Світ 2018-10-29 16:55 Анатолій Шара
  ▪  

Die Welt: нафта як порятунок Росії, стратегічне рішення Меркель

Японія запрошує іноземців, можлива нестабільність на Близькому Сході— основні теми видання

Цього тижня огляд починається зі статті Франка Штокера «Скрута змушує Японію відкривати кордони».  Старіння населення в Японії особливо відчутно. Наслідки цього процесу можна відчути повсюди. Уряди країни вже досить давно намагаються протистояти цій  украй несприятливій тенденції. Традиційно в цій країні чоловіки ходять на роботу, а жінки займаються дітьми. До слова, в Німеччині це вийшло з моди ще наприкінці 60-х років минулого століття. Після декількох політичних реформ за останні два десятки років жінки, народивши першу дитину, повертаються до роботи. Але це не особливо впливає на ситуацію. Роботодавці змушені тримати на роботі працівників віком 60+, що позначається на продуктивності. Кількість японців, які у 65 років працюють, збільшилася з 20% до 25%. А тих, кому від 60 до 64 років, з 55% до 70%. Тому як в уряді, так і серед компаній усе більше говорять про залучення робочої сили з-за кордону. Керівництво держави хоче покращити законодавчу базу задля спрощення процесу. Крім того, є великі труднощі із вивченням мови та набуттям  потрібних навичок. Робочі візи видаються тільки для роботи в конкретній галузі. І якщо вона є в урядовому списку, то лише тоді роботодавець може залучати іноземних працівників. Такий підхід дає змогу гнучко реагувати на глобальні події. Це може бути як рецесія, так і зростання економіки. Потрібно також сказати, що іноземцям не можна платити менше, ніж місцевим. Найважливішим завданням, яке стоїть перед урядом, є регулярне залучення до країни кваліфікованих працівників. Але японське суспільство є досить закритим та занадто традиційним, щоб відкритися для іноземців, потреба в яких зростає рік у рік. Японські керманичі планують запуск спеціальних програм, що будуть підтримувати працівників з інших країн та поступово інтегрувати. Передбачаються й адаптовані мовні курси, адже без знання японської, працювати буде надзвичайно важко. Тож, як бачимо глобалізація змушує відкривати свої кордони всіх без винятку, навіть Японію.

Читайте також: Громадяни сумніваються в доктринах еліт

Оглядач Ґіл Ярон  стверджує, що «нове джерело війни на Близькому Сході походить з Йорданії». Мирний договір між Ізраїлем та Йорданією забезпечував стабільність у регіоні. Але нещодавно Король Абдалла ІІ здивував своєю заявою щодо частини цієї угоди. Це через те, що його монархія перебуває в глибокій кризі. Як нині стало модно, монарх повідомив в Twitter про своє рішення щодо анулювання мирного договору із сусідом. Тобто це означає, що обидва анклави Бакура та Гумар, які використовувалися ізраїльтянами, мають повернутися Йорданії. Для сотень селян це втрата способу існування. Єрусалим у своїй реакції, підкреслив важливість пролонгації дії договору. Після такого повороту відразу почали говорити про загрозу миру між двома найважливішими союзниками Заходу. Ці відносини можна було б описати як добросусідські. Зовсім нещодавно було підписано угоду в сфері енергетики, точніше про постачання газу. Крім того, Йорданія станом на сьогодні залежить від постачання води з Ізраїлю. Та й Збройні сили обох країн постійно співпрацювали. Багато спостерігачів говорять про те, що рішення Абдалли розраховане на внутрішнього споживача. Адже країна перебуває в економічній депресії з 2010 року. Великого клопоту ще й додають сирійські біженці, яких тут близько 1,2 млн. Безробіття сягнуло 20%, в країні велике боргове навантаження. В це важко повірити, але 57% зайнятих в країні— це чиновники. Ясно, що прогодувати таку армаду надзвичайно тяжко. Але країні випала доля грати стабілізуючу роль у регіоні. Внутрішня криза загострилася відколи король розпочав податкову реформу, щоб отримати кредит від Світового банку. Через це довіра до монарха впала до рекордних мінімумів. Справа вже дійшла не просто до протестів, а до вимог щодо обмеження влади короля. Він оточений. Проблеми зростають. Але все ж рішення Абдалли потрібно сприймати не як загрозу розірвання стосунків з Ізраїлем, а як спосіб відволікти увагу від внутрішньополітичних проблем.

Журналіст Едуард Штайнер намагається дати пояснення парадоксальному економічному зростанню Росії. Те, що відбулося в цій країні, змусило багато експертів почервоніти від сорому. Адже, незважаючи на їхні апокаліптичні прогнози, економічно Москва нині в набагато кращій формі. Російське міністерство фінансів переглядає бюджетні показники. Дохідна частина бюджету зростає. Найважливішою причиною цього є значне підвищення цін на нафту. Звичайно, для країни нафто- та газоекспортера це є надзвичайно бажаним. Цього вони частково досягли завдяки власним зусиллям та певною мірою координованій співпраці з ОПЕК. Такі вражаючі здобутки позначилися й на реальній економіці. Друга причина— це нова динаміка рубля. Всупереч попередній традиції прив’язаності російської валюти до цін на нафту, цього циклу все було навпаки. Хоча рубль  і втратив багато з 2014-го по 2016 рік, нині зростання/падіння цін на нафту вже так не впливає на валюту. Російська економіка намагається позбавитися доларової залежності. Це зрозуміло, бо щойно Вашингтон вводив санкції, в російській економіці наставали важкі часи. Зі зростанням економіки одночасно збільшується й імпорт. Але цього разу позитивні зрушення відбулися  і в реальному секторі економіки. В третьому кварталі позитивне сальдо становило 26,4 млрд $, або 6,5% від ВНП. Необхідно сказати, що такі цифри є абсолютно рекордними. А взагалі російський Центробанк очікує на додаткові надходження в сумі $98 млрд. Експерти кажуть, що така динаміка збережеться. Рубль уже не так сильно кидає в різні боки. Крім того, не варто забувати, що попри всі прогнози, Москві вдалося профінансувати масштабні інфраструктурні проекти, як-от міст до Криму. Збільшуються і реальні доходи громадян. Але все одно для зміни довготривалого падаючого тренду цього не достатньо. Економіці треба зростати швидше ніж 1,8% на рік. Для зламу ситуації також треба проводити структурні реформи, а бажання як завжди немає. Не можна забувати й про санкції, що таки затягують зашморг.

Читайте також: Чим пишаються німці

 Тему енергоносіїв та Росії продовжує Алан Позенер, підкреслюючи, що «Путін точно не зрадіє такому рішенню Меркель». А йдеться про стратегічне рішення уряду щодо побудови LNG-терміналу. Ці заходи Анґела Меркель вживає для того, щоб позбавити країну зростаючої залежності від Росії у питаннях газових поставок. На сьогодні в Німеччині немає жодного терміналу. Тоді як в Іспанії їх 7, Великій Британії— 6, Франції— 4, Італії— 3. Будівництво планується здійснити в землі Шлезвіг-Гольштайн. Ще один  планується в Ростоку. Все більше кораблів-контейнерів транспортує зріджений газ. І Анґела Меркель ясно дала зрозуміти, коли оголошувала «стратегічне рішення», для чого ж потрібен цей термінал. І правда, передовсім, полягає  в тому, що він використовуватиме не лише американський шельфовий газ, як накручує громадян російський пропагандистський канал Russia Today. До постачальників належать, в основному, Катар, Австралія, Малайзія, які разом покривають дві третини загальносвітової потреби, а ще є Нігерія, Алжир і та ж таки Росія. Експорт із США, що зростає, знижує ціну для кінцевого користувача. Тому, тут треба шукати не зовнішньополітичні причини побудови терміналу, а суто економічні. Цікавою видається позиція російського лобі в Німеччині. Заступник голови фракції партії «Альтернатива для Німеччини» Лейф-Ерік Гольм виступив рішуче проти цього проекту та почав вимагати від уряду початку роботи над реалізацією «Північного потоку-2». Проте він забуває сказати, що цей проект суттєво збільшить залежність країни від Москви. Ясно точно, що така стратегічна зміна не порадує Владіміра Путіна.

Читайте також: Росія. Принади ізоляції