Світ 2018-11-04 10:53 The Economist

The Economist: Китай проти Америки

Як дві світові наддержави стали суперницями

Протягом останньої чверті століття американський підхід до Китаю ґрунтувався на переконанні про необхідність зближення. Політична та економічна інтеграція мала зробити КНР не лише заможнішою, а й ліберальнішою, плюралістичною та демократичною. Траплялися й кризи, як-от протистояння в Тайванській протоці 1996 року або збитий літак-шпигун 2001-го. Але Америка міцно трималася за переконання, що за правильних стимулів Китай зрештою доєднається до світового порядку як «відповідальний партнер».


Сьогодні зближення не працює. Сполучені Штати вважають Китай стратегічним суперником, зловмисником і порушником правил. Адміністрація Трампа звинувачує КНР у втручанні в американську політику та культуру, крадіжках інтелектуальної власності, нечесній торгівлі та прагненні не тільки до лідерства в Азії, а й до домінування в усьому світі. Засуджує ставлення влади до прав людини в самій Піднебесній та агресивну експансію за його межами. Цього місяця віце-президент Майк Пенс застеріг, що Китай іде в наступ «цілим урядом». Його промова прозвучала зловісно, як перший сигнал сурми в новій холодній війні.


Не треба думати, що Пенс і його шеф президент Дональд Трамп — якісь винятки. Демократи та республіканці наввипередки критикують Китай. Ще ніколи з кінця 1940-х років у настроях американських бізнесменів, дипломатів та військових не відчувалося так гостро, що в Сполучених Штатів з’явився новий ідеологічний і стратегічний суперник.

 

Читайте також: Китай і Африка: ярмо допомоги


Водночас у самій Піднебесній також спостерігається зміна настроїв. Китайські стратеги давно вже підозрювали, що Америка потай хоче перешкодити піднесенню їхньої країни. Почасти через це КНР робила все, щоб мінімізувати конфронтацію, приховуючи свої сильні сторони й намагаючись виграти час. На думку багатьох китайців, фінансова криза 2008 року усунула потребу бути надміру скромними. Вона відкинула Америку назад, у той час як Китай процвітав. Відтоді голова КНР Сі Цзіньпін просуває свою «китайську мрію» про державу, яка має високе становище у світі. Китайці здебільшого вважають США лицеміром, який сам винен у всіх тих гріхах, у яких звинувачує Піднебесну. Час ховатися й вичікувати минув.


Це непокоїть. На думку політолога Гарвардського університету Ґреєма Еллісона, історія знає приклади, коли гегемони (на зразок Сполучених Штатів) і держави, що розвиваються (як-от Китай), утягувалися в нескінченне войовниче суперництво. США бояться, що час грає на руку КНР. Китайська економіка зростає удвічі швидше за американську, а держава вливає гроші в передові технології: штучний інтелект, квантові комп’ютери та біотехнології. Дії, які й сьогодні вкрай непрості (наприклад, перешкодити незаконному набуттю інтелектуальної власності або протистояти Китаю в Південно-Китайському морі), завтра можуть стати неможливими. Подобається це комусь чи ні, але нині встановлюються нові норми, що визначатимуть взаємодію між наддержавами. Коли очікування вже окресляться, змінити їх знову буде важко. Заради всього людства Китай і Сполучені Штати повинні дійти мирного порозуміння. Але як?

 

Читайте також: Через Трампа Пекін цензурує генеральний план


Трамп і його Адміністрація правильно зрозуміли три речі. По-перше, Америці потрібно бути сильною. Вона запровадила жорсткіші правила злиття та поглинання в бізнесі, де більша увага приділяється національній безпеці. Домоглася екстрадиції Бельгією китайця, якого підозрюють у роботі на китайські спецслужби. Збільшила військові видатки (хоча додаткові кошти, які виділяються на Європу, все ще незрівнянно більші за ті, що спрямовуються в Тихоокеанський регіон). І щойно наростила міжнародну допомогу, щоб протидіяти щедрим китайським інвестиціям за кордоном.
По-друге, Трамп має рацію в тому, що Америці потрібно перезавантажити свої очікування від поведінки КНР. Нинішня торговельна система не може перешкодити китайським державним фірмам розмивати межу між комерційними та національним інтересами. Держава субсидує і захищає компанії, які купують технології подвійного призначення або створюють перекоси на міжнародних ринках. Піднебесна використовує свої торговельні важелі в менших країнах для того, щоб впливати на зовнішню політику, скажімо, Європейського Союзу. Заходу потрібна прозорість у фінансуванні політичних партій, аналітичних центрів та університетів.


По-третє, унікальна здатність Трампа показувати свою зневагу до загальноприйнятого здорового глузду, здається, дає плоди. Він не веде тонкої чи послідовної гри, але, як у випадку з торговельними угодами з Канадою та Мексикою, американський натиск може привести до домовленостей. Китаєм не вдасться так легко покомандувати: його економіка менше залежить від експорту до США, ніж канадська чи мексиканська, і Сі Цзіньпін не може дозволити собі покірно відмовитися від своєї «китайської мрії» перед усім народом. Але готовність Трампа руйнувати та ображати вже неприємно здивувала керівників КНР, які думали, що можна сподіватися на небажання Америки розхитувати човен.


Але надалі Трампові потрібна стратегія, а не тільки тактика. Вихідною точкою має стати підтримка американських цінностей. Президент США діє так, ніби вірить у право сильного. Він демонструє цинічне презирство до тих цінностей, які Штати закріпили в глобальних інститутах після Другої світової війни. Якщо він продовжуватиме цей курс, Америка здрібніє як ідея і як морально-політична сила. Коли вона змагається з Китаєм як охоронець заснованого на правилах порядку, то починає з позиції сили. Але будь-яка західна демократія, яка, змагаючись із КНР, почне безжальні перегони до самого дна, неминуче й закономірно програє.

 

Читайте також: Трір — Пекін


Ця стратегія має залишити місце для мирного піднесення Китаю, що неминуче також означає дозволити йому розширювати свій вплив. Почасти через те, що спроба (з нульовою сумою) стримування Китаю, найімовірніше, призведе до конфлікту. Але інша причина — Америка і Китай повинні співпрацювати, незважаючи на своє суперництво. Ці дві країни комерційно тісніше переплетені, ніж колись США та Радянський Союз. І в них є спільна відповідальність (навіть якщо Трамп це заперечує): довкілля й безпека, як-от Корейський півострів.


А ще американська стратегія має включати цінність, яка найбільше відрізняє США від Китаю, — союзників. У торгівлі, наприклад, Трамп має працювати разом із ЄС та Японією, щоб тиснути на Піднебесну й змушувати її змінюватися. В обороні він повинен не лише забути про критику союзників, а й підтримувати давніх друзів, як-от та сама Японія та Австралія, і водночас берегти нових на зразок Індії та В’єтнаму. Союзи для Америки — найкраще джерело захисту від переваг, які Китай отримає від зростання своєї економічної та військової могутності.
Можливо, перетворення Китаю та США на суперників було неминучим. Але це суперництво не обов’язково має призвести до війни.

 

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved

Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com

Новини RedTram

Loading...