Економіка 2018-11-02 12:16 Віхров Максим

Випробування субсидіями

Чому мільйони українських родин ще не скоро зможуть оплачувати послуги ЖКГ самостійно

Уже четвертий рік поспіль опалювальний сезон стартує під акомпанемент суперечок про субсидії. За якими правилами вони призначатимуться цього року? Чи вистачить у бюджеті коштів? Зрештою, наскільки ще зростуть тарифи та як довго уряд зможе підтримувати тих, хто не спроможний їх оплачувати? Нині влада демонструє впевненість і готовність іти назустріч незаможним.


«Ми маємо захистити людей: розширити програму субсидій, збільшити кошти на її виконання, щоб від зростання тарифів не постраждали найменш захищені верстви населення», — заявив Петро Порошенко, коментуючи листопадове підвищення тарифів. Суголосно з ним висловився й Володимир Гройсман, повідомивши, що кількість родин — отримувачів субсидій може сягнути 7 млн, але уряд до цього готовий: «Головне, щоб усе було справедливо. Це основний критерій». Крім того, міністр соціальної політики Андрій Рева пообіцяв, що із січня 2019-го нарешті запрацює програма монетизації, яка дасть змогу українцям використовувати заощаджену частку субсидії на власний розсуд, а не лише на підвищення енергоефективності. Однак актуальним залишається головне питання: коли необхідність масового субсидіювання зникне взагалі? З огляду на тенденції останніх років, на позитивні зрушення можна сподіватися вже найближчим часом. Проте відмовитися від субсидій удасться не скоро: оскільки коріння проблеми сягає набагато далі 2014-го, для її подолання потрібні дуже великі ресурси та значні терміни.

 

Читайте також: Операція «Монетизація»


Як відомо, повернення масових субсидій сталося у 2014 році, коли економічне становище України різко погіршилося через російську агресію. Якщо у 2013–2014-му субсидії на оплату послуг ЖКГ отримували трохи більше як 1 млн домогосподарств, то наступними роками їхня кількість стрімко зросла. Так, у січні — листопаді 2015-го субсидії було призначено 4,6 млн родин, у відповідний період 2016-го — вже 6,7 млн, а ще через рік — 8,5 млн. Загальна сума, виділена на субсидії, становила тоді відповідно 1,48 млрд грн, 4,45 млрд грн та 3,67 млрд грн. Те, що кошти на ці виплати в бюджеті знайшлися, дало змогу відвернути якщо не соціальну катастрофу, то дуже серйозну кризу. Адже у 2014-му значна частина населення виявилася просто неспроможною оплачувати послуги ЖКГ за новими тарифами. Зокрема, у травні 2014 року вартість газу для населення підстрибнула з 0,72 грн до 1,089 грн за м³. У квітні 2015-го блакитне паливо знову подорожчало, причому майже у сім разів — до 7,188 грн. У 2016–2017 роках тариф трохи зменшився, становлячи майже 7 грн, але з 1 листопада 2018-го відбудеться чергове зростання до 8,8 грн за м³. Окрім субсидій, підвищення тарифів певною мірою компенсувало зростання заробітної плати: якщо у квітні 2014 року середня по Україні була 3,4 тис. грн, то у квітні 2018-го — вже 8,8 тис. грн.

 


Звичайно, офіційні цифри не охоплюють тіньовий сектор, у якому, за даними Держстату, зайняті близько 23% українців, тобто 3,7 млн осіб. Проте загалом тенденцію можна було б назвати цілком оптимістичною. Якщо так піде далі, доходи населення рано чи пізно зростуть настільки, що воно зможе оплачувати послуги ЖКГ без допомоги держави. І субсидії стануть непотрібними — треба лише чекати й підтримувати наявний позитивний тренд. Такі міркування не позбавлені логіки, однак до формули звільнення від субсидій слід ввести кілька важливих змінних.
Передусім ідеться про пенсіонерів, яких в Україні близько 12 млн (осіб працездатного віку в нас 26 млн). Пенсії в державі вкрай невеликі навіть порівняно з офіційним прожитковим мінімумом, який сьогодні становить 1435 грн (для непрацездатної особи) і принаймні удвічі (!) менший за реальний прожитковий мінімум. При цьому, на відміну від працездатного населення, більша частина пенсіонерів живе на кошти, які їм надає держава, не маючи ані заощаджень, ані роботи чи нелегальних підробітків. Пенсії останніми роками також зростають, проте загалом не можна сказати, що суттєво: якщо у 2014-му середня пенсія становила 1,5 тис. грн, то у 2018 році — 2,4 тис. грн. У березні 2019-го уряд збирається провести їх індексацію, але зрозуміло, що за наявної тенденції пенсіонери залишатимуться найчисельнішою серед найменш платоспроможних категорій населення. І причина цього криється не в тому, що уряду бракує доброї волі чи економічне зростання недостатнє, а в неефективності нинішньої пенсійної системи, яка дедалі менше відповідає і економічним, і демографічним реаліям, справляючи цілий спектр негативних ефектів на національну економіку загалом.

 

Читайте також: В Україні розпочався перший етап монетизації субсидій


Низку серйозних проблем створює тіньова економіка, обсяг якої в першому півріччі 2018-го, за оцінкою Мінекономрозвитку, становив 32% офіційного ВВП. У короткостроковій перспективі тінь заважає наповнювати державний бюджет і, зокрема, Пенсійний фонд, дефіцит якого в уряді сподіваються подолати аж у 2022 році. Крім того, неоформлені працівники, недоотримуючи трудовий стаж, у далекосяжній перспективі можуть вийти на мінімальну пенсію або залишитися взагалі без неї, а отже, стануть утриманцями держави. Неофіційне працевлаштування також створює проблему надуживання субсидіями, коли вони дістаються особам, чиї доходи приховані в тіні. За словами міністра Андрія Реви, подаючи документи на субсидії, 923 тис. родин вказали, що мають нульові доходи — цифра, повірити в яку неможливо. Окрім нецільового використання бюджетних коштів, це створює ситуації, коли люди цілеспрямовано уникають офіційного працевлаштування, щоб не втратити право на субсидію.

 


Цьогоріч уряд вжив заходів, які мають дещо оздоровити такий стан речей, зокрема прив’язав право на субсидію до сплати ЄСВ. За новими правилами, на допомогу можуть претендувати навіть заробітчани, але для цього їм доведеться сплатити ЄСВ. Безробітні мають право на субсидію тільки якщо перебувають на обліку в центрі зайнятості. Останнє не є обов’язковим для безробітних у селі та райцентрах, де проблема із працевлаштуванням стоїть набагато гостріше. Також субсидію отримуватимуть працівники, які не сплачують ЄСВ із вини роботодавця. Ці вимоги цілком доречні, але зрозуміло, що тіньова економіка й надалі чинитиме негативний вплив, зокрема на ефективність розподілу субсидій.

 

Читайте також: Мінфін підготував трьохетапний план монетизації субсидій


Третя проблема — у невисокій енергоефективності українських домогосподарств та пов’язаної інфраструктури. Найбільший успіхів Україна досягла у 2015 році, зменшивши сукупне споживання газу на 8,8 млрд м³. Найбільший ефект справило населення (включно з витратами на потреби опалення), яке заощадило 4,9 млрд м³. У 2015–2017‑му споживання газу залишалося майже на одному рівні: 33,8 млрд, 33,2 млрд та 31,9 млрд у кожному році. При цьому населення зменшило річне використання газу з 2014-го по 2017-й майже на 30%. Головним стимулом до економії став стрибок цін, але держава вдається й до позитивного стимулювання. Зокрема, йдеться про повну монетизацію субсидій, яка має запрацювати з 1 січня 2019 року.

 


Крім того, із жовтня 2014-го в Україні діє державна програма «теплих кредитів», спрямована на підвищення енергоефективності домогосподарств. Попри скрутну економічну ситуацію, за час дії цієї програми українці отримали 2,3 млрд грн. Але знову-таки боротьба за енергоефективність впирається в масштабнішу проблему, а саме в загальну зношеність інфраструктури України. За оцінками експертів, близько 60% житлового фонду країни потребує капітального ремонту, а загальний рівень зношеності комунальної інфраструктури перевищує 60%. Причина проста: 65% житлового фонду було побудовано в 1946–1980 роках, а ще 18% — до 1945-го.

 

Читайте також: Розенко назвав кількість сімей, яким компенсують заощаджені субсидії

 

Сама собою зношеність житла та інфраструктури підвищує енерговитратність, не кажучи про те, що в ті часи будинки зводилися без урахування сучасних стандартів енергоефективності. Стара хрущовка, обігрів якої обходиться надто дорого, а тому більшість її мешканців «сидять» на субсидіях, — типова картина для сучасної України. На жаль, програми на кшталт «теплих кредитів» не можуть подолати цю проблему: за підрахунками «Реанімаційного пакету реформ», на адаптацію до сучасних стандартів енергоефективності лише багатоповерхових житлових будинків потрібно близько €100 млрд — сума нині абсолютно непідйомна для українського бюджету.

 


Таким чином, субсидії залишаться частиною української дійсності надовго. Допоки в країні не виведено з тіні ринок праці, не реформовано пенсійну систему та не проведено масштабну модернізацію житла й інфраструктури (не кажучи про енерговитратність промисловості), відмова від субсидій обійдеться дорожче, ніж самі субсидії. У теперішніх умовах вони допомагають уникнути тяжких соціально-економічних наслідків, які зачіпатимуть цілі прошарки населення. Однак ефективність інструменту субсидій слід постійно підвищувати, вдосконалюючи правила їхнього призначення та створюючи відповідні механізми контролю. Щоправда, кожен уряд стоїть і стоятиме перед спокусою перетворити їх із механізму підтримки конкретних громадян на спосіб підкупу незаможних верств населення в обмін на політичну лояльність. І якщо випробування субсидіями Україна ще може витримати, то їхнє перетворення на атракціон небаченої популістської щедрості загрожує набагато серйознішими наслідками.

Новини RedTram

Loading...