Світ 2018-05-21 14:30 Анатолій Шара

Die Welt: розворот Італії до Росії, «незручний» Бундесвер, вбивчі політтехнології ХАМАС

Кризові явища в німецько-російських відносинах, Realpolitik по-італійськи, активізація Вишеградської групи, відсталість німецької економіки — основні теми видання

«З початку кризи в Україні Захід та Росія перестали розмовляти однією мовою», — пише у своїй статті Ґернот Ерлер. Він був координатором Федерального уряду в Росії та відчув на собі ефект щоразу більшої віддаленості між країнами. Не залишається жодного сумніву, що реакція Москви на події в Україні наприкінці 2013 року призвели до найглибшої кризи в її відносинах із Заходом із часів холодної війни. Анексія Криму та прихована інтервенціоністська підтримка сепаратистів на Сході України шокували західних партнерів. Посередині Європи розгорнулося військове зіткнення, жертвами якого вже стало понад 10 тис. людей. З погляду Заходу дії Росії — це масштабне порушення європейського балансу, і з цим злодіянням ніхто миритися не буде. «Я використовував кожну можливість поговорити з російськими колегами щодо цих питань, але відповіді, які я чув, змушували мене притяти язика. Мій російський товариш вимагав, щоб я розумів анексію Криму як процес возз’єднання, мовляв, це нібито об’єднання Німеччини в 1990-му. При цьому в Росії щиро не розуміли, чому Німеччина, як найважливіший західний партнер, негативно поставилася до її дій в Україні та ще й підбурювала до цього інші європейські країни. Я був вражений такими думками», — підкреслює автор. Возз’єднання таке, як німецьке? Дуже сумнівно. Практично кожен може сказати, що фактично це була примусова ревізія наявного ладу. Референдум, який відбувався, цілком суперечив українській Конституції. Визначальним є також те, що Москва своїми діями в Криму та Східній Україні порушила обов’язкові для виконання міжнародні правила та договори, які до цього ніхто не наважувався ставити під сумнів.

 

Читайте також: Die Welt: іранська проблема, кінець дешевої нафти, Шредер на побігеньках у Путіна та майбутнє Росії

 

Тему непростих відносин Берліна та Москви продовжує журналіст Робін Александер, який розповідає про візит Меркель. Політичні візити відіграють для Росії тільки другорядну роль. Державне телебачення рутинно повідомляє про чергового гостя. Вчора це був Асад — сирійський президент, який відповідає за громадянську війну у своїй країні, сьогодні — Меркель, яка ризикує втратити владу через сотні тисяч сирійців. Німецький канцлер не могла передбачити провокацію, що військового злочинця Асада прийматимуть так само, як і її. Путін повинен застосувати той вплив, який він має на Сирію. Кілька тижнів тому німці просили через росіян розглянути їх прохання вплинути на Асада, щоб він відкликав Декрет № 10, за яким майно біженців, котрі полишили Сирію, відчужується. На прес-конференції Путін заявив, що «потрібно спочатку деполітизувати процес надання міжнародної допомоги та відбудови». «Це означає приблизно таке: прийміть Асада як очільника цієї країни, а потім побачимо, що я можу зробити», — пише журналіст. Проте головною темою розмови був «Північний потік-2». Цей проект уже давно викликає різнополярні реакції. Особливо з боку України, яка побоюється, що буде позбавлена російських грошей, які одержувала на транзиті газу. Меркель агітувала Путіна, щоб той подумав про те, щоб доставляти газ не тільки через Балтійське море, а й через Україну. Проте російський очільник казав, що Україна не хоче співпрацювати з Москвою взагалі, але бажає заробляти транзитні гроші. Тож очевидно, що цей візит не зробив дипломатичних проривів.

 

Про Росію також говорили і в контексті подій, пов’язаних з Іраном. Клеменс Верґін стверджує, що «контрольована ескалація грає Росії на руку». Іранський міністр закордонних справ зустрівся в Брюсселі зі своїми колегами. Позиції Росії, Китаю та США відіграють велику роль у цьому конфлікті.

 

Європейський Союз

 

ЄС критикує ультиматум Ірану відносно надання потрібних гарантій щодо захисту його інтересів та компенсації збитків, завданих унаслідок виходу США з угоди. Європейці знають, що виконати економічну частину угоди буде складно. Проте, безумовно, вони спробують (наскільки це можливо) продемонструвати Тегерану, що дотримують цієї частини угоди. Також поодинока єдність європейців перетворюється на проблему. Деякі маленькі держави критикують Брюссель за погану підготовку до такого розвитку подій, адже давно очікувалося, що США вийдуть з угоди.

 

Читайте також: Washington Post: Facebook як інструмент російської пропаганди

 

Китай

 

Міністр закордонних справ Ванг Йї підтримав свого іранського колегу на зустрічі в Пекіні. Китай і надалі дотримуватиме свого курсу відносно захисту цих вистражданих домовленостей з Іраном. Пекін домагається встановлення з Іраном стратегічних відносин, адже ця країна — важливий партнер у гігантських інфраструктурних проектах, які повинні поєднати Африку та Європу. Китайські будівельні та логістичні компанії інвестували в країні мільярди доларів.

 

Росія

 

З одного боку, Росія на боці Ірану та виступає за збереження домовленостей. З іншого — Владімір Путін хоче змінити наявний статус-кво на Близькому Сході та почати реалізовувати спільні енергетичні проекти. Тут треба підкреслити: зокрема, за допомогою військової дипломатії. Проте війна за участю Ірану чи ядерна гонка озброєнь у регіоні може обернутися величезними ризиками для Москви. Водночас контрольована ескалація між Ізраїлем та Іраном грають Росії на руку, адже за дедалі очевиднішої перемоги Асада, якого підтримують і в Тегерані та Москві, ці країни стануть не просто конкурентами. Кремль показав Ірану межі, за які йому не треба переходити. Адже нещодавно, коли Тегеран посилив антиізраїльську риторику, Кремль просто мовчки спостерігав, як Тель-Авів бомбив позиції іранців.

США

 

В конфлікті з Іраном, уряд Трампа переслідує дві цілі. Перша, розпочати переговори відносно нової ядерної угоди, яка для них буде кращою ніж нинішня. Друга, завадити Ірану проводити свою дестабілізуючу політику в регіоні. Проте, неясно на що готовий Трамп щоб досягти цього. Тож як бачимо немає вічних союзників, є лише вічні інтереси.

 

Читайте також: Малкольм Ріфкінд: «Путіну подобається випробовувати Захід і посилювати свій вплив, але без ризику вв’язатися у справжню війну зі США або всім західним світом»

 

Констанце Ройшер та Флора Вісдорф розбиралися з черговою жертвою інтересів Росії. Цього разу мова йде про Італію. Угода про утворення коаліції між правою партією «Ліга Півночі» та «Рух 5 зірок» може стати значним потрясінням для ЄС. Особливо в питаннях Росії це, ймовірно, призведе до тяжких суперечок. Цей документ чітко показує, що проросійські партії готові взяти владу. Небезпечні сценарії, які виголошувалися останніми днями, як-от вимога про списання $250 млрд боргів чи проведення референдуму про вихід із валютного союзу, було внесено в проект угоди. Але щодо цих пунктів лідери двох партій повинні ухвалити спільне рішення. Італія не вперше домагається встановити тісні зв’язки з Росією. Сільвіо Берлусконі теж колись приятелював із Путіним та скептично висловлювався щодо ЄС. Але цього разу видається, що велика європейська країна, у якій вибори виграли націоналісти та євроскептики, чітко визначила свою позицію між ЄС та Росією. Постійна критика ЄС свідчить про те, що геополітичний розворот уже відбувся. Але не тільки хвалебні оди Путіну об’єднують ці дві партії, а й вимоги щодо реформування ЄС. Італія, яка має величезні борги, хоче отримувати ще більше ресурсів від Брюсселя. Поряд із цим звучать і заклики стосовно перегляду правил міграції. Але, як це часто буває в популістів, обом партіям не вистачає грошей виконати свої обіцянки. Як інструмент тиску, щоб вибити додаткові ресурси, слугуватимуть мігранти. Але навряд чи ця ставка зіграє так, як хочеться. Тому популісти шантажуватимуть ЄС ще й зближенням із Росією.

 

Карстен Діріґ звертає увагу читачів на те, що «німецька економіка має погані перспективи в майбутньому». Серед найбільших концернів у світі чимало німецьких, але практично жодного з хайтек-індустрії. Це ще проявиться в майбутньому. Список підприємств, які найшвидше розвиваються, чітко продемонстрував, що німецькій економіці треба терміново перебудовуватися. Хоча загалом німецькі концерни мають непогані показники в цьому рейтингу. Країна розділяє п’яте місце з Південною Кореєю позаду США, Японії, Китаю та Великої Британії. Але ці 44 підприємства, що ввійшли в список, належать тільки до класичних галузей промисловості. Наприклад, нові сфери, такі як ІТ, біо- та цифрові технології, телекомунікації, домінують у зазначених вище країнах. Саме це й показало дослідження консалтингової компанії Ernst & Young. У США та Китаї ІТ-сфера посідає чільне місце та постійно розвивається. До того ж динаміка розвитку стає дедалі незалежнішою від циклів кон’юнктури. Автор дійшов висновку, що німецькій економіці потрібно якомога швидше оновлюватися та відходити від традиційної моделі розвитку.

 

Читайте також: Світ про вихід США з іранської угоди: помилка історичної ваги

 

Матеріал Торстена Юнґгольта присвячений ще одній болючій темі німецького суспільства — Бундесверу. Канцлер передбачила багато грошей для армії, але без жодної конкретики. Це притаманно Меркель у її відносинах із військовими. Анґела Меркель хоче розпочати «дієві та результативні дебати» про оборонну політику країни. Так написала вона у своїй передмові до «Білої книги» (документ, який містить основні напрями військово-політичної стратегії країни) у 2016 році. Вона то написала, але тут-таки й забула. Замість того щоб обмінюватися відповідями на стратегічно важливі питання, вона маневрує поміж «кризових ситуацій у світі». І функціонування Збройних сил цікавить її в останню чергу. Участь Бундесверу в Малі вона пояснила нібито потребою завадити терористам з «ІДІЛ». А потім уряд просив французів допомогти. А от на питання, чи участь військових сил міжнародної коаліції в Сирії відповідає міжнародному праву, вона сказала роздратовано, що «ми воюємо з «ІДІЛ». Збройні сили Німеччини — непотрібний інструмент для гарантування безпеки. Це не погано й не добре, їх просто не існує. Слід також підкреслити, що коли йдеться про військових, то треба пам’ятати, що Меркель обіцяла досягти рівня фінансування 2% ВВП. Це потрібно було здійснити ще 2014 року. Але того так і не було зроблено, ніби й не говорилося ніколи. А це вже питання надійності слів Німеччини.

 

Звичайно, Die Welt не могла оминути увагою візит Віктора Орбана до Польщі. Боріс Кальноки пропонує свій аналіз. Нещодавно обраний прем’єр-міністр Угорщини бажає поглибити співпрацю в Європі, але в межах не ЄС, а Вишеградської групи, до якої входять Польща, Угорщина, Словаччина та Чехія. Він вбачає в цьому захист від можливих спроб «західних європейців» до розподілення квот на мігрантів чи їх неправильної інтерпретації незалежності органів правосуддя. З цього погляду видається логічним те, що Орбан відвідав Варшаву. Водночас, на думку Єврокомісії, ці країни порушують принцип функціонування правової держави та не приймають жодних біженців. Варшава й Будапешт виступають проти такого формулювання. Важливо сказати, що розвиток двосторонніх відносин та вишеградська взаємодія не просто зручна нагода втерти носа ЄС, показавши свою міць, а також амбіційний економічний проект із багатьма інфраструктурними концептами. Наприклад, у південно-північному напрямку це транспортний шлях із Польщі до Болгарії та Греції замість західно-східного, який працює лише на користь Німеччини.

 

Впливовий журналіст Ріхард Герцінґер розбирався в тонкощах поточного ізраїльсько-палестинського конфлікту й твердить, що «жертви на ізраїльському кордоні з боку палестинців були заплановані. Вони повинні зупинити утворення нових альянсів на Близькому Сході та виставити Ізраїль у жахливому світлі». Вже вкотре Тель-Авіву доводиться стояти біля ганебного стовпа. Його військові вбили понад 40 та поранили більш ніж 1000 демонстрантів на 70-ту річницю заснування держави та відкриття американського посольства в Єрусалимі. Без жодного сумніву, такі жертви — це жахливо. У будь-якому разі йдеться про людські трагедії. Але ці визначення зовсім не наближають нас до розуміння того, що насправді відбувалося на ізраїльському кордоні в Секторі Гази. А тут потрібно знати, що таку кількість смертей та поранених, зокрема й дітей, спровокувало радикальне ісламське угруповання ХАМАС. Ці нещасні люди стали жертвами їх холодного розрахунку. Адже було зрозуміло, що Ізраїль за будь-яких умов не допустить прориву активістами своїх кордонів. Саме це й стало справжнім наміром ХАМАС організувати протестувальників, які кидатимуться на ізраїльських військових. Своєї мети вони зрештою й досягли, адже була створена жорстока картинка, як розстрілюють беззбройних демонстрантів. Цей випадок засудили не тільки мусульманські країни, а й західні. За загальним розумінням, саме на Ізраїль поклали відповідальність за цей жахливий випадок, зовсім забувши про центральну роль ХАМАС.

Новини RedTram

Loading...