Суспільство 2018-09-13 14:03 Казанський Денис

Денис Пушилін. Гауляйтер з МММ

Чому Москва поставила на Дениса Пушиліна

У перші ж години після гучного вбивства лідера бойовиків «ДНР» Олександра Захарченка в пропахлому порохом донецькому повітрі повисло головне питання: хто стане його наступником на посаді «глави ДНР»? Спочатку головне крісло на короткий час зайняв Дмитро Трапєзніков із найближчого оточення Захарченка, якого поспіхом оголосили «виконувачем обов’язків глави республіки». У перші дні після загибелі ватажка терористів здавалося, що його команда втримається при владі, проте незабаром стало зрозуміло, що в Моск­ви зовсім інші плани й зграю Захарченка вирішили зачистити.


Уже 7 вересня «генпрокуратура ДНР» оголосила призначення Трапєзнікова незаконним. Того самого дня «народна рада ДНР» оголосила главою «республіки» Дениса Пушиліна. Призначення це, само собою, було продиктоване з Москви, яка таким чином поставила в Донецьку свого нового гауляйтера.


Угруповання Захарченка після його загибелі протрималася при владі лише тиждень і було розгромлене за лічені дні. Відразу після призначення Пушиліна Донецьк спішно покинув Олександр Тимофєєв, друга людина в «ДНР». Слідом за ним подався до Росії потенційний наступник Дмитро Трапєзніков, а за ним і радник Захарченка Алєксандр Казаков із Москви та ще кілька дрібніших членів клану. Сумніватися в тому, що такий швидкий і масовий виїзд людей Захарченка з «ДНР» не був спонтанним і всю камарилью наполегливо переконали покинути Донецьк якісь люди, відмовити яким було неможливо, не випадає.

 

Читайте також: "ДНР": Радикальна заміна


Денису Пушиліну за цих обставин докладати зусилля та боротися за владу не довелося. Після свого призначення він швидко підписав укази про звільнення людей Захарченка з міністерських посад і замінив їх іншими, вже своїми кадрами. Жодного опору такі дії не зустріли. З огляду на швидкість та легкість, із якою команда загиблого ватажка була відсторонена від влади, сумнівів у тому, що його ліквідацію організувала саме російська сторона, не залишилося. Якби Захарченко був справді жертвою української ДРГ, не було б жодного сенсу так швидко й рішуче прибирати з Донецька його людей. Колишній український журналіст Олександр Чаленко, який у 2014 році виїхав до Росії, вже написав, що, за його інформацією, людям Захарченка взагалі закрили в’їзд на територію «ДНР». За його словами, саме на Тимофєєва й Трапєзнікова в результаті буде покладено відповідальність за віджимання, розпили та розкрадання минулих років. Їхня подальша доля наразі ще вирішується.


Іронія подій полягає в тому, що ще на початку червня 2018-го в російських ЗМІ писали про рішення замінити Захарченка на Пушиліна, яке на той час уже ухвалили в Кремлі. Сам Захарченко тоді навіть прокоментував цю інформацію, назвавши її фейком. Однак прогнози справдилися. Хоча й мало хто чекав, що звільнення Захарченка буде аж таким гучним у прямому й переносному сенсі...


Сама постать Дениса Пушиліна зі зрозумілих причин не викликає в Донецьку захоплених відгуків. Бекграунд нового ватажка «ДНР» відомий: до 2014 року він був учасником фінансової піраміди МММ, тобто, кажучи по-простому, дрібним шахраєм. Якихось заслуг перед «русским миром» за ним до весни 2014-го помічено не було. На відміну від багатьох інших організаторів «русской весны» він ніколи не був активним учасником проросійських партій та рухів, не виступав на мітингах, не засідав на круглих столах, та й узагалі не відігравав ніякої ролі в політичному житті міста чи регіону. Якщо Губарєв, Пургін, Хряков, Лягін та інші хедлайнери проросійських мітингів були загалом відомі в донецьких політичних колах, то Пушиліна ніхто не знав. Навіть свою єдину спробу пройти в Раду від партії «Ми Маємо Мету» (МММ) він робив у 2012 році чомусь не на Донбасі, а в Київській області, у мажоритарному окрузі № 94.

 

Читайте також :На прохання громадськості...


Поява Пушиліна на донецькій політичній сцені у 2014-му та його стрімкий злет узагалі можна вважати одним із головних чудес періоду 2014–2018 років. Як відомо, антиукраїнське повстання в Донецьку з перших днів очолював Павло Губарєв, який оголосив себе «народним губернатором» 1 березня 2014-го. Однак пробув на коні недовго. Вже 6 березня був заарештований СБУ, на його місце став претендувати раніше нікому не відомий Роберт Доня, який назвався «заступником народного губернатора».


Команда Губарєва Доню не визнала, дехто називав провокатором. Але російські ЗМІ стали позиціонувати його як наступника Губарєва, і тому значна частина активістів пішла за ним. Доня виявився відверто слабким лідером. Активність проросійських протестів стала спадати, але, на відміну від Губарєва, йому вдалося протриматися на чолі руху майже цілий місяць, доки СБУ не заарештувала і його. Сталося це тільки 4 квітня. З якої причини спецслужби вичікували так довго, незрозуміло досі. Але нас у цьому випадку більше цікавить не доля самого Роберта Доні, а той, хто з’явився на сцені після його арешту.


5 квітня новим «заступником народного губернатора» замість заарештованого Доні оголосили так само нікому не відомого Дениса Пушиліна. І в його випадку не знадобилося навіть докладати якихось зусиль, щоб затвердити себе в цій ролі. Бо вже наступного дня натовп проросійськи налаштованих громадян остаточно захопив будівлю Донецької ОДА, де проголосили «Донецьку республіку». У цій «республіці» Пушилін одразу ж отримав посаду «співголови тимчасового уряду». Таким чином людина, яка невідомо звідки взялася й жодного разу не організувала в Донецьку бодай однієї вуличної акції, раптом за кілька днів якимось дивним чином виявилася поміж облич проросійського заколоту, не маючи ні своїх людей, ні реального авторитету.


Тоді мало хто сприймав те, що відбувається, всерйоз і на Пушиліна дивилися як на чергового каліфа на годину, якого незабаром змиє хвиля змін. Цілком можливо, що на перші ролі він висунувся лише тому, що інші боялися арешту і вважали, що довго йому ходити на волі не доведеться. Однак уже за кілька днів після опереткового проголошення «ДНР» у Слов’янську дало знати про себе угруповання російських диверсантів Іґоря Ґіркина, яке почало реальні бойові дії. А Пушилін якимось магічним чином не тільки закріпився при владі, а й тримався за неї всі минулі чотири роки, доки не виліз аж нагору.

 

Читайте також: ОРДіЛО: кероване падіння


Секрет такого злету, за інформацією з різних джерел, дуже простий. Це лояльність Пушиліна, який від самого початку знайшов собі дах і зарекомендував себе як надійний ставленик. Крім того, на відміну від інших активних діячів «русской весны» він спочатку був позбавлений усіляких ідеологічних забобонів і підійшов до справи найбільш прагматично та цинічно. Є відеозаписи давніших виступів Пушиліна, що були зроблені до весни 2014 року, де майбутній лідер «ДНР» переконував свою «паству» з МММ, що українцям нічого ділити й що не треба жителям східних областей конфліктувати з жителями Заходу України.


«Усі канали підносять події на Євромайдані по-різному. І якщо дивитися якийсь один канал, то він може справді викликати злобу. Про що говорити, якщо я все це знаю, розумію, але коли читаю коментарі у Facebook, то в мене прокидається злість на західну частину України. Я себе ловлю на цій думці. Але потім відходжу, бо в нас, емемемщиків, команда по всій території України», — казав Пушилін у дні революційних подій у Києві.


Цей монолог досить наочно ілюструє, що справжні погляди Дениса Пушиліна істотно відрізняються від поглядів інших лідерів проросійського руху Донбасу, які абсолютно щиро та послідовно ненавиділи «западенців», вважали Україну ворожою державою і довгі роки мріяли про відокремлення південно-східних областей. Пушилін, очевидно, приєднався до «русской весны» з меркантильних і кон’юнктурних міркувань, і надалі це допомогло йому уникнути проблем, які мог­ли виникати в інших лідерів «ДНР». На відміну від них він, найімовірніше, не відчуває ідеологічної ненависті до України, не має принципів, а отже, істотних розбіжностей із кураторами в Москві. Тому з однаковою готовністю здатний реалізувати як курс на сепаратизм, так і курс на реінтеграцію Донбасу. Покійний Захарченко, навпаки, за чутками, ставав дедалі впертішим, адже встиг обрости награбованими активами й тому в Україну зовсім не прагнув.


Очевидно, ставку на Пушиліна Кремль зробив із розрахунку на подальшу реалізацію мінських угод та повернення Донбасу до складу України. Москва, як і раніше, сподівається домогтися для регіону особливого статусу й повернути його до складу України для того, щоб зберегти тут сильне проросійське лобі. І польові командири, які пройшли через гарячу фазу війни 2014 року, у цій справі відверто погані помічники. А ось безідейний і безпринципний шахрай — найкраща кандидатура. Тут і знадобився послідовник Сергія Мавроді, якого спочатку мало хто сприймав усерйоз.

Новини RedTram

Loading...