Суспільство 2019-02-02 13:30 Гончарова Єлизавета
  ▪  

Просвітництво без патерналізму

Як трагічні події переформатували культурне життя Донеччини

Війна як неконтрольована й травматична стихія збурює сильні емоції, тому не дивно, що її відбитки проектуються на життя у всіх його виявах, зокрема на різні види мистецтва. Особливо на те, що народжується безпосередньо в зоні гарячого протистояння, де більшість митців є учасниками або свідками людських трагедій, героїзму, випробування важким вибором. Для когось ці події та люди в них стають джерелом натхнення, хтось таким чином терапевтує себе та інших від страхів та спогадів. Найпопулярнішим засобом перетворення реальності на творчість, безперечно, є література. «Від війни всі втомились», але тенденція показує, що і далі з’являються книжки про події самої війни, життя прифронтових та окупованих територій, долю бійців, волонтерів, переселенців — тематика доволі різноманітна. 


На місцевому рівні дуже актуальними виявилися краєзнавчі та історичні нариси, яких нині доволі багато: вивчення коріння допомагає розуміти сьогодення в складні часи. Літературне середовище самої Донеччини теж зазнало деяких змін: після фактичного колапсу, коли найбільший книжковий ринок залишився на окупованій території, потрохи народжується культура масового споживання друкованого мистецтва в інших містах. До речі, часто в сучаснішому вигляді: вільні бібліотеки, буккросинг та різноманітні волонтерські книжкові ініціативи, літературні майстер-класи, читання. Уже понад рік в Слов’янську працює перший на Донеччині мережевий книжковий заклад Книгарня «Є», де влаштовуються зустрічі читачів та авторів книжок.

 

Читайте також: Спроможність неспроможних

 

Кілька років відбувається Східноукраїнський літературно-мистецький фестиваль «Кальміус», головною метою якого, на думку організаторів, є культурна деокупація Сходу України. Завдяки підвищеній увазі до регіону в шкільні та міські бібліотеки нарешті почала надходити цікава україномовна література, а самі вони тепер доступні для простих людей. Вимоги до сучасних бібліотек змінюються, тому форми роботи стали оригінальнішими та креативнішими. «Ми намагаємося зробити дозвілля цікавим: ігротека, кіноперегляди, майстер-класи (і для дітей, і для дорослих), тренінги. Організовуємо сеанси арт-терапії, казкотерапії, пісочної анімації. Щоб проводити ці заходи, беремо участь у проектах, навчаємося й змінюємося насамперед самі», — ділиться Світлана Ахмедова, керівниця відділу обслуговування міської бібліотеки Торецька. 

Можна помітити, що навіть на рівні викладання мистецтва дітям, стрит-арту в містах чи розвитку хендмейду на звільненій Донеччині поширюється використання національних традицій, що залишається потужним моментом ідентифікації для мешканців регіону


Чутливо реагує на настрої в суспільстві й образотворче мистецтво. Можна помітити, що навіть на рівні викладання мистецтва дітям, стрит-арту в містах чи розвитку хендмейду на звільненій Донеччині поширюється використання національних традицій (Петриківський розпис, мотанки, витинанки тощо), що залишається потужним моментом ідентифікації для мешканців регіону.

 

А досвідчені художники часто відтворюють воєнну реальність у своїх роботах, організовують і беруть участь у тематичних виставках. Наприклад, художник із Бахмута Сергій Садчиков створив серію репортажних графічних малюнків, які народилися безпосередньо під час обстрілів міста чи перших проукраїнських мітингів, під час спілкування з пораненими в шпиталі чи з бійцями на позиціях. А ще на війні художні проекти дуже щільно переплітаються з життям, яке домальовує трагічні фінали. Наприклад, Алевтина Кахідзе, київська художниця родом зі Жданівки під Донецьком, зробила серію малюнків про перетин КПВВ своєю мамою, яка, попри свою патріотичну позицію, не хотіла полишати рідні місця, але була змушена періодично їздити на звільнені території, щоб отримувати пенсію. Героїня малюнків, яку спільнота у Facebook знала як Strawberry Andreevna, бо під час обстрілів вона годувала полуницею з власного городу голодних хворих у психіатричному інтернаті, померла саме під час перетину КПВВ. Мистецтво відчуває і певний спротив. Сергій Друзяка та Сергій Литвинов — дует художників із Краматорська — створили проект «Чорний календар», де показали своє бачення подій початку війни, окупації, руйнування мирного життя. «Це своєрідний виклик для митця — реагувати на важливі теми суспільства. До цього ми створювали цикли робіт на тему Чорнобиля чи подій 11 вересня в Америці, але зараз це сталося з нами й на наших очах, — розповідає Сергій Друзяка. — Через певні сімейні обставини ми навіть не могли виїхати з міста, коли тут бігали різні ґіркіни-стрєлкови. Тому малювали все це. Уже потім презентували календар у Києві на великій виставці художників із Донбасу». 

 

Читайте також: Децентралізація і культура


Завдяки різноманітним творчим акціям та появі креативних просторів уже можна говорити не тільки про відродження інтересу до традиційного для України мистецтва, а й про реальне відкриття можливостей для того, щоб долучатися до сучасного. Зокрема, переформатування сталося в територіальному сенсі: нині на Донбасі більшість культурних подій не зосереджені у великих містах, а відбуваються на периферії. У невеличких населених пунктах, де через наближеність до лінії фронту ініціативи часто підтримують різноманітні культурні фонди, з’являються школи діджеїнгу чи кінодокументалістики, студії мультиплікації, постійно відбуваються культурні акції, флешмоби, фестивалі, у яких місцеві мешканці виступають не просто як споживачі культури, яку їм привезли ззовні, а повноцінними учасниками творчого процесу. Водночас жителів Донеччини «балують» своєю творчістю справжні митці, яких раніше навряд чи можна було побачити в Будинках культури провінційних містечок, не кажучи вже про селища. Наприклад, на Різдвяні свята прифронтовими населеними пунктами проїхалися зірки («Мандри», Сашко Лірник, Марія Бурмака, Іванка Червінська та гурт Gypsy Lyre) з музичною новорічно-різдвяною виставою «Велика мандрівка Святого Миколая». Понад 4 тис. дітей із Краматорська, Авдіївки, Золотого, Сіверська, Торецька, Званівки, Курахового, Красногорівки, Мар’їнки, Іллінівки, Олександро-Калинового та Костянтинівки побачили Миколая, Різдвяного Янгола, Казкаря, Пастушків, Чарівницю та Колядників українського вертепу. І дітям було цікаво дивитися виставу, бо більшість із них уже встигли самі побувати в ролі акторів на вертепах у своїх населених пунктах та на обласних фестивалях, яких останнім часом доволі багато. 


Є позитивний момент у тому, що мистецтво, яке їде на Донбас, у більшості випадків уже не має натяків на спрощеність та зверхність. Люди охоче йдуть на доволі складну виставу Юрія Андруховича «Енеїда», збираються зали для перегляду серйозних документальних та художніх фільмів, відбуваються презентації сучасних культурних проектів. І навіть певна просвітницька діяльність повсюдно не має нальоту патерналізму. 

 

Читайте також: Зенон Коваль: «Культура є одним із козирів у руках кожного дипломата, який поважає себе та шанує країну»


«Я їздила з концертами в межах власного культурно-інформаційного проекту «Сила мистецтва». За мету взяла задовольнити різні верстви населення й шанувальників різних музичних течій. А тому в моїй програмі були твори українських композиторів класичного спрямування, якісна поп-музика, народні пісні в джазовій обробці Саратського чи джазові твори Павла Захарова, — пояснює музикант Людмила Чичук, яка постійно буває на Донеччині. — Разом із тим читала поезії сучасних українських авторів, де звучить як тема війни, так і витончена любовна лірика. Зі сцени розповідала про книжки історичного спрямування, рекламувала українські журнали, розповсюджувала їх серед публіки. І військові, і громади сприйняли програму досить добре. Для людей такий «вінегрет» музичних стилів і поезії є досить прийнятним. У своїй концертній практиці я не спираюся лише на думку слухача, щоб догодити всім і кожному. Намагаюся скласти програму так, щоб це зацікавило і певним чином виховувало слухача. Про культурні тенденції на Донеччині не можу сказати чітко, але бачу, що люди тягнуться (і це культивується в суспільстві) до знань про народні традиції, народну музику. Як митець вважаю, що ми маємо пропонувати людям найкращі зразки мистецьких досягнень». 

схожі публiкацii