Економіка 2018-04-05 13:17 Ворожбит Ольга

Економічний націоналізм. Гра на випередження

Чого вчить і чим загрожує новий виток економічного націоналізму в Китаї та США

«Ми більше не дозволимо, аби Сполучені Штати Америки використовували. Я завжди прагну ставити Америку на перше місце, як і сподіваюся, що інтереси ваших країн є для вас першочерговими» — це репліка з торішнього виступу Дональда Трампа у в’єтнамському Данангу перед представниками бізнесу з 21 азійської країни. «США систематично відкривали свою економіку… Ми зменшували та скасовували тарифи й дозволяли іноземним товарам вільно заходити на наш ринок, але в той час, як ми знижували наші ринкові торговельні бар’єри, інші країни не відкривали нам свої ринки», — наголосив американський президент. Ще під час передвиборчої кампанії Трамп разом зі своїм тодішнім радником Стівом Бенноном говорив про рішучі заходи, спрямовані на підтримку американських підприємств і, зокрема, проти Китаю. Довгий час вони видавалися просто популістичною полемікою, однак від уже згаданого виступу в Данангу до початку березня нинішнього року викристалізувалися в конкретні кроки, на які вже навіть відповів противник, і все це загрожує розгортанням масштабної торговельної війни.


Виступаючи у В’єтнамі, Трамп послався на поїздку до Китаю, що передувала цьому виступу, де він розмовляв із президентом Сі Цзіньпіном про нечесні механізми торгівлі та «величезний дефіцит торговельного балансу», до якого вдається Піднебесна. 5 березня нинішнього року, напередодні підписання одного з найбільш контроверсійних указів про накладання мита на імпорт до США сталі (25%) та алюмінію (10%) з усіх країн, окрім Мексики й Канади (пізніше до цього списку винятків додалися Австралія, країни ЄС, Південна Корея, Бразилія та Аргентина), американський президент знову наголосив, що США втрачають через дефіцит торговельного балансу з Китаєм $500 млрд. Хоча найбільший дефіцит торговельного балансу з Піднебесною у 2017 році, як виправляють Трампа економісти, був дещо меншим — $375 млрд. Китай, що виробляє половину світової сталі, одразу відреагував (як і інші країни Азії) на цей крок і заявив, що «захищатиме свої легітимні права». Саме рішення накласти обмеження на імпорт сталі та алюмінію негативно сприйняли республіканці, а от представники демократичної партії, навпаки, схвалили.

 

Читайте також: Якою буде соціальна політика майбутнього


Дональд Трамп не зупинився на митах лише на імпорт сталі та алюмінію і 22 березня розпорядився обкласти ними китайський імпорт вартістю понад $50 млрд. Піднебесна, своєю чергою, заявила, що готує відповідь на такий крок та обкладе митом (до 25%) американський імпорт на суму $3 млрд. Серед товарів у китайському списку опинилися фрукти, горіхи, вино та свинина. Ці регулювання було введено в дію 2 квітня. Наступного дня світові ринки відреагували обвалом, а США обіцяють ще цього тижня озвучити новий список товарів, які потраплять під наступний виток тарифних обмежень, оголошених 22 березня. За торговельну війну платитимуть передусім споживачі: «Чому одразу не соя і літаки?» — цитує Reuters одного з блогерів китайської платформи Weibo. Літаки та соєві боби були найбільшим за собівартістю американським імпортом до Піднебесної торік. 4 квітня Китай оприлюднив список американських товарів на суму $50 млрд, імпорт яких зі США тепер обкладатиметься додатковими митами (25%). Серед цих товарів, зокрема, і соєві боби, і автомобілі. Поки що Міністерство фінансів Китаю не оголошувало дати запровадження нових тарифів. Так само може змінитися ціна iPhone чи інших товарів Apple, якщо американсько-китайська торговельна війна розгорнеться у великих масштабах.

Дональд Трамп не зупинився на митах лише на імпорт сталі та алюмінію і 22 березня розпорядився обкласти ними китайський імпорт вартістю понад $50 млрд. 4 квітня Китай оприлюднив список американських товарів на суму $50 млрд, імпорт яких зі США тепер обкладатиметься додатковими митами (25%)


Попри те що Китай систематично відкривав свій ринок ще від часів реформ Ден Сяопіна, іноземні компанії досі жалілися на нечесне ставлення з боку цієї країни. Зокрема, про новий виток економічного націоналізму заговорили з приходом нинішнього китайського лідера Сі Цзіньпіна. Останнього багато науковців, як-от старший дослідник Jamestown Foundation Віллі Во-Леп Лем, вважають «надзвичайно націоналістичним лідером», що ретранслюється на економічну та фінансову політику.


На початку березня, наприклад, Піднебесна оголосила, що розширить цього року доступ до своїх ринків для іноземних інвесторів. Однак аналітики, зокрема й Віл­лі Во-Леп Лем, заявляють, що, швидше за все, це лише розмови, зважаючи на підходи та бачення нинішнього китайського очільника. Його називають найсильнішим лідером КНР від часів Ден Сяопіна. Дослідники аналітичного центру «Рада міжнародних відносин» Роберт Блеквілл та Курт Кемпбелл у своєму дослідженні наголошують, зокрема, що «економічне зростання та націоналізм протягом десятиліть були двома опорами для легітимності Комуністичної партії», тому Сі Цзіньпіну його нелегко позбутися.


Інші китайські дослідники Чжен Йоннян і Ронфан Пхан в одному з розділів книжки «Глобалізація та економічний націоналізм в Азії» пишуть, що з часу, коли завдяки реформам Ден Сяопіна економіка Піднебесної відкрилася світові, китайський економічний націоналізм пережив три основні фази. У кожен із цих періодів економічний націоналізм переосмислювався по-різному: як ідеологія держави, як урядова промислова політика і як промислові практики окремих компаній.

 

Читайте також: У пошуку національних чемпіонів


Напередодні вступу Китаю до Світової організації торгівлі (грудень 2001 року) уряд імплементував низку ліберальних реформ, аби країна змогла бути нарівні з іншими гравцями в міжнародній торгівлі. Однак, як кажуть науковці, це зовсім не означало, що лібералізм переміг економічний
націоналізм. «Навпаки, він вижив радше як варіант із «принципом невтручання» в більш лібералізованому економічному середовищі», — пишуть Йоннян і Пхан. У той час уряд прагнув використовувати міжнародні ресурси для посилення національної конкурентоспроможності, водночас обмежуючи ці ресурси. Напередодні вступу до СОТ Цзян Цземінь ініціював так звану стратегію виходу у світ, коли китайські підприємства заохочували інвестувати за кордон. Однак із часом, коли стратегія набрала обертів, на Заході її стали сприймати як китайський «неоколоніалізм». Яскравим прикладом останнього є значні інвестиції КНР у країни Африки, за якими з обережністю спостерігають на Заході. Піднебесна, щоправда, відкидає ті звинувачення, наполягаючи на тому, що таким чином допомагає менш розвиненим країнам і має на меті створити «гармонійний світ».


На сьогодні Китай також накладає обмеження на деякі прямі іноземні інвестиції, розбиваючи їх на «хороші» та «погані». Зокрема, на інвестиції в промисловість із високим рівнем забруднення та споживання енергоресурсів. Проте паралельно також знімає певні обмеження на іноземні інвестиції. Приміром, торік було оголошено про зняття 27 обмежень на інвестиції у вільні економічні зони. Зокрема, виробникам обладнання для залізниці більше не потрібно створювати спільних із китайськими партнерами підприємств, у яких китайці мали б основну частку. Наприклад, до 2017-го закритими для інвестицій у межах вільних економічних зон були такі галузі, як видобуток дорогоцінних металів та послуги доступу до інтернету.

 

Читайте також: Рік жовтої земляної… невизначеності


Після того як у 2008-му в Китаї було ухвалено антимонопольне законодавство, уряд посилив регулювання злиття китайських компаній з іноземними. Це рішення вкотре порушило питання про новий виток економічного націоналізму в країні. Першим і чи не найвідомішим провалом угоди була спроба злиття корпорації Coca-Cola з найбільшим китайським виробником напоїв Huiyuan у 2009-му. Хоча якщо проаналізувати дані за останні чотири роки, як це зробила Financial Times, то порівняно з іншими структурами, наприклад у ЄС, які перевіряють право на злиття компаній, китайський регулятор значно рідше втручається у справи компаній. Так, Міністерство фінансів КНР втрутилося або заблокувало лише 1,2% угод, у той час як Європейська комісія — 6,2%.


Китай, як і деякі інші країни Азії, зокрема Індія чи Сінгапур, як пише дослідник Ентоні Д’Коста, зуміли «стратегічно інтегруватися» у світову економіку під час лібералізаційних процесів. Так, вони були відкриті в одних сферах, але закриті в інших відповідно до своїх інтересів. Звісно, СОТ звузила рамки, однак невеликий простір для маневру все ще залишився. Така «інтеграція» в дечому нагадувала «інтеграцію» повоєнної Німеччини, коли, наприклад, контроль над цінами й тарифами цілком відпустили майже через 20 років після початку реформи Людвіґа Ергарда.
Нинішня поки що не надто масштабна торговельна війна між США та Китаєм є, утім, свідченням повернення до економічного націоналізму серед глобальних гравців. Аналітики не вбачають у ній особливої загрози, адже обсяги торгівлі між двома країнами надто великі порівняно з оголошеними митами. Однак вона може свідчити про збільшення державної опіки в стратегічно важливих галузях.

 

Новини RedTram

Loading...