Економіка 2018-03-23 12:13 Крамар Олександр

Банки. Інструмент, а не самоціль

Банківську систему потрібно поставити на службу національним економічним інтересам

Український банківський сектор за останні кілька років зазнав потужних трансформацій, що докорінно змінили його обличчя. А якщо поглянути на десятиліття назад, то помітний ще разючіший контраст з олігархізованою банківською системою доби пізнього Кучми — раннього Ющенка, коли державні банки були відвертим атавізмом радянського минулого, а іноземні фінустанови залишалися все ще рідкісним явищем і не чинили великого впливу на систему. Місцеві олігархи пішли з тієї сфери, адже чимдалі більше потребували великих грошей для докапіталізації власних банків. А це завдяки своїм вливанням могли забезпечити або держава (найяскравіші приклади — ПриватБанк, а перед тим Укргазбанк), або закордонні материнські структури, європейські чи російські. До олігархічних пилососів, хрестоматійним прикладом яких став ПриватБанк, уже загалом вироблений імунітет, хоч і дорогою ціною.

 

Нині фактично всі ключові банки є або державними (ПриватБанк, Ощадбанк, Укрексімбанк та Укргазбанк), або дочірніми структурами європейських (Raiffeisen Bank Aval, ОТР, Credit Agricole, Intesa Sanpaolo) чи російських установ (Альфа-Банк та нещодавно придбаний ним Укр­соцбанк, Промінвестбанк, «Сбербанк России»). Це дедалі більше вписує нас у центральноєвропейський тренд інших постсоціалістичних країн, які в банківсько-фінансовій сфері переважно стали цариною іноземних установ. У тій самій Польщі частка державних банків значно вища, ніж національних приватних (відповідно 24% та 17%). У рази більшою порівняно з національним приватним банківським капіталом є частка держбанків також і в Румунії (8% проти 1%).

 

Читайте також: Банківський сектор. Між "вчора" і "завтра"


Однак, на відміну від країн Центральної Європи, поки що частка фінустанов з іноземним капіталом у нас куди менша, ніж у більшості постсоціалістичних країн ЄС, і суттєво поступається частці держбанків. Якщо в Україні іноземні фінустанови наразі контролюють менш як третину банківської системи, то в Польщі цей показник майже вдвічі вищий — близько 59%, а в Румунії або Чехії взагалі 90% і більше. Натомість частка банків державного сектору
(ПриватБанк, Ощадбанк, Укрексімбанк, Укргазбанк) в активах становить 55%.

 

Підтримані урядом наприкінці лютого оновлені «Засади стратегічного реформування державного банківського сектору», які були підготовлені Міністерством фінансів спільно з міжнародними фінансовими інституціями, мають остаточно ліквідувати ці відмінності української банківської системи від реалій, що склалися в центральноєвропейських країнах. Зокрема, стратегія зорієнтована на більш як двократне зменшення присутності держави в банківському секторі (з 55% зараз до 24% уже у 2022 році) через повний або частковий продаж банків державного сектору насамперед іноземним фінустановам. Очікується, що Укргазбанк та ПриватБанк будуть повністю приватизовані відповідно до 2020-го та 2022-го через продаж міжнародним стратегічним інвесторам або через IPO.

 

Читайте також: Креативна (недо)революція

 

У Мінфіні й уряді вважають, що саме така стратегія держави в банківському секторі дасть змогу зробити його прибутковим і привабливішим для іноземних та українських інвесторів, відкриє доступ до додаткового фінансування за кращими ставками й згенерує більше доходів для державного бюджету. Зокрема, ця реструктуризація згенерує до 160 млрд грн додаткової вартості для держави включно з близько 35 млрд грн у формі дивідендів і податків та понад 85 млрд грн надходжень від продажу акцій.

 

Але чи відповідає таке визначення пріоритетів реформування банківської системи ширшим національним економічним і політичним інтересам, які полягають передусім у сприянні формуванню потужного національного бізнесу та реального економічного суверенітету України?


Вибір шляху


В оприлюдненій стратегії декларуються заходи, що нібито мають свідчити про використання державних банків для підтримки малого й середнього бізнесу. Наприклад, там ідеться про те, що «удосконалене корпоративне управління забезпечить практику здорової конкуренції серед банків державного сектору, зокрема у сферах роздрібного, малого та середнього бізнесу», Ощадбанк «поступово переноситиме акцент у своїй діяльності з великих клієнтів (зокрема, державних підприємств) на середній корпоративний бізнес і підприємства малого та середнього бізнесу», а діяльність ПриватБанку (до приватизації?) «має бути спрямована на побудову в обмежених обсягах портфелю кредитів для юридичних осіб, що характеризуються низьким рівнем ризиків, головним чином зосереджуючись на кредитуванні підприємств малого та середнього бізнесу». Укрексімбанк і надалі має основну увагу приділяти фінансуванню експортно-імпортної діяльності українських компаній, для яких така можливість із боку приватних комерційних банків є обмеженою.

 

Загальновідомо, що представники малого та середнього бізнесу більшою мірою покладаються на банківський кредит, ніж великі компанії. Однак очікувані від урядової стратегії результати до 2022 року не передбачають належних пріоритетів для формування потужного національного малого й середнього бізнесу. Коли від декларативної частини стратегії переходимо до чіткіших індикаторів, то виявляється, що навіть на рівні стратегії закладається очевидний крен у бік підтримки насамперед великого бізнесу.

 

Читайте також: Олександр Данилюк: «Економіка не зможе розвиватися, доки ми не змінимо роль силових структур»

 

Наприклад, із 440 млрд грн «додаткових ресурсів, доступних для кредитування корпоративного сектору», які мають з’явитися внаслідок реалізації стратегії, лише третину — 160 млрд грн — планується витратити для кредитування малого й середнього бізнесу. При цьому додаткові 240 млрд грн мають бути витрачені на «роздрібне кредитування для підтримки споживчих потреб українських домогосподарств». А у вітчизняних реаліях сьогодення це означає стимулювання споживання переважно імпортних товарів довготривалого користування, а не виробничих інвестицій і валового нагромадження капіталу національним бізнесом.

 

Врешті, по тому самому Укрексімбанку, який має спеціалізуватися на підтримці експортно-імпортних операцій українських компаній, планується поступова відмова від клієнтів із пасивами до 100 тис. грн, зменшення кількості відділень із 75 до 57. Тобто знову ж таки віддалення від потреб малого бізнесу, якому саме зараз так потрібна банківсько-кредитна підтримка, щоб вийти на зовнішні ринки.

 

Отже, у нинішньому баченні уряду стратегія реформування державної частини банківської системи не орієнтована на перетворення її на інструмент реалізації дуже потрібних національних пріоритетів, як-от стимулювання появи й зміцнення національного бізнесу, особливо малого та середнього, агресивне нарощування ним обсягів виробництва й експорту товарів та послуг. Йдеться про банківську систему як самоціль, річ у собі, а отже, і максимізацію таких її індикаторів, як прибуток державних банків, до оподаткування (який має становити трохи більше ніж €1 млрд за умови курсу, близького до нинішнього), рентабельності капіталу цих фінустанов (орієнтовно 18%), «160 млрд грн доходу для держави у формі дивідендів, податків і надходжень від продажу акцій».


Крім того, укотре йдеться про використання державної частини банківського сектору як дійної корови для латання дірок держбюджету, спрямованого на поточне проїдання. І це замість того, щоб підпорядкувати ресурс державного сектору банківської сфери, який нині найбільший, стимулюванню економічного зростання на основі збільшення чисельності та «нарощування м’язів» національним бізнесом, передусім малим і середнім.

 

Значущість кредитного ресурсу


Стратегія не передбачає й ефективних заходів для припинення нині домінуючої на внутрішньому фінансову ринку самознищуваної тенденції до вимивання кредитного ресурсу, який мав би спрямовуватися на виробниче та інше комерційне інвестування, на потреби споживання. Ідеться як про вилучення державою з внутрішнього ринку кредитного ресурсу через ОВДП на покриття дефіциту бюджету, так і про брак заходів із подолання ситуації, коли споживче кредитування є вигіднішим, а отже, стає пріоритетним для фінустанов. Маючи значну ліквідність, банки віддають перевагу купівлі державних цінних паперів, а якщо й кредитують, то здебільшого споживання переважно аж ніяк не українських товарів.
На цю проблему потрібно терміново реагувати. Або працювати на зменшення державних запозичень на внутрішньому фінансовому ринку загалом, або, якщо це неможливо, переходити до прямого викупу Нацбанком ОВДП, щоб не вилучати кредитний ресурс із ринку. Паралельно як уряд, так і НБУ мають шукати регуляторні та фіскальні інструменти для зменшення прибутковості й привабливості споживчого кредитування для банків і підвищувати його кінцеву ціну для громадян. І в такий спосіб демотивувати що одних, що інших від руйнівного для країни споживацтва.

 

Читайте також: Тимофій Милованов: «Ми маємо будувати капіталізм, коли той, хто зробив багато, отримує також багато»


Усе ще дуже низький рівень накопичень і виробничих інвестицій, який спостерігається зараз, не зможе надати потрібного поштовху економіці. Не кажучи вже про те, щоб забезпечити критично потрібні Україні довгострокові середні темпи зростання ВВП на 10–12% щороку. Лише валове нагромадження капіталу понад 35% дає шанси на швидке структурне оновлення та випереджальне зростання економіки. До того ж досвід більшості країн, які продемонстрували відповідний стрімкий розвиток упродовж останнього століття, свідчить, що для цього майже завжди доводилося спиратися передусім на внутрішні фінансові ресурси. Іноземні інвестиції та кредити підтримували таку динаміку вже потім.


А для цього банківська система має стати насамперед інструментом для мотивації громадян і бізнесу примножувати заощадження й відповідально ставитися до їхнього інвестування та використання на розвиток, а не споживання. Бо досі в країні все було перевернуте з ніг на голову. У гонитві за посередницьким прибутком менеджмент і працівники банків намагалися будь-що нав’язати кошти позичальникам, часто заплющуючи очі на їхню ненадійність. Водночас формувалася залежність від вливань із цією деструктивною метою кредитних ресурсів ззовні. І зараз така негативна тенденція загрожує відновитися в інших умовах, особливо якщо левова частка банківської системи опиниться в руках іноземних фінустанов, використовувати які для проведення державної політики цілеспрямованого вирощування національного бізнесу буде набагато складніше, ніж державні.


Справді, банки державного сектору накопичили великий портфель неробочих кредитів (понад 400 млрд грн), які становлять 67% усіх таких в банківській системі України. Більше ніж 90% неробочих кредитів банків державного сектору припадає на корпоративний сегмент, підприємства. Але це не свідчить про те, що державна політика має бути спрямована на ускладнення умов їхнього кредитування, як це відбувалося останніми роками. Експерти вже звертають увагу на те, що за низкою нормативів, які ускладнюють надання кредитів, ми вже перевершили більшість країн світу, зокрема наших основних конкурентів.


Навпаки, потрібно розблокувати процес нарощування кредитування виробничого сектору, паралельно спростивши процедуру стягнення застави, банкрутства та зміни власників або продажу активів підприємств за борги, якщо вони не можуть або не хочуть їх обслуговувати, не демонструють готовності шукати компромісні варіанти реструктуризації кредитів. Тим часом у парламенті роками лежить низка вже підготовлених законодавчих актів, які покликані підвищити рівень гарантій для кредиторів.


Інтереси стрімкого розвитку національної економіки та підприємництва вимагають, щоб кредити були якнайдешевшими та надавалися у великих обсягах. Але водночас їхні отримувачі мають бути якомога дисциплінованими, а банкрутство й стягнення з тих, хто не може виконувати своїх зобов’язань, максимально спрощеним. Лише за цих умов можливо розраховувати на стрімкий економічний розвиток країни навіть на тлі нормальних для капіталістичної економіки масових банкрутств значної частини підприємців, які виявляться менш успішними.

 

Читайте також: Який клімат потрібен новій економіці


Держбанки повинні стати інструментом стимулювання експорту товарів та імпорту технологій і обладнання для стимулювання розвитку малого й середнього бізнесу. Дешеві кредити через державні банки важливо надавати насамперед тим малим і середнім підприємствам, які експортують свої товари або принаймні реалізовують проекти з розширення виробництва.


Тим часом в урядових та навіть владних колах загалом і досі немає чіткого плану, як спрямувати гроші у виробничу продуктивну сферу економіки та послідовно реалізувати такий план. Немає стратегії потужної кредитно-фінансової підтримки розвитку національного малого й середнього бізнесу. Він є значно залежнішим у своєму розвитку від кредитування, та приватні банки не виявляють готовності робити це в потрібних обсягах.


До 2 млн представників малого та середнього бізнесу в Україні все ще змушені брати з величезними труднощами кредити під десятки відсотків. Тоді як їхні суперники в основних країнах-конкурентах мають можливість отримувати їх під відсотки, що принаймні в кілька разів, а то й значно менші. Лише невелика частина навіть наявного українського малого та середнього бізнесу займається виробництвом.


Ба більше, навіть наші державні банки активно докладаються до реалізації програм із просування на вітчизняний ринок продукції інших держав. Наприклад, Укрексімбанком у межах розвитку кредитування малого та середнього бізнесу працюють такі кредитні продукти, як «Білоруський імпорт». За його умовами, уряд Білорусі компенсує позичальникові частину відсоткової ставки за кредитом (до 2/3 облікової ставки НБУ, але не більше як 8% річних). Такі позики видаються на придбання сільськогосподарської техніки, транспортних засобів або нового обладнання, яке вироблене в Білорусі. Водночас аналогічних українських програм для просування як на внутрішньому, так і особливо на зовнішньому ринку, по суті, немає.

Новини RedTram

Loading...