Суспільство 2018-08-27 15:43 Ганна Чабарай

Повільна депортація. Як Росія видворяє громадян України з окупованого Криму

На початку 2018 року до анексованого Криму на заробітки прибули 23 українці: вони мали намір працювати будівельниками на реконструкції дитсадка в селищі Новоозерне.

 У перші ж дні їх затримали й звинуватили в порушенні російського законодавства, а саме здійсненні іноземцями трудової діяльності без дозволу. Окупаційний Євпаторійський міський суд визнав їх усіх винними й призначив кожному покарання: 5 тис. руб. штрафу й примусове видворення. Перед розглядом справи всі вони підписали заздалегідь підготовлені розписки про те, що не потребують адвоката й перекладача. Після цього їх вантажівкою відвезли на адмінкордон із Херсонською областю та заборонили в’їзд до Криму на п’ять років.


Цю ситуацію детально описали у звіті «Крим без правил. Видворення РФ цивільного населення з окупованого Криму» експерти Регіонального центру прав людини, Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) та експертно-аналітичної групи CHROT. Це лише один випадок, який показує незаконні дії РФ на півострові, адже, за міжнародним законодавством, українці перебували на території своєї країни легально. Утім, вони заробітчани, мешканці інших областей, і з Кримом їх пов’язує тільки намір тимчасового працевлаштування. У згаданому звіті можна знайти історії людей, які жили в Криму багато років, але були примусово видворені після анексії із забороною в’їзду. Як-от правозахисник і член Меджлісу Сінавер Кадиров. Він народився в Узбекистані в родині депортованих кримських татар, до Криму приїхав у 1990-му, залишився тут і після анексії, щоб разом з іншими активістами протистояти окупації. У січні 2015 року його затримали на адмінкордоні, звинуватили в перевищенні терміну перебування на території Криму й призначили покарання: видворення через самостійний виїзд. Кадирову також заборонили в’їзд до Криму на п’ять років, там у нього лишилася сім’я.

Читайте також: У подвійній неволі 

Ще одна показова історія — справа Костянтина Сізарєва. Він народився та жив у Євпаторії, був правозахисником, його організація надавала правову допомогу малозабезпеченим. Сізарєв активно писав скарги на місцевих правоохоронців, позивався до них, у результаті 2003-го, ймовірно, через свою діяльність потрапив у СІЗО начебто за хуліганство. Там його побили співкамерники. Він оскаржив арешт у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ) і 2013 року виграв справу. У 2014-му підтримав анексію Криму, лишився жити й працювати в Євпаторії, хоча не висловлював ні проукраїнських, ні проросійських поглядів. Як відомо, у Криму Росія «дарувала» своє громадянство автоматично всім, хто не написав письмової відмови від нього. Сізарєв відмову не писав, проте російський паспорт так і не отримав, хоч навіть судився через це. У 2016 році місцевий «суд» визнав його винним у порушенні терміну перебування в РФ, присудив штраф і «добровільне» видворення. Сізарєв не виїхав, його оштрафували ще раз і вивезли примусово, заборонивши в’їзд на півострів, де залишилися діти й дружина. Чоловік оскаржує свою депортацію в російських і міжнародних судових інстанціях. Його справа демонструє, що в Криму з політичним переслідуванням можуть зіткнутися навіть ті, хто прямо не виступає проти Кремля, проте потенційно може бути занадто активним, а тому небезпечним. Для України ж це ще одна ілюстрація порушень прав людини на анексованому півострові й аргумент у міждержавних позовах проти Росії.

Росії потрібно заселяти територію Криму, щоб показати, що там дуже добре. Відправляючи велику кількість людей, які нібито хочуть туди їхати, вона вирішує дві проблеми: поз­бавляється нелояльних осіб та збільшує кількість людей, які не висловлюють власну думку


Найпершими, хто після анексії відчув на собі дію російського законодавства, були українські в’язні, які відбували покарання в місцях несвободи в Криму. Росія почала переглядати їхні вироки й переводити їх для відбування покарання на свою територію, порушуючи міжнародне законодавство. Таких в’язнів у 2014-му в Криму було більше як 3 тис., із них понад 2 тис., ймовірно, вивезені (див. Тиждень № 24/2016). Після цього запрацював уже згаданий механізм видворення за порушення міграційних правил. За законодавством РФ, яке вона поширила на Крим, іноземці та особи без громадянства можуть перебувати на території Росії щонайбільше 90 днів. Відлік почався 18 березня 2014 року, у день підписання «угоди» між РФ і Кримом, і 15 червня всі, хто не отримав російське громадянство чи інші дозволи, автоматично стали порушниками. Із липня почалися масові складання протоколів і видворення.


Усього ж правозахисникам вдалося виявити 2425 осіб, яких Росія видворила з Криму рішеннями окупаційних судів. Серед тих, кого ідентифікували, — 1018 українців, а також громадяни Узбекистану, Туреччини, Грузії, Азербайджану тощо. До речі, щонайменше п’ята частина депортованих мала стійкі зв’язки з Кримом: народилися там, довго жили, мали близьких родичів, майно чи роботу. Правозахисники діставали інформацію безпосередньо від жертв таких обставин, їхніх родичів, із судових документів і різних відкритих джерел. Як зазначається у звіті, після аналізу судових рішень з’ясувалося, що майже 88% таких людей прямо визнали свою провину на суді, але пізніше під час інтерв’ю зізнавалися, що їх залякували, обіцяючи «пришити» статті про наркотики чи тероризм. Дехто ж узагалі дізнавався про своє «зізнан­ня» уже з тексту судового рішення.


Варто зауважити, що в російському законодавстві є два види адміністративних видворень: контрольоване самостійне та примусове. У першому випадку людина має п’ять днів, щоб виїхати. У другому — її відвозять у спеціальний заклад, де тримають певний час перед тим, як вивезти з країни. Втім, у Криму таких закладів немає, тому депортованих спочатку везуть на територію РФ — Краснодарський, Ставропольський край, Ростовська область. Таке переміщення є порушенням ст. 49 IV Женевської конвенції. За даними правозахисників, декого тримали в спецприймальниках доволі тривалий час: кримський татарин Недім Халілов провів там понад півтора року, перш ніж його депортували до Узбекистану.

Читайте ткож: Врятувати окуповане


Як зазначив експерт Регіонального центру прав людини Роман Мартиновський, видворення з Криму набули системного характеру, тому правозахисники вбачають у цьому ознаки воєнного злочину. Зокрема, відповідальність за таке передбачена ст. 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду (РС МКС): незаконна депортація або переміщення. Також, каже Мартиновський, дії РФ можна кваліфікувати за ст. 7 РС МКС: переслідування групи за політичними, національними, етнічними ознаками. «Саме з таких підстав у грудні 2017-го ми ухвалили рішення та спільно з УГСПЛ і прокуратурою АР Крим звернулися до МКС із відповідним поданням щодо цих воєнних злочинів. Тоді нам вдалося ідентифікувати 1513 осіб, саме їх стосувалося наше звернення», — розповів Мартиновський.


До того ж правозахисники вказують на порушення Росією права на свободу пересування, заборону вислання людей із території країни, громадянами якої вони є. Також ідеться про порушення ст. 5 Європейської конвенції з прав людини: права на особисту свободу (оскільки людей примусово закривають у спецприймальниках перед видворенням) і ст. 8: права на повагу до приватного та сімейного життя.


Заступник міністра юстиції Іван Ліщина повідомив, що найближчим часом Україна підготує заяву до ЄСПЛ щодо масового виселення з Криму українців та іноземців. «Для Росії це більш-менш стандартна практика. Коли почалася агресія проти Грузії у 2008 році, ті самі дії вчинялися щодо грузинів, які проживали на території РФ. Уже є так зване рішення «Грузія проти Росії (І)», у якому ЄСПЛ встановив порушення кількох статей Європейської конвенції щодо обставин цієї висилки. Офіс урядового уповноваженого з питань ЄСПЛ разом із правозахисниками та кримською прокуратурою підготує ще один міждержавний позов до ЄСПЛ проти Росії, який стосуватиметься обставин тієї справи», — розповів Ліщина.


Водночас українська прокуратура також розслідує воєнні злочини на території півострова: як застосування російської армії під час анексії, так і незаконне видворення звідти людей. За словами заступника прокурора АР Крим Ігоря Поночовного, прокуратура досліджує три напрями: примусове видворення на підставі рішень окупаційних судів, незаконне переміщення засуджених і факти колонізації півострова. «Це випадки, коли Росія на рівні державних, регіональних програм створює в Криму сприятливі умови для заселення громадянами РФ. Формується соціальна група: лікарі, вчителі, правоохоронці, які приходять на місця видворених і вимушено переміщених осіб із території Криму», — розповів прокурор.

 

Читайте також: Крим. Юридичний фронт


Колонізація, тобто переміщення власного цивільного населення на окуповану територію, є порушенням норм міжнародного гуманітарного права, зазначає Мартиновський. «Зокрема, це переміщення прямо заборонене ст. 49 IV Женевської конвенції. Коли ми кажемо про відповідальність, то ст. 8 Римського статуту МКС передбачає заборону таких дій. Крім того, у певних випадках може йтися про воєнний злочин, передбачений ст. 8. Зважаючи на системний і масштабний характер таких дій, це стосується видворених, внутрішньо переміщених осіб, того, хто перебирається до Криму з РФ, ми можемо казати про порушення ст. 7 — злочини проти людяності», — розповідає правозахисник. Він зазначає, що звичайні люди, які переїжджають із Росії до Криму, не можуть бути притягнуті до відповідальності. Відповідати мають ті, хто організовує таке переміщення, спрощує процедури, підписує відповідні документи, дає пільги, щоб полегшити процес колонізації. «Чому Росії потрібно заселяти територію Криму — треба показати, що там дуже добре. Відправляючи велику кількість людей, які нібито хочуть туди їхати, вона вирішує дві проблеми: поз­бавляється нелояльних осіб та збільшує кількість людей, які не висловлюють власну думку», — підсумував Мартиновський.


За словами Поночовного, прокуратура спільно з правозахисниками встановлює особи незаконно переміщених людей, працює над доведенням вини окупаційної влади на рівні національного кримінального процесу, а також збирає докази для скерування справи в МКС. Водночас, каже він, найціннішими доказами для МКС є свідчення безпосередніх жертв конфлікту, але їх доволі складно знайти. Олександр Ковальчук, який також постраждав від депортації, потрапив у поле зору правозахисників. Він жив у Ялті з 2011 року, російського паспорта не отримував, у 2017-му був звинувачений у порушенні міграційних правил і переїхав до Києва, покинувши своє майно. Ковальчук каже, що такі, як він, просто не заявляють про себе, опинившись на материковій Україні, бо не хочуть додаткового клопоту й розголосу. «Мій випадок був винятком, тому що знайомий запропонував зв’язатися з журналістами в Києві, таким чином про мене дізналися. Я не збирався йти та розповідати що-небудь, міг спокійно розчинитися на території України й жити далі. Людей, які переїздять із Криму, нелегко виявити, якщо вони не мають бажання заявляти про себе», — розповів він. Мартиновський зазначає, що серед депортованих лише одна людина з 15 погоджується на захист своїх прав, адже страх за близьких і майно, які лишилися в Криму, змушує багатьох мовчати.

Новини RedTram

Loading...