Світ 2018-02-17 11:04 Ворожбит Ольга

Томаш Пйонтек: «Поляки хочуть правди»

Тиждень поспілкувався з польським журналістом Томашем Пйонтеком про його книжку-бестселер «Мацеревич і його таємниці» та те, як російська мафія й спецслужби можуть впливати на польську політику.

На сьогодні продано вже 250 тис. примірників вашої книжки в Польщі. Як гадаєте, що спричинило такий її успіх?


— Поляки хочуть правди та знати, хто з ким має спільні політичні чи бізнес-інтереси. Із них уже досить того, що вони бачать по телевізору. Зрештою, на телебаченні представлена офіційна позиція, натомість там не показують про важливі фінансові зв’язки між різними організаціями й силами, які працюють у політиці та бізнесі. Але передусім причиною успіху цієї книжки є її герой — Антоні Мацеревич. Він надзвичайно важлива постать у польській політиці й історії та впливає на них уже протягом 50 років, тоді як його мало знають за кордоном. Багато років він відіграє роль найбільшого ворога Росії в Польщі, але робить це в такий спосіб, що з нього насміхаються кремлівські опоненти через, наприклад, його теорії змови. Він є основним автором і пропагандистом теорії, згідно з якою росіяни влаштували катастрофу польського президентського літака над Смоленськом у 2010-му.

 

Пам’ятаю, що коли кілька років тому пробував попереджати про впливи РФ у Польщі, то мене намагалися висміяти, закидали, що кажу якісь божевільні речі, як Мацеревич. А втім, у Польщі є приблизно 20% людей, які вважають, що він стовідсотковий патріот і ворог Росії. Вони в нього, можливо, навіть більше вірять, ніж у Ярослава Качинського. Маючи групу фанатичних прихильників, цей політик може дестабілізовувати польську політику в різний спосіб. Коли я розкрив, що Антоні Мацеревич має щонайменше 10 проміжних, але близьких важливих політичних і ділових зв’язків із Росією та її так званою Солнцевською мафією й великим російсько-українським мафіозі Семеном Могилевичем, російською військовою розвідкою ГРУ та з політиками, що працюють у Кремлі, то зрозумів: нічого дивного, що поляки хотіли дізнатися, ким є ця людина. Варто також зазначити, що, попри згадану вище групу прихильників, Мацеревич є також одним із політиків, яким найменше довіряють у Польщі. У деяких опитуваннях кількість таких людей коливається між 50–70%.

 

Мацеревич — важлива особа в польській політиці, але коли ви починали книжку, то як вирішили, що саме він має стати її головним героєм? Ви вже знали якусь таємницю?


— Ні, не знав. Причина написання була простою. Під час передвиборчої кампанії ПіС пообіцяла, що Мацеревич не стане міністром оборони. На той час він обіймав посаду заступника голови цієї партії вже протягом кількох років. Відомо було, що питання розвідки та оборони його цікавили завжди; також обговорювалося, що його можуть призначити міністром оборони, але Беата Шидло, яка вела кампанію, запевнила, що цього не станеться. Однак коли вони виграли вибори, то Мацеревич негайно обійняв згадану посаду. Я себе тоді запитував: як це може бути, що людині, яку так ненавидять (і виборці правиці теж), людині, яка призвела до низки болісних невдач і катастроф у польській політиці (так само й для правиці, із якою він пов’язаний кількадесят років) протягом останніх чверть століття, довірили національну безпеку поляків. Я тоді припустив, що, вочевидь, за ним хтось стоїть: можливо, якісь польські підприємці дають йому гроші, завдяки яким він може завойовувати підтримку й союзників. Тож почав досліджувати, ким є Мацеревич як бізнесмен. Саме тоді й натрапив на таємничого мільйонера з Любліна (насправді з Варшави, але його компанія працює в Любліні). Його звати Роберт Лушня.

 

Читайте також: Марцин Свєнціцький: «Сварки Польщі з Єврокомісією, Брюсселем, Берліном та іншими ослаблюють її позицію»


Виявилося, що ця особа є найближчим політичним і діловим соратником Мацеревича (принаймні був) протягом 30 років. Одночасно, щоправда, він працював платним інформатором комуністичних спецслужб. Лушня з тих людей, із якими Мацеревич, як він сам стверджував, воює. Останній казав, що бореться з впливами колишніх агентів служби безпеки в політиці та бізнесі. Після того як я почав докладніше досліджувати Лушню, виявилося, що комуністичні офіцери, які керували ним як агентом у 1980-х, також працювали й на ГРУ. Далі з’ясувалося, що Лушня познайомив Мацеревича з антиукраїнським (на сторінках різних інтернет-порталів він називає нинішній український уряд «хунтою». — Ред.), антизахідним і проросійським активістом Конрадом Ренкасом. Ця людина зараз керує проросійською партією «Зміна». Матеуш Піскорський, який її започаткував, зараз нарешті перебуває під слідством і підозрюється в шпигунстві на користь Росії.  Схожих зв’язків в Антоні Мацеревича немало. Він давав роботу в Міністерстві оборони таким проросійським експертам, як полковник Кшиштоф Ґай, який у 2014 році казав, що підтримує агресію Путіна проти України, і стверджував, що українці — це фашистська pożoga (пол. pożoga — велика пожежа. — Ред.). Те слово має дуже негативне значення польською: як пожежа й епідемія одночасно. Це мова ненависті. Мацеревич також узяв на роботу такого собі Ґжеґожа Квашняка, який публічно підривав довіру Польщі до західних союзників. Коли ці люди почали працювати в МОН, він довірив їм створення військ територіальної оборони, або ж приватної аматорської армії. Кажу приватної, бо вона не відповідала перед Генеральним штабом Війська Польського, як інші одиниці польської армії, а лише була підпорядкована цивільному політикові, шефові Міністерства оборони, ким був Антоні Мацеревич.

 

І він також запрошував до цієї армії й прихильників Путіна зі згаданої раніше проросійської партії «Зміна» або з організації X-Falanga. Члени останньої літають до Донбасу підтримувати проросійських сепаратистів. І так складається, що згадані вище Ґжеґож Квашняк, Кшиштоф Ґай і заступник міністра Томаш Шатковський, які творили ту дивну армію, були членами чи експертами організації «Національний центр стратегічних досліджень» (Narodowe Centrum Studiów Strategicznych). Він називається «національний центр», але насправді це приватна організація, яку започаткував Яцек Котас. Його називають російським зв’язковим Мацеревича, і він протягом 14 років працював у компаніях, пов’язаних із російською мафією в Польщі. Однак Антоні Мацеревич давав роботу в Міністерстві оборони його експертам. У 2007-му, коли Мацеревич був керівником військової контррозвідки, ця структура надала Котасу право доступу до таємниць польської армії, хоча він на той час уже п’ять років працював у компаніях, пов’язаних із російською мафією й це було відомо. Я знову кажу тут про так звану Солнцевську мафію, яка пов’язана з ГРУ, або російською військовою розвідкою. Таких зв’язків багато. Усі вони ретельно задокументовані, і йдеться про важливі питання, що стосуються влади та грошей. Це не випадкові зустрічі чи індивідуальні бесіди.

 

У січні вас запрошували до штаб-квартири НАТО розповісти про своє розслідування. Як там зреагували на цю інформацію?


— Мене запросили поговорити про російські зв’язки Мацеревича з членами Європарламенту на спеціальній конференції. Незадовго до від’їзду виявилося, що мене також покликали й до штаб-квартири НАТО. Там була розмова з експертами. Вона тривала півтори години, і потім мене попросили надіслати якнайбільше інформації. Те, що я представив, сприйняли з великим інтересом.

 

Читайте також: Польща: влада для одного

 

В інших інтерв’ю ви казали, що представники польської влади не були зацікавлені тією інформацією, яку ви подали у своїй книжці. Чи зараз також ніхто не виявляв інтересу?


— Мені дали неформальний сигнал, що деякі політики в правлячій партії, але радше ті, хто пов’язаний із президентським палацом, а не урядом, підтримують те, що я роблю. Офіційно ж уряд і політики правлячої партії публічно дуже агресивно на мене нападали. Тепер, коли міністр у відставці, такого вже не відбувається, адже його відсторонення підтвердило, що те, що я написав, є правдою. Сподіваюся, що Ярослав Качинський (хоча він ніколи в цьому не зізнається) прочитав мою книжку й зробив висновки.


Проте раніше часто були публічні напади персонального характеру у зв’язку з моєю хворобою зі звинуваченнями в алкоголізмі й наркоманії. Хоча я вже протягом багатьох років не вживаю ні того, ні іншого. Також нападали на мене через мої релігійні вподобання, бо я протестант. Стверджували, що досікуюся до міністра Мацеревича, бо він католик, а я протестант, тож, вочевидь, ненавиджу всіх католиків. Тепер уже ніхто мене не атакує, але жодних вибачень за попередні образи також не було. Крім того, увесь цей час триває слідство в моїй справі. Коли я опублікував свою книжку, міністр Мацеревич звернувся до військової прокуратури й звинуватив мене не в наклепі, наприклад, бо це зрозуміло, що в тому мене неможливо звинуватити, а в тероризмі.

 

Моя книжка має дуже добру документальну базу, кілька сотень приміток і, зрештою, на 90% спирається на відкриті джерела. Саме тому міністр не міг звинуватити мене в наклепі, але натомість звинуватив у тероризмі за ст. 224 Карного кодексу РП. А також у застосуванні насильства або в незаконних погрозах державному службовцю. Це кваліфікується як злочин терористичного характеру. Справа наразі триває, щоправда, її передали з військової прокуратури до цивільної. Взагалі те, що мою справу, справу цивільної особи, вела військова прокуратура, — це окремий абсурд. Звинувачення, звичайно, налякало багатьох журналістів, які почали займатися цими темами. Уперше в історії вільної Польщі журналіста звинуватили в тероризмі через його публікацію. Тут можна сказати, що задля захисту своїх російських зв’язків міністр вдався до російських методів.

 

Ми розмовляємо з вами вже після відставки Мацеревича. Чи відчуваєте ви свою роль у цій відставці?


— Гадаю, так. Чверть мільйона людей купила мою книжку. У західній пресі з’являлися великі статті на ту тему, інтерв’ю зі мною. У Франції було щонайменше вісім матеріалів, потроху почав про цю справу писати The Guardian, один із найвідоміших данських тижневиків Politiken написав велику статтю про неї. Це було безпосередньо перед відставкою. Ймовірно, Ярослав Качинський зрозумів, що не вийде вдавати, що цієї справи немає. І відставка відбулася, бо він вважає, що в такий спосіб її найлегше замести. Натомість я гадаю, що час розв’язати її до кінця. Це теж велика проблема Ярослава Качинського. Можливо, найбільша помилка всього його життя. Качинський постійно стверджував, що є великим ворогом Росії, протягом років презентував себе як великого лідера, а тим часом допустив російську агентуру до Міністерства оборони. Разом із Мацеревичем туди зайшли його колеги зі ще більш кричущими російськими зв’язками. Це компрометує Качинського як лідера та стратега. Тому він намагатиметься цю справу «відчистити», а я намагатимуся її висвітлити до кінця. Пишу наступну книжку.

 

Читайте також: Екстаз Варшави й покірливість Києва

 

Вона буде продовженням цього розслідування?


— Це також книжка про Антоні Мацеревича та його зв’язки. Просто ширша. Тепер я знаю більше.

 

У своїй книжці ви також пишете про так званий касетний скандал у Польщі напередодні минулих парламентських виборів. Яку роль тут відіграє Мацеревич?


— Він дотичний до нього. Ми вже згадували тут Яцека Котаса, який працював на компанії, пов’язані з російською мафією. Як ми бачили, цього пана Котаса Мацеревич просував у різний спосіб, надавши йому передусім доступ до таємниць польської армії. Пізніше, коли Мацеревич став міністром, то взяв на роботу його проросійських колег. Водночас із компаніями, якими керував Котас, були пов’язані особи, котрим належав один із ресторанів, де підслуховували політиків «Громадянської платформи». Те підслуховування (розмови політиків було опубліковано в медіа. — Ред.) призвело до програшу цієї партії на виборах. ПіС перемогла завдяки цьому скандалу. Був також ще один ресторан, де підслуховували політиків, його власник мав бізнес із Андрієм Персоною, українцем, близько пов’язаним із Семеном Могилевичем. І так вийшло, що компанії, на які працював Котас, пов’язані з тим першим рестораном Sowa i Przyjaciele й теж пов’язані із Семеном Могилевичем через Солнцевську мафію. Ті компанії належать до так званої групи «Радіус», яку контролює родина Шустковських. Її голова Роберт Шустковський десятиліттями веде бізнес із Солнцевською мафією, є бізнес-партнером і, можна так сказати, виконавцем Льва Квєтного та Андрєя Скоча (це теж олігархи Солнцевської мафії). Скоч став відомим як найбагатший депутат російської Думи. Він контролює копальні металу в Росії разом з Алішером Усмановим, олігархом, пов’язаним із ГРУ.


Сам Скоч теж працює з ГРУ, де створює парамілітарні організації, що скидаються на територіальну оборону Мацеревича. Семен Могилевич, який був фінансовою «кришою» для Солнцевської мафії, працює з ГРУ вже протягом десятиліття. Навколо цього касетного скандалу не безпосередньо, але з різних боків бачимо, як з’являється Солнцевська мафія та Могилевич. Щоб було все зрозуміло, маю додати, що підслуховування в тих ресторанах не було незалежним. Найперше це робили в закладі Lemongrass. Підслуховував там менеджер. Потім, коли поширилася інформація, що політиків «Платформи» підслуховують і вони перестали приходити в той ресторан, менеджер перейшов до іншого закладу, де погодився бути лише офіціантом, що дивно. Він робив усе, що міг, щоб запросити гостей із попереднього ресторану до нового. Вони знали його як менеджера, прийняли запрошення й почали приходити до нового закладу Sowa i Przyjaciele, і та сама людина вже як офіціант знову їх підслуховувала. Бачимо, що це була операція. Беручи до уваги, що обидва ресторани були пов’язані з російською мафією та ГРУ, можна здогадатися, хто за цим стоїть.

 

-----------------------------------

Томаш Пйонтек — польський письменник і журналіст. Народився 16 березня 1974 року в містечку Прушкув під Варшавою. Закінчив факультет лінгвістики в Міланському університеті. Працював журналістом для тижневика Polityka й італійської газети La Stampa, дописував до журналу Krytyka Polityczna та газети Gazeta Wyborcza. Його книжковим дебютом стала книжка «Героїн» (у 2004-му вийшла українською). Окрім того, Пьонтек є автором близько 20 інших видань. Книжка «Мацеревич і його таємниці» вийшла друком у 2017 році й стала бестселером у Польщі.

Новини RedTram

Loading...