Суспільство 2019-01-14 15:20 Вербицький Іван

Зимовий спорт: крига скресла

Що змінилось у ставленні до зимового спорту в Україні через рік після Олімпіади у Пхьончхані?

Нещодавно на базі в Кончі-Заспі під Києвом відбулася щорічна генеральна асамблея Національного олімпійського комітету України. Те, що на ній ще на чотири роки очільником організації було переобрано олімпійського чемпіона Сергія Бубку, який очолює організацію з 2005-го, не здивувало нікого. Видатний у минулому легкоатлет має у спортивних колах максимальний авторитет. А ось що члени генасамблеї майже одноголосно висловили недовіру міністрові молоді та спорту Ігорю Жданову — факт безпрецедентний. «Багато обіцяє і мало робить» — таким був лейтмотив висловлювань делегатів. І найпоказовішою в цьому контексті є ситуація довкола зимової Олімпіади-2018, яка відбулася в лютому в південнокорейському Пхьончхані.


Збірна України виступила на «білих» Іграх загалом традиційно. Золота медаль фристайліста Олександра Абраменка виявилася єдиною і сприймалася як беззаперечний успіх. І це не дивно, адже в нашій історії вже були зимові олімпіади, з яких Україна поверталася з порожніми руками. Водночас поодинокі успіхи не повинні створювати ілюзію, що загалом ситуація під контролем і зимові види спорту розвиваються. Якщо не брати до уваги біатлон, який у нашій країні перебуває в особливому становищі й має найбільше державне фінансування з-поміж усіх олімпійських видів включно з літніми, зимові види спорту в майже критичному стані. І виною тому передусім є брак матеріально-технічної бази. 


Через брак ковзанок Україна за два десятиліття перетворилася з одного з лідерів на безпросвітного аутсайдера у фігурному катанні. Колись міцна за світовими мірками хокейна збірна скотилася до третього дивізіону чемпіонату світу, а ковзанярський спорт і шорт-трек майже зникли як явище. 

 

Читайте також: Як букмекери нищать український спорт


Стан трамплінів у миколаївському водноспортивному комплексі «Спартак», де робив свої перші кроки й тривалий час тренувався майбутній олімпійський чемпіон Абраменко, є немов ілюстрацією того катастрофічного занепаду. Невдовзі після перемоги Олександра в Пхьончхані інтернет облетіли вражаючі світлини тієї руїни, на якій колись готувалися знані спортсмени (не лише Абраменко, а й призерка чемпіонату світу Ольга Волкова). Поіржавілий, порослий бур’яном, в аварійному стані трамплін давно виведений із експлуатації з міркувань безпеки. На будівництво нового коштів ніхто не виділяє. Зрозуміло, що члени національної збірної з фристайлу звикли тренуватися за кордоном. А зміни їм у таких умовах не підготуєш.


Ігор Жданов відреагував на публікації миттєво. Повернувшись із Пхьончхана, він відвідав Миколаїв одним із перших, із розумінням вислухав там керівників спорткомплексу і тренерів. За підсумками візиту з’явився пост у Facebook, у якому міністр бідкався, що, за оцінками місцевої влади, на реконструкцію трампліна треба близько 20 млн грн. Щоправда, пан Жданов вказав на одну деталь: через забруднення каналу стічними водами займатися там дітям небезпечно. «Як альтернативу місцева влада розглядає варіант будівництва нового трампліна в іншій локації», — підсумував чиновник. І більше про миколаївський об’єкт не згадував.


Наприкінці листопада попіарився на вже знайомих руїнах опозиційний нардеп Юрій Дерев’янко. Він теж пообіцяв допомогти. Натомість Олександр Абраменко у своєму найсвіжішому інтерв’ю на запитання, чи намітилися після його олімпійської перемоги зміни в розвитку фристайлу в Україні, відповів: «Якихось істотних, звичайно ж, не бачу. Тому що бази в нас понині своєї немає. Тільки розмови ведуться».
Власне, керівництво нашого спорту розраховувало вирішити проблему тренувальних баз для більшості зимових видів спорту (біатлону, лижних перегонів, фристайлу, сноубордингу, гірських лиж) комплексно, збудувавши нову сучасну базу в Буковелі. У перспективі на ній обіцяли проводити змагання рівня етапу Кубка світу з біатлону. Питання здавалося вирішеним, адже дістало підтримку і від держави, і від власника відпочинкового комплексу «Буковель» Олександра Шевченка, і від керівництва Федерації біатлону України Володимира Бринзака. У весняному інтерв’ю Тижню лідер нашої чоловічої збірної з біатлону не приховував задоволення, що завдяки появі буковельської бази нарешті не доведеться тренуватися за кордоном бодай улітку.


Роботи й справді велися: ліс вирубали, пеньки повикорчовували, територію розрівняли тракторами. Але на тому і все. У середині грудня ситуація прояснилася. Виявляється, що Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА скасував тендер на спорудження сучасного спортивного комплексу в Буковелі. Відповідне рішення було ухвалено на основі листа Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області, яка виявила порушення в проведенні процедури закупівель. Тоді як сам характер порушень не вказується. Ось і все.

 

Читайте також: Український спорт: життя в борг


Не меншою мильною бульбашкою наразі бачаться балачки про будівництво сучасного багатофункціонального льодового палацу на місці спорткомплексу «Авангард», що на вулиці Мельникова, майже в центрі Києва. Відновити ковзанку, яка десятиліттями вважалася основною базою підготовки українських хокеїстів, обіцяло не одне покоління спортивних чиновників. За часів віце-прем’єрства знаного любителя хокею Бориса Колеснікова льодовий майданчик уже начебто був близький до здачі. На свої очі бачив, що роботи велися й прямокутник для заливання криги був готовий. Його обіцяли здати в експлуатацію в травні 2012-го. Однак в останню мить роботи було заморожено, а після закінчення Євро-2012 пан Колесніков, вочевидь, втратив інтерес до спортивних об’єктів у Києві.  


Ігор Жданов пішов іще далі. Глобальну реконструкцію «Авангарду» він анонсував (звісно ж, на власній сторінці у Facebook) ще навесні 2017-го. Тоді міністр обіцяв, що першим етапом робіт мають стати ремонт будівлі льодової арени, облаштування там глядацьких трибун на тисячу місць, роздягалень для спортсменів, туалетів і душових кабін. Завершити роботи тоді планували до осені 2018-го. Наступною чергою Жданов обіцяв побудувати спортивно-реабілітаційний комплекс та олімпійський 50-метровий басейн. Повна реконструкція мала відбуватися в три черги й розтягтися на шість років.


На кінець грудня 2018-го на території «Авангарду» не вдарили палець об палець. Причина зволікання начебто стосувалася форми власності. Лише на початку листопада столична прокуратура через суд скасувала договір оренди приміщень спорткомплексу «Авангард», укладений в обхід держави, і повернула об’єкт у комунальну власність. Вихід із ситуації було знайдено завдяки переїзду на нову приватну ковзанку на ВДНГ.


Незрозумілою є й ситуація з будівництвом багатофункціональних спортивних комплексів на 3 тис. глядацьких місць кожен у Хмельницькому, Тернополі, Черкасах, Вінниці, Львові та Рівному. Анонсувалося, що ці п’ять міст отримають по 27 млн грн державної допомоги, а Рівне — 15 млн грн плюс ще 30 млн грн із Державного фонду регіонального розвитку. Втім, наразі будівництво палацу розпочалося лише в Рівному. Тоді як, приміром, у Тернополі місцева влада від проекту відмовилася через надто великий кошторис. 


Ще під час Олімпійських ігор у Пхьончхані чималий резонанс викликали висловлювання санкаря з Кременця на Тернопільщині Андрія Мандзія. Хлопець розповів, що через брак фінансування змагальні сани виготовляє власноруч у себе в гаражі. І на підтвердження виклав у мережу відео, після якого миттю здобув популярність не лише в Україні. Звісно, наші чиновники не могли відмовчатися. 

 

Читайте також: Український спорт: вправи і результат


Після завершення Олімпіади Ігор Жданов поговорив зі спортсменом і запевнив, що в наступному сезоні, тобто починаючи з літа 2018-го, створить усі необхідні для якісної підготовки та виступів умови. Однак у процесі суперечок і дискусій із розкритикованим Мандзієм через некваліфікованість тренерським штабом збірної в міністерстві дійшли висновку, що «не все так погано у нашому домі». І фактично залишили забезпечення збірної із санного спорту на тому самому рівні, що й до Олімпіади в Пхьончхані. Лишень згаданий вище спортсмен змагається вже на санях, виготовлених державним, а не власним коштом. Цікаво, що в процесі післяолімпійських баталій Андрій казав: якщо ситуація кардинальним чином не зміниться, він піде зі спорту, бо боротися за місця в третьому десятку у свої 30 сенсу надалі не бачить. «За умови оптимального забезпечення буду в десятці», — обіцяв тоді спортсмен. Однак нічого особливо не змінилося, а Андрій на перших етапах Кубка світу-2018/2019 посідав 23-тє, 27-ме і 30-те місця.  


Власне, у перший післяолімпійський рік основні зміни стосуються лише верхівки айсберга — національних збірних. Той самий Абраменко в згадуваному інтерв’ю зазначив, що, попри відсутність зрушень у будівництві баз удома, «з фінансуванням стало краще: є можливість брати молодих спортсменів на збори за кордоном». 


Те саме стосується й інших видів спорту. З нового зимового спортивного сезону брати участь у Кубку світу мають змогу не лише біатлоністи (як це впродовж десятиліття, за поодинокими винятками, було раніше, а й представники лижних перегонів, північного двоборства, стрибків із трампліна, згадуваного вже санного спорту. А перші два етапи Кубка світу зі скелетону, де виступає один із найперспективніших українських представників зимового спорту Владислав Гераскевич, навіть транслював основний телеканал країни «UA: Перший». Вперше за тривалий час змогу виступати в юнацькому Кубку світу з ковзанярського спорту дістав єдиний представник України Ярослав Шевчук із Київської області. 
Змагалися на перших двох кубкових етапах в Італії й українські сноубордисти. Щоправда, тренер команди з паралельного слалому Валерій Белінський каже, що невисокі результати є наслідком недостатньої підготовки спортсменів на снігу: виконано тільки 30% запланованого. 
Інакше кажучи, через рік після Олімпіади позитивні зрушення начебто є. Але надто кволі й не в тих масштабах, які анонсував міністр Ігор Жданов. Бо можливість виступати на найвищому рівні для представників не надто розвинених (точніше, занепалих) у нашій країні видів спорту важлива. Але ще важливіше підготувати юну зміну. Адже втрачено ще рік. Ті одиниці спортсменів, наближених до світового рівня, стали ще старшими, а резерву не видно навіть у далекій перспективі. 

схожі публiкацii