернявського для поширення в бібліотеках всієї країни. Зараз почитати твори письменника можна в раритетних виданнях кінця ХІХ століття, а в 1920-х роках було видано 10-томник його творів. В інтернеті є відскановані деякі тексти звідти. У бібліотеках можна навіть знайти двотомник 1966 року, але, на жаль, саме там тексти були спотворені цензурою, хоча й видавалися вже після реабілітації письменника. Тому є нагальна потреба видати повну збірку.

 

Відродження його імені почалося з 1964 року, коли донецький літературознавець Костенко надрукував у видавництві «Донбас» літературно-критичний нарис про життєвий і творчий шлях Миколи Чернявського «На шляхах велелюдних». Але осередки пам’яті про Чернявського на Донеччині з’явилися після набуття Україною незалежності. У Добропіллі є названа на його честь вулиця, у сільській школі Святогорівки — музейний куточок. У середині 1990-х і в Бахмуті було створено музейну кімнату Чернявського. І не тільки тому, що саме тут надрукували його першу книжку — «Донецькі сонети». У місті тоді багато чого друкували, бо це був осередок культурного життя. Але Микола Чернявський пов’язаний змістом більше: він навчався в Бахмутській духовній школі, а потім 12 років викладав там музику. Тоді й почав писати свої поезії, заглиблюватися у вивчення української літератури. Викладання в той час відбувалося лише російською, тому, можливо, згодом він став таким собі звичайним російським письменником. Але під впливом української літератури зрозумів, що не бачить себе в цьому мовному та ментальному середовищі: «Отже, переломний момент настав у душі під впливом творів Куліша та Шевченка. «Ось той стан, ось ці борці, що до них ти повинен іти», — владно без вагання сказало моє серце. Велике і славетне море московське, але воно заливає твій рідний край, воно вороже твоєму народові, з ним треба боротися, а не посилювати його, примикаючись до його хвиль», — написав Микола Чернявський, який до останнього лишався вірним ідеї та поплатився за це своїм життям.

 

Читайте також: Стратегія чітких кордонів

 

Він не був активним у революційній діяльності, але, попри це, у визвольному русі його вплив великий. Талант Чернявського помітили Коцюбинський, Франко, Грінченко. Він займався самоосвітою, збирав фольклор. У процесі спілкування та листування Коцюбинський запросив на Чернігівщину, де Чернявський міг залишитися надовго. Але ліси та болота здавалися письменнику гнітючими, йому були потрібні донецькі степи — про це він писав і у своїх творах. Хотів повернутися на Донеччину, але в Російській імперії, яка панувала тоді на тій території, влаштуватися україномовному митцю вже не було можливості. Тоді він оселився в Херсоні, де почав писати великі прозові твори, хоча починав як поет.

 

«З 1903 до 1919 року він працює в губернському земстві, а після того живе з учительської та лекторської праці, пізніше — з літературної діяльності», — зазначає в книжці Ольга Тимчишин, заступник голови правління «Українських ініціатив».

 

Читайте також: Київ об’єднує всі українські землі

 

До речі, спогади Чернявського про літераторів мають не тільки літературну, а й наукову цінність. Керував просвітницьким товариством «Українська хата в Херсоні», яке розгорнуло дуже широку просвітницьку діяльність: створювало бібліотеки, книгарні, видавало книжки, організовувало театральні гуртки та українознавчі курси для вчителів. У 1917 році вийшла перша україномовна газета в Херсоні, що мала таку саму назву, як і товариство. Писав тексти про автономію України ще до проголошення УНР та багато інших матеріалів. Тому дуже цікаво зібрати ще і його публіцистичні доробки — це буде доповненням портрета письменника.

 

Чернявський мав можливість емігрувати після падіння УНР, але залишився. Він розумів, що його переслідуватимуть, проте вибір його був непохитним. Письменник вважав, якщо поїдуть всі інтелігенти, процес асиміляції буде швидкий, тому свідомо пішов на жертовний вибір. Епізодичні арешти та допити тривали кілька років. І закінчилися стратою в 1938-му. Є фотокопії документів, де зазначається, що 27 листопада 1937 року трійка НКВД в Миколаївській області ухвалила: «Чернявского Николая Федоровича расстрелять». Вирок здійснено 19 січня 1938 року. Микола Чернявський був реабілітований 1956-го, через 10 років видали двотомник його творів, який, утім, важко назвати повним та нецензурованим.

 

О, ні! Вкраїна не загине!

Коли народний океан

Співа, неначе той орган,

Є сила в нім — душа єдина.

(«Донецькі сонети», 1898)

Новини RedTram

Loading...