Суспільство 2018-04-26 09:04 Трегуб Ганна

Автокефалія. Знаки свободи

Ще на початку минулого тижня ніхто не очікував, що тема набуття Українською православною церквою автокефалії з площини декларацій і заяв, як це було протягом багатьох минулих років, ураз перейде в площину практичних дій.

17 квітня Петро Порошенко зустрівся з головами всіх фракцій ВРУ й повідомив про те, що вирішив звернутися до Вселенського Патріарха Варфоломія з проханням надати томос про автокефалію Української помісної православної церкви. Президент також провів зустрічі з представниками найбільших православних церков України, зокрема УПЦ КП, УАПЦ та УПЦ МП, у результаті яких офіційно було ухвалено звернення до Патріарха Константинопольського з проханням про автокефалію Української помісної православної церкви. Цей документ підписав увесь єпископат УПЦ КП, а також підтримав Архієрейський Собор УАПЦ. 19 квітня депутати Верховної Ради України підтримали згадане вище звернення президента та православних архієреїв до Вселенського Патріарха. Тут варто наголосити, що про автокефалію просять українські православні єпископи. Держава це прохання лише підтримує, і робить це виключно тому, що Вселенський Патріарх попросив чітко й офіційно висловити та оформити таку підтримку. 20 квітня заступник глави Адміністрації президента Ростислав Павленко передав згадане вище звернення до рук Патріарха Варфоломія.


22 квітня на сайті Вселенського Патріархату було опубліковано комюніке Священного Синоду, у якому повідомлялося, що Вселенський Патріархат отримав від церковної та світської влади, яка представляє мільйони українських православних християн, звернення про надання (дарування) автокефалії і вирішив тісно спілкуватися зі своїми сестринськими православними церквами щодо цього питання. Очевидно, можливість надання автокефалії буде розглянуто на засіданнях Синоду Вселенського Патріархату протягом травня. Є сподівання, що в разі позитивного рішення томос, тобто документ, який легітимізує, надає канонічного статусу Українській помісній церкві та місце у Вселенській православній церкві, буде вручено під час святкування 1300-ї річниці хрещення Русі-України наприкінці липня. Розцінювати всю цю діяльність лише під кутом зору президентських виборчих перегонів, що стрімко наближаються, не надто коректно, бо йдеться про ширше поле проблем, вирішення чи невирішення яких для нашої країни матиме більші наслідки, ніж процес переходу влади з одних рук до інших.

За грубим підрахунком фахівців, зокрема релігієзнавців, у разі надання автокефалії Українській помісній православній церкві до неї з УПЦ МП може перейти від 4 тис. до 6 тис. парафій


Україна вирізняється з-поміж решти європейських країн живим релігійним життям і дуже строкатою конфесійною мапою. Зокрема, православ’я в нас репрезентоване цілим гроном релігійних організацій, які є плідним ґрунтом для створення, якщо наша країна таки отримає влітку цього року томос, канонічної Української помісної православної церкви. Чи стане вона однією-єдиною репрезентаторкою православної віри на теренах України, якщо її таки буде створено? Очевидно, що ні. Проте має всі шанси стати найбільшою: її ядро можуть сформувати УПЦ КП та УАПЦ, чий єпископат підтримав звернення до Вселенського Патріарха, а також низка громад УПЦ МП, що визначилися з власною українською ідентичністю за чотири роки російсько-української війни, проте яких стримує питання канонічності. За грубим підрахунком фахівців, зокрема релігієзнавців, у разі надання автокефалії Українській помісній православній церкві до неї з УПЦ МП може перейти від 4 тис. до 6 тис. парафій. Привабливою вона може бути й для парафій менших за розмірами православних церков, які маємо на своїх теренах.

 

Читайте також: Церковна дипломатія

 

Таким чином, УПЦ МП, самоврядна православна церква у складі РПЦ, може перестати бути гегемоном і монополістом на мапі християнства східного обряду в Україні й лишитися репрезентованою на наших теренах тими громадами, чия ідентичність чітко асоціюватиметься з Московською патріархією та її проектом російського імперського православ’я. Цілком імовірною є ситуація, за якої на теренах Української держави діятимуть дві канонічні церкви різних юрисдикцій: автокефальна помісна та керована з Москви (екзархат РПЦ).  

 

Час та історичний контекст, у якому відбуваються описані вище процеси й події, не випадкові й, так само як і війна на Сході України, не є справою тільки нашої країни. Конкретніше йдеться про епізод боротьби на гуманітарному фронті нинішнього гібридного протистояння між РФ та євроатлантичною спільнотою. Релігія, культура та медіа є дуже потужними рупорами впливу, якими офіційний Кремль аж ніяк не гребує послуговуватися всюди, де йому це вигідно. Коли йдеться про путінську Росію, то там риторика президента й патріарха однакові: «Київ — наш Константинополь і Єрусалим, його не віддамо!». Здається, поперед планети всієї поспішив сказати про це речник Владіміра Путіна Дмітрій Пєсков, ще 19 квітня заявивши, що українська автокефалія не знайде підтримки в РПЦ. Таким чином, для Української держави отримання автокефалії з рук Вселенського Патріарха — це ще один крок до життєво важливого розриву з «русским миром», його культурними кодами та політикою, що з культури проростає та обертається для нас колоніальною залежністю й війною.

 

Читайте також: Нещадна російська війна проти Константинополя


Москва, що не хоче втрачати свій вплив на українських православних, які, не забуваймо, є громадянами та виборцями в нашій державі, нещодавно почала курс на зближення з турецьким президентом Реджепом Таїпом Ердоганом. Вона може використати важелі енергетичної та комерційної російсько-турецької співпраці для тиску на тих, хто приймає рішення у Вселенському Патріархаті. Підкуп, залякування, тиск — усі ці доступні для росіян інструменти переконання підуть у справу і щодо Синоду Вселенського Патріархату, і щодо членів УПЦ МП, і щодо інших помісних автокефальних церков, які теж мають погодитися з рішенням Вселенського Патріархату щодо надання автокефалії Українській помісній православній церкві. Є різні сценарії того, як це може відбуватися, як показні та навіть, не виключено, промовисто нахабні, так і дуже тихі. Світова спільнота зараз у різний спосіб і через різні канали ставить Москву, яка поводиться агресивно, на місце, чітко показуючи, що не суто офіційний Кремль вирішує світовий порядок денний, і посилаючи всім неодно­значний сигнал щодо цього питання. Надання автокефалії Українській помісній православній церкві — чітка дія, яка засвідчує, що світову позицію стосовно векторів сили, картин світу й практик почуто та враховано.

Новини RedTram

Loading...