Світ 2018-03-29 12:52 Пульша Сяргєй

Річниця БНР: демократія - це не страшно

Чому святкування сторіччя проголошення незалежності Білоруської Народної Республіки стало шоком для громадськості

Досі білоруська державна ідеологія сприймала святкування проголошення незалежності БНР у 1918-му виключно як «опозиційну» дату. 25 березня 1918 року була ухвалена Третя статутна грамота БНР, яка проголошувала незалежність Білорусі в ареалі розселення етнічного населення «країни». «Країни» в лапках, бо в той час територією сучасної Білорусі проходив фронт Першої світової. БНР на той момент була ідеєю, уряд знову створеної республіки не контролював жодного клаптя її території, і проголошення незалежної держави в таких умовах було щонайбільше декларацією про бажання незалежності.


Здобувши реальну незалежність у 1991-му, білорусам знадобилася національна ідея. За великим рахунком, тоді про БНР і згадали. День проголошення незалежності БНР якийсь час був навіть державним святом. Однак тривало це недовго: у 1994 році до влади прийшов великий прихильник СРСР, БРСР та єдності білорусів і росіян Аляксандр Лукашенка. Він палко заперечував роль БНР у білоруській державності й звів День волі до рангу «націоналістичної» дати.

 

Читайте також: На День Волі у Білорусі затримали понад 100 людей


Відтоді цей день став «святом БНФ» (Білоруського народного фронту), традиційним для опозиційних акцій протесту. Якщо до початку 2000-х народ ще пам’ятав про свято й більш-менш збирався на акції, то з другої половини 2000-х вони остаточно перейшли у формат «опозиційно-націоналістичної тусовки». Мітинги рідко збирали більш як 5 тис. осіб, а БНР і БНФ стали практично тотожними «ворогами батьківщини» й однаково шельмувалися в державних білоруських ЗМІ. У шкільних підручниках розділи, присвячені БНР, утискалися до абзаців і незмінно з негативним відтінком. У підсумку в суспільстві про БНР склався стереотип як про щось «опозиційно-націоналістичне». Про історичне значення мало хто задумувався і розбиратися в тому не прагнув.


Але все змінюється. По-перше, стався «Кримнаш», і білоруси різко охолонули до братів-росіян. По-друге, на «братню любов» накладалися всі можливі торговельні та нафтогазові війни. По-третє, останніми роками різко впав добробут населення: економіка Лукашенки, що трималася на російських позиках (часто без повернення), перестала давати плоди. Впав добробут населення — впала й популярність Лукашенки. А оскільки БНФ (і БНР, яка з ним асоціюється) були головними ворогами президента, населення одразу стало сприймати їх без негативного відтінку. Принаймні «опозиціонер» у Білорусі більше не ярлик, а радше мовчазне співчуття.


До того ж підросло покоління, виховане учасниками мітингів у 1990-х. СРСР воно в очі не бачило, а тому ідея «соціальної держави, як СРСР» для нього порожній звук. Зате жило виключно в незалежній Білорусі й не уявляє себе «частиною імперії».

 


Лукашенка, незважаючи на десятиліття зусиль, так і не зміг створити якусь привабливу білоруську державну ідеологію. Молодь починає шукати її сама, і знову спливають історія, Велике князівство Литовське й, звісно ж, БНР.

 

Сюрприз!


Підготовка до святкування століття БНР цього року почалася як зазвичай. Було створено оргкомітет, його члени звернулися до влади Білорусі з черговим проханням відзначити 25 березня як загальнонаціональне свято (так вони робили завжди) й стали обговорювати сценарії, за якими треба діяти після традиційної заборони акції. Тим більше перед очима був торішній День волі з тисячами солдатів внутрішніх військ на вулицях Мінська, водометами й автозаками.


Але опозицію очікувала шокуюча новина. Практично на всі її пропозиції влада відповіла… згодою. І слова не розійшлися з ділом. Хочете провести наукові круглі столи? Будь ласка! Виставки й експозиції в музеях Мінська, присвячені сторіччю БНР? Із задоволенням! Ток-шоу на телебаченні, у яких офіційні історики захищали б ідеали незалежності й громили адептів «русского мира»? Вперед! Іноді складалося враження, що владу в країні захопили
націоналісти.

На «Свята Незалежнасці», за даними організаторів, прийшло понад 50 тис. осіб, звісно, не рахуючи тих, хто святкував у регіонах. Це був наймасштабніший опозиційний День волі починаючи з 1996 року.


Єдине, що влада не дозволила, — провести 25 березня ходу вулицями міста. Але натомість запропонувала оргкомітету такі пряники, відмовитися від яких було неможливо. Майданчик для свята — не на задвірках столиці, а в центрі Мінська, біля Оперного театру (там опозиція востаннє збиралась узагалі в минулому столітті). Організація сцени, нормальна апаратура, торгівля фастфудом і сувенірами, «милосердний» міліцейський огляд та охорона, робота медиків і комунальних служб коштом міста (зазвичай опозиціонери за це змушені були платити самі), вільне використання національної символіки, «беенефівських» біло-червоно-білих прапорів, за які зазвичай давали 15 діб арешту. Ну й бонус у вигляді встановлення пам’ятних знаків, присвячених проголошенню незалежності БНР, у місцях, де відбувалися події в 1918 році. Дозвіл святкувати сторіччя БНР опозиційні активісти отримали не тільки в Мінську, а й практично у всіх обласних і районних містах, де подавали відповідні заявки.
У середовищі демократів рішення влади викликало реакцію, близьку до шоку. Деякі опозиційні лідери просто розгубилися й розпочали опитування в соцмережах: прий­мати пропозицію влади чи ні.


Рішення влади заборонити ходу, але дозволити свято влаштувало не всіх. Звісно, у Білорусі є й «непримиренна опозиція», яка не погодилася на пряники влади. Її логіка теж зрозуміла: святкувати разом із владою — значить «зрадити ідеали». Забути про «гучні зникнення» в Білорусі політиків і журналістів, у яких звинувачують владу. Забути про те, що в тюрмах сидять люди, визнані міжнародною спільнотою політв’язнями. І взагалі на противагу тому, про що говорилося 20 років, що «колись День волі стане офіційним святом», один із найпослідовніших критиків Лукашенки Мікалай Статкевіч заявив: «День волі для мене не свято… Не тільки свято».

 

Фотогалерея: Відзначення 100-річчя Білоруської Народної Республіки в Києві


«Свято з владою», на думку радикалів, обов’язково приведе до легітимації Лукашенки на міжнародній арені, покаже видимість демократизації Білорусі (чого насправді немає). А тому 25 березня неминуче має закінчитися розгоном і затриманнями, вкотре показати «звірячий оскал режиму». Тобто ні з чим іншим, крім арештів, цей день  не асоціювався. І радикали закликали своїх прихильників вийти на «Марш свободи та гідності», не дозволений владою.


Багато хто каже, що саме на це влада й розраховувала: вкотре розколоти опозицію й позбавити її єдності. Але, по-перше, розколювати там нічого: єдності в білоруській опозиції немає давно й, схоже, надовго. А по-друге, демократи реально показали, що таке демократія. Багато хто був шокований «розборками» в оргкомітеті, але найбільш притомні запропонували подивитися засідання в парламенті України чи Польщі, де часом доходить до образ не лише словом, а й діями. Саме це і вважається демократією.

 


«Зміна поколінь» повною мірою проявилася під час підготовки до свята. Формально «організаторами» була «стара опозиція», хоча коректніше їх називати «заявниками»: вони подали заявку на свято й отримали доз­віл. Реальну організацію взяли на себе молоді 30-річні менеджери з пробілоруського «третього сектору». Раніше вони успішно проводили локальні «фестивалі вишиванок», клубні концерти, торгували національною символікою. Зараз їм треба було зробити масштабний загальнонаціональний проект. Їм потрібна була купа грошей: на рекламу, промопродукцію, афіші та листівки. Білоруська опозиція бідна, як церковна миша, і вони запустили краудфандинг на проведення «Свята Незалежнасці». Кампанія була більш ніж успішною: на свято скинулися своїми грішми 2 тис. (!!!) громадян та організацій.

 

Читайте також: День Волі у Білорусі. Міліція затримала понад 30 активістів, на трасах чергують автоматники


Молодь запустила масштабну рекламну кампанію в комерційних і недержавних ЗМІ, на великих екранах у Мінську, не вистачило часу тільки на метро. Вони залучали волонтерів і роздали тисячі запрошень. У хід ішли будь-які «PR-фішки» — від коміксів до провокацій. Країна два дні дискутувала в інтернеті з приводу запрошення виступити на святі білоруському співакові Аляксандру Солодусі (це ніби на ювілей УНР запросили Вєрку Сердючку). Солодуха, звичайно, в «опозиційному» концерті брати участь відмовився, але про століття БНР дізналися навіть домогосподарки.


Думаю, дивлячись на все це, влада не раз пошкодувала про свій дозвіл і спробувала збити «націоналістичний шал». Лукашенка, виступаючи на зустрічі з творчою молоддю 20 березня в Мінську, всіляко намагався применшити значення БНР в історії країни: «Ті люди, які намагалися створити незалежну Білорусь, не знали, куди кинутися. Від одного чобота зі сходу [тобто більшовиків] побігли на захід під чобіт кайзера». Але організаторам концерту було неважливо, що говорить Лукашенка. Головне — він про це говорить.

 


Напередодні свята влада взялася за старе: у студентських гуртожитках, на підприємствах і в навчальних закладах поширювали «настійливі рекомендації» не з’являтися на «опозиційному шабаші». Але змінити ситуацію вже ніщо не могло.

 

Підсумок


У результаті 25 березня сталося неймовірне: всі отримали все, що хотіли. Спроба «непримиренної опозиції» провести ходу в центрі Мінська очікувано закінчилася розгоном: затримали близько 60 осіб. «Непримиренні» продемонстрували «звірячий оскал режиму», чого й домагалися. Влада цим розгоном показала, що «контролює ситуацію в країні» й не допустить «розгулу демократії».


На «Свята Незалежнасці», за даними організаторів, прийшло понад 50 тис. осіб, звісно, не рахуючи тих, хто святкував у регіонах. Це був наймасштабніший опозиційний День волі починаючи з 1996 року. При цьому зі сцени говорили не тільки про БНР, а й про політв’язнів, про тих, кого затримали під час спроби проведення ходи, про демократичну Білорусь. Тобто «Свята Незалежнасці» не перетворилося на «танцюльки», а зберегло політичний формат.

 

Читайте також: Білорусь. Азартні ігри з державою


Білоруським експертам і політологам «Свята Незалежнасці» дало ґрунт для роздумів на рік наперед. Чому влада дозволила широко відзначати настільки ненавис­ну їм  раніше дату?


Хтось, як-от політолог Аляксандр Класковський, вважає, що Лукашенка потихеньку відвертається від Москви й проводить курс на збереження національної держави, щоб не допустити в країні «Кримнаша». А його риторика з приводу неважливості БНР в історії країни призначена «на експорт» — переконати Москву в тому, що Білорусь, як і раніше, її «найближчий союзник». Щоб не було «як в Україні».


Інші, як-от письменник і журналіст Северин Квятковський, вважають, що Лукашенка збирається правити довго, а його «есересерівський» електорат стрімко вимирає. Отже, потрібна нова ідеологія, нові, альтернативні ідеї. Наприклад, перехопити в БНФ «білорусизацію» — ту саму, яку він 20 років викорінював на корись радянщини.


Треті, як-от директор Центру європейської трансформації Андрей Ягорав, вважають, що насправді взагалі нічого не змінилося. Якщо дозволили відсвяткувати сторіччя БНР сьогодні, це не гарантує, що завтра в Білорусі раптом з’явиться демократія. День волі-2018 — це дозволена режимом безпечна форма святкування для того самого культурно-політичного гетто. Швидше за все, як і 25 березня, мають рацію всі. І Лукашенка в одну мить не зміниться, і демократія в результаті разової акції не прийде, і адепти «русского мира», дивлячись на 50 тис. «націоналістів» у центрі Мінська, про щось задумаються. Але є те, про що можна сказати з певністю. День волі-2018 продемонстрував: бути опозиціонером не страшно.

 

Новини RedTram

Loading...