Політика 2018-12-28 13:30 Малко Роман
  ▪  

Ключі до НАТО. Для чого потрібен контроль над СБУ

Який іспит треба скласти Україні, щоб потрапити до Північноатлантичного Альянсу та що цьому може завадити

Саме під цьогорічний липневий саміт Північноатлантичного Альянсу, на якому Україна сподівалася отримати свій план дій щодо членства, ВРУ ухвалила без перебільшення історичний документ — Закон «Про національну безпеку». Його тоді називали дороговказом реформування системи нацбезпеки та наголошували, що він наближає Україну до НАТО. Ухвалення було однією з ключових вимог зближення. Розроблявся він довго й ретельно, за підтримки експертів НАТО, ЄС і США. Щоправда, того разу стати повноцінним учасником саміту Альянсу та похвалитися виконаним домашнім завданням президенту України не вдалося. Сусіди-мадяри заблокували участь української делегації, образившись на новий закон про освіту, і Петро Олексійович мусив перебувати в Брюсселі як турист. Не без того, що він проводив плідні зустрічі, але вручення такого подарунка, як план дій щодо членства (ПДЧ), було перенесено на невизначений час. Будьмо певні, цей день обов’язково настане. Якщо, звісно, українська влада зважиться довиконати те, що пообіцяла своїм вірним партнерам і навіть прописала в прикінцевих положеннях історичного документа.


Річ у тім, що для його імплементації потрібно додатково ухвалити ще кілька нормативно-правових актів. Зок­рема, Кабміну доручено в шестимісячний строк із дня, коли закон набере чинності, забезпечити розроблення законопроекту про завдання та повноваження комітету, який контролюватиме діяльність спецслужб. А СБУ — підготувати за той самий час законопроект про внесення змін до Закону «Про Службу безпеки України» та подати його президентові для внесення в установленому порядку на розгляд ВРУ. Якщо зважити, що в газеті «Голос України» закон опубліковано 7 липня 2018 року й він набрав чинності наступного дня після цього, то на Різдво 8 січня якраз мине шість місяців, виділених для роботи над законопроектами, потрібними для імплементації.

 

Читайте також: Андрій Шевченко: «Канада могла б очолити процес надання Україні членства в НАТО»


За даними джерел Тижня, ані Кабмін, ані Служба безпеки станом на другу половину грудня таких документів ще не підготували, хоча, можливо, і планують. Сподіватися, що вони з’являться у визначений час, можна, але ймовірність невелика. Тим паче в СБУ начебто взагалі з підозрою ставляться до такої партнерської ініціативи й ще під час розгляду безпекового закону намагалися її «зарубати». Чому спецслужба проти, можна зрозуміти. Фактична непідзвітність, непідконтрольність і мінімальне втручання чиновників — це певний привілей, потрібний для роботи. Діяльність такої структури не може бути прозорою, бо зменшується її ефективність. Водночас країна протистоїть агресії, тож ситуація потребує ще більшої секретності. Власне, серед основ­них аргументів якраз війна та якість депутатського корпусу, який мав би контролювати спецслужби. Подивіться на цих депутатів — купа агентури. Як їм можна давати доступ до таємниць? Хто гарантує, що до комітету потраплять професіонали, які розумітимуть усі тонкощі роботи спецслужб, а не профани, що тільки піаритимуться?

Щоби справно захищати демократію, спецслужби мають бути політично нейтральними, неупередженими, дотримуватися професійної етики та не виходити за межі повноважень, визначених законами, а отже, контролюватися


І все ж таки обіцяні документи доведеться ухвалити. По-перше, у пакет демократичних цінностей не надто вкладається збереження високого рівня таємності спецслужб. Щоби справно захищати демократію, вони мають бути політично нейтральними, неупередженими, дотримуватися професійної етики та не виходити за межі повноважень, визначених законами відповідно до конституційно-правових норм і демократичних принципів державності, а отже, контролюватися. По-друге, наявність такого цивільного й парламентського нагляду за силами безпеки та за всіма структурами, які ведуть оперативно-розшукову діяльність і негласні слідчі дії, — надважливе питання для західних партнерів. Вони переконані, що для людей, у яких є така влада, мусить бути стримувальний фактор, і ним є комітет. Це один з основоположних принципів НАТО й усіх країн, що до нього входять, така структура наявна та працює. Якщо Україна хоче до цього шановного товариства, вона також мусить її створити. Сподіватися, що партнери заплющать очі й скажуть о’кей, марно. І мова не лише про критику. Вона буде. Гірше, коли партнери махнуть на Україну рукою.

 

Те, що ми наразі не маємо ПДЧ, означає, що НАТО не має перед нами жодних зобов’язань. Якщо принципову вимогу Альянсу проігноруємо, він просто зведе співпрацю до мінімуму. Жодні вмовляння й плачі не допоможуть, як і найвіртуозніші дипломатичні реверанси. Ну й, нарешті, президенту, що позиціонує себе як прозахідний кандидат, перед виборами така історія зовсім не потрібна. Власне, це не всі так звані натовські законопроекти, які треба ухвалити. За повідомленням тих-таки джерел, уже начебто є проект закону про розвідку, який теж потрібен для імплементації. Його розробила зовнішня розвідка разом із ГУР. Західні партнери, щоправда, мають до нього певні зауваження, але він принаймні готовий. Також після довгих поневірянь нарешті ухвалено в першому читанні ще один важливий законопроект № 9122 про прямий імпорт зброї. Його довго не хотіли вносити до порядку денного, аргументуючи це тим, що закон краще ухвалювати в парі з державним оборонним замовленням, щоби було розуміння ситуації на ринку. Тільки от із підготовкою замовлення все якось не складалося, а шанс отримати в рази більше військової допомоги від США таки важливий.

 


Та повернімося до створення комітету. Розуміючи, що чекати з моря погоди, себто законопроекту від Кабміну, не варто, за його розробку взялися в парламентському Комітеті з питань нацбезпеки й оборони. Як розповів у коментарі Тижню голова підкомітету з питань держбезпеки згаданого комітету та один з авторів законопроекту Андрій Левус, текст закону про парламентський контроль за дотриманням положень законів у діяльності спеціальних служб держави вже готовий і навіть має позитивні відгуки Євросоюзу, США та НАТО. 14 грудня в Брюсселі на засіданні спільної робочої групи Україна — НАТО відбулася його презентація. До підготовки документа запрошували всіх зацікавлених. Хто виявив бажання та мав потребу, той прийшов. Робота над ним тривала кілька місяців. Вивчено та адаптовано досвід схожих комітетів країн НАТО, враховано 90% рекомендацій спеціалістів міжнародної дорадчої групи. Плюс його пропрацьовано з нашою розвідкою. Левус каже, що розробники готові віддати законопроект уряду чи президенту для внесення. Якщо ж ним не зацікавляться й до 9 січня Кабмін не подасть власного варіанта до парламенту, а так, мабуть, і буде, то депутати зареєструють свій.


Попри побоювання спецслужб, новий комітет, якщо його буде створено за прописаною схемою, не завдасть їм великих моральних і фізичних травм. Ідеться не лише про додаткові незручності, а й про бонуси. Вони фактично отримають свій парламентський орган, який, крім контролю, здійснюватиме ще й усі ті функції, що інші комітети: бюджетну та законодавчу. Аналізуватиме чинне законодавство, законодавчі ініціативи, міжнародні зобов’язання. Простіше кажучи, сприятиме системному реформуванню та підсиленню спецслужб, що їм стовідсотково не завадить.

 

Читайте також: Війна, томос, НАТО і тотальна невизначеність


Головний запобіжник проти проникнення в комітет зрадників та ідіотів передбачений: спецперевірка для депутатів і секретаріату (допуск до державної таємниці найвищого ступеня секретності). Крім того, чиновник із власної ініціативи не зможе отримати оперативні матеріали чи бази даних, бо не матиме до них доступу. Тільки за рішенням комітету певна група людей після укладення списку питань і деталізованого списку документів, які треба бачити, зможе їх отримати у конкретної структури. До того ж є можливість запитувати певні оперативні матеріали без їх розголошення. Крім того, передбачено право процесуального керівника ухвалювати рішення щодо ознайомлення депутатів (із дотриманням режиму секретності) із матеріалами провадження, які стосуються загрози національній безпеці. Є й процедура скарг та їх розгляду, можливість запрошувати на комітет керівництво й безпосередніх учасників подій. Якщо дії силовиків матимуть ознаки злочину й буде скарга, якщо справа справді резонансна та потребує втручання, то комітет її розглядатиме. Двічі на рік спецслужби зобов’язані звітувати про стан виконання ними повноважень, визначених законодавством, а комітет, своєю чергою, інформувати парламент про фактичне дотримання ними положень і законів. Він також надаватиме повний звіт голові ВРУ, президенту та прем’єру. Не рідше як двічі на рік планується проводити закриті комітетські слухання для напрацювання рекомендацій і пропозицій щодо усунення виявлених недоліків. І не рідше як двічі на рік комітет зобов’язується інформувати громадськість про результати роботи.


Чи пройде написаний депутатами й міжнародними експертами законопроект, залежатиме насамперед від позиції Банкової. Теоретично там мали би бути в цьому зацікавлені, але на практиці посилення ролі парламенту — це головний біль. Сьогодні Рада, попри прописану в Конституції функцію контролю, не має функціоналу для її реалізації та не може управляти виконавчою владою, яку формує. Хіба що політичними рішеннями в стилі «зняти-призначити». Що вже казати про спецслужби, які входять до сфери впливу президента. Звісно, така ситуація високих чиновників влаштовує й вони не хотіли б її змінювати. Тому не виключено, що буде спроба спрацювати на пониження та зробити не окремий закон, як це вимагають партнери, а лише зміни до тих, що вже є. В останній момент Кабмін скине якісь правки, щоб додати функціонал наявному безпековому комітету, і на тому закінчиться. Питання тільки, як це сприймуть міжнародні партнери.