Суспільство 2018-03-15 12:46 Крапивенко Дмитро

Питання руба

Історія Володимира Рубана — це послідовність таких метаморфоз, що й Франц Кафка позаздрив би.

Попервах ніякого Рубана не було, а був хлопчик, потім юнак із прізвищем Гарбузюк, що спершу змінить анкетні дані, закінчить військове училище й отримає погони спочатку лейтенанта, а далі старшого лейтенанта.

 

Затим його військова кар’єра перерветься бізнесовою, політичною. Аж ось у 2014-му поважний ­«генерал-полковник» Володимир Рубан, який очолює «Офіцерський корпус», опікується обміном полонених на Донбасі, приписує собі участь у мінських переговорах і ще багато чого. Останнє перевтілення, щоправда, вдалим не назвеш: 8 березня при в’їзді з окупованих територій Рубана з неабияким арсеналом зброї затримують працівники СБУ та висувають звинувачення в підготовці збройного заколоту. Статті такі, що про заставу годі й мріяти. Ось летить колишній військовий авіатор прямісінько на тюремні нари: 60 діб арешту як запобіжний захід, а далі буде.


Війна завжди виносить на-гора чимало дивної породи. Згадати хоча б «військового експерта» Олексія Арестовича, що не один рік епатував український медіа-простір дуже дивними заявами про стан справ на фронті, аж доки сам не визнав, що він у такий спосіб, мовляв, забавлявся. Але шкода від самозваного експерта й від самопроголошеного «визволителя полонених» різна. Володимир Рубан мав би потрапити до СБУ ще на початку своєї бурхливої діяльності: старший лейтенант запасу оголошує себе генералом і вештається через лінію розмежування туди-сюди, коли сам, коли в компанії Надії Савченко озвучує радісні для сепаратистів меседжі, контактує з політсилою Медведчука — усе це не секретна агентурна інформація. Її достатньо для того, щоб вжити бодай якихось заходів із його знешкодження. Але в СБУ своя логіка: вони чекають кульмінації та викривають Рубана не просто як сумнівного ділка, а прямо-таки терориста № 1, Усаму бен Ладена національного масштабу. Чому?

 

Читайте також: Справа Рубана. Луценко анонсував оприлюднення подробиць щодо замаху на вище керівництво України


Варто відразу обмовитися: жодного жалю через затримання або сумнівів у доцільності його ув’язнення не може бути. Хіба що певне здивування, що потрапив за ґрати цей знавець прифронтових «кабанячих стежок» тільки тепер. І то навряд чи випадково. По-перше, і СБУ, і Генпрокуратура максимально наближені до президента структури. До виборів залишається трохи більше ніж рік, тож завдання «органів» — демонструвати результат. Перевершити в піар-ефектах самого Юрія Луценка навряд чи вдасться, та й сумнівно, що це потрібно менш публічному Василеві Грицаку. Однак продемонструвати свою ефективність необхідно, тож СБУ не розмінюється на дрібниці й викриває мережу, що готувала серію терактів проти перших осіб держави. Одна така акція здатна перекрити вихлоп від десяти прес-конференцій генпрокурора.

 

Рубаном справа не обмежилася. Уже 14 березня Юрій Луценко написав у властивій йому манері пост «п’ята колона шкварчить», у якому прозвітував про 28 обшуків «у межах протидії підривній діяльності», які провело його відомство спільно із СБУ


У цьому, щоправда, є й безсумнівний плюс. Інформація про міномети, які прямували до Києва та мали гатити по центру столиці, — це все-таки потрібний холодний душ для тих, хто забув, у якій системі координат ми живемо: коли в країні війна, спокійно спати можна дуже й дуже умовно. І так, це стосується кожного.


Ще один момент, який впадає в око в історії з викриттям Рубана, — закон про деокупацію. Він значною мірою перезапускає розподіл повноважень силовиків на Донбасі. Антитерористична операція під проводом Служби безпеки добігає кінця, надалі влада в зоні бойових дій переходить під контроль військових. Наші силові відомства на місцях часом демонструють дива злагодженості й взаємодії, а от на рівні штабів завжди була малоприхована неприязнь і ворожнеча. Тому можна припустити, що операція з викриття Рубана, яка, за словами речника МВС Артема Шевченка, тривала 10 місяців, потрапила в медіа-простір тоді, коли спецслужбі дуже важливо підкреслити свою значущість, а подекуди й незамінність.

 

Читайте також: У МВС заявили, що операція з викриття Рубана тривала близько 10 місяців


Є в цій справі ще одна ниточка, яку не назвеш випадковою, але куди вона веде насправді, встановити майже неможливо. За даними СБУ, Володимир Рубан і його поплічники мали за базу зберігання боєприпасів військову частину в Хмельницькому. Облаштування схрону за явного сприяння офіцерів (і зовсім не нижньої ланки) ЗСУ — сигнал доволі тривожний. Попереду місяці, якщо не роки слідства, і деталі справи потраплятимуть у публічний простір дозовано. Однак у нинішньому контексті справа Рубана кидає тінь на Збройні Сили, представники яких, за логікою обвинувачення, мали б допомагати в підготовці терактів проти перших осіб держави. Суто в політичному вимірі цей сигнал можна розшифрувати так: чутки та плітки про «бонапартистські» нахили серед бойових командирів, «справжню хунту» побутують у народі, та й владних кабінетів не оминають. Тож суто гіпотетично можна припустити, що в міжвідомчого протистояння силовиків є ще один підтекст: сліди від агентурної мережі Рубана ведуть у військо, отже, загроза бонапартизму не примарна — інформацію президентові, ймовірно, подаватимуть і під таким соусом. А це вже може стати підставою для різких кадрових рішень у війську.

 

Читайте також: Грицак заявив, що Рубан готував теракти разом із Захарченком


Значну частину цього матеріалу можна за бажання охрестити конспірологією, бо, власне, далі оприлюднених СБУ фактів піти нікуди, а після того самі лише здогади, які можуть виявитися цілком хибними. Є лише одне «але». Служба безпеки України — єдиний орган, який свідомо опирається процедурі атестації та й у принципі будь-яким формам громадського контролю. Мотивує це секретністю та специфікою своєї діяльності. Тому фактич­но залишається абсолютно закритою структурою, яка виходить в інформаційний простір лише з власної ініціативи, щоб прозвітувати про наступне досягнення. Це, своєю чергою, породжує поле для різнотлумачень. Апелювати до того, що «всюди так», не випадає, бо громадський контроль над спецслужбами є нормальним явищем для багатьох країн НАТО. В Україні в цьому сенсі прогресу непомітно.


Рубаном справа не обмежилася. Уже 14 березня Юрій Луценко написав у властивій йому манері пост «п’ята колона шкварчить», у якому прозвітував про 28 обшуків «у межах протидії підривній діяльності», які провело його відомство спільно із СБУ. Зачистці наших тилів можна радіти. Утім, і тут не обійтися без «але». Без агентурної надсекретної інформації відомо про факти співпраці із сепаратистами, наприклад, чинного мера Дружківки Валерія Гнатенка та десятків інших політиків, чий колабораціонізм доведений численними фото й відео. Є, врешті-решт, злочинне угруповання залишків Партії регіонів, безпосередньо відповідальне за ухвалення диктаторських законів у січні 2014-го. Є куратор Рубана та багатьох інших дрібніших функціонерів — Віктор Медведчук. Хочеться вірити, що ці «колоди в оці» наші компетентні органи хочуть залишити як козирі ближче до виборів, а не обмежаться звітами про вилов агентури середньої нижньої ланки.

Новини RedTram

Loading...