Світ 2018-03-09 13:26 Олександр Кореньков

Від Афганістану до «ІДІЛ»: як формується войовничий «інтернаціонал»

З кожним новим конфліктом у світі зростає кількість іноземних бійців, які добровільно залишають домівки в пошуках війни

Іноземні добровольці в збройних конфліктах — явище не нове. Ще в часи Американської війни за незалежність проти британських солдат воювали не тільки нащадки перших колоністів, а й іноземні добровольці, такі як прусський військовий Фірдріх Вільгель фон Штойбен, поляки Казимир Пуласький та Анджей Тадеуш Костюшко, француз Марі Жозеф де Лафаєт. Сторіччя потому військами Паризької комуни командував народжений в Житомирі поляк Ярослав Домбровський. У громадянській війні в Іспанії створювалися цілі інтернаціональні бригади. Але тільки в наш час феномен іноземних бійців став глобальним і по-справжньому масштабним, а самі добровольці дедалі активніше шукають своєї долі в лавах терористичних організацій.

 

Хто такі іноземні бійці

 

Варто зазначити, що є розбіжність у трактуванні сучасного феномену іноземних добровольців. По-перше, розділяють іноземних добровольців та найманців. Перші їдуть на війну заради ідеології, другі — заради грошей. Однак якщо перші отримують кошти за свою службу, як, наприклад, бійці «Ісламської держави», то їх правильно вважати добровольцями чи вони перетворюються на найманців? Іншою спірною темою є кого вважати іноземним бійцем, а кого іноземним терористом. Багаторічна міжнародна дискусія навколо пошуку загальноприйнятного визначення самого поняття «тероризм» постійно наштовхується саме на цю проблему — різницю між терористами та борцями за свободу.

 

Читайте також: «Гастролі» бойовика Братислава Живковича: Крим-Донбас-Балкани

 

Наприклад, ООН визначає іноземних терористів (foreign terrorist fighters) як осіб, які виїжджають або намагаються виїхати до інших країн для участі в діяльності терористичних організацій, особливо в зонах конфліктів. Однак які організації вважати терористичними, консенсусу немає, ну окрім, мабуть, організацій на кшталт «Ісламської держави» та «Аль-Каїди». Тому простіше розглядати іноземців у зонах конфліктів, які беруть безпосередню участь у протистоянні як бійці або підтримують своєю діяльністю інших бійців і головною мотивацією для яких не є отримання матеріальної вигоди, як іноземних добровольців.

 

Джихадистський інтернаціонал

 

Хоча феномен іноземних бійців має різні виміри та характеристики, я розгляну лише один його складник — участь у конфліктах членів так званого глобального джихадистського руху. Джихадизм — це політичних рух, метою якого є захист власної релігійної спільноти та побудова релігійної держави через використання насилля. Цей неологізм походить від арабського слова جهاد  ,що буквально означає «зусилля» і часто помилково асоціюється виключно з військовими чи насильницькими діями. Однак саме арабське слово «джихад» з 1990-х років стало активно використовуватися західними вченими для характеристики войовничих ісламістських рухів і організацій. Сьогодні джихадистами вважаються члени політичних рухів та організацій, які:

- Позиціонують себе як релігійні, переважно ісламістські.

- Ставлять перед собою політичну мету створення нової держави.

- Роблять акцент на насильницьких засобах її досягнення (тероризм, партизанська війна, міська герилья тощо).

- Позиціонують себе як захисників релігійної спільноти та певних моральних цінностей і норм, які нав’язують знову ж таки через активне використання засобів фізичного та морального впливу.

 

Вважається, що початок джихадистському інтернаціоналу поклало вторгнення радянських військ в Афганістан у 1979-му. Саме тоді для боротьби проти радянських військових була створена перша організаційна мережа, яка займалася вербуванням, прийомом та розміщенням сотень і тисяч іноземних добровольців. У 1985 році палестинський проповідник Абдулла Аззам домовляється з афганськими повстанцями про формування перших тренувальних баз на території Афганістану та Пакистану з метою підготовки іноземних бійців, які з початку 1980-х почали стікатися в країну для ведення джихаду проти «комуністів-безбожників». Всього з 1979 по 1992 роки через такі табори пройшло від 5 тис. до 10 тис. іноземних бійців. Серед них був Усама бен Ладен — член однієї з найбагатших родин у Суддівський Аравії, якому надалі судилося відіграти ключову роль в історії світового тероризму.

 

 

Коли в 1992-му останній прорадянський режим у Кабулі впав, уже більша частина іноземних бійців залишила країну. Завдяки створеній Аззамом та Бен Ладеном структурі під назвою «Мактаб аль-Хіндамат» («Бюро послуг») іноземні добровольці здобули військову підготовку, бойовий досвід і зв’язки по всьому світу. Емісари «Бюро», а згодом «Аль-Каїди» («База») почали шукати нові локації для втілення власних планів. У 1992 році починається війна в Боснії. Шейх Абу Абдель Азіз на прізвисько «Рижобородий», один із командирів «афганських арабів», як називали іноземних добровольців в Афганістані, приїжджає до балканської країни.

 

«Коли джихад в Афганістані закінчився, після завоювання Кабула я направився разом із чотирма бійцями, які брали участь у війні в Афганістані, до Боснії. Ми хотіли на власні очі побачити ситуацію», — зі спогадів Абу Абдель Азіза.

 

У Боснії з іноземців було сформовано кілька загонів, серед них найвідоміший «Батальйон моджахедів». Всього у війні в Боснії, за різним підрахунками, брало участь від 1 тис. до 3 тис. іноземних добровольців. У 1995-му, за Дейтонськими мирними угодами, усі «немісцеві» бійці мали покинути країну впродовж тридцяти днів після підписання. Та знайти новий театр для війни виявилося нескладно. З 1994 року в Чечні тривала війна за незалежність. Тут роль координатора з організації приїзду іноземних добровольців виконував етнічний чеченець, громадянин Йорданії Шейх Алі Фатхі аль-Шишані. Оселившись в Урус-Мартані, Шейх Фатхі формує групу «Ісламський Джамаат Салафі». Пізніше вона під проводом іншого іноземного добровольця Аміра Хаттаба увійшла до «Ісламської міжнародної миротворчої бригади», створеної Шамілем Басаєвим. Маючи досвід ведення бойових дій в Афганістані, Боснії, Таджикистані, іноземці на початку виконували здебільшого роль інструкторів.

 

Читайте також: Хто воює проти нас на Донбасі

 

«Єдиним моїм наміром в Чечні було тренувати бійців. Я не думав, що робитиму що-небудь ще. Ми відкрили ісламський інститут «Кавказ» для підготовки проповідників. Після цього відправляли їх у військові навчальні табори», — зі спогадів Хаттаба про його участь у війні в Чечні.

 

З розгортанням конфлікту дедалі більше уваги до Чечні почали приділяти міжнародні терористичні організації. У 1997 році туди намагається потрапити Айман аз-Завахірі, тодішній лідер «Єгипетського ісламського джихаду», теперішній лідер «Аль-Каїди». Його арештовують і тримають кілька місяців у тюрмі в Дагестані, але згодом випускають.

 

Всього, за різними даними, у двох війнах в Чечні брало участь до 1 тис. іноземних бійців.

 

Далі була війна в Афганістані, тепер уже проти міжнародної коаліції та підтриманої нею нової влади в Кабулі. У цьому конфлікті кількість іноземних добровольців оцінювалася приблизно в 1 тис. — 1,5 тис. бійців. Важкі умови для ведення бойових дій, ефективні заходи коаліції проти потенційних координаторів і швидке, упродовж лише семи тижнів, падіння влади «Талібану» суттєво обмежили потік іноземних добровольців до країни. У війні в Іраку з 2003-го по 2007-й на боці повстанців узяло участь до 5 тис. іноземних бійців, здебільшого громадяни Саудівської Аравії, Лівії, Сирії, Ємену, Алжиру, Марокко та Йорданії.

 

 

Однак ситуація кардинально змінюється з початком війни в Сирії. За даними Міжнародного центру з вивчення радикалізації та політичного насилля (ICSR) тільки за період від зими 2011 по зиму 2013 року в Сирію для участі у війні на боці опозиції приїхало 8,5 тис. іноземних бійців із 74 країн світу. Більше 80% їх становили громадяни арабських і європейських країн. Іноземці майже відразу почали створювати національні формування. Прикладами є очолюваний на початку конфлікту Тарханом Батірашвілі (Абу Омар аш-Шишані) «Джейш-аль-Мухаджирін валь-Ансар», до якого входили переважно вихідці з Північного Кавказу, або «Джамаат Імама Бухарі», сформований з етнічних узбеків. Іноземні громадяни також воюють на боці офіційного уряду. Уже в 2014-му в лавах проурядових військ воювало до 1,2 тис. громадян Ірану, 8 тис. громадян Лівану, 3 тис. громадян Іраку, палестинці, афганці, росіяни (5 тис.).

 

Ще 2,6–3,5 тис. іноземців долучилися до опозиційних сил у Лівії. Найбільшу частину становили громадяни Тунісу (1,5 тис. осіб). На боці антиурядової лівійської опозиції воювали також громадяни Єгипту, Судану, Чаду, Сенегалу, Нігеру, Малі, Сомалі, Еритреї. На території Лівії створювалися підготовчі табори та логістичні пункти для переправлення бійців далі до Іраку, Сирії чи навіть Ємену.

 

Початок «переселення до халіфату»

 

Справжня навала іноземних добровольців до Сирії та Іраку почалася в 2014 році, коли лідер тільки-но проголошеної «Ісламської держави» закликав усіх прихильників переселятися на землі «халіфату». За даними американської розвідки, за період з 2014-го по 2016-й до лав «Ісламської держави» долучилося близько 40 тис. осіб із 110 країн світу. Росія (3417 громадян), Саудівська Аравія (3244 громадян), Йорданія (3000 громадян), Туніс (2926 громадян) та Франція (1910 громадян) становили першу п’ятірку країн, із яких виїхала найбільша кількість людей до «ІД».

 

У 2017 році, за даними турецьких військових, загальна кількість іноземних добровольців, які попрямували через Туреччину до Сирії та Іраку становила 53 781 особу з 146 країн світу. Не всі вони є учасниками джихадистського Інтернаціоналу. Частина з них попрямувала до автономної федерації півночі Сирії, політичного утворення, більше відомого у світі під назвою Рожави. Громадяни США, Великої Британії, Німеччини, Китаю та навіть України вербуються через спеціально створену сторінку у Facebook під назвою «Льви Рожави» для участі у війні проти джихадистів.

 

Читайте також: Сучасний тероризм: напівдержави, вовки-одинаки та атаки смертників

 

Серед причин такого різкого збільшення кількості іноземних добровольців називаються:

- Новий політичний проект. Ідея побудови нової держави «тут і зараз» завжди притягує до себе романтиків та ідеалістів із різних кінців світу. Не є винятком і ідея про відновлення «халіфату», яку підняли на своїх прапорах терористи з «Ісламської держави», або ідея втілення автономістського проекту курдського ідеолога Абдулли Оджалана. Їх втілення, на відміну від простого збройного супротиву окупанту чи законній владі, крім бійців на фронтах потребує залучення величезної кількості невійськових спеціалістів, передусім лікарів, агрономів, інженерів, учителів. Це суттєво розширило коло потенційних прихильників і знизило вимоги до таких іммігрантів.

- Спрощення переїзду. На відміну від Чечні чи Афганістану подорож на війну до Сирії була набагато простішою.

Іноземний доброволець мав відразу кілька варіантів, як швидко та відносно дешево добратися до місця конфлікту. Активно використовувалися прямі рейси з Європи до аеропортів у Стамбулі чи Ербілі, автомобільний маршрут через Грецію, Болгарію, Азербайджан чи Грузію або морська подорож пароплавами до Ізміру чи Мерсіну. Суттєвою перевагою Сирії як кінцевої мети для шукачів війни стала розвиненість інфраструктури та доступність основних благ сучасної цивілізації. На відміну від сурових гір Афганістану чи тропічних лісів Філіппін у Сирії іноземні бійці мали доступ до інтернету, воду, відносно дешеві продукти, комфортні умови проживання в покинутих або відібраних у власників будинках.

- Соціальні мережі. Процес навернення та вербування нових іноземних бійців став набагато простішим завдяки поширенню соціальних мереж. Якщо раніше вербувальники використовували закриті форуми, друковані пропагандистські журнали та низькоякісні відео, то новітні технології дали можливість буквально сам на сам спілкуватися із тими, хто бажає виїхати на війну.

 

Хто виїжджає

 

Питання мотивації іноземних бійців, мабуть, одне з найскладніших. За даними дослідження ООН, більшість іноземних добровольців, які виїхали до «Ісламської держави», походять із великих родин або ізольованих від соціальної, економічної чи політичної активності спільнот. Це здебільшого молоді, 26–27 років, люди, які мають закінчену середню або вищу освіту. Релігійні погляди для них відіграють другорядну роль під час ухвалення рішення про виїзд. Результати аналізу даних 4188 бійців, які приєдналися до «ІД» у 2013–2014 роках, показали, що 70% їх мали базові знання про релігію. Серед суто ідеологічних мотивів іноземних добровольців можна виділити солідарність із мусульманами закордоном, бажання боротися проти сирійського уряду, жити за релігійними законами та вести релігійну війну.

 

Політична мотивація характерна для добровольців із Європи. На 2016-й орієнтовна кількість європейських добровольців у лавах «ІД» становила від 3,9 тис. до 4,3 тис. осіб. Бельгія, Франція, Німеччина та Великобританія — чотири основні країни походження європейських джихадистів. Більшість мала попередній досвід ув’язнення. Близько 17% європейських добровольців — жінки. Характерною особливістю джихадистів із ЄС є швидка радикалізація. Наприклад, у випадку громадян Німеччини, які виїхали в «ІД», увесь процес радикалізації — від навернення до рішення про переїзд — займав від 20 до 27 місяців. Більшість їхала на війну впродовж року після навернення. Центральну роль у процесі радикалізації для європейських добровольців відігравали спілкування з радикальними проповідниками, соціальні мережі та наявність знайомих у лавах радикальних організацій.

 

Читайте також: Терористи-смертники: хто вони й що ними керує

 

Для іноземних добровольців із неєвропейських країн значно більше значення під час рішення про переїзд мали погані соціальні та економічні умови. Більшість іноземних бійців у «ІД» до переїзду були некваліфікованими робітниками (20%), працювали у сфері торгівлі (18,8%), були самозайнятими (17,1%) або взагалі безробітними (6,9%). У Тунісі, звідки виїхало кілька тисяч громадян для війни на боці «ІД», у 2015 році нараховувалося 700 тис. безробітних (на 11,6 млн населення), із яких 200 тис. з вищою освітою.

 

Загроза

 

Станом на 2017-й уже 5600 осіб із 33 країн світу повернулися з війни додому. Тільки в Німеччину з 970 громадян, що воювали в Сирії та Іраку, назад повернулося 240 осіб. Із них тільки 14 перебувають під вартою. Ще кілька — під наглядом. На інших, як заявляють у місцевій поліції, не вистачає ресурсів правоохоронців.

 

Колишні іноземні бійці повертаються додому ще більше радикалізованими. Отримавши бойовий досвід, тривалий час перебуваючи під впливом пропаганди терористів, ці люди можуть потенційно бути небезпечними для уряду та громадян тих країн, куди вони повертаються. Саме з таких людей формуються групи, підпорядковані службі безпеки «ІД» — Емні. За словами колишнього громадянина Німеччини в складі «ІД» Гаррі Сарфо, такі групи діяли у Франції, Бельгії, Австрії, Німеччині, Іспанії, Лівані, Тунісі, Бангладеш, Індонезії та Малайзії. Однією з них керував бельгієць Абдельхамід Абаауд, організатор терактів у Бельгії та Франції в листопаді 2015 року. Членами Емні були організатори терактів у Бельгії в березні 2016-го.

 

Ще одна потенційна небезпека — це пропаганда, яку можуть поширювати вже в Європі колишні іноземні бійці. Велику роль у радикалізації європейців, які потім поїхали в «ІД», відігравали неформальні мережі на зразок Shariah4Belgium або Islam4UK. Лідерами нових аналогічних мереж та організацій можуть стати саме колишні іноземні бійці.

 

Для протидії потенційній небезпеці, якою є іноземні бійці, недостатньо лише силових засобів. Утеча громадян на війну в інші країни — це симптом глибшої соціальної проблеми. Матеріальна незабезпеченість, стигматизація, соціальна, економічна та політична виключеність, неповага до культурних і релігійних цінностей провокують одних на втечу в пошуках нового світу, інших на атаки в себе в країні.

 

Новини RedTram

Loading...