Світ 2018-05-10 18:11 The Economist

The Economist: Захист для всіх

Як країни, що розвиваються, удосконалюють системи соціального забезпечення, щоб урятувати дедалі більше нужденних

Благодійні кухні годують нужденних безплатно; ресторани обслуговують голодних за гроші. У деяких країнах Південної Азії їдальні при мечетях інколи підпадають під третю категорію. Вони годують бідних, які терпляче чекають на вулиці, коли набожний або добросердий перехожий їм за це заплатить. Така форма милостині задовольняє один із традиційних напрямів соціального забезпечення для знедолених у країнах, що розвиваються. На щастя, він не єдиний.


Як повідомляється в новому звіті Світового банку, держави, що розвиваються, у середньому витрачають 1,5% ВВП на системи соціального забезпечення, які не дають людям опуститися на дно (у багатих країн в ОЕСР цей показник у середньому становить 2,7%). Сюди належать схеми працевлаштування, пенсії, безплатне харчування в школах та обумовлені грошові виплати, які інколи залежать від того, чи діти отримувачів допомоги навчаються в школі, чи проходять щеплення тощо. Ці видатки зменшили кількість людей, які живуть у крайній бідності (на суму до $1,9 на день), у середньому на 36% у тих країнах, де Світовий банк проводив своє дослідження.

Як повідомляється в новому звіті Світового банку, держави, що розвиваються, у середньому витрачають 1,5% ВВП на системи соціального забезпечення, які не дають людям опуститися на дно (у багатих країн в ОЕСР цей показник у середньому становить 2,7%)

 

Їдальні при мечетях у Південній Азії обслуговують усіх, хто виявить бажання почекати на благодійника. Інші схеми ретельніше намагаються відсіяти незаслужених претендентів. Наприклад, програми громадських робіт забезпечують грошима тільки охочих виконувати важку фізичну працю, як-от копання канав або садіння дерев. Власне кажучи, ці проекти повинні приваблювати лише найнужденніших. На практиці вони не завжди працюють саме так. У країнах, які потрапили в аналіз Світового банку, схеми громадських робіт виявилися не ефективнішими для відсіювання заможніших 40% населення, ніж інші форми соціального забезпечення, як-от грошова допомога, що надається за певних умов.

 

Читайте також: Інформаційна криза


Соціальні програми в одних країнах відіграють більшу роль, ніж в інших (див. «Тільки соціалка»). У Південному Судані вартість двох схем, які фінансуються донорами й впроваджуються Всесвітньою продовольчою програмою, — еквівалент 10% мізерного бюджету цієї новоствореної країни. У Східному Тиморі пенсії для ветеранів опору індонезійській окупації дорівнюють 6,5% ВВП. Серед більших країн, що розвиваються, латиноамериканські економіки значно щедріші від азійських. Наприклад, Мексика витрачає на соціальний захист 1,7% свого ВВП. У Китаї, який перебуває на аналогічній стадії розвитку, ця частка наполовину менша.


У різних регіонах віддають перевагу різним типам соціального забезпечення. Обумовлені соціальні нарахування популярні в Латинській Америці, а громадські роботи — у Південній Азії. У Східній Азії частіше трапляються ненакопичувальні пенсії.


Однією з причин відносної скупості Азії може бути вкорінене переконання, що соціальне забезпечення підриває трудову етику населення та сприяє зростанню утриманства. Один колишній сінгапурський політик зневажливо відгукнувся про «економіку на милицях», у якій багатих обкладаютьвисокими податками, щоб забезпечити бідних. Але навіть в Азії соціальні програми набувають дедалі більшої популярності. З допомогою донорів (зокрема, Світового банку) Індонезія розширила свою систему соціальних нарахувань «Надія родини» з 2% населення у 2012 році до 9% у 2016-му. Філіппіни (також із сторонньою допомогою) довели свою схему охоплення соціальним захистом із 4% населення у 2009 році до 20% у 2015-му.

 

Читайте також: Забіг «професійних сортувальників»


Чи не призведе така новоявлена щедрість до появи «економіки на милицях»? Якраз навпаки. Світовий банк наводить дані перевірки кількох довільно обраних схем соціальних нарахувань у шести країнах (зокрема, у Мексиці, Індонезії та Філіппінах). Ця перевірка не підтвердила побоювань, що отримувачі допомоги працюють менше. Соціальні нарахування можуть також урятувати родини від відчайдушних кроків на кшталт продажу майна за безцінь або припинення навчання дітей у школі, щоб вони натомість ішли працювати. Така реакція на скрутні умови може підірвати довготермінові перспективи родини. А соціальні програми, які впроваджують в Азії, когось можуть навіть уберегти від довгих годин очікування під мечеттю в надії отримати обід від побожного незнайомця.

 

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com

 

Новини RedTram

Loading...