Світ 2019-01-08 12:48 Анатолій Шара

Die Welt: як Захід потурає Путіну, всепропальство в Європі

Китайський прорив в космосі, політичні зміни в Латинській Америці – основні теми видання.

У статті «Сага про розпад Європи» Сюзанна Брайєр розповідає про занепад Європи є не новими, вони старіші за сам Європейський Союз. Але останню активізацію цього наративу пов’язують з впровадженням євро та біженцями. Ці два процеси додали масла в вогонь. В цей же час до цієї неприглядної картинки є й інша – її повний антипод - зростання доходів, вкорінення спільних цінностей, базисних принципів співіснування, вільний рух капіталу та робочої сили. Все це могло статися лише завдяки утворенню ЄС. Крім того, це найуспішніший мирний проект ХХ-ХХІ століття. Ми пережили разом багато чого, в тому числі й так звані «кризові сценарії». Багато «пророків» попереджали, що «ось-ось або ще трошки і ЄС завалиться». Потрібно визнати, що нинішні супротивники союзу виглядають організованішими. Країни Східної Європи дивляться на цей утворення як на успішний інтеграційний приклад і майбутню ціль. Хоча не треба й забувати й про негативні приклади: Угорщина та Польща не довго насолоджувалися демократичними свободами і тепер звернулися до інших форм управління державою. Місцеві еліти вже починають розуміти хибність такого шляху. Адже популісти, як правило, вносять порядок денний, який наповнений повним запереченням розвитку та одним лиш негативом. Звичайно, громадяни європейських країн розчаровані відносинами політиків і не бажають бачити цих ігрищ, тому й схиляються до простіших сценаріїв. В цьому всьому якось забувається руйнівна роль російської пропаганди. Її державні медіа поширюють перекручені до невпізнаванності факти в 34 країнах. Риторика більшості популістських партій в Європі дуже вже схожа до російського погляду на події. Головне – це вбити в голову звичайним громадянам, що втрачаються традиційні цінності та ідентичність. Зрештою, це добре спрацювало в Великобританії і призвело до Brexit. Перевагою ліберальних демократій є готовність до корекції та якісних змін. Безсумнівно, що Європейський Союз потребує якісних перетворень але вони неможливі при віддаленості країн одна від одної. Цей Союз потребує єдності.

 

Читайте також: Die Welt: геополітичні апетити Росії, помилка Трампа в Сирії та фейкові репортажі Релоціуса

 

 Ріхард Герцингер звинувачує Захід у потуранні Путіну. Виведення американських військ з Сирії показує, що президент Трамп сприяє інтересам Владіміра Путіна у світовій політиці. Захід втратив свою можливість впливати на громадянську війну в цій країні. Наслідки такої недалекоглядності величезні. Турки, не довго чекаючи, вже оголосили про підготовку до великої наступальної операції на півночі Сирії. Тут же треба говорити й про неймовірне посилення позицій Москви, Тегерану та Дамаску. Путін та Ердоган вже почали ділити сфери впливу. І ясно, що кожен хоче взяти якнайбільше. Рано чи пізно це призведе до ескалації конфлікту. Але поки що вони думають як позбавитися сирійської опозиції. Асад вже готується до відбиття провінції Ідліб. Це все подається під виглядом боротьби з тероризмом. Трамп зрадив не тільки інтереси США, а й своїх близьких союзників  - Ізраїлю. Не буде великим одкровенням сказати, що скоро на нас очікує протистояння Тель-Авіву та Москви. Ізраїльські літаки вже завдавали повітряних ударів по позиціям іранських бойовиків, які намагаються базуватися поближче до російських. Американці вважають, що ізраїльтяни мають достатньо сил та засобів, щоб справитися з ними. Все це може й так, але нині в цих бойовиків взагалі розв’язані руки, а це означає, що протистояння посилюватиметься. Найдивніше те, що американського президента, здається зовсім не хвилює, що в світі дипломатів, цей його крок вважається як пряме підігрування росіянам та туркам. Не важко здогадатися як поведуть себе інші хижаки, які тільки й чекали подібного сигналу. Справедливості заради потрібно сказати, що не один Трамп відсторонився від вирішення сирійської кризи. Перейти всі «червоні лінії» Асаду та Путіну дозволили і європейці. Вони постійно закликали до діалогу, в той час, як здійснювалися масові вбивства. І зараз ми можемо побачити результат – повне відновлення влади Асадом, який почуває себе безкарним за війну проти власного народу, застосовуючи заборонений газ. Тепер ясно, що все це зійде йому з рук. З Сирії почалося утворення «нового світового порядку безмежного страху».

 

Читайте також: Die Welt: план Трампа працює, наступниця Путіна, помилки Макрона

 

Герхард Хегманн стверджує, що Китай перетворився в супердержаву в освоєнні космосу. Декілька цифр достатньо, щоб зрозуміти, що в сфері космосу у США та Росії зв’явився серйозний конкурент. Пекін перегнав за кількістю успішних запусків як перших так і останніх. І ця кількість, може комусь здатися і не суттєвою для порівняння, але це тільки на перший погляд. Пекін довго йшов до своєї мети  - висадки свого корабля на поверхні Місяцю. «Чан’е-4» успішно здійснив її. Китай став першою державою, яка змогла здійснити пілотовану посадку свого апарату на зворотній бік Місяця. Це надзвичайне досягнення. Для передавання даних, китайські вчені застосовують складні технології – штучний супутник, який слугує ретранслятором зв’язку для ровера місії. Великим викликом для математиків було точно спрогнозувати орбіту його руху, щоб отримувати пакети даних на Землі. Сам супутник живиться сонячними батареями. Зворотня сторона супутника нашої планети вже сфотографована багато разів. Але Китаю потрібно було показати всьому світу, особливо прямим конкурентам за лідерство у світі, свою міць та технологічність. Для Пекіну це подія величезної ваги. Подальші плани Піднебесної теж вражають своїми масштабами: запустити чергову місію до Місяця в 2020 році, а до 2030 року висадити туди своїх людей. Вчені вражені рівнем технологічності Піднебесної. Крім того, китайці активно розвивають супутникову навігацію, яка потім стане в нагоді для інших проектів, в тому числи і на Землі. В Європі ж поки думають про наступну місію «Галілео» та як покращити його системи. Пекін вже займається створенням супутників для мобільного зв’язку та Інтернету. І вже навіть здійснив кілька успішних запусків. В Китаю величезні плани не просто для освоєння космосу але для його комерціалізації.

 

Читайте також: Світ про Україну: Проросійські кандидати і розрив дружби з РФ

 

Хільдегард Штаусберг звертає увагу читачів на епохальні зміни в Латинській Америці. В Бразилії та Мексики – нові президенти, один з яких правий популіст, а інший –лівий. При всіх своїх розбіжностях, їм треба  вирішувати однакові проблеми – боротьба з корупцією та криміналом. Обоє переможців вважалися диваками та аутсайдерами на початку передвиборчих кампаній. Але ж їм таки вдалося здобути перемоги. У випадку Мексики мова йде про абсолютну домінацію партії «Морена» в обох палатах Конгресу. Тоді як в Бразилії, президент-переможець Болсонару не має такої переваги. Але це все деталі. Обидві країни терміново потребують реформ. До прикладу, Болсонару будував свою кампанію на протиставленні соціалізму і збирався долучати армію до боротьби з організованою злочинністю. Йому ще потрібно довести, що він не належить до корупціонерів, особливо до наркомафії. Країна, яка дісталася йому в спадок, мабуть найбільш кримінальна у світі. Його виборці вже вимагають швидких жорстких рішень. Те ж саме стосується і Мексики, де ситуація з внутрішньої безпекою не надто відрізняється від Бразилії. Єдина особливість, що у владу проникли представники наркокартелів. Корупція в обох країнах існує на всіх щаблях влади. Економічний розвиток прямо залежить від успіхів боротьби з нею. Але хвалитися особливо нічим. Ніхто не знає, чого очікувати як від мексиканського так і від бразильського президентів. Андрес Обрадор дуже незадоволений станом правоохоронних органів. Він вважає, що судова система дискредитована повністю і відповідно потребує рішучого реформування. Словом куди не кинься, то все треба змінювати. Економіки обох країн перебувають у невизначеному стані і чекають на чіткі сигнали, куди їх поведуть нові лідери. Потрібно сказати, що в них не так багато часу на розгойдування та й вікно можливостей для реформ не відкривається на довгий період часу.