Суспільство 2018-09-07 14:46 Лазарева Алла

Потенціал чи втрачені душі?

На території Євросоюзу мешкає не менше як 2,5 млн українців

«Таке враження, що половина працездатного Прикарпаття сидить у Франції, — каже приятелька, переглядаючи свій перелік контактів у телефоні. — Дітей мені зі школи забирає Таня зі Снятина, вікна миє Люда з Коломиї, стриже всю родину Христина з Калуша, а торти на дні народження пече Оксана з Франківська...» Українці за кордоном, успішні й не дуже, часто організовують своє життя за принципом свій до свого по своє. Спільні мова, звички, принципи виховання та неписані правила побутової поведінки допомагають швидше порозумітися й легше прижитися на чужій землі. Дехто так і не виходить за межі українського спілкування, інші намагаються вкорінитися на чужині. Якщо казати про останню, п’яту хвилю імміграції, то неінтегрованих до французького суспільства українців, очевидно, більше, ніж тих, хто став його повноправною частиною.


  У ЄС, за попередніми оцінками, живе близько 2,5 млн українців, за різними припущеннями, не менше як 150–200 тис з них у різні часи оселилися у Франції. Ким є ці люди: ресурсом для підтримки та популяризації України чи «втраченим контингентом», як висловлювався один із дипломатів епохи Януковича?


 Недавно було презентоване соціологічне опитування «Виклики сучасної міграції: українська спільнота в Парижі»,  проведене фахівцями Українського католицького університету. «Головною ціллю цього опитування було почути людей, їхні болі та надії, щоб краще відгукуватися на їхні потреби, — пояснив у коментарі для Тижня владика Борис Ґудзяк, єпископ єпархії Святого Володимира Великого в Парижі, президент УКУ. — Сподіваємося, що це пілотне дослідження, яке ми передали для ознайомлення президентові, міністрові закордонних справ та українським дипломатам, стане стимулом для розвитку державної політики щодо мільйонів українських мігрантів поза межами їхньої країни. Для того щоб така політика могла з’явитися, їх треба бачити, чути й розуміти. Люди — це найбільший скарб нашої держави й церкви. Вони є не просто ресурсом, а чимось таїнственно більшим, адже сам Бог став Людиною, щоби бути близько до людей. Це опитування — передусім вияв солідарності».

 

Читайте також: Уже не 52 мільйони, але ще й не 26


Соціологічне дослідження УКУ спирається на інтерв’ю лише 600 учасників, тому не проектує свої висновки на всю українську спільноту Франції. Проте певні тенденції воно, безперечно, окреслює. Зокрема, той факт, що провідна мотивація переїзду за кордон новітньої хвилі — економічна. «Це вже не імміграція, а евакуація», — сумно жартує один зі священиків УГКЦ, спостерігаючи, як до церкви приходять щораз нові люди, які шукають житло, роботу, знайомства та різноманітну інформацію, що допомогла б облаштуватися на новому місці.


Переконливих цифр щодо виїзду українців за кордон, зокрема до Західної Європи, мабуть, немає, адже нелегали-заробітчани, за визначенням, ніде не реєструються та не зацікавлені привертати до себе забагато уваги. Проте можна казати про поширені мотивації серед тих, хто сьогодні їде з України. 73,7% осіб, що відповіли на запитання УКУ, приїхали до Франції в пошуках роботи. Чимала частка респондентів є нелегалами (44,1%). Дозвіл на тимчасове перебування (коротко — довготермінові візи) мають 31,7% інтерв’ювованих мігрантів. Громадянство Франції отримали 4,6% опитаних, а дозвіл на постійне проживання — 17,4%. Частина трудових мігрантів планує згодом повернутися додому, будує в Україні житло, робить якісні ремонти та левову долю заробітку передає рідним. Інші, як свідчить опитування, після трьох років перебування за кордоном нерідко починають пов’язувати своє майбутнє з Францією.


Заробітчанський шлях працевлаштування та, можливо, згодом і легалізації, є випробуваною стратегією, до якої французька влада ставиться більш-менш поблажливо. «Українців не видно й не чути порівняно з іншими спільнотами, скажімо, із вихідцями з Африки, — каже Крістоф, колишній поліцейський на пенсії. — Вони працюють, як тіні, на не зовсім легальних будовах та ремонтах і не становлять для нашої безпеки суттєвого клопоту. Врешті, відомо, що якби підприємства будівельного сектору чесно платили всі податки, передбачені законом, французи будували б значно менше. Якби наша індустрія не потребувала цього «сірого сектору», усім тим нелегалам не було б куди їхати».

 

Читайте також: Населення Землі зростає швидше, ніж очікували – ООН


Важко порахувати, який відсоток заробітчан справді повертається на старість додому. Проте відомо, що українські трудові мігранти щороку надсилають із-за кордону суму, яка дорівнює 6% ВВП країни, — таку цифру називають експерти Світового банку. Добре це чи погано, однозначно не скажеш. З одного боку, додаткові гроші завжди пожвавлюють економічне життя держави, із другого — тисячі дітей ростуть без батьків, родини розпадаються, із країни їдуть активні, працездатні, сміливі, заповзятливі...


«Ми сприяємо економічному розвитку відразу двох країн — України та Франції, — пишається Михайло, який понад п’ять років працює на ремонтах у Паризькому регіоні. — Обидві держави через нас не добирають податки, але й вирішують завдяки нам чимало проблем, на які не мають бюджетних коштів. Україна не програє від того, що ми працюємо за кордоном, бо наші гроші витрачаються на її території. Десь читав, що, за підсумками 2017-го, тільки офіційно заробітчани переказали з усього світу понад $9 млрд. А скільки ще перевезли в готівці «добрі люди»? Мабуть, таку саму суму, якщо не більшу».


Згідно з опитуванням УКУ 40% українських мігрантів у Франції — чоловіки, відповідно 60% — жінки. Три чверті з них є вихідцями з Галичини, більше ніж половина (63,3% опитаних) жили в містах, 52% мають вищу освіту, але тільки 18% дипломованих спеціалістів отримали документи про вищу освіту або навчаються за кордоном. Представники п’ятої хвилі рідко живуть самі (тільки 5,1%). Щоб зекономити на житлі, люди селяться по двоє, троє, четверо, а буває, і по п’ять-шість осіб під спільним дахом. Не завжди в одній квартирі мешкають родичі. Оголошення в українських групах регулярно запрошують на підселення дівчат і хлопців, рідше подружніх пар.


«З огляду на дані про тривалість пошуків роботи можна казати про наявність групи мігрантів і мігранток, які виїжджали до Франції, уже маючи робоче місце, 23,5% зазначили, що почали працювати одразу після переїзду. За тиждень знаходять собі роботу в Парижі 37,3% усіх опитаних, за місяць працевлаштовані вже 63,8 %. Півроку виявилося достатньо для першого працевлаштування 94,7% опитаних, які переїхали до Парижа (нагадаємо, що йдеться про мігрантів, які мають досвід працевлаштування). Останнє може свідчити і про наявність попиту на ринку праці, і про високий рівень умотивованості мігрантів щодо інтенсивних і результативних пошуків роботи», — зазначено в опитуванні.

 

Читайте також: На скільки в Україні скоротилась чисельність населення


Швидкість працевлаштування вказує на ще одну очевидну реальність, яку залишило поза увагою цитоване дослідження. Йдеться про існування логістичних систем, які завозять українців, зокрема, до Франції. І якщо у випадках із заробітчанами, які приїздять працювати на будови або допомагати французьким сім’ям, переважно про серйозний кримінал не йдеться, із шукачами політичного притулку ситуація гірша. «Останнім часом до Франції стали прибувати вагітні українки, часто на останніх місяцях, зовсім не із зони бойових дій, — розповів Тижню працівник асоціації, що допомагає шукачам політичного притулку. — Усі вони сподіваються саме на притулок, розповідають про загрози життю та утиски, хоча в їхніх регіонах війни нема, у великій політиці вони не задіяні, а розповіді про «переслідування», яких нібито зазнали вдома, не тримаються купи. Нещодавно Франція перестала автоматично надавати фінансову допомогу й житло всім тим, хто подається на притулок, тож бачив кілька таких жінок у повному відчаї. Але допомагати їм, бодай із милосердя, не виникло бажання: це надто видавало схему, за якою стоять ті, хто привозить їх у закритих вантажівках, без офіційного перетину кордону, а не за безвізом».


На що розраховують такі жінки, цілком зрозуміло: народити у Франції, стати такою, що не підлягає виселенню, бо дитина з’явилася на світ на французькій землі, а далі як пощастить. І якби не йшлося про систему, якби заради вигоди ці жінки не обмовляли Україну та не фінансували криміналітет, можна було б не бити на сполох. Але мова, схоже, саме про організовану злочинність, що зовсім не сприяє державному іміджу.

 

Читайте також: Демографи назвали точні втрати українського населення під час Голодомору


«Попри специфіку й труднощі з працевлаштуванням, а також сумарний місячний дохід, який назагал нижчий за середній, на рівні суб’єктивних оцінок респонденти підтверджують реалізацію однієї з ключових цілей еміграції — підвищення рівня добробуту», — зазначено в опитуванні УКУ. Власне, п’ята хвиля імміграції відрізняється від першої (петлюрівської) та третьої (оунівської) саме провідною метою. «Люди приїхали за куснем хліба, — із гіркотою зазначав загиблий на Сході України герой Василь Сліпак. — Часто вони до того хліба так чіпляються, що поза ним нічого не бачать». Так, ці люди регулярно надсилають додому гроші, що потім у той чи інший спосіб працюють на українську економіку. Але їх майже на видно на демонстраціях, вони не найщедріші в благодійних проектах, у важкий для своєї країни час не докладають навіть щонайменших зусиль, щоб її підтримати. Наскільки втраченим є такий контингент для України, ще рано робити висновки, але вже зрозуміло, що за загальним потенціалом цій спільноті далеко до нечисленної політичної імміграції, яка оселилася у Франції 100 років тому.


«Загалом спостерігається низький рівень громадської активності українських мігрантів і мігранток у Парижі», — зроблено висновок в опитуванні. Це важко не помітити. Найчисленніші демонстрації в кращі часи збирають кілька сотень осіб, коли ж загалом у Паризькому регіоні мешкає не менше як 15 тис. українців. Немає впевненості, що ця тенденція радикально зміниться в майбутньому. Новітня діаспора втрачає структурованість, притаманну попереднім хвилям, і не поспішає політизуватися. Завдання «народної дипломатії» беруть на себе ті 10–15% активістів, які не обмежують свої інтереси суто матеріальними цілями.

Новини RedTram

Loading...