Суспільство 2018-09-21 11:12 Гончарова Єлизавета

Запиши діда до університету

Інструменти соціального залучення людей третього віку

Активна взаємодія літніх людей із суспільством може не тільки підвищити якість їхнього життя, а й запобігти використанню їх як фактора, що через тяжіння до звичок минулого стримує розвиток країни. Це також може стати ефективним запобіжником від відвертих електоральних маніпуляцій, що будуються на тезах про безпорадність пенсіонерів, спробах нагнітати паніку та поширювати різноманітну «зраду» про «геноциди» старих і немічних.


Зазвичай доводиться чути, мовляв, агітувати, пояснювати та залучати до демократичних змін у країні треба молодь, а пенсіонерів уже не переробиш, нехай собі ностальгують про безплатне та дефіцитне, хіба що паспорт перед виборами бажано сховати. Але об’єктивно виходить, що критична маса електорату старшого віку все-таки суттєво впливає на процеси в країні загалом. Тому логічно й далекоглядно створювати їм умови для активного життя, ставитись до людей третього віку не як до минулого, а як до активного та продуктивного теперішнього. І вкрай важливо, чи вони безперервно співатимуть «Катюшу» під нав’язливим патронатом «партій компромісів», чи схочуть долучатися до змін у країні як активні учасники грантових культурних, навчальних або оздоровчих проектів.

 

Читайте також: Уже не 52 мільйони, але ще й не 26


«На перший погляд, ми просто заповнюємо вільний час тих, хто за віком уже вибув із найбільш важливої соціальної групи, що пов’язана з роботою. Ці люди не почуваються самотніми, опановують нові навички, покращують своє самопочуття. Але це тільки поверхове уявлення, — вважає Олена Черман, директор Територіального центру надання соціальних послуг Бахмутської міської ради, — бо за три роки, відколи в нашому центрі працює Університет третього віку, ми зрозуміли, що це впливає загалом на суспільство. Тому що люди, які відчувають себе не на узбіччі, а в самому центрі життя громади, перестають бути тягарем, із яким асоціюється тільки захист, ніяк не дія. І ними вже важче маніпулювати».


Університет третього віку, звичайно, не дає класичну освіту в стандартному розумінні. Це радше проект, що об’єднує різноманітні курси з корисних навичок, які сприяють соціальній активності літніх людей.


У Бахмуті, наприклад, він має два факультети: «Основи комп’ютерної грамотності» й «Краса, здоров’я та довголіття». Щороку близько 25 студентів протягом чотирьох місяців опановують різні тонкощі, які людям молодшим, ясна річ, можуть здатися безумовно зрозумілими. Це навички спілкування в соціальних мережах і месенджерах, пошуку потрібної інформації та критичного її споживання, користування банківськими додатками для розрахунків, подання електронних запитів у різні органи влади, створення графічних листівок для привітання рідних тощо. Чи треба казати, що це сприяє не тільки покращенню якості життя випускників, а й зниженню рівня напруженості в суспільстві.


Хоча б на прикладі елементарного зменшення всіляких черг. І, звичайно, допомагає розширювати канали отримання інформації, що в будь-якому разі є позитивним. Інші вчаться дихальної та суглобової гімнастики, набувають навичок першої домедичної допомоги, працюють із психологами, косметологами, вертебрологами. Занадто просто? Але навіть елементарно навчивши правильно піднімати важке, можна запобігти не тільки хронічним хворобам, а й інвалідизації, що, окрім моральних страждань для людей, створює велике грошове навантаження на державу.

критична маса електорату старшого віку все-таки суттєво впливає на процеси в країні загалом. Тому логічно й далекоглядно створювати їм умови для активного життя, ставитись до людей третього віку не як до минулого, а як до активного та продуктивного теперішнього


Ще один із беззаперечних плюсів такого інструменту соціалізації літніх людей: зазвичай викладачами в цих університетах є студенти місцевих навчальних закладів, які таким чином проходять практику за своїм фахом. По-перше, це зв’язок поколінь і досвід якісного спілкування між ними. А по-друге, після того як студент навчить бабусю постити в Instagram фото своїх шикарних городніх квітів, навряд чи вона, сидячи під під’їздом, так уже категорично називатиме його «наркоманом».


Можна придивитися й до серйозніших масштабів: держава пропонує подбати і про класичну освіту для тих, кому вже 45+. Для цього передбачені так звані ваучери, які може отримати громадянин України від 45 до 60 років, що має певний страховий стаж і бажає опанувати нову професію. Щоправда, вибір спеціальностей обмежений, як і перелік навчальних закладів, які мають право давати таку освіту, але там є досить цікаві.

 

Читайте також: Демографія. Напрямок руху


Причому таке навчання може бути корисне як тим, хто бажає за віком змінити роботу, так і тим, кому знання та навички знадобляться вже на пенсії. Можна отримати диплом медичної сестри, психолога, бджоляра, опанувати сучасні спеціальності, пов’язані з автомобілями, охороною праці, будівництвом, сільським господарством та агрономією і навіть кібербезпекою. Усі умови державної прог­рами можна дізнатися в службах зайнятості міст і районів. Там стверджують, що вона досить популярна, бо підвищує шанси на працевлаштування людей, які зазвичай стигматизуються роботодавцями. До речі, нещодавно до переліку тих, хто може нею скористатися, внесли ще переселенців, учасників АТО та звільнених у запас кадрових військових.


Не менш активно нині за увагу літніх людей борються й НГО. Якщо роботодавці дивляться на людей похилого віку як на ризик для бізнесу, то громадські активісти вже зрозуміли: це дуже цінний людський ресурс. З огляду на багатий життєвий досвід, відповідальність і наявність у них вільного часу пенсіонери є бажаними членами громадських організацій, творчих майстерень, всіляких об’єднань і спільнот. Зауважу, чимало літніх людей прийшло до громадської активності через волонтерство. Маскувальні сітки, годування поранених, консервація для передової, в’язані шкарпетки, саморобні буржуйки, ремонт військових автівок об’єднували сотні бабусь і дідусів. Зокрема, на Донеччині з часів початку воєнних дій кількість офіційних та неофіційних об’єднань зросла в десятки разів.

 

Читайте також: Пенсійна реформа: спроба № 3


Одним із продуктивних напрямів стали творчі спільноти, які допомагають об’єднати мешканців громад, що приймають і переселенців. Багато з них є порятунком для літніх людей, які через війну опинилися на самоті в чужих містах та селах. І якщо молодь та працездатне населення адаптувалися в робочих спільнотах активніше, то пенсіонери могли роками сидіти в чотирьох стінах. Людмила Сніцаренко, переселенка з Донецька, стверджує, що її врятувала саме активність. «Наш Центр місцевої активності «Старе місто» організувався у 2016-му для інтеграції переселенців у громаду Краматорська. Тоді ми навіть не вкладали в цю назву якогось іншого змісту, окрім територіального розташування в районі з такою назвою. Але так вийшло, що на наші заняття, які відбувалися в робочий час, коли знайдене для цього безплатне приміщення вільне, потрапляли здебільшого пенсіонери. Тому назва виявилася символічною та пророчою: ми залюбки приймаємо краматорчан старшого покоління і тих, хто тепер живе в місті. Люди дістали зручний простір для спілкування, вияву своїх творчих здібностей, навчання, отримання різної допомоги. Робили прості речі: ремонтували одяг, шили постільну білизну, виготовляли якісь прикраси для дому, різали смужки зі старих речей із гуманітарки, з чого в’язали килимки, бо майже всі орендували житло, у якому було порожньо й незатишно. І багатьох це врятувало від депресії та ризикованих рішень, зокрема від повернення під окупацію, про що з туги та безнадії, звичайно, інколи думали всі», — розповіла вона.


Перші півроку центр працював із грантовим проектом, потім уже пішли у вільне плавання, але за ці роки майже всі завсідники (найстаршій — 85 років) навчилися дуже спритно писати проекти на різні теми. Не завжди вдається отримувати фінансування, але, попри це, масштабність роботи, яку виконують на волонтерських засадах літні люди, вражає. Окрім багатовекторної творчості, що вже давно вийшла за межі самодіяльності й успішно продається як хендмейд, тут ведуть дуже потужну інформаційну боротьбу за уми.


Щоб запобігти панічним настроям та поширенню фейкових новин, до пенсіонерів запрошують представників Пенсійного фонду, Управління праці, медичних представників, банківських працівників, екологів. Вони відповідають на особисті запитання та розповідають про нюанси реформ, дають корисні поради, навчають співпраці з різними структурами. Працівники бібліотеки добирають для пенсіонерів літературу та свіжу періодику, активісти постійно беруть участь у тренінгах, семінарах, фестивалях та виставах. І хоча робота в спільноті забирає багато часу, Людмила Сніцаренко вважає, що такі проекти — важлива складова сучасного суспільства:


«Ми почали співпрацювати з людьми, які погано чують: тепер усі майстер-класи та зустрічі дублюються ще жестовою мовою. Узимку майстрині розпускають старі светри, щоб зв’язати теплі шкарпетки для тих, хто вже прикований до ліжка, щоб вони відчували тепло в усіх сенсах. Розумієте, ми вже не чуємо «нам усі винні», бо жінки та чоловіки вчаться брати ініціативу у свої руки, не тільки шукати допомоги для себе, а й підтримувати інших. І важливо, що тепер людям легше розбиратися в причинно-наслідкових зв’язках багатьох процесів, які сьогодні відбуваються в Україні, робити свідомий вибір, підтримувати корисні ініціативи».

Новини RedTram

Loading...