Світ 2018-06-22 12:13 Лазарева Алла

Ксенія Єрмошина: «Дезінформація стає важливою складовою міжнародної політики»

Тиждень обговорив із дослідницею канадської лабораторії Citizen Lab від Університету Торонто особливості інформаційної війни на території Криму та перспективи громадянської журналістики.

Ви досліджуєте інформаційні процеси на прикладі Криму. Які тенденції інформаційної війни найпомітніше виявляють себе в цьому регіоні?


— Коли ми кажемо про дезінформацію, то зосереджуємося передовсім на поширенні неправдивої інформації в соціальних медіа. Але це тільки один із способів вести інформаційну війну, послуговуючись такими технологіями, як боти. Вони можуть симулювати поведінку нормального користувача: висловлювати певні смаки, говорити про спорт і мистецтво, притому не будучи справжньою живою особою. Ці сфальшовані профілі просувають певні хештеги. Наприклад, так було з хештегом #КрымНаш у Twitter. Його запустили з Росії з метою домогтися, щоб світ прийняв анексію, поставився до неї, наче до військового трофею. Якщо дослідити, як цей хештег став поширюватися, ми побачимо, що його першоджерелами були вельми сумнівні, часто фальшиві профілі.


Отже, використання соцмереж — це один зі способів здійснення інформаційної війни. Але є й інші. Наприклад, втручання в президентські виборчі кампанії, як сталося в США та Франції. Росія, будучи консервативною та антиєвропейською державою, сприяла консервативним кандидатам, таким як Марін Ле Пен і Дональд Трамп. Повертаючись до Криму, варто наголосити, що РФ запустила два великі проекти: міст, про який усі знають, і кабель, про який говорять значно менше. Останній прокладено під водами Чорного моря, у Керченському каналі. Про початок робіт було оголошено ще в березні 2014 року, перше під’єднання відбулося в липні 2014-го. Швидкість втілення проекту пояснюється його стратегічним значенням у війні проти України. Йшлося про те, щоб прив’язати регіон до Росії не лише на папері та в головах людей, а також матеріально, з використанням оптичного кабелю. Таким чином, інтернет-трафік із Криму та до Криму відтоді повністю відстежується Росією. Це дає змогу контролювати інформацію на півострові.

 

Читайте також: Ерве Аміо: «Мати гарну роботу та навіть французький паспорт — зовсім не означає забути Україну.»

 

У чому полягає цей контроль?


— Саме поняття «інформаційний контроль» дуже важливе, щоб зрозуміти анексію Криму саме як гібридну операцію. Воно не обмежується виключно створенням і поширенням неправдивих новин та дезінформації. Це також реструктуризація медійного ринку, зміна законодавства, що регулює роботу незалежних журналістів, які приїздять працювати до анексованого Криму, а також перехід інфраструктур, котрі забезпечують роботу інтернету, під російський вплив. Дуже часто, кажучи про дезінформацію, мають на увазі виробництво новин, у яких деформовано факти або які й зовсім вигадані. Але не варто забувати про суто матеріальний аспект справи: кому належать інфраструктури інтернету та мобільного зв’язку. Важливо бачити дезінформацію в усій глибині проблеми. Зміст, текст, зображення, відео до неправдивих новин — це лише видима частина значно ширшої операції, що починається у випадку з Кримом у кулуарах Кремля, проходить під водами Чорного моря та завершує свій шлях на екранах телефонів і комп’ютерів мешканців півострова.

 

Є інформація, що Україна, зі свого боку, також припинила постачання провайдерських послуг до Криму. Ви її підтверджуєте?


— Я хотіла би більше про це знати. Відомо, що український трафік припинив надходити до Криму з липня 2017 року. Але чому це сталося, достеменно невідомо. Я була в Києві в березні 2018-го та спробувала розібратися. Поспілкувалася з представниками Інтернет-асоціації України (ІнАУ), і вони пояснили мені, що Українська держава вирішила припинити продавати до Криму трафік, бо санкції не дозволяють надавати таку послугу. Це одна з гіпотез. Друга полягає в тому, що то Росія перерізала кабель з України з метою цензури. І, нарешті, є третя гіпотеза про більш-менш мирну домовленість між провайдерами. Ясності нема. Але хай там як, важливо розуміти, що контроль над інтернет-трафіком — це ще один спосіб вести інформаційну війну. Українці, які залишилися жити в Криму та незадоволені окупацією, мусять шукати способи, щоб оминати цензуру, бо Росія закриває доступ із Криму до численних сайтів. Як і українські громадські організації, я досліджувала, власне, застосування цензури в Криму під час російських президентських виборів.

Зміст, текст, зображення, відео до неправдивих новин — це лише видима частина значно ширшої операції, що починається у випадку з Кримом у кулуарах Кремля, проходить під водами Чорного моря та завершує свій шлях на екранах телефонів і комп’ютерів мешканців півострова

 

Було виявлено, що на півострові понад 30 українських сайтів заблоковано, хоча з російської території їх можна бачити. Спільно з моїм колегою з Торонто, Ігорем, ми відстежували перелік із 100 веб-сайтів, щоб зрозуміти, як працює цензура в Криму порівняно з іншими регіонами. У списку були переважно українські, татарські, західні та опозиційні російські медіа. Ми з’ясували, що видання з нашого переліку в Криму заблоковані на 25% частіше, ніж на російській території. До того ж неоднорідно. Залежно від провайдера певні медіа можна було бачити або ні. З розмов із кримськими провайдерами я зрозуміла, що справді певні рішення ухвалюються на рівні місцевих адміністрацій, без відповідної юридичної процедури. Дослідження Кримської правозахисної групи та Інформаційного центру з правозахисту також виявили нерівномірне блокування залежно від конкретних міст. Загалом можна констатувати, що в Криму чимало медіа заблоковано в позаправовий спосіб.

 

Виступаючи на колоквіумі, присвяченому використанню дезінформації в міжнародній політиці, який відбувся в Національній асамблеї Франції, ви зазначили, що після окупації Криму робота журналістів на півострові суттєво ускладнилася, а цензура посилилася.


— Так, у 2014–2015 роках цілі редакції мусили виїхати з Криму. Нині вони працюють на території материкової України, але проблема в тому, що на півострові їхні сайти заблоковано. Найгірша ситуація з медіа кримських татар. Щоб висвітлювати кримські події, українським журналістам доводиться долати численні перешкоди. Їхні посвідчення не дають доступу до судів, адміністрацій та інших інстанцій. Оскільки їздити до Криму стало дуже важко, там стала розвиватися так звана громадянська журналістика. Зокрема, кримські татари, які зазнають найбільших репресій із боку нової влади, створили групу «Солідарність Криму», щоб висвітлювати за допомогою смартфонів і планшетів судові процеси над татарськими політв’язнями. У нашій лабораторії вже досліджували таке явище на Тибеті: за браку інституційної журналістики тибетські монахи запровадили систему «поєднувачів». Інформаційний обіг забезпечують зв’язки, що створилися раніше завдяки культурі та релігії. На відміну від фейкових новин, що не спираються на соціальну реальність або на гідні довіри мережі, новини від громадянської журналістики засвідчуються належністю до відповідної громади, місцем у ній.

 

Читайте також: Die Welt: Ручні критики Мааса

 

Як треба, на вашу думку, боротися з поширенням недостовірної інформації? Чи є сьогодні дієві механізми протидії?


— Треба діяти на різних рівнях. Перший — це встановити в себе програми, що дають змогу обійти цензуру та блокування. Другий — навчитися розпізнавати сфальшовані профілі й не перепощувати їхні повідомлення. Нарешті, третій — це виховання свідомого користувача, який уміє перевіряти інформацію за альтернативними джерелами, підтверджувати її на інших каналах, зокрема з публікацій серйозних медіа, що мають добру репутацію. Поки що виявляти тролів уміють не всі. Наступний етап — втручання держав або міжнародних організацій, коли це потрібно. Я також вважаю, що варто залучати самі платформи, такі як Facebook, до блокування неправдивої інформації. Універсального рішення немає. Треба пам’ятати також, що будь-яка цензура в інтернеті може мати зворотний вплив на забезпечення свободи висловлювання. Численні міжнародні організації, як-от Electronic Frontier Foundation, Access Now та інші, виступають категорично проти будь-якої цензури навіть у часи війни. Водночас штучні користувачі стають дедалі більше подібними на живих людей, деякі навіть уміють припускатися граматичних помилок. Отже, потрібна професійна робота дослідників, учених, які мали б виявляти та фахово знешкоджувати всі ці штучні профілі.

 

На вашу думку, великі соціальні мережі, такі як Twitter або Facebook, роблять достатньо зусиль, щоб зупиняти виробництво та поширення неправдивої інформації?


— Соціальні мережі стали краще працювати в цьому напрямі. Наприклад, створено інструменти, які дають змогу поскаржитися на користувача. З’явилися спеціальні групи, що займаються наглядом, скажімо, за розпалюванням ненависті, закликами до насильства тощо. Самі ж платформи можуть обраховувати кількість поширень, щоб виявляти ботів. Адже людина не в змозі перевищувати певну швидкість дій. Якщо профіль підозріло активний, він може дістати від соцмережі попередження, зробити запит на скан паспорта чи іншого документа, який підтверджує особу. На жаль, цей механізм також використовується опонентами вільного слова. Вони пишуть скарги на активістів, скажімо, прокремлівські кола — на українців, звинувачуючи їх у спамерстві. Проблема в тому, що часто незрозуміло, хто пише скаргу. Шкода, що в цьому питанні Facebook не практикує прозорості, тому неможливо зрозуміти, чи йдеться про дискредитаційну кампанію. Facebook реагує на кількість скарг і часом блокує активістів, які не поширювали нічого забороненого.

 

Читайте також: Росія: до нового заледеніння?


Ви казали у виступі в Національній асамблеї, що дезінформація заохочує політичні репресії та сприяє стагнації конфлікту між Україною й Росією. Чи могли б описати механізми такого впливу?


— Мешканці Криму, які не використовують супутниковий зв’язок або програми, що дають змогу обійти цензуру, споживають інформацію, яку надають офіційні російські медіа. Медіа півострова відомі своєю мовою ненависті. Згідно з дослідженнями Кримської правозахисної групи, у 2014 році українці були категорією населення, до якої мова ненависті застосовувалася найбільше (70%). Щонайменше 30 українських медіа нині заблоковані в Криму. Дезінформація також поширюється через пошукові системи: варто запустити слово «Крим» у Google, як на перших позиціях виринають публікації «Спутника» та Russia Tuday. Дезінформація впливає на репресії тим, що сприяє згоді на них із боку суспільства. Наприклад, кримських татар регулярно називають «терористами», а саме ця група найсистемніше опирається новій владі. Олега Сенцова, Олександра Кольченка, Володимира Балуха офіційні російські медіа також представляють як «терористів». Цензура та вплив російського уряду на інфраструктуру інтернету в Криму ускладнюють протидію утискам і послаблюють спротив тих, хто не згодний з окупацією півострова. Дезінформація стає важливою складовою міжнародної політики.

-------------

Ксенія Єрмошина народилася 1988 року в Санкт-Петербурзі. У 2010-му здобула диплом із соціології в Університеті Париж-Декарта. Через політичні та академічні мотиви виїхала з Росії (участь у протестах проти масових фальсифікацій парламентських виборів 2011 року). У 2016-му захистила докторську дисер­тацію у Вищій паризькій інженерній школі на тему політичного використання мобільних технологій у русі громадянських хакерів. З 2017 року — дослідниця в Університеті Торонто (Канада) в лабораторії Citizen Lab, що спеціалізується на проблемах дезінформації, кібератак, інформаційної безпеки та цензури в інтернеті. Вивчає ситуацію в Криму після анексії півострова РФ.

Новини RedTram

Loading...