Суспільство 2018-07-21 12:00 Гончарова Єлизавета

Культурні хулігани

Спекотного літнього ранку 2014 року Олена Шевчук фактично тікала з Донецька, у якому вже було неможливо перебувати. Назустріч їй трасою рухалася величезна колона бойовиків, які цього дня покинули Слов’янськ. У рідному Торецьку (тоді Дзержинську) ще панували озброєні терористи. Було страшно, бо відчувалося: насувається величезна біда...

«Я пам’ятаю той мій останній день у Донецьку, коли зрозуміла, що втрачаю свободу. А коли моє рідно місто було звільнено, повернулася, й з’явилося чітке відчуття, що більше не варто гаяти час та ігнорувати можливості, щоб змінювати світ навколо», — так про своє рішення стати активним членом громади розповідає молода Олена, координатор та ініціатор багатьох суспільних проектів Торецька.


Олена кілька років працювала в Донецьку, але по-справжньому вдома почувалася тільки в рідному місті. Тому пережити жах, який прийшов разом з окупантами, вирішила у своїй «фортеці», сподіваючись, що вдома й стіни лікують: «Звичайно, запам’ятався день звільнення. Мене досі вражає, як по-різному люди поводяться в стресових ситуаціях. Навіть у нашій родині під час боїв у місті хтось сидів, не маючи сил поворухнутися, а хтось намагався підбадьорювати інших і навіть жартувати. Я побачила, коли повз наш будинок проїхав танк з українським прапором. І плакала. Мабуть, це був найщасливіший момент мого життя після появи на світ дитини».

 

Читайте також: Уроки порятунку


Історія народження Олени як громадської активістки дуже схожа на тисячі доль мешканців Донеччини та Луганщини, яких війна змусила подивитися на свою роль у житті країни іншими очима. Усе почалося із соціальних мереж, де ще в часи окупації сформувався своєрідний підпільний актив. Навіть просто обговорювати події, які відбувалися, було небезпечно, але люди все одно гуртувались: однодумці не давали впасти у відчай, коли здавалося, що світ навколо збожеволів. Побачити всіх наживо змогли вже через місяць після звільнення. На перший відкритий мітинг, що відбувся в центрі Торецька на честь Дня Незалежності України, Олена з подругою прийшли з українським прапором. І побачили, що патріотів чимало. Тоді в повітрі просто витала ідея об’єднання. До активних дій зі створення проукраїнської спільноти в місті Олена Шевчук долучилася після виступу відомого українського співака Олександра Положинського, який приїхав із концертом для військових, але зголосився співати й для мешканців Торецька на площі. На ньому й познайомилися ті, хто потім став в авангарді змін у місті.


Спочатку для організації різноманітних патріотичних заходів і свят було достатньо людського ресурсу самих активістів. Але незабаром молодь зрозуміла, що перед ними відкривається стільки цікавих тем, що охопити невеличкою групою людей їх уже неможливо. І для залучення до цікавих проектів новачків треба не просто зареєструвати їх у якусь організацію. Ці ідеї повинні відгукуватися, бути цікавими різним людям, навіть якщо вони не є постійними учасниками громадського руху. Ставши одним зі співорганізаторів у Торецьку гучної події в межах всеукраїнського фестивалю «З країни в Україну», Олена зрозуміла, що саме культурні ініціативи можуть бути темою, яка об’єднає багатьох. Київська команда організаторів фестивалю запропонувала тореччанам вибороти право створити щось самостійно, пройшовши навчання. Так у межах «Культурного майнінгу», за який і взялася Олена з командою, почалася перша масова творча акція в Торецьку.


«Плани в нас були просто грандіозні! На жаль, через загострення навесні бойових дій дещо зробити не змогли. Наприклад, інколи навіть боялися запрошувати людей, бо зовсім поруч було чути обстріли. Небезпека відчувалася навіть на фінальному заході. Але й те, що вийшло, для невеличкого шахтарського містечка вже досягнення!» — тішиться Олена.

 

Читайте також: Поранення не перешкода


Починати змінювати світ активісти вирішили зі скверу біля шахти «Центральна», який є однією з найстаріших локацій міста. Це місце поєднувало в собі і зручне розташування, і можливість проводити там гучні заходи, не заважаючи іншим. А також не підлягало найближчим часом реконструкції. Тому молодь дістала майже безмежні права на створення території для вільної творчості. «Нам подобалося, що в сквері багато дерев, але відпочивати під ними не було на чому. Тому школярі та учні коледжів почали приходити в імпровізовані майстерні проекту, щоб самостійно зробити 31 лаву з дерев’яних піддонів. Запрошували їх через соцмережі й особисто, жодного адмінресурсу не використовували. Притягувало неформальне, вільне спілкування біля вогнища на різні теми: хто про що мріє, які книжки читає, які фільми дивиться. А також можливість слухати й ділитися улюбленою музикою, створювати цікаві конструкції своїми руками. Бо навіть учні спеціальних технічних училищ не завжди мають можливість щось подібне робити на практиці», — розповідає Олена про перші кроки.


Два місяці в сквері відбувалося щось незвичне: місцеві мешканці дивувалися, як це молоді люди, а не комунальники в помаранчевих жилетах прибирали, чистили, будували. Багато хто підходив і запитував, що відбувається. І траплялося, що так втягувався в процес, що починав уже пропонувати свою допомогу та різні ідеї з використання території. Логічним завершенням проекту стало свято в оновленому сквері, де на гостей чекало чимало приємних несподіванок. «На відкритому майданчику відбувся перший у Торецьку діджей-виступ, що для нашого провінційного містечка само собою вже подія. На галявинах проводили майстер-класи з різних видів творчості. Щоб ще раз акцентувати увагу на екологічному аспекті ініціативи, місцева волонтерка навчила, як зі старого одягу можна робити теплі домашні ковдри. Це неабияк зацікавило тутешніх майстринь, бо хендмейд із вторинної сировини нині доволі популярний. А ще відбувся книжковий ярмарок, на якому збирали гроші для встановлення урн у сквері, бо проектом був передбачений тільки локальний майданчик для збору та сортування сміття. Дівчата також провели музичну зарядку для дітей. Гостей частували холодними напоями з фруктами. Ми дуже хотіли, щоб цей захід не був схожим на традиційні відкриття з перерізанням стрічок, а став для міста подією. Зважаючи на реакцію містян, нам це вдалося!» — пригадує активістка.

 

Читайте також: Тангеро


Окрім фактичного «перезавантаження» старого занедбаного парку, було досягнуто ще кілька важливих результатів: більшість із тих, кого в цьому проекті називали культурними хуліганами, не розбіглись, а стали гуртуватися і далі розвивати свої теми. У сквері навколо дерев’яних диванів постійно збираються молоді музиканти, незабаром у вихідні проводитимуться зайняття з йоги. Окрім того, громада отримала дієвий приклад взаємодії волонтерів, бізнесу та влади. До «Культурного майнінгу» вдалося залучити дуже різних людей, бо активісти побачили реальні зміни в громаді. За словами Олени, зараз у прифронтовому Торецьку відчувається відносна свобода, бо працює система взаємодії, а не жорстка вертикаль, як було до війни (тут кажуть «у тому житті»). «Було дуже приємно бачити, як за нас щиро вболівали та навіть допомагали ресурсами і підприємці, і чиновники з військово-цивільної адміністрації. По-перше, це дає змогу руйнувати певні стереотипи, бо, на жаль, ми часто існуємо в парадигмі пліток та упереджень, а ще визначити навколо дієвих людей, які не на словах, а на ділі турбуються про майбутнє міста», — каже Олена Шевчук.

Новини RedTram

Loading...