Політика 2018-12-12 12:54 Ганна Чабарай

Як українці сприймають корупцію

Чому політична і побутова корупція – два різні явища у баченні українців

У 2018 році корупція увійшла в трійку проблем, які найбільше турбують українців, після низьких зарплат та війни на Донбасі. Такими є результати дослідження громадської думки про стан корупції в Україні, яке провів Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) на замовлення USAID, воно охопило понад 10 тисяч респондентів.

 

Опитування показало, що під корупцією громадяни розуміють політичну корупцію найвищого рівня – так вважає майже 93% опитаних. Натомість її побутові прояви, з якими люди стикаються у повсякденному житті, а також у бізнесі, опитані не вважають великою проблемою. Фонд «Демократичні ініціативи» провів ще одне, якісне фокус-групове дослідження, щоб з’ясувати, чому люди вдаються або не вдаються до корупції. Воно також показало, що корупція серед більшості громадян сприймається як незаконні дії державних службовців, урядовців. І набагато рідше корупцією називають такі ж незаконні дії, але лікарів, учителів тощо. «Визнається зв’язок між політичною і побутовою корупцією, але він, на думку громадян, дуже слабкий. Низова, побутова корупція вважається набагато менш шкідливою», – зазначив заступник керівника програми USAID «ВзаємоДія!» Максим Ключар.

 

Читайте також: Брудні гроші та гримаси ринку

 

Щодо припустимості побутової корупції існує подвійна думка, пояснила Тижню директорка «Демініціатив» Ірина Бекешкіна: «З одного боку, це все-таки корупція? і люди її засуджують. З іншого, коли ми питаємо, чи припустимо це – я спираюся, не лише на це, а й на інші наші дослідження  – 40% кажуть, що це неприпустимо в будь-якому разі, і ще десь 40% вважають, що взагалі-то це погано, але припустимо. Часто люди використовують побутову корупцію, аби досягти певної мети».

 

Порівняно з 2015 роком, цьогоріч, в уявленні українців, значно зросла корумпованість політичних інституцій: у Верховній Раді з 61% до 73%, у Кабміні з 55% до 68%, у президентській адміністрації з 46% до 66%. Бекешкіна пояснює, що це пов’язано загалом із негативним ставленням до всіх гілок влади і зменшенням довіри до них.

 

Натомість у неполітичних інституціях, таких як суди, медзаклади, прокуратура, митниця тощо, з якими громадяни постійно контактують, корупційні прояви зменшилися, за враженням опитаних. Так само зменшилася й кількість тих, хто стикався з корупцією сам чи знає про такий досвід родичів – за останні 10 років із 67% до 42%.

 

Важливо зазначити, що на загальний рівень сприйняття корупції дуже впливає її нааявність у системі охорони здоров’я, адже на медзаклади припадає найбільше контактів громадян із державою – 64%. Друга за популярністю – сфера соціальної допомоги, сюди звертається кожен четвертий.

 

Читайте також: Суворий український клімат

 

«Із 2015 року в системі охорони здоров’я справді є зрушення у позитивний бік, які ми зафіксували, ставлячи конкретні запитання про те, чи був у громадян досвід купівлі ліків за свій кошт, чи здавали вони внески у благодійні фонди, чи надавали неофіційну плату за послуги. Частка громадян, які сказали, що зробити це чи їх примусили це робити, зменшилася з 2015 року на 10-13%. Звичайно це зменшення автоматично потягло за собою зменшення досвіду корупції в цілому», – пояснив антикорупційний експерт проекту USAID «Долучайся!» Іван Пресняков.

 

Регіональний розріз у питанні особистого корупційного досвіду доволі неоднорідний: у Закарпатській області 96% респондентів відповіли, що вони чи їхні родичі стикалися з корупційними діями за останній рік. У Києві та Рівненській області таких більше половини, в інших – менше 50%, а на Чернігівщині тільки 16%. За словами Бекешкіної, такий великий розрив ще належить перевірити. Проте в ситуації із Закарпаттям свою роль може відігравати кордон із чотирма країнами ЄС. «Є гіпотеза, що там багато людей постійно перетинають кордон, і для того, щоб ці мандри були простішими, вони платять прикордонникам чи митникам. По-друге, 60% мешканців Закарпаття – сільські жителі. Ми запитували не тільки про особистий досвід корупції, але й про досвід родичів. У селі люди мають родичів, добре знають одне одного», – розповіла експертка.

 

Є певна невідповідність між тим, хто, на думку українців, повинен відповідати за подолання корупції, і тим, хто справді хоче її подолати. Повністю відповідальними за це вважають президента, Верховну Раду та Кабінет Міністрів. У той же час, тільки 4-6% вірять, що ці інституції справді бажають боротися з корупцією. І навпаки: 73% вважають, що з корупцією хочуть боротися громадяни, 47% – що ЗМІ, 42% – що громадські організації. Але за рівнем відповідальності, на думку опитаних, вони не в пріоритеті. Нові антикорупційні органи, Національне антикорупційне бюро, Спеціалізована антикорупційна прокуратура та Нацагентство з питань запобігання корупції, на думку Преснякова, проявили себе непогано – 16% громадян вважають, що в них справді є бажання побороти корупцію.

 

Роль самих громадян скоріше пасивна, каже Пресняков: тільки 11% вважають, що за подолання корупції відповідальні вони, хоча у 2015 році так вважали 24% опитаних. Немала кількість тих, хто заявив про свою готовність брати участь в антикорупційній діяльності – 36%, починаючи з участі в громадських радах, продовжуючи участю в мітингах і публічних протестах, повідомленням про корупцію у правоохоронні органи, підтримкою неурядових організацій. Майже 12% повідомили, що вже долучалися до такої роботи. На думку Бекешкіної, це немало, але важливо, що саме роблять ці люди. Згідно з опитуванням, найчастіше це повідомлення про корупцію в ЗМІ та соціальних мережах, підписання петицій, участь у мітингах. Проте, каже вона, повідомлення в соцмережах не є ефективним способом боротьби, як і тиск чи петиції. «Коли ми питали, чому боротьба з корупцією неефективна, основна відповідь була: тому що ті, хто повинен боротися з корупцією, самі корумповані. Ми бачимо, як провалилася реформа судів, а суди – головна інстанція, яка повинна виносити вироки. Значною мірою люди праві, тому що реально з корупцією мають боротися органи, які для цього створені», – говорить соціолог. Утім, не варто забувати, що рішення суду значною мірою залежить від якості слідства, яке здійснює прокуратура.

 

Читайте також: Корупція в Україні: що потрібно розуміти і що потрібно робити?

 

На думку ж Преснякова, неурядовий сектор міг би залучити до антикорупційної діяльності людей, які заявили, що готові до цього. Згідно з цифрами, в таких заходах готові брати участь переважно люди 18-44 років, з вищою освітою, високим доходом та ті, хто вже стикався з корупцією. Аби заохотити їх, треба дати їм відчуття, що така робота стосується безпосередньо їхніх інтересів – для 69% опитаних це головний фактор, який може спонукати їх до антикорупційної діяльності. 62% хочуть мати гарантії безпеки та анонімності. Натомість головним демотиватором є відсутність віри, що вони можуть щось змінити (72%) і знову ж відчуття незахищеності (71%). «Тому наша пропозиція, що ця тріада – питання безпеки, апеляція до особистих інтересів та участь у тих заходах, які точно дадуть позитивний результат – кнопки, на які треба тиснути, коли ми говоримо про ширше залучення громадян до антикорупційної активності», – каже Пресняков.

 

Під час фокус-груп дослідники з’ясували, що 83% опитаних розуміють негативні наслідки корупційних дій. За словами Ключара, також вони розуміють, що корупція загалом шкідлива для суспільства, але персонально для них «чорний ринок» послуг може бути корисним, наприклад, коли потрібно швидше оформити паспорт. При цьому більшість не стане засуджувати друга чи колегу, який дав хабар.

 

Також дослідження мало на меті встановити, якими цінностями люди керуються, коли вдаються до корупції чи відмовляються від неї. З’ясувалося, що дві третини таких цінностей виправдовують корупцію і тільки чверть спонукає від неї відмовитися. На першому місці серед таких цінностей – безпека та можливість вирішити свою проблему, не контактуючи з чиновниками (66%), потім йшлося про комфорт (15%) та виживання (8%). Тільки 10% відмовляться від корупції тому, що вона шкідлива для суспільства (хоч пам’ятаємо, що 83% знають про її шкоду), майже 8% отримують задоволення, коли кажуть «Ні» корупціонеру і 7% хочуть жити за правилами.

 

Читайте також: Різні обличчя корупції

 

Страх покарання у цій шкалі займає менше 2%. Хоча, згідно з кількісним дослідженням, найпопулярнішою причиною корупції є відсутність адекватного покарання за неї, так вважають 80% опитаних. Відповідно найбільш ефективним заходом для боротьби з нею та запобігання вважається невідворотність такого покарання (58%). На другому місці – позбавлення народних депутатів недоторканності (56%). «У переліку були наявні альтернативи, в тому числі заходи запобігання корупції, інституційні зміни, але громадяни дуже чітко визначають, що проблема для них – висока політична корупція, і все, чого вони хочуть – щоб ця корупція була покарана», – розповів Пресняков.

 

Учасники фокус-груп, говорячи про кару, не мають на увазі себе. «Мовляв, те, до чого вдаються вони самі – вимушені дії, а топ-корупцію потрібно долати репресивними методами. Дуже поширена ідея – смертна кара», – розповів Ключар. Бекешкіна пояснює, що це класичний приклад подвійної моралі. «Якщо таке терпиме ставлення до корупції знизу, то нагорі такі ж самі люди. Якщо для досягнення мети припустимо давати хабар внизу, то чому це неприпустимо вгорі? Тільки там інші гроші й масштаби, а психологія та сама», – каже вона. До того ж, за її словами, побутові хабарі насправді не завжди є вимушеними. «Раніше ми робили опитування студентів, 66% із тих, хто давав хабарі, чесно сказали, що робили це добровільно, і лише для 15% вони були вимушеними. Люди часто дають хабарі, щоб вирішити проблему, хоча можливо вона вирішилася б і без цього», – зазначила Бекешкіна.

 

Аби змінити ставлення людей до корупції, слід діяти на двох рівнях, зазначає Ключар: альтернатива на побутовому та жорстка реакція на політичному. Замість закликів до людей не давати хабарі варто створити умови, де вони не потрібні, як от швидка і прозора процедура оформлення документів із фіксованою платою. Водночас гучні затримання топ-чиновників мають закінчуватися судами, а суди – вироками, що може забезпечити тільки якісна робота правоохоронної та судової систем.