Економіка 2011-05-10 12:42 Костенко Іван

Контрабанда nonstop

Митний кордон приватизують на рівні законів та судових рішень

Скандальна історія про імпорт до України нафтопродуктів на пільгових податкових умовах компанією «Лівела» – хрестоматійний приклад «приватизації» метрів державного кордону. Офіційно підтверджено, що у вересні – листопаді 2010-го ринкова частка підприємства сягнула 45–50%. Держмитслужба спробувала змусити його сплачувати податки на загальних підставах в судовому порядку, але невдало: 22 березня 2011 року Вищий адміністративний суд відхилив скаргу митників і відмовився спрямувати на розгляд Верховного Суду раніше (ще 22 грудня 2010-го) ухвалене рішення про закриття провадження у справі стосовно законності пільгового опадаткування імпорту. По суті, березневий вердикт є остаточним і оскарженню не підлягає: 2011-го «Лівела» може цілком легально ввозити до країни нафтопродукти, уникаючи сплати податків у повному обсязі, як і торік.

Хто з олігархів і під егідою якого віце-прем’єра організував схему? Питання безумовно цікаве, але не визначальне. Системна проблема полягає в іншому: як на митному кордоні України виникла шпарина, що не лише підриває позиції місцевих нафтопереробників, а й залишає на ринковому узбіччі потужних імпортерів? Відповідь дивна й проста: років сім тому польський громадянин Войцех Беднаж, співзасновник СП «Тайстра» (донькою якого є «Лівела»), звернувся до Автозаводського суду міста Кременчука й 19 січня 2004 року отримав підтвердження прав, наданих його фірмі законом про іноземні інвестиції (ухваленим іще 1992-го). Зокрема, Україна гарантувала бізнесменові застосування до спільного підприємства норм законодавства, чинних на час інвестування.

Іот… усерпні2010-го«Лівела» нагадала Держмитслужбі просвоє право (закріпленесудом) завезти партію нафтопродуктів  на пільговихумовах, оскільки в першій половині 1990-х СП частково звільнялися від бюджетних зобов’язань. А в березні 2011-го легітимність цього підтвердив Вищий адміністративний суд. Прямо кажучи, хлопці в законі.

«Приватизація» метрів державного кордону на підставі судових рішень – бізнес не новий, у представників нинішньої владної команди є досвід у цій справі. Так, скажімо, в березні 2005-го під час ухвалення змін до держбюджету окремою його нормою із законів про спеціальні режими оподаткування суб’єктів СЕЗ і ТПР були вилучені положення про пільги для компаній спецзон. Таке рішення суттєво зачіпало інтереси політиків (зокрема, з Партії регіонів), пов’язаних зі структурами СЕЗ «Донецьк», «Азов», а також фірмами з ТПР Донецької, Луганської областей та АР Крим (ті, до речі, були звільнені не лише від сплати ПДВ та мита, а й від соціальних відрахувань, оподаткування інвестицій, плати за землю й частково податку на прибуток). Уряд Тимошенко тоді розгорнув інформаційну кампанію проти необґрунтованих преференцій. Зокрема, офіційно визнали, що в 1998–2005 роках структурам СЕЗ і ТПР було надано пільг на суму 8,4 млрд грн (утричі більше за показник інвестицій до спецзон), що понад 70% продукції вони реалізовували на внутрішньому ринку, а питома вага митних преференцій у загальному обсязі наданих пільг становила 72% (з урахуванням звільнення від сплати ПДВ). Зрештою, 2005-го уряд підтвердив, що СП «Відродження» (СЕЗ «Донецьк») безмитно імпортувало не так інвестиційне обладнання, як тонни м’яса.

Реальний результат протистояння держави із суб’єктами СЕЗ і ТПР 2005 року близький до того, який отримала Україна в історії з «Лівелою». І причина схожа. Стаття 25 базового закону про спецзони надає «інвесторам» залізобетонну гарантію: повне збереження всіх матеріальних і нематеріальних прав, зокрема на податкові пільги та інші преференції. І 2005-го «інвестори», позбавлені переваг урядом та Верховною Радою, підтвердили своє право на пільги завдяки сліпій Феміді (вона в Україні добре орієнтується навпомацки), аж до рівня Верховного Суду.

Інформовані джерела свідчать, що неоподаткований імпорт на підставі вердиктів не припинявся, ба навіть на рівні окремих підрозділів Державної митної служби почали заробляти на… невідвідуванні судових засідань під час розгляду справ, унаслідок чого імпортери вигравали позови без зайвого клопоту.

Очевидно, що держава так і не поборола недуги, симптоми якої з’явилися ще за прем’єр-ства Валерія Пустовойтенка, коли митні пільги для товарів критичного імпорту (без якого економіка не працює ритмічно, наприклад, російський газ – для України, наша марганцева руда – для країн Скандинавії тощо) змінювалися мало не щокварталу. Тоді на рівні постанов уряду до стратегічно значущої продукції зараховували, зокрема, оселедці. Нібито очевидно, що будь-які точкові преференції (звільнення від сплати ПДВ, акцизів та інших зборів) розмивають митні кордони держави. Вєрєщаґін стомився б ображатися.

Новини RedTram

Loading...