Приватна урбаністика 2018-09-24 15:38 Романцова Богдана

Київ, Русанівка. Можливість острова

Житловому масиву Русанівка, на відміну від Хрещатика, пісень не присвячують. По-перше, це лівий берег Києва, який багато хто з родимих вважає несправжнім, вторинним та надто юним, щоб бути Києвом на повну ставку. По-друге, сама назва має складну ритміку, її ще спробуй впиши у пісню. А даремно, бо Русанівка — це острів-утопія, місце-ідеал, один із тих радянських футуристичних проектів, які вдалося втілити в життя, хай і з нюансами.

Починалося все в 60-х роках минулого століття, під час стрімкої забудови та поступових обережних реформ. Невдовзі на зміну хрущовській відлизі прийде епоха застою, реформи відійдуть у минуле, а економічна криза поєднається із поступовим закручуванням гайок. Однак початок 60-х — період стриманого оптимізму та нової естетики: Гагарін вирушає у космос, Рильський пише «Троянди й виноград», а в живописі поруч зі звичним соцреалізмом постає лаконічний «суворий стиль». Так, це не були британські swinging 60th, однак і не похмурі 50-ті. Як француз в епоху Просвітництва, радянська людина на початку 60-х відчула в собі нові сили змінювати природу і підкорювати нову територію.

 

 

У цей період обережної демократизації між Микільською слобідкою та Березняками починають створювати «взірцевий житловий масив». Саме створювати, а не будувати, бо почалося все з намивання острова на краю Русанівської затоки. Так, Русанівка — штучний витвір, буквально Лапута, яка опустилася на землю, місце-якого-не-було, тобто справжня утопія.

 

Від лівого берега майбутню Русанівку відокремили штучним каналом, на якому встановили п’ятнадцять високих фонтанів.  Русанівські фонтани, що б’ють угору щовихідних, — один з моїх перших і найкольоровіших дитячих спогадів. Чоловіки з вудками, які намагаються впіймати в каналі карасиків, коти, які тиняються неподалік, сподіваючись цих карасиків потягти, бабусі, які продають яблука на Русанівському мосту, а поруч із яблуками — старі книжки та запилюжені рослини.

 

Читайте також: Місто, де зорі низько

 

І красиво вбрані люди на березі каналу, що став для нас лівобережним Хрещатиком: прогулятися вздовж, зустрітися з приятелями, показати себе й подивитися на качок. Ну, а дорогою назад заскочити на базар — це вже територія Березняків. Високі фонтани — романтичній Русанівці, багатолюдний базар на Давидова (тепер уже Шамо) — практичним Березнякам.

 

 

Уздовж каналу можна прогулятися вулицею Ентузіастів. У цій назві — весь дух 60-х: будівництво Русанівки трималося не стільки на генплані (з яким, як відомо, в Києва і нині проблеми), скільки на ентузіазмі. На ентузіазмі також побудували музичну школу, бібліотеку, куди нещодавно провели Wi-Fi, щоб привабити хоч якихось підлітків, і місцеву гордість — напівкруглий готель «Славутич». Саме там на балконі Віктор Цой пив вино, коли вибухнув Чорнобиль. Звичайно, червоне, бо ж рятувався від радіації. А значно пізніше в ресторані готелю десятки поколінь березняківських та русанівських випускників відзначали останні дні у школі, успішне та різне написання ЗНО і право не вивчати більшу частину предметів у майбутньому. Скільки всього пам’ятає ранковий Русанівський канал і як добре, що місцеві птахи не вміють розмовляти.

 

 

Углиб острова можна потрапити бульваром Ігоря Шамо — саме того Шамо, що написав «Як тебе не любити, Києве мій», але чомусь нічого не присвятив Русанівці. Вглибині острова розташований місцевий недоступний для гуманітаріїв Гоґвартс — фізико-математичний Русанівський ліцей, де в теплиці зі складних формул вирощують призерів міжнародних математичних олімпіад. Я як клінічний, невиліковний філолог це місце старанно оминала, однак моя мама, яка бачить красу в диференційних рівняннях та геометричних побудовах, колись Русанівський ліцей успішно закінчила. Якщо йти далі Шамо, буде ще одна бібліотека, вже без Wi-Fi, а тому абсолютно порожня. А повернувши ліворуч, можна пройти Русанівським бульваром повз давнє, як сама Русанівка, кафе «Бульвар» (з дитинства пам’ятаю їхні театральні штори та пишні люстри) і опинитися віч-на-віч із Гоголем.

 

Читайте також: Ще б трохи чарівності

 

Гоголь — genius loci Русанівки. У глибокому дитинстві я вірила, що це пам’ятник місцевому чарівникові. Бо, по-перше, на ньому романтичний довгий плащ та сорочка з хусточкою — хто ж так ходить. По-друге, що важливіше, на плечі в Гоголя завжди сидить ворона або й кілька, а ворони, як відомо, — вірні супутники всіх порядних чарівників. Прочитавши Гоголя трохи пізніше, я зрозуміла, що не так уже й помилялася. Біля пам’ятника завжди багато дітей, батьків, бабусь, а ввечері — юнаків та дівчат. Якщо Поділ об’єднує Сковорода, то Русанівку — Гоголь, однак Микола Васильович збирає навколо себе всі покоління, а не тільки молодь із гітарами.

 

З бульвару Гоголя  можна потрапити просто на берег Дніпра та Русанівську набережну, яку до чемпіонату з футболу вирішили оновити. Насправді оновлення місцевого парку закінчилося тільки наприкінці цього літа, однак чекання себе виправдало: красиві доріжки, нові клумби, підсвічування дерев увечері, альтанка, де бувають камерні концерти. А ще тут безліч дивних та смішних скульптур: бабуся з кравчучкою, схожа на пілота, товсті мозаїчні пташки, сім’я, що прямує в майбутнє сходами в нікуди (не прямує тільки меланхолійний кіт, здається, наймудріший член цієї дивної родини).

 

 

 

Посеред парку — розкішний ресторан «Смородина», на місці якого колись була громадська вбиральня. Можливо, тому місцеві «Смородину» оминають, обираючи натомість хіпстерські кафе, що виростають як гриби після дощу вздовж дороги та навколо «Театру сучасної драми та комедії».

 

 

Парком можна дійти до мосту й повороту на Лівобережну. З утопічної ідилії русанівці одразу потрапляють у сувору київську реальність: довгі черги на маршрутки, потопи під час кожної літньої зливи, безліч безладних кіосків та — вишенька на цьому торті — ресторан Михайла Поплавського «Панська втіха». Тож не дивно, що з Лівобережки хочеться якнайшвидше повернутися назад на острів, зусібіч захищений водою та деревами.

 

Читайте також: Пафос історії, напівсон сучасності

 

Русанівка — візуальне місце, його приємно споглядати та цікаво досліджувати. Можливо, тому тут знімала фільми місцева «Кіностудія імені Олександра Довженка», любив рибалити Биков і мешкали Юрій Покальчук та Євген Сверстюк. І навіть у модернізованій Русанівці, де фонтани підсвічуються і змінюють висоту під пісні «Aerosmith» і «ВВ», відчитується Русанівка 60-х: зразковий житловий масив майбутнього. Осередок кінематографу та місце поетичних тусівок. Утопія, що стала реальністю.

 

Новини RedTram

Loading...