Політика 2018-12-26 10:29 Голуб Андрій
  ▪  

На що скаржаться українські судді

Суддям не подобаються дискримінація у виплаті зарплат, нинішня система дисциплінарних покарань, тиск та багато іншого.

В Україні часто та з різних причин критикують судову систему. Почути думку самих суддів доводиться рідше. Кореспондент Тижня відібрав найцікавіше з того, що пролунало на останньому З’їзді суддів, який відбувся 19 та 20 грудня в Києві.


Про різницю в зарплатах суддів

Що казали різні кандидати:

Вища рада правосуддя (ВРП) погано захищає інтереси суддів, які віддані на поталу. Суддів поділили на класи й ранги – вони отримують різні зарплати, хоча виконують однакову роботу й витрачають на це однаковий час. Різниця у зарплатах діючих суддів є дискримінацією, яку варто усунути передусім. Окрім того, питання зарплат роками стає засобом політичного тиску на суддів та «ґачком», який обмежує їхню незалежність. Останній приклад – законопроект №9258 про обмеження зарплат суддів. Зараз його ухвалення вдалося зупинити завдяки перемовинам з депутатами та іншими представниками влади. Однак ніхто не гарантує, що такі пропозиції не з’являться у майбутньому.

Історія питання:

Питання зарплат суддів як тема для гострих суперечок відоме давно і постало ще до Революції Гідності. Довіра суспільства до судової системи залишається низькою. За даними Фонду «Демократичні ініціативи», станом на вересень 2018-го, судам довіряли 7% громадян. Цей рівень не змінився за 5 років. Такі показники довіри дозволяють політикам-популістам активно підіймати питання про невиправдане зростання зарплат суддів, яке дійсно відбулося протягом останніх кількох років. Їхній аргумент: спочатку високі зарплати простим людям, а вже потім суддям. Зокрема, законопроект №9258, про який згадали на з’їзді, пропонує заблокувати поетапне зростання зарплати суддів з 1 січня 2019-го. Суддя місцевого суду від цього часу повинен був отримати оклад у понад 46 тис. грн (замість 37 тис. грн зараз). Уряд, який ініціював законопроект, оцінив економію в 2,8 млрд грн. Гроші запропонували спрямувати «на вирішення питань соціального захисту, розвитку регіонів та зміцнення обороноздатності країни». Протилежний аргумент полягає в тому, що низькі зарплати суддів тільки підживлюють корупцію в системі. Ще одне питання, яке викликає незадоволення – різний розмір зарплат суддів, які виконують однакову роботу. Ця проблема постала після запуску судової реформи. За новими нормами, усі судді України повинні пройти кваліфікаційне оцінювання. У разі його успішного проходження суддя місцевого суду отримує збільшену зарплату (оклад у 37 тисяч грн станом на тепер без урахування доплат). При цьому на час кваліфікаційного оцінювання продовжують працювати всі судді. На тих, хто ще не пройшов оцінювання до недавнього часу поширювалася інша норма – посадовий оклад судді місцевого суду у розмірі 10 мінімальних зарплат (насправді, після минулорічного зростання мінімалки наполовину, різниці майже немає). Водночас 5 грудня Конституційний суд ухвалив рішення про незаконність обмеження суддівських зарплат. Відтепер, місцеві судді, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання повинні отримати оклад у розмірі 15 мінімальних зарплат. Теоретично це вище зарплати судді, який пройшов оцінювання. При цьому, за прогнозом ВККС (Вища кваліфікаційна комісія суддів) оцінювання триватиме щонайменше до 1 вересня наступного року. За умов, якщо в місяць його проходитиме 500 осіб. У будь-якому разі, в Україні досі діють дві зарплатні сітки для суддів, які часто працюють в межах однієї установи. За словами самих суддів, це викликає конфлікти у колективі.

Читайте також: Антикорупційні перегони

Цитати

Світлана Шелест, новообраний член ВРП на з’їзді суддів: «Я вважаю невиправданою дискримінацію по зарплаті. Ці питання лежать у площині законодавства. Я не можу відповідати за законодавця. Я не можу сказати, чому Конституційний суд відтягнув рішення (про зарплати - Ред.

Олег Прудивус, новообраний член ВРП на з’їзді суддів: «ВРП повинна займатися питаннями матеріально-технічного забезпечення… Я думаю, що тоді таких проблем, як у нас зараз виникли із процедурою оцінювання, а саме те, що в одних судах різні судді отримують різну зарплату, не має бути і їх би не було. Якщо суддя відправляє правосуддя, то має отримувати таку зарплату, яку йому гарантує держава».

Лариса Іванова, новообраний член ВРП від з’їзду суддів: «…І суддівська винагорода, безперечно, це болюче питання для всіх. Я також, як і велика кількість із вас, не пройшла оцінювання та маю таку ж зарплату».

Після виступів кандидатів делегати з'їзду мали право поставити питання висуванцям. Однак питання ставили усім, окрім тих кандидатів, які зрештою і перемогли: Олега Прудивуса, Лариси Іванової, Наталії Краснощокової. Для них були тільки слова підтримки. Єдиним виключенням стала Світлана Шелест, яка окрім підтримки, отримала й обурення саме через своє рішення щодо суддівських зарплат.

Відео: запитання до Шелест

 


Про право законодавчої ініціативи ВРП

Що казали різні кандидати:

Більшість складнощів у роботі суддів викликані поганим законодавством. Окрім того, можливість змінювати закони без огляду на позицію судової влади стає постійним засобом тиску на суддів. Так стається, зокрема, у питанні зарплат. Для вирішення цієї проблеми ВРП або Верховному суду треба надати право законодавчої ініціативи. Інший вихід – консультативний висновок ВРП повинен стати обов’язковим для ухвалення законів. Третій підхід – члени ВРП повинні бути в постійному контакті з представниками інших гілок влади для ефективного захисту інтересів суддів.

Історія питання:

Проблема нестачі якісного законодавства постала від самого початку незалежності України, але з роками тільки загострюється. Для прикладу достатньо згадати принцип безоплатного медичного забезпечення, прописаний у Конституції, але нічим не забезпечений. За даними Комітету виборців України станом на вересень 2017-го, більше половини зі ста найновіших на той час законопроектів отримали негативні висновки Головного науково-експертного управління Верховної Ради. Тонкощі законодавства для пересічного громадянина менш помітні, ніж скандали з поведінкою та способом життя суддів, але саме вони часто стають причиною тих чи інших непопулярних рішень судів. З останніх прикладів можна згадати так звані «правки Лозового», які потрапили до нових редакцій кодексів судочинства. Новації поставили під загрозу саму можливість притягнення до відповідальності злочинців через різке обмеження термінів розслідування та необхідність отримувати дозвіл суду на будь-які експертизи. Це загрожувало фактичним колапсом усієї правоохоронної системи. До лав критиків приєднався навіть генеральний прокурор Юрій Луценко, який особисто агітував у Раді за скасування правок.

Цитати:

Сергій Гирич, кандидат у члени ВРП: «Я можу сказати про один крок, який відділяє нас від того, щоб бути судовою владою. А ми є судовою системою. Одне із повноважень ВРП – це консультативні висновки. Я пропоную, щоб ми разом розробили законопроект, щоб він був проголосований, бо ми влада, і основним пунктом було, що консультативний висновок є обов’язковим. При його відсутності не мають права ухвалити зміни до закону про бюджет і зменшити грошове забезпечення, не мають права ліквідувати чи реорганізувати суди. Це не щось надзвичайне, а практика наших європейських сусідів».


Читайте також: Судова реформа: слідчі в черзі

Про дисциплінарні скарги та покарання суддів

До чого закликали різні кандидати:

Дисциплінарні скарги, які розглядає ВРП, стали елементом тиску на суддів. В Україні є 30-40 скаржників, які завалили ВРП скаргами. Є інформація про 20 тисяч скарг на суддів на розгляді у ВРП. Це абсурдна кількість. Потрібно законодавчо обмежити кількість скарг, які може подавати одна людина на одного суддю. Інший шлях, встановити чітке коло осіб, які мають право подати скаргу на суддю. Третій варіант, відхиляти скарги на основі вже ухвалених рішень у подібних ситуаціях. Ще один варіант – збільшити кількість членів ВРП на чотири особи. Покарання суддів за перевищення розумних термінів здійснення правосуддя – абсурдне за умов нинішнього навантаження. Необхідно визначити нормативне навантаження на суддю. Якщо він або вона розглядає більше справ, ніж передбачено, то карати за затягнення не можна. 

Історія питання:

Критика практики покарання суддів разом із критикою питання зарплат входить до переліку найчастіше обговорюваних під час останнього з’їзду. Реформа дисциплінарної відповідальності суддів відбулася після Революції Гідності. Усі повноваження по процедурі отримала ВРП, яка перетворилася на своєрідний «суд над суддями». Хоча остаточне рішення, все ж, за Верховним судом. Проте слід зазначити, що діяльністю ВРП під час розгляду дисциплінарних скарг не задоволений майже ніхто. Судді критикують систему, оскільки вважають дисциплінарні скарги засобом тиску з боку сторін процесів та влади. Громадськість критикує вже ВРП через те, що та нібито рідко карає суддів за порушення. За даними аналізу Центру політико-правових реформ, у 2017-му рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності становили лише 1% від усіх рішень за наслідками дисциплінарних проваджень. Одна з постійних підстав критики ВРП – покарання «суддів Майдану». Хоча на таких суддів у 2017-му випала половина усіх рішень ВРП про притягнення до відповідальності, але наявні ознаки відсутності єдиного підходу до різних суддів. Зокрема, за даними того ж аналізу, ВРП намагалася не звільняти суддів Майдану, якщо вони мали право на відставку, що дозволяє їм зберегти пільги.

Цитати:

Роман Брегей, кандидат у члени ВРП: «В частині дисциплінарної практики. Ви аналізували практику ВРП? Я коли прочитав, то вжахнувся. Одних, за тих самих обставин, звільняють, інших призначають на посади. Ніякого обґрунтування, нічого немає. Чому така дискримінація в цьому питанні? Як можна притягати до відповідальності людину, звинувачуючи у термінах (перевищення термінів судового розгляду - Ред.), коли в неї навантаження у 10 разів більше норми? Як держава, яка причетна до цього порушення, може за нього карати? Це абсурд, такого ніде у світі немає!»

Світлана Шелест, новообраний член ВРП: «Спектр повноважень ВРП дуже широкий. Серед них і дисциплінарні процедури. Хотілося б, щоб цей інститут працював на відновлення якості правосуддя, а не був засобом тиску на суд. Як я бачу свою роботу. Я вважаю, що потрібно уніфікувати якісь єдині критерії, припустімо, неприйнятності дисциплінарних скарг на основі вже напрацьованої практики ВРП: повернення, відмови у відкритті (провадження – Ред.). Уніфікувати підходи до притягнення чи застосування дисциплінарних практик з урахуванням пропорційності, яка є дуже важливою».

Владислав Цукуров, кандидат у члени ВРП: «Я би запропонував внести зміни до законодавства і встановити чітке коло осіб, які можуть звернутися до ВРП зі скаргою. Аналогічні правила були до 2010-го року, коли особа, яка подає скаргу, подає її не до органа, який розглядає, а до члена Ради суддів або до Уповноваженого ВІерховної Ради з прав людини, або іншої особи. Вони, за наявності підстав, уже робили подання, а за відсутності таких підстав обґрунтовано відмовляли скаржнику».


Читайте також: Ігор Бенедисюк: «Упевненості, що судова влада відбулася, на мою думку, ані в народу, ані в суддів поки що немає»

Про тиск, безпеку та незалежність судової влади

До чого закликали різні кандидати:

Питання безпеки суддів – ключове. Є підігрування суспільним настроям з боку влади. В Україні діє принцип колективної відповідальності всіх суддів за дії окремих представників корпусу. Кожен суддя повинен мати таке ж право на справедливий суд, як і решта. Звільнення за непроходження кваліфікаційного оцінювання – незаконне. Правоохоронні органи не реагують на факти тиску і погроз. Буває таке, що суддя подає заяву в правоохоронні органи, а ті за рік не проводять ніяких слідчих дій.

Історія питання:

Дискусія про те, якими мають бути рішення суддів така ж стара як і самі суди. Ключовий аргумент суддів у тому, що рішення бувають передусім законними або незаконними. Це важко пояснити у країні, де законні рішення часто бувають несправедливими, особливо у випадку резонансних справ, де сторона може залучити на свій бік якісних адвокатів. Не слід забувати й про загальні проблеми правоохоронної системи. Причиною непопулярних рішень судів часто стає неякісна робота на етапі розслідування. Реформи треба проводити комплексно, але цю думку важко донести до пересічного громадянина, який живе у постійному процесі реформ останні 30 років, однак щоразу його просять зачекати ще. Реакцією на такий стан справ стає політизація судового процесу. Окрім журналістів, резонансні судові справи відвідують «групи підтримки» однієї або обох сторін. Іноді вони намагаються зірвати засідання, іноді проконтролювати процес. Судді часто сприймають це як тиск. Ставлення громадян до цього також можна зрозуміти. Достатньо згадати випадок із уже офіційно засудженим «тітушководом» Юрієм Крисіним. Спочатку суддя Шевченківського райсуду Олег Лінник засудив Крисіна до умовного терміну. Він не звернув уваги на те, що обвинувачений вже мав таке покарання і скоїв новий злочин під час його відбування. Помилку виправили вже в апеляції, але у присутності чималої групи активістів. Відповідно, у суспільства складається враження, що домогтися справедливого рішення іншим шляхом неможливо. Цю ситуацію могла б змінити сама судова влада, наприклад, систематично караючи суддів у найбільш кричущих випадках. Однак той самий суддя Лінник після рішення по Крисіну просто пішов у відставку, зберігши за собою всі привілеї та пільги. Інший спосіб – зробити навіть непопулярні рішення аргументованішими та краще комунікувати з громадськістю. Певні кроки в цьому напрямі роблять. У судах з’явилися судді-спікери, які спілкуються з журналістами, а Верховний суд запроваджує нові підходи до написання рішень. Однак ключовим залишається перший пункт – покарання. Воно має стати не вибірковим, а системним. Варто додати також, що на З’їзді суддів частіше говорили про тиск із боку суспільства, але набагато рідше про тиск із боку влади або сторін процесу.

Олег Прудивус, новообраний член ВРП: «Забезпечення безпеки кожного судді. Зараз уже розпочався процес формування судової охорони. Це дуже важливий процес Я думаю, що ВРП повинна віднестися якомога серйозніше до цього питання. Має бути не просто приставлений охоронець до кожного судді, а він (суддя - Ред.) внутрішньо має бути спокійний за безпеку свого життя, здоров’я і під час засідань суду, і поза ними».

Лариса Іванова, новообраний член ВРП: «Мені, як нікому, зрозумілі проблеми, які існують саме у першій інстанції. Це і охорона судів, і незалежність суддів, і тиск. Я вважаю, що не можна ухвалювати справедливе і законне рішення, коли в тебе за спиною люди в балаклавах, а на виході тебе чекають зі сміттєвим бачком. Це все зрозуміло».

Євген Пузиревський, кандидат у члени ВРП: «Останнім часом відбулася певна дискредитація звання судді. Коли мене вперше обрали суддею в 1995-му, то відношення було більш-менш прийнятним. Я сподівався, що далі буде краще, як у Європі та США. Але стало не краще, а гірше. Дискредитація суддів стала можливою, так, завдяки діям окремих представників суддівського корпусу, які своїми, м’яко кажучи, сумнівними рішеннями та нескромним способом життя викликали певну недовіру до суддівської влади. Але більшою мірою це сталося завдяки численним представникам органів влади, політичних сил, громадськості, преси, які звели хвилю недовіри у ранг якогось абсолюту, намагаючись вплинути на представників суддівського корпусу».


Окрім питань, які підняли більшість учасників з’їзду, окремі делегати та кандидати зупинилися на проблемах, про які говорять рідше.

Про судочинство у прифронтовій зоні

Одного з кандидатів у ВРП суддю Владислава Цукурова можна назвати суддею-переселенцем. Таких в Україні зараз достатньо багато. Офіційно він суддя Ворошиловського райсуду Донецька, але зараз працює у відрядженні в Білій Церкві. Цукуров відомий тим, що справляв правосуддя іменем України до вересня 2014-го, коли перші поверхи будівлі, де розташований його суд вже захопили бойовики. У своїй промові, серед іншого, Цукуров підняв саме проблему судочинства у прифронтовій зоні. «Я схиляюся перед суддями у прифронтовій зоні і дуже знаю про проблему з безпекою, яка там є. У них багато родичів залишилися на окупованій території. Я вважаю, що цю проблему можна вирішити шляхом направлення колег з інших регіонів для здійснення правосуддя у ці проблемні суди. Для цього слід напрацювати стимули – або фінансові, або пільговий стаж. А не так як зараз – 60 грн добові і працюй суддя, виживай як хочеш». Пізніше він уточнив, що проблема з безпекою суддів виникає особливо у кримінальних справах. Іншими словами, суддів можуть шантажувати питанням безпеки їхніх родичів у окупації. Саме для вирішення цієї проблеми Цукуров і пропонує залучати до судочинства у прифронтовій зоні суддів з інших регіонів.

Про «простих» і «непростих» суддів

Сергій Чумак уже вдруге поспіль став кандидатом до ВРП від адміністративної ланки. Він суддя Третього Апеляційного адміністративного суду (Дніпро). Суддю Чумака можна було б назвати найбільш радикальним опозиціонером до нинішньої судової влади з тих, хто виступив на з’їзді. Від нього навіть пролунало словосполучення «репресії проти неугодних суддів». «Політики знову почали говорити про наше знищення і тотальну ліквідацію. Нас почали ділити на реформованих і нереформованих», - казав Чумак. Себе він позиціонує як захисника інтересів «простих суддів». Вже після доповіді в Чумака відбувся цікавий діалог з головою Ради суддів Олегом Ткачуком. Вони спробували визначити, кого ж вважати «простим», а кого «непростим» суддею. Згоди так і не дійшли, але версії запропонували.

Відео: суперечка Чумака і Ткачука