Суспільство 2018-09-10 16:12 Голуб Андрій

Демографія. Напрямок руху

У чому Україна подібна, а в чому відрізняється від сусідів за структурою населення

На початку серпня Держстат уклав договір про закупівлю на майже 1,5 млн грн. За ці кошти Інститут проблем математичних машин і систем Національної академії наук (НАН) зобов’язався створити концепцію майбутньої автоматизованої системи збору та обробки даних перепису. Тендер став першим фінансовим свідченням того, що перепис населення України, який переносили 10 років, має серйозні шанси нарешті відбутися.


Чимало необхідних речей в Україні відкладають, пояснюючи браком фінансування. Звісно ж, 1,5 млн грн — це крап­ля в морі. За оцінкою директора Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України Елли Лібанової, загальна вартість проекту обійдеться в 3 млрд грн. Це в разі, якщо гривня суттєво не подешевшає найближчим часом.


Відкладати перепис далі не можна. Україна вже пропустила один раунд цієї процедури, яку ООН рекомендує проводити раз на 5 або 10 років. Ситуація видається дивною навіть із погляду репутації. Якщо подивитися на пострадянські терени та Східну Європу, то тільки в Узбекистані останній перепис населення відбувся давніше, ніж в Україні. У цій країні Середньої Азії за час незалежності такої процедури взагалі не проводили й оперують даними 1989 року. Однак навіть там готуються зламати традицію у 2020-му. Принаймні чиновники місцевого Держстату заявили про активну підготовку.

 

Читайте також: Велика демографічна шахівниця


Окрім репутаційних, є й суто практичні наслідки зволікання. Наприклад, для проведення будь-якого соціологічного дослідження (зокрема, і про політичні вподобання, з чим аудиторія ЗМІ має справу найчастіше) необхідно мати якомога точніші дані про так звану генеральну сукупність. Якщо максимально спростити, то йдеться про узагальнену характеристику населення певної території: кількість, вік, стать тощо. Звісно ж, Держстат надає таку інформацію. Її отримують, зокрема, завдяки статистичним звітам численних держорганів та підприємств. Проте всі методи мають свої вади. З роками накопичуються помилки та відбуваються невраховані зміни. Відповідно страждає й точність соцопитувань, які не мають іншої бази для отримання генеральної сукупності. Тож інформацію слід періодично перевіряти. Одним зі способів і є загальнонаціональний перепис, який в Україні провели аж 17 років тому. До цього можна додати й суто психологічний чинник. Перепис населення в певному сенсі «легалізує» уявлення про стан розвитку суспільства в певний момент часу і точно сприятиме зменшенню кількості різноманітних конспірологічних теорій. Їх уже зараз удосталь: в інтернеті можна знайти публікації, у яких стверджують, що українців лишилося менш як 30 млн.

Україна досі суттєво відрізняється від західних сусідів за показниками смертності. Ми успадкували суто радянське явище: великий розрив між тривалістю життя чоловіків і жінок. Він сягає 10 років


Зрештою, він потрібен, щоб мати можливість порівняти себе з іншими. Різні соціологічні дані буває доволі важко зіставити, оскільки методологія їх збору та аналізу різниться. З переписом населення все дещо легше. Хоча і йдеться переважно про найзагальніші речі, але вони точно зіставні. Більшість країн, працюючи над переписом, намагається дотримувати рекомендацій ООН, хоча й тут багато що залежить від рівня розвитку держав та статистичних органів.


Дані, на які після перепису звернуть увагу передусім, звісно, стосуватимуться загальної чисельності населення. За інформацією Держстату, нині в Україні проживає близько 42 млн людей. Ця цифра, звісно ж, не включає Крим і частину Донбасу. Перепис навряд чи суттєво змінить вказану кількість, і «апокаліптичні» прогнози стрімкого знелюднення України не підтвердяться. Сам тренд зменшення чисельності населення, що триває з 1993 року, все ж таки збережеться.
Інша річ, що Україна далеко не самотня в цьому. ООН постійно публікує дані про населення планети, а також прог­нози на майбутнє. Підґрунтям таких прогнозів стають саме дані переписів та офіційних статистичних відомств. Навряд чи когось здивує інформація, що населення планети постійно зростає. Зокрема, з 2000-го по 2020-й (якщо не станеться глобального катаклізму) його чисельність збільшиться майже на 1,7 млрд і сягне 7,8 млрд людей. Однак зростання нерівномірне в різних регіонах. Наприклад, населення всієї Східної та Південно-Східної Європи зменшується, тож можна сказати, що в цьому питанні Україна не відрізняється від своїх сусідів. За ті самі 20 років воно впаде на 13 млн — із 303 млн до 290 млн осіб. Від’ємну динаміку фіксують і в «авторитарній» Білорусі, і в «націоналістичній» Угорщині, і в «ліберальній» Румунії, і в «технологічній» Естонії. Можна казати про різні темпи, проте тенденція скрізь та сама. Винятки — Чехія, Словенія та Чорногорія. Там відбувається хоча й повільне, але все ж таки зростання.

 

Читайте також: Потенціал чи втрачені душі?


Понад те, прогнози ООН свідчать, що в Східній та Південно-Східній Європі населення зменшується найшвидшими темпами у світі й до 2050-го регіон ризикує втратити 15% нинішньої кількості людей. Лідерами стануть Болгарія, Латвія та Молдова. Україна також у першій десятці.


Українські політики часто маніпулюють на темі падіння чисельності населення, пояснюючи його проблемами в економіці та бідністю. Іноді в хід ідуть словосполучення на кшталт «економічного геноциду». Однак такими факторами складно пояснити ті самі тенденції в благополучних за українськими мірками Хорватії, країнах Балтії та Польщі, яка має від’ємну динаміку, незважаючи на велику кількість українських заробітчан.


Ситуація бачиться ще цікавішою, якщо поглянути на інших сусідів України з колишнього соцтабору. Мова про країни Середньої Азії, які раніше були республіками СРСР: Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан. За той самий період — із 2000-го по 2020-й — загальне населення цих держав зросте з 54 млн до 74 млн осіб. А в 2050-му наблизиться до позначки 95 млн. Тенденція охоплює всі країни регіону, хоча швидкість різниться. У більшості з них кількість населення збільшилася на третину, «аутсайдером» є найблагополучніший в економічному сенсі Казахстан — там «лише» на 20%.


Інакше кажучи, наведені вище приклади свідчать про те, що питання зростання або зменшення чисельності населення залежить не так від економічних питань, як від місцевих традицій та соціальних чинників. Цю ситуацію в мініатюрі демонструють ще одні сусіди України — кавказькі держави. Три невеличкі країни, що містяться зовсім поруч, демонструють різні тенденції: у Грузії та Вірменії динаміка від’ємна, тоді як в Азербайджані навпаки.


Якщо брати до уваги демографічні тенденції, то можна сказати, що Україна вже інтегрувалася до європейського середовища. Причини зменшення чисельності населення прості: низька народжуваність, високий рівень еміграції та рання смертність. Принаймні перші два чинники в України спільні з більшістю західних сусідів.

 

Читайте також: Уже не 52 мільйони, але ще й не 26


Показники народжуваності в Україні сягнули дна в перші роки нинішнього століття. У 2000–2005-му на 100 жінок у середньому припадало 115 дітей (коефіцієнт 1,15). Таких низьких показників не було в жодній із країн-сусідів. Слідом за нами йшли Чехія (1,19), Словенія (1,21) та Словаччина (1,22). Відтоді ситуація змінилася на краще. Нинішній показник України — 1,56. Його можна назвати середнім для країн регіону. Новими аутсайдерами стали Молдова (1,23), Польща (1,26) та Боснія і Герцеговина (1,39). Однак результат нашої країни не дає підстав розраховувати на зростання чисельності населення або принаймні на фіксацію показників на сьогоднішньому рівні. Для збереження нинішньої кількості на одну жінку має припадати щонайменше 2,13 дитини. Такі цифри або близькі до них є лише в шести постсоціалістичних країнах. Як неважко здогадатися, цей перелік збігається з переліком держав, де чисельність населення стрімко зростає. Йдеться про Азербайджан і п’ять країн Середньої Азії. Найвищі показники в Таджикистані (3,28) і Киргизстані (2,91).


Причини низької народжуваності також спільні для більшості європейських країн. Це симбіоз одразу кількох факторів: пізніший час укладання шлюбів спричиняє пізнішу появу першої дитини. Наприклад, в Україні за період незалежності утричі зросла кількість матерів, які народжують у 40–44 роки (детальніше див. Тиждень, № 6/2018). І водночас значно зменшилася кількість 20–24-річних породіль — раніше на цей вік припадав пік народжуваності. Люди частіше віддають перевагу здобуттю освіти та працевлаштуванню, а вже потім укладанню шлюбу та народженню дітей.


Якщо говорити про міграцію, то Україна також мало відрізняється від сусідів на Заході. Полічити кількість населення, яка виїхала з країни, чи не найскладніше. Суттєво впливає нелегальна міграція. Однак навіть згідно з офіційними даними в Східній та Південно-Східній Європі спостерігається відплив населення. І Україна тут не лідер. Найбільше за останні 20 років його втратили Грузія (коефіцієнт сягнув піка –14,9 на 1 тис. населення у 2010–2015-му), Албанія (–14,4 у 2005–2010-му) та Вірменія (–12,5 у ту саму п’ятирічку). Також високі показники еміграції були в Румунії (–7,4) та Боснії і Герцеговині (–8,9). Тоді як найгірший офіційний показник України становив –0,9 у 2010–2015-му, що приблизно збігається з коефіцієнтом відпливу населення в Польщі.

 

Читайте також: Населення Землі зростає швидше, ніж очікували – ООН


До цього слід додати ще дещо. Такий самий відплив населення спостерігався в Середній Азії, і це чи не єдиний показник, який збігається для обох регіонів. А головними «бенефіціарами» стали Західна Європа та Росія. У старій Європі саме завдяки міграції зберігається приріст населення. Тоді як Росії останнім часом бракує й цього. Коефіцієнт міграції там змінився від +3 у середині 2000-х до +1 нині. А з огляду на близькі до європейських показники народжуваності та високу смертність загальне населення РФ останнім часом потроху зменшується. Неважко розгадати й те, хто забезпечує приріст від міграції в різних країнах. Якщо в Західній Європі це переважно гості зі сходу континенту, то до Росії потрапляє основний потік мігрантів із Середньої Азії.


За чим Україна досі не інтегрувалася в європейське середовище, то це за показниками смертності. Ми успадкували суто радянське явище: великий розрив між тривалістю життя чоловіків і жінок. Він сягає 10 років. За прогнозом ООН, народжені між 2015-м і 2020-м українки проживуть у середньому 77 років, а чоловіки — 67. Схожі показники тільки в Молдові, Білорусі та Росії. У решті близьких країн Європи та на Кавказі середня тривалість життя чоловіків більша. У європейських державах колишнього соцтабору вона не падає нижче ніж 71 рік. Тож за згаданим показником Україна ближча до Середньої Азії (а подекуди навіть програє їй).


Саме в цьому питанні криється і спосіб сповільнити зменшення загальної кількості населення країни. Основні причини низької тривалості життя чоловіків — шкідливі звички (передусім алкоголізм), шкідлива для здоров’я робота та висока смертність на дорогах (жертвами ДТП найчастіше стають саме чоловіки). Відповідно є чіткі напрями роботи для тих українських можновладців, які дуже переживають через знелюднення України: потрібно пропагувати здоровий спосіб життя, реформувати медицину, запроваджувати нові технології на виробництві та розбудовувати дорожню інфраструктуру. Це складніше, ніж укотре підвищувати соціальні виплати напередодні виборів чи нарікати на низьку народжуваність. Результат також прийде нескоро. Але ж тоді він принаймні колись буде.

Новини RedTram

Loading...