Суспільство 2018-12-25 15:11 Голуб Андрій

Між гідністю та гаманцем

Як змінюються уявлення українців про права людини

Свобода, справедливість, безпека. Це не передвиборче гасло з реклами кандидата в президенти й не девіз нової української революції. Поки що йдеться тільки про перелік головних цінностей українців у контексті прав людини. Такого висновку дійшли дослідники Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та Центру інформації про права людини на основі дослідження, проведеного влітку цього року. Респондентам поставили широке коло запитань, пов’язаних із правами людини, а звіт про результати оприлюднили в День прав людини 10 грудня.


Аналогічне опитування провели 2016-го, тож можна порівняти результати та відстежити зміни в поглядах українців. Повертаючись до переліку найважливіших, на думку респондентів, цінностей для прав людини, п’ятірку замикають гідність і рівність. Ці висновки майже не зазнали змін за два роки, хіба що свобода стала ще важливішою, а цінність безпеки дещо зменшилася. У коментарях до результатів автори дослідження зазначають, що висока зацікавленість в особистій свободі відрізняє українців від сусідів з інших пострадянських країн. Ще однією відмінністю є те, що порядок як важлива цінність опинився тільки на восьмій позиції, хоча на нього й вказали 46%. Водночас слід звернути увагу на те, що у звіті не наведено результатів схожих опитувань в інших країнах, щоб оцінити різницю. Також за два роки серед українців посилилося уявлення про те, що правами не слід жертвувати в обмін на матеріальний добробут. Якщо 2016-го 35% відмовлялися поступатися свободою та правами, а 30% були готові, то цьогоріч пропорція становить 45% проти 23%. Ще третині респондентів важко відповісти на таке питання. 

 


Крім того, опитування демонструє, що серед багатьох українців побутують уявлення про походження прав людини, які далекі від зазначених у ст. 1 відповідної декларації ООН та ст. 3 Конституції України. Майже 48% респондентів відповіли, що права людини належать їм від народження. Цей показник також майже не змінився за два роки. Однак 28% вважає, що згадані права надаються державою, ще майже 8% переконані, що кожна людина сама визначає обсяг своїх прав. Також 6% послалися на міжнародні угоди, а 3% на релігію. За регіональним розподілом уявлення про те, що всі люди народжуються рівними у своїх правах, поширеніші в Центрі та на Сході країни, тоді як прив’язка до держави відчутніша на Заході та Півдні. На Донбасі більше переконаних, що кожен сам визначає свої права (15%), ніж у решті регіонів. У переліку найважливіших прав людини серед опитаних першість тримає, як і два роки тому, право на життя. Його назвали майже 85% респондентів (кожен міг вибрати 10 найважливіших прав). За ним у переліку майже суцільним рядком ідуть соціальні гарантії: права на соціальне забезпечення, на справедливий суд, на працю, на житло, на освіту, на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім’ї. Цю картину дещо розбавляють право на свободу та особисту недоторканність (сьома позиція), право самому розпоряджатися власною долею, свобода думки, совісті й релігії, які замкнули рейтинг. Дослідники доходять невтішного висновку, що українці мало усвідомлюють первинність політичних і громадянських прав, які потім дають змогу забезпечити й соціально-економічні. Проте вони не одинокі у своїх уявленнях. 

 

Читайте також: Як Україні захистити постраждалих від російської агресії. Бачення правозахисників


Дослідження в Україні провели за підтримки Програми розвитку ООН. Вона функціонує в низці й інших країн, зокрема в Грузії та Молдові. Там у 2016-му та 2017-му провели схожі опитування. З одного боку, усі три держави раніше входили до СРСР, а нині задекларували шлях до вступу в Євросоюз і зазнали втрат від війни. З другого — усі країни досягли різного прогресу в питаннях реформ і соціально-економічного розвитку. Запитання, які ставили респондентам у Грузії та Молдові, дещо відрізняються від українських, але їх усе-таки можна зіставити. У Грузії автори доходять до аналогічного з українськими висновку: «Дослідження показує, що суспільство більше зосереджене на соціальних і робочих правах, про які найбільше турбуються люди, а також на праві на життя та на рівність». У Молдові ж перелік тих, що потребують найбільшої уваги суспільства, на думку респондентів, очолює право на здоров’я, за яким ідуть соціальний захист, право на освіту, на справедливий суд і робочі права.

 


До цього слід додати ще одне. На думку авторів українського дослідження, високий показник права на життя в країні пояснюється також сприйняттям цієї норми передусім як права на гідний його рівень, а не в первинному значенні — як заборону на фізичне насильство. Частково така думка підтверджується прикладом Молдови. Там респондентам узагалі не пропонували варіанта «право на життя», а сформулювали це як «право на фізичну та ментальну недоторканність». Як наслідок — ця позиція зайняла лише шосте місце в молдавському переліку найважливіших прав, на які слід звернути увагу суспільству (її назвали тільки 11,3% респондентів).


Якщо вести мову про особистий вимір, то близько 7% респондентів заявили про постійне порушення їхніх прав або прав близьких їм людей. Ще понад 24% зазначили, що такі порушення відбуваються іноді, 13% — що епізодично, 40% взагалі вважають, нібито жодних порушень прав не відбувається, а 15% не змогли дати відповіді. Цифри майже не змінилися протягом останніх двох років.

 

Читайте також: Філософія «святих» меншин


Серед конкретних прав, про недотримання яких повідомили опитувані, абсолютне лідерство утримує те, що стосується достатнього життєвого рівня. Про це заявив кожен четвертий респондент. Далі йдуть права на працю та соціальне забезпечення й лише затим — на справедливий суд, свободу та особисту недоторканність (вочевидь, ідеться про незаконні затримання), свободу вираження та доступ до інформації, право на житло, власність, вільні вибори та, зрештою, «право людини на найвищий досяжний рівень фізичного й психічного здоров’я».


Якщо ж казати про проблему дискримінації, до якої намагаються привернути увагу ЗМІ та громадські організації, то 28% респондентів узагалі не бачать проблеми. Цей показник зріс на 3% порівняно із 2016-м. Ще 40% оцінили проблему як серйозну, але бачать і важливіші. Водночас часто або іноді дискримінацію переживає кожен третій українець. Серед головних проблем (у порядку зменшення згадувань) — дискримінація через вік, інвалідність, сексуальну орієнтацію, стан здоров’я та стать. Важлива деталь: респонденти зі східного регіону майже вдвічі частіше, ніж інші, казали про наявність дискримінації через політичні погляди. Автори вказують на одну тенденцію. Загальні оцінки респондентів щодо дотримання прав людини в Україні порівняно з 2016 роком дещо погіршилися. Водночас відсоток тих, хто зміг назвати конкретну ситуацію, де порушили їхні права, знизився майже за всіма пунктами. Наприклад, недотримання права на працю змогли пригадати на 5% менше респондентів, права на соціальне забезпечення — на 7%, права на свободу та особисту недоторканність — на 5%. Незважаючи на реформу системи правосуддя, яка триває якраз із 2016-го, кількість тих, хто вказав на порушення права на справедливий суд, практично не змінилася — про це зазначив кожен десятий.

 

Читайте також: Жертви серед цивільних, насильство та проблеми з правосуддям — звіт ООН про Україну


Якщо повернутися до опитувань у Грузії та Молдові, то особистий досвід респондентів там свідчить, що люди в різних державах помічають схожі порушення їхніх прав. Зокрема, у першій п’ятірці дві ситуації повторюються для всіх трьох держав: ідеться про право на працю та соціальне забезпечення. Ще дві позиції повторюються у двох із трьох країн. Це знову свідчить про ототожнення громадянами прав людини загалом передусім із соціально-економічними нормами. А рівень життя та достатку багато в чому впливає на оцінку дотримання прав.


Інша тенденція, яку виявляє дослідження, — подальше зменшення довіри до державних інституцій в країні. У конкретних ситуаціях, коли українці намагаються захищати права, вони передусім звертаються до родичів або шукають потрібні знайомства для вирішення питання. Лише потім звертаються до суду, поліції або адвоката. Дещо більше респондентів, ніж у 2016-му, заявили про вирішення питання за допомогою хабара. З погляду ефективності, найкращий варіант для них — це звернення до ЗМІ. Хоча на другому місці все ж таки суд і його показники дещо покращилися за два роки. 23% переконані, що жодного способу захистити власні права не існує. Таких порівняно з 2016-м стало на 4,5% більше.
Якщо підсумувати, то третина українців вважає, що за час після Революції гідності ситуація з дотриманням прав людини змінилася на гірше, понад чверть вважає, що нічого не змінилося, а 17% побачили зміни на краще з одними правами та погіршення ситуації з іншими. Безумовне покращення відчули тільки 3% респондентів. Автори дослідження припускають, що така оцінка є радше емоційною і йдеться не так про дотримання прав людини, як про ситуацію в країні загалом. Саме соціально-економічні права стали лідерами «рейтингу погіршення». І хоча опитування показало більшу увагу громадян до таких прав, навряд чи це свідчить про перемогу гаманця над гідністю. Українці, вочевидь, втомилися від побутових негараздів, але свобода, справедливість і безпека все ж таки не поступилися мріям про порядок. 

 

Новини RedTram

Loading...