Світ 2018-09-23 16:14 The Economist

The Economist: Грошей немає

Небезпека китайської «дипломатії боргової пастки»

У серпні, через три місяці після того, як його опозиційна коаліція розгромила на виборах партію, що правила Малайзією від початку незалежності, 93-річний новий прем’єр-міністр Махатхір Мохамад відвідав Пекін. Його метою було показати голові КНР Сі Цзіньпіну, що тепер Малайзія — країна, яка може сказати «ні».


Попередник доктора Махатхіра Наджиб Разак тримався близенько до Китаю. Його поразка на виборах стала насамперед результатом розкладу та корупції у владній партії Об’єднана малайська національна організація (ОМНО). Але свою роль відіграли й приятельські відносини з Китаєм. Ці дві проблеми були тісно переплетені між собою.


Під час правління Наджиба у фінансах державного інвестиційного фонду 1MDB, головою якого він був, з’явилися величезні дірки. За оцінкою Міністерства юстиції США, інсайдери вкрали з фонду $4,5 млрд (приблизно тоді ж на особистих банківських рахунках Наджиба з’явилося близько $700 млн). Коли 1MDB захитався, до справи взялися китайські державні компанії й почали скуповувати частки в підприємствах, що належать фонду.

 

Читайте також: Китай і Африка: ярмо допомоги


Відносини з Китаєм ставали дедалі тіснішими. Фінансовані ним проекти в Малайзії подавались як частина глобального плану з розбудови інфраструктури «Один пояс — один шлях», яким опікується Сі Цзіньпін. Співзасновник і виконавчий директор китайського техногіганта Alibaba Джек Ма виграв право створити біля головного аеропорту Куала-Лумпура цифрову зону вільної торгівлі. Уряд Малайзії намагався закрити рота критикам цих міждержавних оборудок. А Піднебесна демонструвала свою вдячність. Перед загальними виборами в Малайзії у травні її посол відкрито підтримав владну коаліцію. Багатьох здивувала перемога на виборах Махатхіра Мохамада, попри перекроювання виборчих округів партією ОМНО. У Сі Цзіньпіна була причина вжахнутися.


Китай не звик, щоб одержувачі його щедрот ставили під сумнів умови, на яких вони пропонуються. Але дедалі більше таких одержувачів мають проблеми з боргами перед китайцями. Ці позики вони брали для фінансування проектів, де працювали китайці. За оцінками Центру глобального розвитку у Вашингтоні, вісім країн «поясу — шляху» перебувають у зоні «особливого ризику боргових проблем», серед них сусіди Китаю Лаос, Монголія і Пакистан. Ось чому просування доктора Махатхіра у звільненні своєї країни з тенет фінансованих КНР спільних проектів стало предметом пильної уваги.


У Пекіні доктор Махатхір говорив просто і діяв спритно. Він заявив, що Малайзія скасовує масштабний проект у межах «Одного поясу — одного шляху» під назвою «Залізнична ланка Східного узбережжя» вартістю $20 млрд, а також два нафтогони в провінції Сабах. Суть його слів така: страшенно перепрошуємо, це чудові проекти, але після приходу до влади ми побачили, що вони нам не по кишені. Під цим малося на увазі дещо й інше: вони нам не по кишені, бо тепер ми знаємо, наскільки роздуті витрати й наскільки всі угоди підлаштовані під вигоду Китаю або просто каламутні. Уряд Наджиба заплатив майже 90% із $2 млрд — ціни трубопроводів у провінції Сабах, хоча готові вони були лише на 15%. Частина китайської позики на них, схоже, заткнула фінансові дірки в 1MDB.

 

Читайте також: Через Трампа Пекін цензурує генеральний план


Після повернення до влади доктор Махатхір пішов ще далі й замахнувся на велику схему житлового будівництва в штаті Джохор під керівництвом китайців, призначену для заможних інвесторів із КНР. Цього тижня прем’єр-міністр заявив, що іноземці не матимуть права отримувати візи для проживання там. Більшість малайзійців, поскаржився він, не можуть дозволити собі жити в новобудовах. (Утім, влада Джохору намагається заспокоїти іноземців, яких міг би цікавити цей проект.)

 


Зазвичай Китай метає громи й блискавки на голови тих, хто сміє виступати проти. У цьому випадку реакції Пекіна не чути. Можливо, почасти це пояснюється ретельним добором слів доктором Махатхіром. Але Малайзія — впливова країна Південно-Східної Азії, регіону, який Піднебесна хоче притягти на свою орбіту. І вона не хоче сваритися з країнами «поясу — шляху». Одна з головних цілей проекту — наростити свій вплив на них. Для інших країн, яким украй необхідно переглянути угоди з Китаєм, це важливий урок. Серед них Пакистан (який теж має нового прем’єр-міністра Імрана Хана) — найбільший боржник КНР. Китайсько-пакистанський економічний коридор — сукупність енергетичних та інфраструктурних проектів із прогнозованою вартістю $60 млрд — основа китайської стратегії «поясу — шляху». Ця країна вже не вперше стоїть перед дефіцитом платіжного балансу й хоче виборсатися з боргів.

 

Читайте також: Трір — Пекін


Ханові слід було б трохи побути Махатхіром. Він навіть у кращому становищі. Відносини Китаю з Пакистаном мають набагато більшу вагу, ніж із Малайзією, каже Хусейн Хаккані, колишній пакистанський дипломат, який нині працює в hudson institute, американській аналітичній організації. Пекін вбачає в Пакистані противагу Індії, що є геостратегічною суперницею Китаю, і потребує його допомоги в стримуванні ісламістського екстремізму, вбачає в ньому життєво важливий маршрут до Аравійського моря. На відміну від доктора Махатхіра, сам Хан, здається, не розуміє проблем боргових обіймів Піднебесної. Але принаймні в пакистанських критиків економічного коридору починає прорізатися голос.

 

Різні погляди на борги


Піднебесна має не забувати не лише про власні політичні зв’язки з країнами «поясу — шляху». Китайські фінустанови починають непокоїтися через безпеку своїх позик. Комерційні банки різко зменшили фінансування ініціативи «пояс — шлях» із 2015 року. (Так звані політичні банки і далі надають позики). Крім того, план піддається різкій критиці з боку громадськості. Зокрема, став жертвою власної пропаганди Комуністичної партії: те, що боржники вважають кабальними кредитами, державні ЗМІ подають як благодійну «допомогу». Це дуже чутливе слово. На саміті з лідерами африканських країн у Пекіні Сі Цзіньпін пообіцяв континенту $60 млрд. Китайці дивувалися в соціальних мережах: а чому обтяжена боргами КНР витрачає так багато за кордоном, коли на батьківщині вистачає нагальних потреб? Цензори хутенько перекрили цю критику жесту керівника країни.


Китай цілком справедливо вважає, що багатьом країнам потрібні нові дороги, залізниці та інша інфраструктура. Але очевидно, що схема, яку він розхвалює як визначальний проект правління Сі Цзіньпіна, починає тьмяніти. Візит Махатхіра Мохамада, можливо, став для декого цінним уроком. 

 

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com

Новини RedTram

Loading...