ut.net.ua 2009-10-02 00:00 Рафаель Дмитро

Пастка для африканського студента

Молодь із Чорного континенту заманюють в українські виші низькими цінами, потім просять доплатити або забиратися гет

 

Понад $80 млн на рік приносить вишам навчання іноземних студентів. За підрахунками Тижня, закордонні шукачі українських дипломів щороку витрачають на нашій території понад $200 млн. Вища освіта в Україні має для іноземців і зворотній бік. «Я відчуваю себе тут людиною без прав, – каже молодий африканець. – Чую лише образи й те, що треба платити. Що ми зробили, щоб із нами так поводилися? Україна – європейська країна, ми приїхали сюди легально, щоб навчатися». В Міністерстві освіти України інформацію про упереджене ставлення до студентів із Африки вважають підступами закордонних конкурентів. Але іноземні спостерігачі та місцеві експерти з ними незгодні.
 
Напрацьована схема
 
Спілкуючись із журналістами, вони відмовляються фотографуватись і просять не називати їхніх імен: бояться помсти «рідного» деканату – відрахування і депортації. Троє студентів-африканців підготовчого факультету КНУ імені Тараса Шевченка кажуть, що їхній освітній агент із фірми Carrefour Event Мер Брагім Уабаз узяв у них по $650 за реєстрацію, $550 за візу та запрошення на навчання, а також по $2250, $650 з яких мали піти на квитки до України, а $1600 – страховку, перший рік навчання та проживання в гуртожитку.
 
«В аеропорту Бориспіль нас зустрів перекладач із деканату, який привіз в університет, – продовжує студент із Конго. – Там нам повідомили, що маємо додатково заплатити по 20 785 грн за перший рік навчання та гуртожиток». Студенти сказали, що не платитимуть, оскільки це не входило в умови, які вони узгоджували зі своїм освітнім агентом. На що в деканаті відповіли: хто не заплатить, буде депортований, тому вони мають дати спочатку хоча б частину названої суми. Спроби отримати пояснення від агента були марними – той не відповідав на дзвінки.
 
Хлопці стверджують, що за таким сценарієм цього року вже приїхали три групи студентів із Африки, яких обслуговувала марокканська компанія Carrefour Event, і всі вони мали в Україні аналогічні непорозуміння з деканатом. Перша група з 25 студентів із Конго, Габону, Камеруну, Берега Слонової Кістки та Малі прибула в лютому цього року. Через місяць той же освітній агент, Мер Брагім Уабаз, привіз ще трьох студентів із Африки – одного з Конго і двох із Габону. 5 травня за такою ж схемою приїхала третя група з 28 людей із Конго, Камеруну, Берега Слонової Кістки та Марокко. Останнім, щоправда, додаткову суму до сплати по прибутті в Україну зменшили до 18 тис. грн. Заплатити вони мали за десять днів після приїзду, а тим, хто не вкладеться в цей термін, пригрозили депортацією. Цього разу їхній освітній агент був в Україні, однак сказав: ситуація, що склалася, – не його проблема, оскільки він бере гроші лише за інформування студентів в Африці.
 
«Якби ми знали, що доведеться платити окрім тих тисяч доларів ще й додаткові 20 тис. грн, то не їхали б в Україну, адже навчання виходить занадто дорогим», – говорять студенти.
 
«Є, так би мовити, тут нюанс: ціна навчання керівництвом вишів щороку в червні переглядається і заново затверджується, тому про цінову політику необхідно уточнювати перед початком нового навчального року, – пише у відповіді на запит Тижня директор Українського центру з міжнародної освіти Міносвіти України В’ячеслав Тимохін. – Нові ціни на навчання, як правило, суттєво не відрізняються від торішніх». А ще він радить не вдаватися до послуг сумнівних посередників.
 
Школа безправності
 
За словами Максима Буткевича, координатора проекту «Без кордонів» Центру «Соціальна дія», цей випадок – не унікальний: «Безпосередньо до нас раніше не зверталися з подібними скаргами. Однак у розмовах іноземні студенти досить часто згадували про своїх товаришів, які заплатили величезні суми посередникам, а ті не виконали взятих на себе зобов’язань».
 
За даними недержавної громадської організації Африканський центр та Східноєвропейського інституту розвитку, студенти часто скаржаться на недостовірну інформацію про умови та вартість навчання в Україні. Передусім їх бентежить те, що викладання відбувається мовою, яку вони не встигають вивчити, водночас про справжню вартість навчання вони дізнаються вже в Україні й під загрозою депортації.
 
Порушення прав та упереджене ставлення до студентів із Африки та Азії, які вчаться в українських вишах, стало вже звичним. Зокрема, іноземні студенти стверджують: оплата за навчання на підготовчому факультеті КНУ імені Тараса Шевченка здійснюється не через банк, а просто в деканаті, віддавши гроші, вони не отримують квитанцій. «Ми готові платити, – каже Жозеф, студент з Конго, – але боїмося, що нас усе одно депортують. Ми хочемо лише поваги до наших прав та поваги як до людини».
 
Африканці скаржаться: їх змушують підписувати контракт в одному примірникові й українською мовою, не даючи можливості привести перекладача; забирають у них паспорти, замість яких видають довідки, котрі не визнають за документ представники міліції.
 
«У деяких вишах документи студентів утримує керівництво навчального закладу, і їх видають лише після тривалих переговорів у разі крайньої потреби. Це, безумовно, робить іноземців більш вразливими – бо, скажімо, міліція студентські квитки за документи не визнає, – говорить Максим Буткевич. – У нас було кілька справ із різних міст України, але однакових за суттю. А саме: через певні проблеми, які для українців завершилися б, найгірше, перескладанням заліку чи іспиту, іноземних студентів не просто відраховували з вишу, а й ставили їм у документи штамп про депортацію з кількарічною забороною на в’їзд. Частину цих рішень вдалося оскаржити в суді».
 
Недобрі наміри
 
З африканських країн Україна має міжнародні угоди про спів­працю в галузі освіти і науки лише з Єгиптом та ПАР, однак запрошує на навчання студентів з усієї Африки. «Зараз не здійснюється міждержавне співробітництво в цьому напрямку й немає відповідних договорів, які б регламентували ці процеси», – каже голова Східноєвропейського інституту розвитку Мрідула Гош. За її словами, українські вищі навчальні заклади набирають закордонних студентів, однак визначених правил, яким чином цей процес має відбуватися, немає, а Міносвіти належний контроль не здійснює.
 
У зв’язку з відсутністю необхідної нормативно-правової бази, на практиці залучення іноземців до навчання в Україні здійснюють недержавні освітні посередники, котрі раніше діяли на підставі ліцензії Міністерства освіти і науки, передумовою отримання якої був договір посередника з конкретним українським закладом.
 
«До жовтня 2006 року був жорсткіший режим допуску на освітній ринок суб’єктів підприємницької діяльності (СПД) як посередників з набору іноземців на навчання в Україні, – зазначає В’ячеслав Тимохін. – Щоб набути легальне право займатися такою діяльністю, юридична особа була зобов’язана отримати свідоцтво на право набору іноземців, визначене Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1998 року № 1238. Тобто в межах наданих повноважень Центр здійснював відбір, перевірку спроможності СПД провадити таку діяльність, а також правову і фахову підготовку працівників таких фірм-посередників. З набранням чинності Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» ми втратили згадані повноваження, оскільки регуляторні функції (у цьому випадку видача дозволу на право провадження набору іноземців) не визначені профільним Законом України «Про вищу освіту». Отже, на сьогодні діяльність фірм-посередників на освітньому ринку якимось спеціальними нормами не обмежується і регулюється чинними нормативними актами».
 
Таким чином, нині українські виші найчастіше приймають студентів з-за кордону приватно, використовуючи зв’язки зі своїми випускниками з цих країн. За кордоном освітні агенції обіцяють іноземцям, котрі бажають учитися в Україні, якісну освіту, всесвітньо визнані курси, якісну методику викладання, англомовний супровід у навчанні, з наголосом на практику.
Одним із таких посередників є вже згадана марокканська фірма Carrefour Event, яка залучає до України студентів із Африки. На діяльність цієї компанії, головний офіс якої розташований у Касабланці, скаржаться іноземні студенти та громадські організації. В неофіційній розмові старший координатор Міжнародної організації з міграції Дайва Вількєліте сказала, що конфлікт навколо марокканської фірми спровокований або через поганий менеджмент (студенти отримують неповну інформацію), або ж «тут явно мають місце недобрі наміри».
 
Послуги Carrefour Event пропонуються на офіційному сайті Посольства України в Марокко, де фірма фігурує як єдиний марокканський освіт­ній посередник, затверджений Українським центром із міжнародної освіти при Міносвіти України. Але власник фірми Мер Брагім Уабаз визнає: Carrefour Event вже не має ліцензії Міносвіти України. Попри це, він і далі набирає африканських студентів на навчання в нашій країні. На підготовчому факультеті Київсь­кого національного університету іме­­ні Тараса Шевченка, якому «постачає» африканських абітурієнтів Carrefour Event, від коментарів утримались, на офіційний запит Тижня у встановлений законом термін не від­­­­­повіли.
 

ФОТО:PHL
 
Труднощі перекладу
 
Carrefour Event на своєму інтернет-сайті повідомляє: на вивчення закордонними студентами української або російської мови відводять два семестри, по 240 годин занять у кожному, після завершення яких іноземці навчатимуться в загальних групах разом із українцями. Аналогічну інформацію поширюють й інші посередники, які залучають іноземців до здобуття вищої освіти в Україні.
 
Яким чином африканці й азіати, які зовсім не знають ні української, ні російської мови, вивчать її за такий короткий термін, невідомо. Це при тому, що методику викладання та оцінювання знання з української мови як іноземної поки ще розробляють. Зазначимо також, що після років навчання у вітчизняних вишах державну мову на належному рівні не знають дуже багато українських студентів.
 
«Однозначно можу запевнити, що ВНЗ України спроможні надавати якісну освіту іноземцям, – стверджує В’ячес­лав Тимохін. – Для цього відпрацьована досить ефективна методика викладання української мови, якою провадиться навчання більшості іноземців. На початковому етапі їм надається можливість протягом одного навчального року вивчати українську мову на підготовчих факультетах (відділеннях). Другий етап мовної підготовки забезпечується під час навчання на основних факультетах (нефілологічні спеціальності) – це не менш як 806 годин. Іноземні аспіранти вивчають українську мову впродовж трьох років – понад 1200 годин».
 
Начальник відділу між­народного співробітництва Національного університету «Ки­­­єво-Могилянська академія» (НаУКМА) Любов Щітка запевняє: на навчання в її заклад зараховують іноземних студентів лише з добрим знанням англійської мови, з якої вони складають іспит, та вже з певним рівнем володіння української мови, якою вони проходять співбесіду. Щоправда, з-за кордону до НаУКМА зазвичай вступають люди з Європи або представники української діаспори; студентам із Африки тут змушені відмовляти на підставі незнання української мови та складної перевірки документів про попередню освіту та рівня знань африканців.
 
В Україні лише окремі виші можуть запропонувати іноземцям викладання англійською чи іншою поширеною мовою. Але освітні посередники в країнах третього світу, рекламуючи свої послуги, дещо прикрашають нашу дійсність. Українські університети про зміст реклами своїх можливостей в Африці мають знати. За словами директора Українського центру з міжнародної освіти Міносвіти В’ячеслава Тимохіна, «всю рекламну продукцію чітко узгоджують і надають університети». Натомість у Центрі припускають, що скандал із афри­­канськими студентами, яких ввів в оману марокканський посередник, роздмухують закордонні конкуренти українських вишів.
 
«Іноземні студенти – це, передусім, джерело фінансування, – каже Максим Буткевич. – Але вони хочуть отримати щось у відповідь. На жаль, в Україні їм за їхні гроші часто пропонують зовсім не те, на що вони очікували».
 
За умов недостатньої регламентації надання освітніх послуг іноземцям, наявності мовного бар’єру та відсутності необхідних можливостей для якісного навчання, українські виші й далі набирають іноземних студентів. Тобто дають мовчазну згоду на те, щоб приватні посередники поширювали недостовірну інформацію про навчання в Україні й у не зовсім чесний спосіб наживалися на іноземцях. А все тому, що для багатьох українських вишів навчання іноземців – головна стаття доходів.

[1534]

 
ЦІНА ПИТАННЯ

 

Кількість іноземних студентів, котрі навчаються в Україні, постійно зростає. За даними Міністерства освіти і науки України, сьогодні 204 українські вищі навчальні заклади здійснюють підготовку 43 тис. іноземців із 133 країн світу, що дозволило за 2009 рік заробити $80 млн, а також забезпечити роботою 4 тис. викладачів. Марокканська компанія Carrefour Event, що «вербує» для Київського національного університету імені Тараса Шевченка студентів із франкомовних країн Африки, зазначає: рік навчання в Україні коштуватиме $ 4 тис., проживання – $ 1 тис. Відповідно, без урахування коштів на їжу, медичні послуги та інше, студенти з-за кордону щороку витрачають у нашій країні близько $215 млн. Ця сума співвідносна з річним прибутком великої металургійної компанії.