Світ 2018-09-14 14:19 Лазарева Алла

Європарламент у пошуках нових стратегій

Як французький президент Емманюель Макрон замислив змінити Європейський парламент зсередини

«Я протестую, чиновники зі служби спростування фейків змушують мене переписати твіт, а я не хочу піддаватися цензурі!» — волав із трибуни депутат від крайньої лівої партії «Нескорена Франція» Юнус Омарже. Так розпочалася вереснева сесія Європейського парламенту. Хто першим записався на виступ, той і ставить свою проблему на провідні позиції порядку денного. Демократія в дії. Принаймні її страсбурзька версія.


Європейський парламент — унікальний досвід пошуків порозуміння між країнами та політиками відразу на двох рівнях: ідеологічних альянсів і державних інтересів. Навіть якщо цей міждержавний орган не має права законодавчої ініціативи і може лише опрацьовувати й ставити на голосування пропозиції Європейської комісії, він упродовж майже 70 років відіграє роль одного з найважливіших консультаційних майданчиків західного світу.

 

Читайте також: Мемуари Олланда: «Я розчавлю вас!» — кричав Путін на Порошенка


Нинішня сесія акцентує увагу європейських депутатів на дуже різних за вагою та впливом на загальну європейську ситуацію проблемах: від солідарності з Грецією, яка зазнала смертоносних пожеж, до сексуальних домагань на робочому місці, від працевлаштування людей з інвалідністю до контро­лю над застосуванням нових психоактивних речовин, від проблематики авторського права до надзвичайної ситуації в Лівії. На жаль, війну в Україні Європейський парламент в офіційному порядку денному не прописав. Але кореспондент «Радіо Свобода» в європейських установах Віталій Єреміца вважає, що українська тема неминуче виринатиме в стінах інституції і під час сесії, і пізніше. Насамперед у перспективі близьких виборів, які відбудуться в травні наступного року.


«Гадаю, що українська тема розглядатиметься крізь приз­му набрання обертів ультраправими силами та націоналістами, які симпатизують великодержавницькій політиці Кремля, — поділився міркуваннями з Тижнем Віталій Єреміца. — Осінь мине на тлі протистояння популістів і націоналістів, з одного боку, та проєвропейських сил, які намагатимуться врятувати європроект, із другого. Є неофіційна група дружби з Україною, до якої входять Ребекка Гармс, Петрас Ауштревічюс та інші депутати. Вони, звичайно, порушуватимуть українське питання, як роблять це завжди. Ситуація складна. Через перемогу популістів у Польщі, в Італії, нині у Швеції оновлений Європарламент поповниться їхніми представниками. Критична маса теперішнього складу проєвропейська. Ця більшість загалом підтримує демократичну Україну, але, на жаль, через стриманість і порядність її представників чути не так добре, як чимраз галасливіших і нахабніших ультранаціоналістів та крайніх лівих».

 

Читайте також: Нормандські формальності


Близьке перезавантаження однієї з найбільших європейських інституцій відверто непокоїть багатьох експертів та політиків. Є цілком обґрунтовані побоювання, що крайні праві вкупі з іншими популістами, а також, не виключено, сувереністами із середовища крайніх лівих сформують умовну антиєвропейську вісь, заточену на руйнацію ЄС зсередини. Такі держави, як Італія, Швеція, Німеччина, Авст­рія, Угорщина та Франція, за результатами останніх виборів, які в них відбувалися, потенційно можуть дати високий відсоток популістів до Європарламенту. Марін Ле Пен, лідер колишнього «Національного фронту», а віднедавна Національного об’єднання Франції, вже веде переговори з колишнім стратегом штабу кандидата Трампа Стівом Банноном, який нині консультує європейські крайні праві структури на предмет напрацювання спільної стратегії на травневі вибори до ЄП.


Партія Макрона «Вперед, Республіко!», що з’явилася на політичній шахівниці два роки тому, також ще не представлена в Європарламенті. Новий французький президент уже шукає ймовірних альянсів для своєї політсили, попередньо орієнтуючись на майбутнє партнерство з Анґелою Меркель та фракцією лібералів у ЄП. Меркель вагається. Політичний оглядач часопису La Croix Лоран де Буасо вважає, що в Мак­рона є реальні шанси сформувати в новому Європейському парламенті проєвропейську більшість, яка протистоятиме відцентровим тенденціям. Днями Ґі Верговстад, бельгійський депутат, який очолює нинішню ліберальну фракцію ЄП, повідомив пресі, що переговори з представниками «Вперед, Республіко!» вже розпочалися. Макрон хоч і каже про можливу нову велику центристську фракцію, яка могла б з’явитися в Європарламенті, але насправді сподівається, як і під час президентської кампанії, «повідкушувати» електорат у соціалістів та поміркованих правих. «Справжнє протистояння відбувається сьогодні не між класичними правими та лівими, а між прихильниками прогресу та сувереністами, між захисниками свободи та ультранаціоналістами», — любить повторювати президент Франції.

 

Читайте також: Інклюзивність чи асиміляція?


Навіть якщо озвучені формули надто спрощують проб­лематику сучасної політичної доби, у проекції на українські інтереси позиція Макрона об’єктивно протистоїть московським амбіціям, що мають на меті послабити ЄС і пересварити між собою європейські нації. Москва всіма можливими способами підтримує крайні праві, євроскептичні рухи та партії, у той час як Макрон зацікавлений, виходячи з власних переконань і розуміння інтересів Франції, гуртувати спротив умовній антиєвропейській вісі. У цьому сенсі інтереси Києва, зацікавленого в підтримці Євросоюзу, і Парижа, який шукає потужніших позицій у світовій політиці, ситуативно збігаються. Але чи вдасться Макрону, зважаючи на внутрішні французькі проблеми, провести до Європарламенту достатню кількість депутатів?


За результатами різних соціологічних опитувань, які оприлюднювалися останнім часом, пропрезидентська партія «Вперед, Республіко!» хоч і має сьогодні в Національній асамблеї Франції абсолютну більшість, але потенційно може провести до ЄП від 20% до 25% своїх представників. Це в найкращому разі. Оновленій ультраправій партії Марін Ле Пен соціологи обіцяють близько 30%, помірковані праві «Республіканці» здатні зібрати до 18%, приблизно 20% французів хочуть бачити в Європейському парламенті представників крайніх лівих із «Нескореної Франції». Крайні ліві, крайні праві та добра половина республіканців — очевидні євроскептики. Отже, для Макрона настали складні часи.

 

Читайте також: Що в біса сталося з Макроном?


«Виборці часто відводять душу саме на європейських виборах, бо сприймають їхні цілі та виклики як щось віддалене, не прив’язане до конкретики життя, — каже Анн-Марі Ґуссар, керівник групи асоціацій «Франція — Литва», активістка дисидентських рухів часів холодної війни. — Справді, є підстави непокоїтися через можливий успіх ультраправих та ультралівих, і не лише у Франції. Як і через те, що ці дві течії, не виключено, об’єднаються у якихось тактичних союзах. Але особисто я не вірю, що євроскептики назбирають більшість або навіть настільки численну меншість, що вона мала б здатність блокувати ініціативи. Принаймні сподіваюся, що цього не станеться. Найбільшою проблемою насправді є те, що по інший бік барикад немає справжнього європейського проекту, який викликав би ентузіазм у виборця. Часто кажу, що сьогодні ніхто, крім українців, не помирає за європейські ідеали...»


Депутатський корпус Європарламенту, що сформується наступного літа, матиме одну суттєву відмінність від попередніх скликань: у ньому не буде британців. Понад півсотні років магістральні лінії цієї інституції прокладалися насамперед узгодженням інтересів чотирьох найбільших країн: Німеччини, Франції, Великої Британії та Італії. Brexit залишає по собі порожнечу, яка заповнюватиметься новими впливами, амбіціями та інтересами. Врешті, більшість великих політсил країн — членів ЄС уже проводять передвиборчу кампанію. Європейський проект, послаблений і позбавлений романтики, переживає період серйозних випробувань. Чи вистоїть він у протистоянні з популістськими спокусами простих рішень, які насправді вже після виборів у будь-якому разі буде нереально втілити в життя?


Мабуть, найбільше протистояння сьогодні справді постає і не в царині ідеології, між правими та лівими, і навіть не між прихильниками прогресу та консерваторами-сувереністами, як вважає Макрон. Майбутнє визначатиме якість виборця, його здатність самостійно мислити. Протистояння триває між невіглаством та активною громадянською позицією, між небайдужістю та відповідальністю як за себе, так і за свою країну. Популістські сили за підтримки Москви гуртуються довкола своїх інтересів. Настав час опонентам цього процесу також знайти свої переможні стратегії.

Новини RedTram

Loading...