Суспільство 2018-08-04 10:16 Гончарова Єлизавета

Файно в Краматорську

«Хочеться, щоб громада об’єдналася та зрозуміла, що ми живемо в Україні», — так формулює своє головне завдання Оксана Муравльова, волонтерка й громадська діячка з Краматорська.

Але до війни вона з родиною жила в тихій Ясинуватій, із якої мусила виїхати в 2014-му. Як багато хто — у відпустку, щоб уже не повертатися багато років. Спочатку жила у Вінниці, затим у Києві в родичів, а потім уже приїхала до Краматорська. З надією, що це ближче до дому й скоро вийде повернутися до Ясинуватої. Коли рідне місто почали потужно обстрілювати, приїхав і чоловік. Відтоді пані Оксана жодного разу додому не їздила, уся родина Муравльових перебувала в «чорному списку» за проукраїнську позицію та активний супротив під час так званої «русской весны». Ще в травні 2014-го їм намагалися підпалити хвіртку та написали на воротах «Росія» за те, що вони замальовували «деенерівські» прапори на стовпах. Навіть два місяці тому до їхніх ясинуватських сусідів навідувались озброєні люди із запитаннями, чи не знають вони, бува, як знайти родину Муравльових.


Сама Оксана має пенсію з інвалідності, але з перших днів війни не може відпочивати. Ще із самого її початку влітку потрапили до штабу «SOS-Краматорськ», стали волонтерами, два роки допомагали координувати розподіл гуманітарної допомоги, спілкуватися з міжнародними організаціями. Коли відчули, що суто гуманітарною підтримкою вже немає сенсу займатися, вирішили створити такий собі клуб для комунікації. Спочатку на базі того ж таки «SOS-Краматорськ» щосуботи, щоб спілкуватися та вишивати, а потім вдалося разом із чоловіком, який теж став активним членом краматорської громади, потрапити до Української миротворчої школи на тренінг із соціального посередництва.

 

Читайте також: Друкарня третього виміру


«Нас навчали дуже важливих речей. Розумієте, патріотично та активно налаштованим людям у нашому регіоні доволі важко, бо ми майже щодня «кидаємося на амбразуру», а треба вчитися правильно реагувати й поводитися, щоб змінювати суспільство, а не просто витрачати власні нерви, — каже жінка. — Мені взагалі щастить, бо більшість свого часу я проводжу в місцях культурних, — бібліотеках, центрах, — де зазвичай аж таких конфліктів не трапляється. Але на побутовому рівні, наприклад, коли просто йдеш вулицею, це відчувається. Можуть бути й неприємні слова у відповідь на звернення українською, і неадекватна реакція на стрічку, причеплену до рюкзака».


Про те, що самоідентифікація починається з мови, Оксана, як викладачка української, знає напевно. Але в місті, що нині є столицею Донеччини, на жаль, бачить не дуже багато прикладів, коли мова стає справжнім маркером, а не звичайною «вивіскою».


«Ось знову до мовного питання. Розумію, що ми мешкаємо в Краматорську, де головною вважають російську, але... Увечері спробували відпочити в кав’ярні. Шукаємо з українською назвою. Є «Чумацький шлях» — заходимо. На привітання «Добрий вечір» лунає «Здрастє». Просимо обслуговувати українською. Схвильований погляд дівчини в національному вбранні напружено шукає в красивій голівці українські слова, які колись проходили за шкільною програмою. Наступного дня вирішили зайти до «Файної пані». Вітаємося: «Доброго ранку!». На що маємо надію? У відповідь: «Здрастє»... Навіщо чіпляти красиві українські вивіски, якщо всередині все, як і зовні?» — обурюється становищем, що склалося, пані Оксана.

 

Читайте також: Культурні хулігани

 

На тому першому тренінгу було таке завдання: написати невеличкий проект. З цього міні-проекту й почався Український розмовний клуб «Файно», за допомогою якого Оксана Муравльова надумала змінювати мовне середовище в Краматорську. Але ідею треба якось матеріалізувати, зробити дієвою, щоб розмови не перетворилися на балачки. Тому вирішили починати вишивати: чим, як не розмовами, займатися з голкою в руці? На невеличкі грантові гроші закупили перші матеріали: нитки, тканину, голки, ножиці. І хоча проект фінансувався лише три місяці, цього виявилося достатньо, щоб він став доволі потужним і популярним у Краматорську. Уже пізніше «Файно» долучилися до всеукраїнського проекту «Безкоштовні курси української мови», у межах якого Оксана стала координаторкою краматорського осередку. Першого року курси випустили тільки 14 добровольців, які побажали глибше вивчити українську, наступного — 56, а потім уже менше ніж 100 слухачів і не бувало. Нині на курсах уже чотири викладачі-волонтери, кожен із яких веде одну, а інколи навіть кілька груп. Заняття не передбачають тільки суху теорію, там зазвичай відшукують щось цікаве, вчать скоромовки чи тлумачать сталі вислови, намагаються розмовляти на актуальні теми, не оминаючи гострих кутів. Хтось приходить, щоб отримати сертифікат, наприклад, для підтвердження участі в неформальному навчанні для атестації в закладах освіти, але потім втягується й не дивується, що вже починає вільно розмовляти українською. Оксана каже, що працюватимуть, доки є попит. І сподівається, що він буде.


Дуже часто виходить, що слухачі «Безкоштовних курсів» майже непомітно для себе стають завсідниками «Файно». Спочатку вивчають теорію на курсах, а потім приходять на засідання розмовного клубу, щоб поспілкуватися та потішити себе традиційною народною творчістю. І таке поєднання виявилося надзвичайно вдалим: спілкування про народні традиції та різні важливі для країни події мимоволі спонукає до використання української мови. До речі, часто в клуб приходять цілими родинами, де кожен знаходить щось цікаве. Навіть чоловіки. Інколи з’являються, на перший погляд, зовсім несподівані особистості. Наприклад, після невеличкого проекту, який готувався разом, до «Файно» приєдналася родина Володимира — викладача сахаджа-йоги. Оксана вважає, що це тому, що тут не просто роблять ляльки-мотанки чи вишиванки, а вивчають історію та символізм народної творчості, намагаються навчитися того, як толерантно, але впевнено захищати свою культуру. Члени розмовного клубу допомагають військовим волонтерам і стараються залучати ще й місцевих мешканців і тих, хто через війну мусив покинути власну домівку.

 

Читайте також: Уроки порятунку


«Щороку в День вишиванки ми беремо участь в акції «Народжені у вишиванках»: даруємо вишиті сорочки новонародженим мешканцям міста. Усі вони не просто куплені в магазині, а саме вишиті руками жінок із «Файно». Торік ми вишили 70 сорочок, 30 із яких подарували малечі Краматорська, а інші поїхали по всій області й навіть у різні куточки України. І нещодавно обласний Центр культури закупив нам 100 дитячих сорочок, тепер ми маємо роботу, яку треба встигнути до наступного свята», — розповідає Оксана про масштабну акцію.


Щоб створювати красоту й спілкуватися, «Файно» збирається кілька разів на тиждень у різних місцях, бо обросли вже осередками. Планують акції, поїздки на фестивалі та ярмарки, розглядають гостинці, які часто надсилають для роботи друзі з усього світу, самі роблять подарунки для військових чи дітей. Майстрині вже приймають замовлення від населення, створили групу в соцмережах «Весела голка», де виставляють власні роботи на продаж. А по вишиванку чи рушник до них звертаються з усієї округи. Інколи приходять замовити, а залишаються у «Файно», щоб уже своїми руками зробити родинний оберіг. Бо кажуть, що найміцнішим він виходить, якщо створений власноруч.

Новини RedTram

Loading...