Суспільство 2018-09-23 13:23 Трегуб Ганна

Мішель В’євйорка: «У сучасному світі більше можливостей уникнути або відмовитися від воєнного конфлікту, громадянської війни чи політичного насильства»

Французький соціолог про запобіжники проти конфліктів і насильства

Професор паризької Вищої школи соціальних наук (EHESS) Мішель В’євйорка поділився з Тижнем міркуваннями про природу і якість насильства в наш час, роль медіа та інтернету в трансформації цього явища та доступні сучасним суспільствам його запобіжники.

 

Насильство — це постійне явище, стійке до інтерпретації. Чому так складно його аналізувати з погляду соціології та політології? Що ми досі про нього не розуміємо, фіксуємо, але недооцінюємо для аналізу?


— Насильство водночас є і об’єктивним, і суб’єктивним. Об’єктивне воно тоді, коли ми можемо його виміряти, наприклад, порівнявши інформацію про кількість скоєних злочинів. Суб’єктивне його визначення залежить від того, хто про нього говорить і коли: ця оцінка змінюється залежно від конкретних осіб, груп, суспільств, які теж змінюються з часом. Саме тому, приміром, так складно концептуалізувати тероризм: тих самих осіб частина людей вважатиме терористами і злочинцями, а частина — борцями за свободу. Ще одна складність для соціолога та політолога полягає в тому, що — оскільки слово «насильство» належить до звичайного словникового запасу, воно дуже часто з’являється в медіа, щоденному політичному житті — буває дуже складно відійти від його звичайного, так би мовити, вульгарного значення і запропонувати концептуалізоване, термін. Ще одна заувага: соціальні та політичні науки пропонують широкий спектр теорій для пояснення насильства, і вони можуть різнитися, суперечити одна одній. Наведу приклад: у той час як деякі дослідники вважають, що основою ісламського тероризму в Європі є релігія, інші воліють брати до уваги передусім соціальні чинники та мотиви цього явища, так звану радикалізацію.

 

Ви автор книжки «Насильство: новий підхід». Які нові інструменти пропонуєте для його розуміння та аналізу і чим вас не задовольняють старі підходи до цього явища?


— В аналізі насильства є кілька важливих інтелектуальних традицій. Одні, наприклад, кажуть, що воно є наслідком кризи й пов’язане з величезними розчаруваннями, наполягають на стратегії та його інструментальних аспектах, коли особа знає, що робить, має мету і використовує насильство як ресурс або інструмент. Інші, навпаки, наполягатимуть на культурних аспектах, які пов’язані з первинною соціалізацією, тобто освітою, сім’єю, середовищем, у якому відбувалося становлення особи тощо. Але сьогодні пропонуються нові інструменти для аналізу насильства. Найкориснішими з них, на мою думку, є ті, які беруть до уваги процеси суб’єктивації та десуб’єктивації, що характеризують осіб, котрі вдаються до насильства.

 

Читайте також: Марина Гоменюк: «У нас не притягують до відповідальності людей, які вдаються до катувань, бо не працює система розслідувань»


Які форми насильства можна назвати сучасними? Це явище змінне?


— Змінюється як насильство, так і форми його сприйняття. Змінюється значення насильства, оскільки воно коріниться в суспільствах, які теж зазнають трансформацій. Наприклад, зміни стаються завдяки інтернету та новим технологіям, з’являються нові інструменти та засоби вбивства. Насильство може бути не тільки міжнародним, а й глобальним. Наприклад, щоб зрозуміти теракт у Бельгії, Іспанії чи Франції, треба мислити глобально, зважати на місцеві чинники, досвід мігрантів, які мешкають у дуже проблемних кварталах, а також зовнішню логіку, вкорінену, наприклад, на Близькому Сході. Новим або, скажімо так, не надто давнім чинником насильства є релігія. Вона не відігравала великої ролі півстоліття тому, проте важила дуже багато кілька століть тому.

 

Конфлікти та насильство пов’язані, проте не завжди дорівнюють одне одному. Який між ними зв’язок?


— Ми повинні бути точними у своїх висловлюваннях. Конфлікт не означає обов’язково насильство. І часто насильство є не конфліктом, а його протилежністю. Це стосується, наприклад, випадків, коли два суб’єкти, які мають конфліктні стосунки, можуть дискутувати, але не ступати на шлях насильства і не перетворювати свої взаємини на війну, не вдаватися до насильницьких дій. Саме тому я вважаю, що ми як демократи повинні сприяти виведенню конфліктів на інституціоналізований рівень, що передбачає переговори, дискусії, аби вирішувати проблеми, які можуть призводити до насильства.

 

У наш час постправди важливу роль відіграють ЗМІ. Яке їхнє місце в архітектурі насильства та його можливому розвитку, появі нових форм?


— Є тисячі досліджень, які намагаються довести, наприклад, що насильство в класичних ЗМІ або відеоіграх призводить до конкретного насильства, приміром, з боку молодих людей. Це твердження ніколи не було переконливим. Соціальні мережі, інтернет-ресурси не можуть бути легко керовані, через них легко поширювати дискурси ненависті, заклики до насильства. Технологічний поступ, поява інтернету ускладнюють глобальне насильство. Є багато прикладів, коли терористи спочатку використовують нові технології комунікації в процесі своєї соціалізації та включення до деяких ісламістських дискурсів, а потім в організації та вчиненні терористичних актів.

 

Читайте також: Олексій Фурман: Віртуальна реальність може допомогти боротися з пропагандистськими міфами про розстріли на Інститутській

 

Чи мають насильницькі конфлікти сьогодення межі? Здається, це своєрідний інструмент для досягнення певних цілей, переважно в політиці, але чи люди, які породили такі конфлікти, здатні контролювати їх?


— Для насильства немає жодних обмежень, оскільки деякі процеси можуть стати екстремальними та нелімітованими. У цьому випадку те, що може статися, буде насильством задля насильства, фінішем, а не інструментом, і все це пов’язано з жорстокістю. Іноді репресії в поєднанні з освітою можуть привести до зниження рівня насильства або виходу з нього. Буває й так, що джерело насильства вичерпано, у ньому більше немає сенсу. Його можна зупинити самостійно або з допомогою поліції чи армії. Іноді особи, які вдаються до насильства, приходять до ненасильницького конфлікту завдяки зовнішній допомозі. Наприклад, партизани й уряд ухвалюють рішення, що поговорять за певної медіації. Згадайте хоча б укладання угоди в Осло 1993 року, коли лідери Ізраїлю та Палестини зібралися в Норвегії задля діалогу.


Для кожного суспільства, яке потрапило в ситуацію насильницького конфлікту, питання полягає в тому, як знайти вихід із неї, як не дати розгорітися. Чи існує відповідь на це питання?


— Простої відповіді не існує. Ось чому я розпочав програму досліджень, яка охоплює різні ситуації, різні питання, наприклад як вирішити суперечність між правосуддям і встановленням миру після геноциду? Що можна зробити для жертв та їхніх родин? Як промотувати демократію та державу у випадках, коли їх не існує, і що означає говорити про врегулювання конфліктів, зміцнення миру?


На жаль, не існує єдиного шляху, унікального рішення. Кожен випадок особливий, не схожий на інші. Але можна сказати з певністю: нам потрібно більше демократії та гуманістичних цінностей, якщо ми хочемо зменшити кількість насильства у світі. Демократія передбачає спроможність вести переговори між протилежними групами, свободу висловлення поглядів, а отже, здатність до обговорення. Переговори та дискусія означають, що ви вирішуєте політичні проблеми будь-якими іншими засобами, аніж насильство, розрив, війна. Демократія пов’язана з ідеєю поділу на виконавчу, законодавчу та судову владу, і це може дати ресурси для зменшення насильства, а саме справедливість, політичне вирішення суперечностей.

 

Популістські політичні сили, які прийшли до влади в Європі та США, не соромляться грати на розбіжностях між різними групами суспільства. Це породжує тліючі конфлікти та підвищує рівень насильства. Чому це відбувається і чи можна чимось зарадити в такій ситуації?


— Популізм — це дискурс, який часто включає ксенофобію, расизм, антисемітські аспекти, і сьогодні в більшості випадків він ґрунтується на дуже негативних образах міграції, не гребує підробленими даними для конструкції такої картинки. Часто пов’язаний зі страхом та ненавистю до ісламу. Проте популізм як такий не означає насильство. Насильство виникає і розвивається тоді, коли популізм провалюється, заміняється чистою ксенофобією, расистськими, антисемітськими настроями, перероджується в чистий націоналізм, стає екстремізмом.  

 

Читайте також: Оскар Бреніф’є: «Свобода полягає в тому, що особа послуговується власним розумом і може мислити по-різному, а не в один-єдиний спосіб, бачити альтернативи».

 

Дипломатія і переговори справді здатні вирішувати насильницькі конфлікти чи цей інструмент вичерпав себе на сучасному етапі?


— У сучасному світі більше можливостей уникнути або відмовитися від воєнного конфлікту, громадянської війни чи політичного насильства. Так, сьогодні ми маємо багато випадків насильства, воєнні конфлікти, громадянські війни. Але в сучасному арсеналі запобіжників є неурядові організації, які покликані запобігати всьому цьому, надають гуманітарну допомогу і роблять свій внесок у мир та розбудову націй. Також є міжнародні організації, які можуть втрутитися в ситуацію, коли визріває конфлікт. Звичайно, така діяльність не завжди успішна. Але загалом ситуація краща, ніж тоді, коли таких організацій не існувало.

 

-----------

Мішель В’євйорка народився 1946 року в Парижі. Французький соціолог, відомий своїми працями про насильство, тероризм, расизм, соціальні рухи та теорію соціальних змін. Професор Вищої школи соціальних наук (EHESS). Із 1993 по 2009 рік директор Центру соціологічного аналізу та соціологічних інтервенцій, заснованого в 1981-му Аленом Туреном. Із 2006-го по 2010-й президент Міжнародної соціологічної асоціації. Із 2015-го директор французької Фундації гуманітарних наук. Кавалер ордену Почесного легіону.

Новини RedTram

Loading...