Економіка 2018-06-03 12:21 The Economist

The Economist: МВФ не диявол

Чому аргентинці помиляються, коли вішають усіх собак на інших

У перші місяці 2002-го аргентинців охопили лють, страх і глибоке відчуття розгубленості. Роками вони терпіли сувору економію, переживали занепад економіки, а тоді ще й «корраліто» — заборону для вкладників знімати кошти з рахунків, щоб обмежити відтік депозитів із банків. Але нічого не змогло врятувати «конвертованість» (так аргентинці називали паритетну прив’язку курсу песо до долара з 1991 року). За один тиждень після Різдва 2001-го країна змінила чотирьох президентів. Відбулася девальвація валюти й було оголошено дефолт за суверенним боргом на $82 млрд, що стало найбільшим суверенним дефолтом в історії. Доходи різко впали, безробіття моментально зросло, а рівень бідності піднявся до 56% — і це в країні, яка лише за одне століття до цього входила до десятка найбагатших держав у світі.


Ці події виявилися дуже болючими для аргентинців. Багато хто звинувачує в них МВФ. Саме тому недавнє рішення президента країни з 2015 року Маурісіо Макрі зупинити відтік песо, попросивши допомогу у формі кредиту від МВФ, цілком розумне з економічного погляду, але політично дуже ризиковане. «У нас, аргентинців, дуже погані колективні спогади про фонд», — заявив лідер пероністської опозиції в сенаті Міґель Анхель Пічетто в інтерв’ю газеті Clarín. 

 

Читайте також: У МВФ назвали головні загрози для світової економіки


Але чи має страх перед МВФ якісь підстави? З 1950-х Аргентина не раз зверталася до цього фонду по фінанси для планів стабілізації, які всі виявлялися невдалими через політичний спротив короткочасним незручностям. Сьогодні, коли аргентинці критикують МВФ за його роль у своїх негараздах 2001–2002 років, вони наводять супе­речливі аргументи. Звинувачують фонд і в підтримці «конвертованості», і в тому, що песо відпустили у вільне плавання.


Конвертованість стала суто аргентинським винаходом: її автор — Домінґо Кавальйо, міністр економіки часів президента Карлоса Менема (1989–1999). У МВФ були певні сумніви щодо цієї схеми, але вони розвіялися, коли за її допомогою вдалося припинити гіперінфляцію й викликати швидке зростання економіки. Позаяк конвертованість передбачала відмову від гнучкого обмінного курсу й незалежної монетарної політики, фіскальна дисципліна мала вирішальне значення для її успіху. Фонд не протестував, коли Менем спробував використати ці козирі, щоб переобратися на третій термін наприкінці 1990-х — якраз коли гроші відпливали з економік країн, що розвиваються. 

 

Читайте також: У МВФ не включили Україну до переліку бідних країн


Другою помилкою фонду було піддатися на тиск Кавальйо, якого повернув до уряду наступник Менема, і 2001 року надати другу позику Аргентині. Неодмінною умовою був режим суворої економії, необхідний для «внутрішньої девальвації», якої потребувала конвертованість. Багатьом було зрозуміло, що в країні потрібно провести девальвацію й оголосити дефолт. Коли ж Кавальйо запровадив «корраліто», усупереч своїй-таки програмі, фонд відмовився виділяти другий транш кредиту. До самого кінця конвертованість була дуже популярним заходом. Саме тому багатьох громадян шокувала відмова фонду продовжувати підтримку їхньої країни. «Аргентина підкорилася, але була покараною», — заявив тоді психоаналітик із Буенос-Айреса Хуан Карлос Волновіч.


У 2002 році аргентинці вже більше гнівалися на своїх власних політиків. «Суспільство звинувачує в ситуації всіх політичних лідерів і головні партії поспіль», — сказала того року автору цих рядків Крістіна Фернандес де Кіршнер, тоді ще сенаторка. Її чоловік Нестор Кіршнер після непереконливої перемоги на президентських виборах 2003-го зробив із фонду цапа-відбувайла. На хвилі сплеску цін на світовому ринку стосовно аргентинських сільськогосподарських товарів він 2005 року достроково виплатив державні борги перед МВФ, звинувативши фонд у «підтримці й провадженні політики, яка спровокувала бідність і біль». Це було несправедливо. МВФ не нав’язував країні політику конвертованості. Він був радше її пасивним співучасником, а не автором.

 

Читайте також: У МВФ спрогнозували зростання економіки України на 3-3,5%


Аргентинці повинні звинувачувати насамперед себе самих у занепаді власної економіки. Влада країни рідко живе відповідно до засобів, як це намагається зробити президент Макрі. Крістіна Фернандес, яка замінила свого чоловіка на посаді президента в 2007 році й керувала країною до 2015‑го, вдалася до інфляції, щоб обійтися без фіскальної дисципліни. Аргентинці історично не бажають визнавати, що песо може мати меншу вартість, ніж їм хотілося б. Центральний банк цього року зробив помилку, спробувавши підтримати національну валюту, хоча її курс завищений. Маючи перед очима перспективу нового кредиту від МВФ, тепер банк, схоже, дозволяє песо девальвувати, як це й повинно бути.


Спроба президента Макрі поступово стабілізувати економіку після популізму Крістіни Фернандес виходила з добрих намірів. Він виграв час, випустивши облігації зовнішньої позики. Ера дешевих грошей на фінансових ринках закінчується, тож Аргентина повинна пришвидшити свій процес пристосування до реальності після фальшивої економіки прихованої інфляції, паралельних обмінних курсів і непідйомних для бюджету субсидій. А громадяни повинні нарешті зрозуміти, що МВФ — чи не єдиний шанс пом’якшити удар. 

 

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com

Новини RedTram

Loading...