Культура 2019-01-18 11:43 Лазарева Алла

Олег Шамшур: «ЮНЕСКО — це чи не єдина міжнародна організація, на порядку денному якої постійно стоїть кримське питання»

Тиждень обговорив із Надзвичайним і Повноважним Послом України у Франції та постійним представником у ЮНЕСКО механізми повернення вкрадених культурних цінностей, проблеми з дієвістю міжнародних організацій і перспективи близької моніторингової місії міжнародної організації стосовно Криму.

Невдовзі до України вирушить перша моніторингова місія ЮНЕСКО. Можете пояснити детальніше, у чому її завдання та які перспективи вона відкриває для захисту, зокрема, тих культурних цінностей, що лишилися в анексованому Криму?

 

— Свого часу виконавча рада ЮНЕСКО ухвалила рішення, відповідно до якого секретаріат організації має створити систему моніторингу ситуації в Криму в межах її компетенції, тобто йдеться про освіту, культуру, науку, спорт, свободу ЗМІ та свободу висловлювання загалом. Із 2015-го на кожному засіданні виконради ЮНЕСКО, які відбуваються двічі на рік, розглядається доповідь гендиректора з кримського питання та ухвалюються відповідні рішення. Доповідь містить матеріали інформаційних зустрічей із кримської проблематики. Такі зустрічі також організовуються двічі на рік, перед квітневою та жовтневою сесіями виконради.

 

Вони є важливим елементом непрямого моніторингу ЮНЕСКО ситуації в Криму. Як усе це відбувається? На зустрічах виступають або гендиректор, або його заступник, представники офісу Верховного комісара з прав людини ООН, спецпредставники ОБСЄ з питань свободи медіа, Amnesty International та ICOMOS — міжнародної неурядової організації, яка опікується захистом об’єктів культурної спадщини. На додаток до нашого матеріалу, що, як і матеріали міжнародних організацій, включається до доповіді гендиректора, ми беремо участь у дискусії. Також виступають представники місій інших країн, зазвичай тих, хто поділяє наше занепокоєння порушенням прав людини в Криму. 

 

А росіяни?


— Останнім часом вони нечасто беруть слово. Очевидно, така в них тактика. Разом із тим завжди роблять заяви на виконавчій раді, витримані в найгірших традиціях російської пропаганди. Матеріали інформзустрічей подаються на розгляд виконради як частина доповіді генерального директора про виконання її попередніх рішень. І останній пункт — проект рішення, яке є досить технічним. Усі необхідні кваліфікації містяться в доповідях, у виступах партнерів. Наш діалог із секретаріатом був непростим, але конструктивним, і 2017 року відбувся якісний злам. Секретаріат провів кілька раундів консультацій у Києві, і вже вирішено, що прямий моніторинг розпочнеться в березні-квітні 2019-го. Зараз узгоджуються останні деталі, здебільшого технічні.

 

Читайте також: Юрій Янчишин: «Україні потрібна нова генерація освічених і підготовлених на високому університетському рівні консерваторів, а не реконструкторів»

 

Йдеться про першу фазу прямого моніторингу: її проводитимуть експерти організації в континентальній частині України, але із залученням «співрозмовників» із Криму (представники громадських організацій тощо). Важливо також наголосити, що моніторингова місія матиме комплексний характер, тобто до її компетенції належатимуть усі сфери відповідальності ЮНЕСКО, а не лише питання збереження пам’яток культури. По завершенні першої стадії, очевидно, буде представлено доповідь гендиректора ЮНЕСКО про її підсумки, і тоді постане питання про проведення другої фази моніторингу безпосередньо в Криму. Заяви представників Росії на двох останніх засіданнях виконавчої ради можна однозначно інтерпретувати таким чином, що вони не збираються допускати місію ЮНЕСКО до роботи на окупованому півострові. 

 

Упродовж багатьох років, ще до початку війни, росіяни системно вивозили до своїх музеїв, зокрема до Ермітажу, чимало предметів старовинного мистецтва, пам’яток античної культури, знайдених у Криму. Зрозуміло, що анексія півострова їм ще більше розв’язала руки. Чи є надія повернути в Україну вкрадене?


— Питання вивезення предметів культури з України належить до компетенції державної комісії з повернення культурної спадщини. Ми намагаємося ретельно відстежувати ситуацію в окупованому Криму у сферах, що належать до відповідальності ЮНЕСКО. Наприклад, коли вивозили з Феодосії картини Айвазовського. За отриманою інформацією, крім того, що це було зроблено з відвертим порушенням українського та міжнародного законодавства, не всі картини було повернуто до феодосійського музею. Ми інформували про це генерального директора, надсилали відповідні ноти, а також поширювали інформацію серед країн — членів ЮНЕСКО. Чи задоволені реакцією? Ні. Не задоволені. Стосовно незаконних археологічних розкопок на території півострова росіяни дійшли до того, що навіть хизуються цим.

 

Читайте також: Адам Загаєвський: «Не вірю, що для літератури й політики існує якесь спільне поле»

 

Пишуть про них на своїх сайтах включно з офіційним інтернет-ресурсом їхньої місії при ЮНЕСКО. Ми про це інформували й ICOMOS, що займає пасивну позицію з цього питання. Буцімто вони не мають можливості перевірити інформацію про порушення росіянами міжнародних норм. Проте все ж таки визнали, що від України відомості про незаконне переміщення артефактів та інші порушення отримують регулярно й відмовляються брати до відома офіційні доповіді російських чиновників з огляду на незаконну анексію Криму. 

 

Але чи відбувається щось окрім інформаційного обміну, який лиш озвучує проблему?


— ЮНЕСКО — це чи не єдина міжнародна організація, на порядку денному якої постійно стоїть кримське питання. Тож порушення Росією прав людини на півострові в межах компетенції організації розглядаються постійно. Що дуже важливо, оскільки це частина нашої політико-дипломатичної роботи з протидії російській агресії, деокупації Криму. Вже ухвалено п’ять резолюцій ООН, які стосуються порушення прав людини на півострові, також проведено відповідні заходи в Раді з прав людини в Женеві у межах реалізації її резолюції «Співпраця та допомога Україні в галузі прав людини», але системна робота з ЮНЕСКО розпочалася завдяки зусиллям України та групи друзів, які в нас є.

 

А хто ці друзі?


— Це Литва, яка нині є координатором групи, Швеція, Велика Британія, Німеччина, Франція, Естонія, місія ЄС, потужною була підтримка США до їх виходу з ЮНЕСКО. Дуже важливо, що є позитивна динаміка: до друзів України в ЮНЕСКО долучилися Фінляндія, Нідерланди, Канада, Австралія. Це держави, які не просто не визнають анексії Криму, а й активно сприяють тому, щоб згадане питання обговорювалося в організації, щоб вона вживала відповідних заходів. Якби Україна діяла самостійно, було б важче.

 

Синтез наших спільних зусиль та конструктивний діалог із секретаріатом дають можливість захищати права жителів Криму — громадян України у межах компетенції ЮНЕСКО. Ми хотіли б участі в інформзустрічах представників Ради Європи, зокрема комісара з прав людини. Розраховуємо на це, оскільки такі зустрічі відіграють помітну роль: на них збираються представники практично всіх місій при ЮНЕСКО й представники міжнародних організацій, які акредитовані при ЮНЕСКО. Зазвичай велика зала, у якій відбуваються ці зібрання, заповнена вщерть.

 

Читайте також: Повільна депортація. Як Росія видворяє громадян України з окупованого Криму

 

Чи існують правові механізми, які дають змогу повернути в Україну те, що Росія незаконно вивозила і вивозить?


— Ситуація вельми неоднозначна. З одного боку, є відповідні конвенції, на які ми посилаємося і які намагаємося використовувати. З другого — треба визнати, що, на відміну від більшості конвенцій ООН, у конвенціях ЮНЕСКО немає ефективного механізму контролю за їх дотриманням. Можливо, єдиний виняток становить Конвенція про охорону всесвітньої культурної спадщини: коли її об’єкти перебувають під загрозою, може бути задіяний механізм «реактивної моніторингової місії».


Окупація — то була трагедія в багатьох сферах. На той момент, крім Херсонеса, ще сім об’єктів культури в Криму перебували в попередньому переліку для долучення до світової спадщини. Там є і Бахчисарай, і Судак... Тобто якби вони були додані до переліку об’єктів всесвітньої спадщини, то ЮНЕСКО було б зобов’язане їх захищати. Незважаючи на ці труднощі, ми постійно привертаємо увагу не лише до Херсонеса, а до всіх випадків завдання шкоди об’єктам нашої культурної спадщини. Це і Ханський палац, і Судак, і інші об’єкти. Їхня доля ще гірша, ніж у Херсонеса, що формально захищений конвенцією. Вони опинилися в сірій зоні, і єдиний контроль за ситуацією — це сигнали активістів із Криму та активна дипломатична робота в Києві й тут. 


Отже, робота з кримським питанням важлива не тільки для нас, а й для функціонування ЮНЕСКО загалом. Поки що реального досвіду виходу з таких ситуацій в організації немає. Ми першопрохідці разом із ЮНЕСКО. Наприклад, у секретаріаті організації вже сформувалося розуміння того, що Росія має відповідати і за дотримання норм тих конвенцій, до яких вона, на відміну від України, не приєдналася. Зокрема, є конвенція ЮНЕСКО, що регламентує захист підводної спадщини. У морі довкола Криму не менше артефактів, ніж на суші. Ми є стороною згаданої конвенції, а росіяни — ні. І тут склалася ситуація повної безкарності для РФ: якщо до окупації вся підводна археологічна спадщина була захищена, то тепер росіяни мають можливість робити все, що їм заманеться. Звичайно, якщо міжнародна спільнота не притягне їх до відповідальності. 

 

Читайте також: Ключ не в Путіна

 

Чи всі країни-члени підтримують вимоги України?


— На жаль, ні. Є ті, що наполягають: ЮНЕСКО має бути поза конфліктами, опікуватися лише позитивними елементами розвитку науки, культури та освіти. У відповідь ми кажемо, що для того ця організація й створена: не тільки щоб розвивати співпрацю, а й щоб реагувати на порушення її принципів, особливо коли вони мають такий відвертий і нахабний характер. Боротися з ними — це також робота на позитив. 

 

Якщо говорити про Крим та Ольвію в контексті спеціалістів з античності, чи може ЮНЕСКО посприяти налагодженню співпраці з фахівцями з інших музеїв замість російського Ермітажу, з яким звик працювати наш Інститут археології?


— Тут я особисто вбачаю роль ЮНЕСКО тільки в наданні унікальних можливостей для нетворкінгу, налагодженні зв’язків між ученими з різних країн світу. Скористатися цими можливостями — то вже справа окремої країни чи наукової інституції. В українських учених для цього є все, і вони, як завжди, можуть розраховувати на стовідсоткову підтримку українського представництва при ЮНЕСКО.

 

--------------------

Олег Шамшур є Надзвичайним і Повноважним Послом України у Франції та постійним представником України в ЮНЕСКО з осені 2014-го. Народився 6 липня 1956 року в Києві. Закінчив факультет міжнародних відносин Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Викладав в Університетському коледжі Лондона. Працював у дипломатичній місії ООН у Женеві, в українському посольстві у країнах Бенілюксу. 2004–2006 роки — заступник міністра закордонних справ України. 2005–2010-й — Надзвичайний і Повноважний Посол у США. 

схожі публiкацii