Світ 2018-03-12 15:58 Анатолій Шара

Die Welt: популізм у Європі, можлива торговельна війна із США та вплив російських хакерів

Провідне німецьке медіа про найважливіше у Європі

Журналісти німецького видання цього тижня зосередили свою увагу на зростанні популістських настроїв у Європі, нерішучості Заходу під час вирішення конфліктів, на можливих наслідках заяв Трампа про запровадження захисних мит на сталь та алюміній, а також на наслідках убивства журналіста в Словаччині.

 

Журналіст Боріс Кальноки у своєму матеріалі «Дуже несподіваний супротивник для Орбана» розповідає про те, що в угорського лідера з’явився серйозний привід хвилюватися. Ґерґель Корачонь — 42- річний мер району Зугло в Будапешті — найнебезпечніший опонент нинішнього прем’єра на прийдешніх парламентських виборах. Він виявився єдиним політиком, популярність якого можна порівняти з популярністю Орбана. «Угорці — це народ революціонерів. І я дуже хочу революції», — каже він. Взагалі-то ця цитата належить Вікторові Орбану, але Корачонь використовує її, не моргнувши оком. Те, що в країні з’явився новий лідер опозиції з партією з беззмістовною назвою «Діалог для Угорщини», яка лише дещо відстає в симпатіях виборців від лідера, уже красномовно свідчить про стан справ у країні. «Всі проти одного» — так звучить рецепт перемоги від Корачоня. Він уявляє собі це таким чином, що опозиційні партії зніматимуть своїх кандидатів на користь найперспективнішого в кожному виборчому окрузі. «Нам потрібен лише один опозиційний кандидат на округ». Магічна цифра — 40 прямих мандатів, які вони повинні виграти. «Якщо ми здобудемо 25, то у «Фідесу» не буде 2/3 голосів, якщо візьмемо 40, то Орбан позбудеться більшості, а якщо вийде отримати 50, то самі сформуємо її».

 

Тим часом Ілеана Ґрабіц звертає увагу на те, що податки на імпортні авто з ЄС можуть вдарити в самісіньке серце німецької ключової галузі — з усіма суміжними підприємствами та сотнями тисяч робочих місць. Нещодавно Дональд Трамп ошелешив європейських торгових партнерів своєю заявою про те, що він хоче запровадити захисні мита на сталь та алюміній. Жан-Клод Юнкер стримано пообіцяв «відповідну реакцію», але Трамп зараз же запропонував ввести такі мита й на автоіндустрію. Цим несподіваним ударом американський президент однозначно перейшов усі можливі межі. Такий процес зачепить й американських автовиробників, що випускають відповідну продукцію за кордоном, яких Трамп, власне, і збирається захистити своєю політикою «Америка передусім». Не потрібно забувати й про покупців, котрі на собі відчують капризи американського президента у формі вищих цін. З огляду на ранні ознаки торговельної війни, яка може призвести до спаду глобальної економіки, у Німеччини є важлива зброя — Європа. Коли одна супер-держава — США — розхитує випробувані часом союзи, а інша — Китай — хоче використати свої мільярди для нагромадження світового впливу, це загрожує Німеччині бути затертою на їхньому тлі. Європейці повинні докласти всіх зусиль та знайти спільну відповідь для того, щоб цьому запобігти.

 

Читайте також: Die Welt: Погрози Путіна, російська кіберзагроза та помилки Меркель

 

Томас Шпекманн, німецький історик, ставить риторичне запитання: «Коли ж таки Захід втрутиться?». Чи це стосується Східної Гути, Алеппо чи Східної України, а демократичний Захід все одно «тяжкий на підйом» зі своєю реакцією. Захід виявляє рідкісну послідовність у питаннях, що стосуються війни та миру. Він залишається вірним своїй моделі поведінки як у Сирії, так і в Україні. Втручання з великою кількістю наземних військ так і не відбувається. У кращому разі починають діяти сили спеціальних операцій, приватні військові компанії, здійснюються авіаудари, проводиться аеророзвідка, доставляється зброя. Ця поведінкова модель має своє підґрунтя, яке можна віднайти в історії західних військових інтервенцій починаючи з кінця холодної війни. З 1990-х якщо десь у світі порушувалися права людини чи з’являлися терористи, то демократичні уряди Заходу відразу вплутувалися у вбивчі кризові ситуації. Про це відразу говорили медіа, звучали вимоги щодо втручання й відповідно війська готувалися до цього. Проте Захід віддає перевагу обороні, а не активним діям. Демократіям складно діяти спільно в царині зовнішньої політики чи планувати превентивні військові заходи. Тому доволі поодинокі випадки в історії, коли демократичні країни відразу вдаються до застосування зброї. У випадках із В’єтнамом, Афганістаном чи Іраком західні демократії поводилися таким чином, бо це не загрожувало прямо їхній безпеці. Елементарною умовою для цього є готовність до жертовності. Наприклад, те, як це відбувається сьогодні на Заході в їхній боротьбі проти ісламського тероризму, не в останню чергу стало можливим через жертви терористичних актів у Нью-Йорку, Вашингтоні, Мадриді, Лондоні, Парижі чи Берліні. Що стосується Сирії та України, то тут не все так однозначно. Отже, Захід не зраджує свої традиції, він залишається вірним щонайменше до цього часу.

 

Крістоф Шильц вирішив розібратися, як «Німеччина може посилити оборону Європи». Європа повинна захищати себе краще та приділяти більше уваги стабільності в сусідніх країнах. Це стара як світ мрія європейців, але здійснена, щоправда, крок за кроком. 25 із 28 країн — членів ЄС погодилися тісніше співпрацювати в оборонній сфері та підвищувати регулярно свої витрати на оборону. У ЄС започаткували програму PESCO («Постійне структуроване співробітництво»), головна мета якої — підвищити ефективність у кризових ситуаціях, збільшити інвестиції в сучасні види озброєння. Міністри закордонних справ і оборони цих країн зібралися на спільну зустріч у Брюсселі, щоб формально започаткувати військову співпрацю в перших 17 проектах. Але це тільки початок. Кожна країна повинна взяти участь щонайменше в одному проекті. Але що ж може конкретно зробити Німеччина, щоб покращити європейську безпеку? Ця програма передбачає, що один із чотирьох проектів очолюватиме Берлін. Наприклад, сюди належать мобільні військові шпиталі, покращення медичної координації та обладнання для антикризових операцій у країнах третього світу, розбудова логістичних мереж, навчальних центрів, визначення навичок та військових потреб для створення збройних сил швидкого реагування в кризових ситуаціях кількістю до 60 тис., які підпорядковувалися б командуванню сил спеціального призначення. Крім того, Німеччина під проводом Нідерландів працює над проектом, у якому йдеться про трикратне збільшення військ у Європі.

 

Читайте також: Навшпиньки понад прірвою

 

У матеріалі «Мета Росії — наша помилка» журналіст Жак Шустер твердить, що «це величезна помилка німців вважати Росію європейською країною». Більшість німців вважає, що це західна недалекоглядність — триматися подалі від Владіміра Путіна. У Кремлі на Європу дивляться зовсім по-іншому. Ще з радянських часів московські можновладці використовують європейські слабкі місця. Їхня мета — зганьбити всіма можливим засобами європейську ідею спільного простору, та ще й так, щоб і європейці зрештою самі відмовилися від політики об’єднання. Єдність європейців за часів Владіміра Путіна видається дедалі крихкішою. Угорщина, Чехія та Словаччина намагаються дістати певні економічні переваги від «особливих відносин» із Росією. Це все якщо не призведе до остаточного розірвання відносин з американцями, то точно поставить під загрозу Європу. На Велику Британію вже сьогодні не можна розраховувати! На радість росіян, батьківщина прагматизму потонула в ілюзіях, приділяє увагу тільки собі й відкидає кожну європейську ініціативу про співпрацю з претензією на власне верховенство.

 

«Стівен Беннон, колишній радник Дональда Трампа, проголосив у Цюриху перемогу «популістських рухів». Там-таки він зустрівся з Аліс Вайдель, лідеркою АдН («Альтернативи для Німеччини») і дав їй кілька порад щодо пропаганди» — так починається матеріал Ріхарда Герцинґера. У своїй промові Беннон дав чіткий меседж, що «старі еліти ліберальних демократій своє вже віджили й популістські рухи зараз набувають великої популярності, оскільки народи в Америці та Європі вимагають у глобалістів власного «суверенітету». Той, хто думає, що із завершенням президентських виборів у Франції розквіт популізму припинився, то дуже помиляється. «Прибій популізму не стихає, він лише розпочинається. Хвилі історії на нашому боці», — виголосив Беннон. Нещодавні вибори в Італії — чітке підтвердження цього. Від 70% до 80% італійців проголосували проти традиційних партій та відповідно віддали перевагу євроскептикам. Беннон також заявив про свою значну роль у Brexit. Картина його світу є чорно-білим маніхейством. Угорського президента він описує як «великого патріота» та «людину переконань». Герцінґер зазначає: «Беннон — це вчитель уже для переконаних. Крім того, у його агітаційній промові, яка не зовсім стерильна, а навіть особливо злісна, є також добре натреновані риторичні вкраплення іронічної зневаги».

 

Читайте також: Die Welt: страхи російських олігархів, німкеня на чолі НАТО та італійські неофашисти

 

Тема «російського втручання» й далі турбує німецьких журналістів. Наприклад, Клаус Мальцан пояснює у своєму матеріалі, що «вплив російських хакерів недооцінений». Коли влітку 2016-го росіяни вдерлися в американські мережі та вплинули на результати виборів, це був Перл-Харбор цифрової епохи. Обставини того випадку дотепер невідомі. 14 червня The Washington Post уперше написала про те, що росіянам вдалося зламати поштовий сервер Національного комітету Демократичної партії. Кілька тижнів потому, незадовго до висування Клінтон як кандидата на президентські вибори, «трофейні» листи були опубліковані на WikiLeaks. Через це кандидат від демократів зазнала великого тиску, а Трамп дістав електоральну перевагу. Тоді ж таки Крістофер Стіл, колишній британський контррозвідник, оприлюднив досьє про Дональда Трампа та його торгово-політичні зв’язки з Москвою. Звіт містить інформацію про те, що російський режим підтримував Трампа та надав йому матеріал проти Клінтон. Ця історія глибоко розділила американське суспільство. Одна половина переконана, що таки відбулася атака на політичний суверенітет США, щоб просунути свого кандидата в Білий дім, друга половина вважає, мовляв, це казочки демократів, щоб дискредитувати обраного президента. Прусський генерал Карл фон Клаузевіц якось сказав, «що сенс війни полягає в тому, щоб змусити ворога підкоритися нашій волі». У його часи це можна було зробити за допомогою солдатів та гармат. А в цифрову епоху засоби витонченіші, проте не менш небезпечні.

 

Тім Рен пише про «Тихе повстання» в Братиславі через убивство журналіста Яна Кучака. ЄС розкритикував словацький уряд. Проте прем’єр Роберт Фіко повинен боятися зовсім іншого — рішучості свого народу. Кароліна Фарська, головний організатор руху, який хоче змінити Словаччину, стає дедалі більшою проблемою для словацького прем’єра. З початку 2017 року вона організовує демонстрації проти корупції. Тоді ж газети написали про скандал, який зачіпає уряд. Ситуація згодом стихла, але доти, поки не вбили журналіста Яна Кучака та його дівчину Мартіну Кушнірову. Народна злість стала ще більшою. «Ми говоримо про основні цінності демократії — пресу та вільне висловлення своєї думки. І ситуація повинна змінитися, нас це вже дістало», — каже Фарська. У п’ятницю у всій Словаччині відбулися масові протести, які зібрали десятки тисяч людей. Знервований уряд, політичні ігрища, місцева та міжнародна преса — все це тисне на болючі місця країни. Постають питання: «Що відбудеться в Словаччині з огляду на вбивство незалежного журналіста? Наскільки це вплине на Фіко? Чи не зануриться вся країна в хаос?». Після того як президент Андрей Кіска почав вимагати від Фіко політичних рішень, той відповів жорстким поясненням, що сам президент домовився з американським мільярдером Соросом про повалення уряду. Зараз Фіко висміюють як нового «Орбана». Зрозуміло одне: на країну чекають непрості часи.

Новини RedTram

Loading...