Історія 2018-03-06 12:38 Гончарова Єлизавета

Інша Донеччина: репресовані, непоховані, забуті...

Що відомо про Великий терор на Донбасі

Донецька земля вміє приховувати таємниці. Вони причаїлися всюди, але найбільше їх у глибоких ранах, які залишилися після того, як люди дістали чорну плоть землі, щоб зігріти свої домівки чи зробити метал м’яким і червоним. Ці пустоти, як історії, заховані глибоко в підсвідомості, відвойовують собі простір, чекають свого часу, щоб вибухнути, зламати тверду породу, змінити все навколо, нав’язати власні правила. Правила важких випробувань і безповоротних втрат...

 

Не можна питати, хто це на старій сірій та пом’ятій фотокартці, яка зазвичай була захована в обкладинку родинного альбому, не можна. Навіть мала, я відчувала, що про це не говорять. Просто діставала її з того потаємного місця і дивилася, намагаючись упізнати, хто він такий, цей чорноокий красень. Я ставала перед дзеркалом і шукала його риси у своєму обличчі. Але коли до кімнати заходили дорослі, швидко ховала світлину. Бо розуміла: не можна.

 

Читайте також: Побудова «православного суспільства». Досвід «ЛНР»

 

У 1937–1938 роках обидва моїх прадіди були запроторені в тюрму Артемівська (нині Бахмут) як вороги народу. Вони не були знайомі, багато чим були зовсім не схожі: один інженер, який приїхав з-під Києва робити дороги на Донеччині, другий грек із Приазов’я. В обох залишилися великі багатодітні родини, піклування про які лягло на плечі жінок. Вони щодня ходили до тюрми, носили пакуночки, у які відбирали крихти з дитячого столу. Ходили довго, аж поки не отримала кожна у свій час довідку про те, що чоловік помер у лікарні при тюрмі від запалення легенів. Зважаючи на дату, кілька місяців хтось добре харчувався сирітськими крихтами. Під час хрущовської відлиги вже діти отримали папірець, що їхніх батьків реабілітовано. Майже наприкінці свого життя мої бабусі наважилися розповісти мені бодай щось, що було заховане в їхніх дитячих спогадах: що на одного доніс колега по роботі, звинувативши в навмисному вбивстві колгоспних коней, а другий потрапив до тюрми через «план», який перевиконувала його сусідка, що працювала в НКВД. Спроби знайти, де поховані мої пращури, були марними, цю інформацію досі не відкрили для ознайомлення.

 

«Ми переживаємо складні історичні часи, пов’язані з руйнуванням стійких міфологем радянського періоду. Перебування народів під тиском комуністичної системи призвело до спотворення як колективної, так і особистої свідомості щонайменше трьох поколінь людей. Міфологеми радянських часів і досі керують суспільством у нестабільні періоди історії та перетворюються на ключову установку, яка визначає поведінку великої кількості людей», — вважає Вікторія Бак, член ініціативної групи пошуковців Бахмута. Вона впевнена, що питання відкриття місць масових поховань жертв репресій 30–40 років XX сторіччя є своєрідним гуманістичним засобом спростування радянського міфу про побудову світлого комуністичного майбутнього. Саме ці неспростовані міфи, на думку активістів, і активізували стійкі стереотипи мислення для залучення великої кількості людей до «русской весны», яка була підготовкою до відкритої агресії Росії проти України у 2014 році.

 

Читайте також: Інша Донеччина: життя та смерть Степана Чубенка

 

Зрозуміло, що територія Донбасу залишається ареною геополітичних інтересів Росії, які реалізуються передусім через утвердження тоталітарних цінностей: ідеї міцної влади, придушення вільнодумства, заперечення внутрішніх та зовнішніх свобод заради порядку, який насаджують керівні органи. Тому для протистояння методиці потрібно відкрити ці криваві таємниці, шукати місця масового поховання, поширювати інформацію про ці історичні події як злочин радянського режиму проти людяності та вшановувати пам’ять безвинно закатованих тоталітарним режимом людей.

 

У пошуковців уже є важливі факти, які вони надали на Всеукраїнській науково-краєзнавчій конференції «Бахмутська старовина: краєзнавчі дослідження-2018». У 1937–1938-му тільки в місті Артемівську існували три окремі відділи НКВД: дорожньо-транспортний, міський та військовий. Кожен із них вів справи та виконував вироки згідно з рішенням обласної трійки УНКВД. Відповідно до директиви політбюро ЦК ВКП(б) 10 липня 1937 року в Сталіно було створено обласну трійку УНКВД, яка виносила вироки. 30 червня 1937-го згідно з наказом народного комісара внутрішніх справ СРСР № 00447 «Об операции по репрессированию антисоветских элементов» запроваджувалися ліміти на розстріли (1-ша категорія) та тюрми на 8–10 років (2-га категорія ). Для Донецької (Сталінської) області попередньо вони становили: 4000 людей (1000 — 1-ша категорія, 3000 —2-га). Трійка УНКВД по Донецькій області в 1937-му перевищила всі ліміти. Було засуджено 12 383 людини (5430 до розстрілу, 7107 до таборів), а в січні – червні 1938-го — 3280 (усі до розстрілу).

 

«Згідно з нашими дослідженнями розстріли засуджених у період із 1937 по 1938 рік у місті були масштабними та не припинялися до 1940-х, — розповідає ще один краєзнавець Світлана Кравченко. — На запит у Галузевий державний архів СБУ (ГДА СБУ) про місце поховання жертв репресій ми отримали відповідь, що таким місцем у Донецькій області був пустир біля селища шахти № 11 у Кіровському районі Донецька. Інші місця невідомі. Враховуючи масштаби терору, єдине місце поховань на Донеччині було не здатне вмістити всіх розстріляних, яких, за даними пошуковця Нікольського, могло налічуватися 50–90 тис.».

 

Читайте також: Справа Олега Головка: суворий вирок і тортури

 

Справді, репресивна машина періоду Великого терору захлиналася від «перевиконання плану» з викриття ворожих груп. Серед слідчих НКВД почалося «змагання» за кількісне викриття ворогів народу, тому розстрільні вироки виконували в кущових осередках НКВД. Зокрема, такий осередок було створено в Артемівську. За свідченнями кандидата історичних наук Сергія Татаринова, розстріли проводили всі три відділи НКВД. У дев’яти томах видання «Реабілітовані історією», які стосуються Донбасу, біля майже третини прізвищ репресованих вказано, що вони розстріляні в Артемівську. 

 

«У музеї є свідчення того, що родичі засуджених, переважно жінки, дізнавшись про можливу страту своїх близьких у тюрмі, винаймали квартири неподалік і стежили вночі за вулицею. Якщо бачили підводи, непомітно йшли за ними», — розповідає старший науковий співробітник краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

 

У цих свідченнях вказується, що підводи були заповнені людьми, але ніхто не знав, живі вони чи мертві. Їх везли до так званих садів НКВД за місто, неподалік села Отрадівка, і закопували в невідомому місці. Інколи жінкам вдавалося за гроші викупити тіла своїх родичів і поховати їх.

 

Читайте також: Генпрокуратура відзвітувала про кількість зафіксованих випадків катування на Донбасі

 

Бахмутянка Кіловата свідчить (мовою оригіналу): «В самом городе производились расстрелы арестованых. Той страшной зимой 1937–1938-го мы с матерью видели на городском кладбище неглубокие ямы, заполненные мерзлыми трупами, едва прикрытые землей».

 

Активісти знайшли й відомості про виконавців страшних вироків. Наприклад, комендантом УНКВД в Артемівську був Леонід Аксельрод. Це він «підмахував» підписи на вироках: «привести в исполнение». Завдяки наявному в ГДА СБУ реєстру службовців органів державної безпеки та матеріалам стало відомо, що він мав вищу освіту, був членом ВКП(б) із 1932-го, працював в органах із 1932-го, проходив службу з 22 березня 1936 року в Донецькій області, був нагороджений орденом Червоної зірки, під час війни був комендантом особливого відділу 10-ї повітряної армії. У 1950-х працював заступником директора Львівської опери.

 

Підтвердженням того, що розстріли виконували саме в Артемівську, є накази, які зберігаються в ГДА СБУ. Кожен аркуш — це надрукований на пожовклому папері текст наказу по УНКВД за 1937 і 1938 роки. Відповідно до цих наказів лише трохи більш як за місяць, із 3 грудня 1937-го по 13 січня 1938-го, розстріляли 562 засуджених Артемівської тюрми. Розумію, що в цих або інших подібних списках є і два моїх прадіди, які були закатовані й невідомо де поховані, ставши табуйованими на довгі роки навіть для найрідніших. Тому пошук місць масових поховань, який задумали активісти, є дуже важливою справою, незважаючи на те що поблизу йде війна. Точніше, саме через війну треба зробити це якомога швидше: знайти, голосно про це розповісти, вшанувати пам’ять закатованих і покинутих. Донецькі глибинні пустоти мають нарешті відкрити свої таємниці, щоб не затягувати в цей тоталітарний морок наступні покоління.

Новини RedTram

Loading...