Політика 2019-01-31 13:04 Малко Роман

У гонитві за відсотками

До яких трюків вдаються кандидати у виборчій кампанії, щоб достукатися до серця виборця

Цей період у житті країни — не лише час роздачі обіцянок і подарунків, а й справжнє свято креативу. Кандидати зі шкіри пнуться, щоб виділитися на тлі конкурентів: змінюють імідж, чудять, вигадують нові й оригінальні прийоми. Роблять усе, що, як їм видається, зможе допомогти сподобатися виборцю. Іноді не обходиться без відвертих одкровень і брехні, деколи без прикрих ляпів, але як без цього. Благо громадськість має чудову нагоду пізнати кандидата глибше, відкрити для себе його потаємні сторінки та навіть зазирнути в його мозок. Або хоча б у те, що залишилося після втручання технологів, іміджмейкерів, піарників та інших спеціалістів, яким він віддався на час виборчої кампанії.


Сьогодні серед претендентів на президентське крісло в тренді загадкова лаконічність. Хтось нашептав їм на вухо, що думки треба висловлювати коротко й змістовно, і вони масово почали втілювати технологію в життя. Народ, мовляв, тупий і лінивий, немає сенсу виписувати довгі тексти програм, вистачить одного слова, як на паркані, і він запалає до кандидата любов’ю. Ну й, звісно, приваблива картинка. Комікси — найкращий спосіб донести інформацію, не вдаючись у неприємні деталі. 

 

Читайте також: Вибори-2019: пишнота висування


Загалом підхід правильний. Електорат справді втомлений від безглуздя, яке ллється на голову. А тому доречно підібраний меседж може багато про що розповісти й паралельно заощадити час на читання беззмістовних програм. Пересічному виборцеві інформації про те, що Дмитро Добродомов «зможе», Андрій Садовий «наступний», а Богомолець «справедлива», цілком достатньо, щоб за них не голосувати й перемкнутися на когось цікавішого. Олега Ляшка, наприклад, який, виявляється, є не чим іншим, як «правдою для українців»! Чи Анатолія Гриценка, котрий, стверджуючи «чесних більше», одразу маніпулятивно закликає приєднатися до своєї команди. Ляшко, до речі, із пожирача землі й захисника корів помалу перетворюється на проповідника. «Нам потрібно доносити слово правди, слово істини, слово Ляшка», — виголошував він на з’їзді, не забуваючи цитувати євангеліста Матвія і Тараса Шевченка. Підтвердити, що його словам можна вірити, на з’їзд приїхала навіть Ляшкова вчителька з інтернату, яка розповіла про його любов до навчання та непросте дитинство. Про Іллю Киву можна було б і не згадувати, якби цього разу оригінал (він часто вражає дотепністю) банально не вкрав собі чуже гасло. Добре, хоч перефразувати додумався: «Кива прийде — порядок буде».


На цьому тлі цілком слушною видається ініціатива Євгена Мураєва, творця партії «Наші», який вирішив перевіритися на наркотики, здав аналізи в Київській міській наркологічній клінічній лікарні й запропонував зробити це всім, хто претендує на посаду глави держави. На жаль, до його пропозиції колеги-кандидати не поставилися серйозно, що не може не засмучувати. І не лише тому, що кількість поданих до ЦВК заяв невпинно зростає й кінця-краю не видно. Коли на вулицях раптом з’являються рекламні плакати з написом «Хочеш стати дружиною президента? Ігор Шевченко шукає кохану! Розкажи йому про себе на...», громадяни починають істерично хіхікати. Ну а коли цей самий Шевченко ще й краде в Давосі шапки та цукерки й хизується тим у соцмережах, суспільство опановує повна розгубленість. Зрозуміло, що такі занадто креативні кроки з елементами шизофренії насправді добре продумані й виконують цілком практичні завдання — забезпечити впізнаваність, але коли їх концентрація по країні надто висока, стає моторошно жити.

епатаж, лаконічність і свідома відстороненість від конкретики як спосіб донесення кандидатами своїх ідей пояснюється не лише мейнстримом, а й простим небажанням відслоняти завісу над власною некомпетентністю. Писати реальні та професійні програми складно, дорого й навіть небезпечно


Ще одна цікава мода серед кандидатів — це гарантувати щось. Сергій Тарута, наприклад, гарантує повагу. Кому, навіщо та в який спосіб — другорядне питання. Що загадковіше звучить фраза, то краще. Тимошенко спробувала конкретизувати гарантії (зниження ціни на газ для населення у два рази) і потрапила в дурну ситуацію. Колега по цеху Сергій Каплін одразу поглумився й наобіцяв ще більше, чим зіпсував Юлії Володимирівні весь сподіваний ефект. Спробував поглузувати над Тимошенко ще один конкурент — львівський мер Садовий. Очевидно, не зі зла, а лише бажаючи привернути до себе увагу, він запропонував їй зняти свою кандидатуру на його користь. До такого кроку Садовий закликав Леді Ю після того, як вона заявила на з’їзді: «Ми не маємо права знову, ще раз втратити наступне п’ятиріччя, привівши до влади тих, хто непомірно любить гроші, але не любить Україну».

 

Читайте також: Вибори-2019. Хто вийшов на першу стадію президентської кампанії


Загалом епатаж, лаконічність і свідома відстороненість від конкретики як спосіб донесення кандидатами своїх ідей пояснюється не лише мейнстримом, а й простим небажанням відслоняти завісу над власною некомпетентністю. Писати реальні та професійні програми складно, дорого й навіть небезпечно. Та ж таки Тимошенко, видавши в народ свій «Новий курс» на 400 сторінок, знову стала посміховищем. Може, програма загалом і не зла (писали явно не дурні), але ж якби не послужний список самої Юлії Володимирівни, що тих програм напрезентувала за свою політичну кар’єру чимало й досі жодну не виконала. Врешті, із цим треба змиритися. Адже кому, як не пані Юлії краще знати, що не виконуються в нас програми. Не читає їх ніхто після затвердження й тим паче не втілює. Тому для розкрутки та збільшення фан-клубу простіше вдаватися до дешевших трюків, які матимуть куди кращий ефект. Он Володимир Зеленський у цілях економії, самореклами й, знову-таки, щоб приховати прогалини в політосвіті, закликав сам народ написати йому програму. Прекрасний хід. Мешканці Facebook із задоволенням закидають ідеями, а експерти розкажуть усі тонкощі їх утілення. Сергій Лещенко, наприклад, устиг поділитися досвідом, як боротися з корупцією. Він на цьому за багато років з’їв зуби й навіть квартиру купив. Врешті, у Зеленського все в межах іміджу. У політиці він нова кров, про яку всі так мріяли, тому й підхід мусить демонструвати новий: подача документів до ЦВК онлайн, оголошення конкурсу на найкращі фейки про себе. «Викладайте у своїй стрічці фейки про мене. Не жалійте мене, трольте мене. Сподіваюся на вас, ви ж розумні», — заявив Зеленський, розуміючи, як цим можна купити прихильників і водночас перевести все на жарт. Включно з правдою, яку дедалі важче буде відділяти від приколів.


Хоча жодного ноу-хау в цьому насправді немає. Щось схоже в Україні вже було й не раз: мегавідкритість, політичне волонтерство, залучення активних громадян… Найвідоміші проекти «Озиме покоління», «Проти всіх», врешті, «Самопоміч». Щось віддалене (у сенсі залучення простих смертних) намагається робити й Гриценко. Але ця технологія повноцінно не спрацює ніколи. Заманливо. Тільки зібране в купу «все на світі» ніколи не перетвориться на єдиний організм, і такий підхід якраз свідчить про кризу та відсутність команди. Так буває, лише коли ти ні на що не розраховуєш або коли за тобою сидять якісь мудреці, які все вирішують, а ти їздиш, з усіма ручкаєшся й травиш байки.

 

Читайте також: Президентські вибори: стартові позиції


Бо як інакше. Начебто людина готувалася йти в політику, у президенти, і раптом лізе в інтернет і пише «допоможіть», «долучайтеся». Навіть мандруючи в гори, напарників вибирають ретельніше. А як перевіряти, хто ці люди, яких ти набереш у команду? А якщо там божевільні, агенти ФСБ чи просто лузери? І якщо тебе оберуть, вони впливатимуть на життя країни. Крім того, в Україні більш як 33 тис. дільниць, і кожну з них треба забезпечити щонайменше адекватним членом комісії плюс спостерігачем. Кого ти там поставиш? У кращому разі студента, який не проти трохи заробити. Але який із цього толк? Де гарантія, що твій член комісії не працюватиме на конкурента? Є професійні пройдисвіти, які саме тим і займаються. Вибори за два місяці. Як устигнути підготувати цих людей? Закинути з флешки в голову потрібні дані не вийде. Можна цим, звісно, і не заморочуватися, але коли тебе немає на окрузі, це для тебе сліпа зона, ти там фактично програв. Телевізором, інтернетом, концертами все не охопиш. Сходити на безплатний концерт до Зеленського не означає за нього голосувати. Досвід «Самопомочі» якраз чудово показав, що так не працює. Хоча вона мала куди кращі умови: Майдан, готові осередки з активістів, мотивовані люди. Було з кого вибирати.


На тлі Зе-коміка Юля Володимирівна значно професійніше грає, але стара школа дається взнаки. Ядерний електорат підтримає її за будь-яких обставин (йому достатньо її гарної), тільки от електорату замало, треба йти й полювати на чужому полі. А щоб залучити нові маси фанатів, доведеться запропонувати щось таке, на що вони купляться. А що може бути краще від казок: про «ІТ-принтери», сімейні цінності, легендарних письменників і політиків, які висловлюють підтримку, кіборгів, урешті-решт. Це доволі популярний трюк, але у виконанні технологів пані Юлі навіть він здатен перетворитися на фарс. Так, лідерка «Батьківщини» уміє викликати емоції. Дивовижний різдвяний ролик із ангеликами та дитячими молитвами неймовірно розчулює. Тільки ненадовго. Відчуття фейковості з’являється саме в той момент, коли спеціально звезена з цілого світу щаслива й любляча родина Тимошенків вітає українців зі святами… Далі більше. Привіти від всесвітньо відомого письменника Пауло Коельйо, екс-генсека НАТО Андерса Фоґ Расмуссена та екс-президента Грузії Міхеїла Саакашвілі, які звучать на «Форумі єднання», де лідерку Батьківщини висувають кандидаткою в президенти, виявляються брехнею. А запрошений туди (із відомих міркувань) Патріарх Філарет чомусь зненацька дякує за томос головному конкуренту Тимошенко Порошенкові.

 

Читайте також: Дебати: любительський спорт

 

Юля Володимирівна, здається, так нічого й не навчилася за десятиліття політичної кар’єри й зовсім не тримає ніс за вітром. Вона дуже наївно наступає на граблі Януковича. У тому сенсі, що в цифрову добу так брутально махлювати не можна. Те, що можливо перевірити простими засобами, краще не казати й не робити. Пригадуєте, як Янукович відмовився летіти до Вроцлава й пояснив це несприятливими метеоумовами. Чи то йому Путін заборонив, чи не хотілося вислуховувати нападки за ув’язнення Тимошенко. У будь-якому разі Федорович серйозно проколовся. Усі погодні сайти твердили, що у Вроцлаві чудова погода, а отже, хтось бреше. На метеоумовах, до речі, недавно спалилися й кремлівські терористи — любителі солсберівських шпилів, але то вже інша історія. І проблема не в тому, що власне, бажаючи прихилити до себе умовно інтелектуальний електорат, Тимошенко прорахувалася. Усе складніше. Якщо кандидат ще на цій початковій стадії так відверто маніпулює виборцем, то що він робитиме, коли в руках опиниться реальна влада?


Цим ляпом тим часом уміло скористалися в штабі її головного конкурента Петра Порошенка. Там уміють викручувати ситуацію на свою користь. Запрошення живого екс-генсека НАТО Андерса Фоґ Расмуссена на форум «Від Крут до Брюсселя», де президент оголосив про намір балотуватися, було наразі, мабуть, найкращим тролінгом кампанії. Власне, Порошенко теж використовує доволі прості технології, як й інші кандидати. Залучає на підтримку відомих та успішних, так само запрошує військових на свій форум, грає на тонких струнах патріотизму та родинних цінностей, влаштовує томос-тур, але є нюанси. Здебільшого він не експлуатує «не свої» теми й не виходить за межі, де матиме непевний вигляд. Звісно, йому дає змогу те робити статус і певні здобутки за роки президентства. Це знімає багато питань. Томос таки його фішка. Нікому раніше не вдалося зрушити цю справу з місця, хоча він передає куті меду, возячи його країною. Армію за свою каденцію президент таки розбудував і зміцнив. Хоча, звичайно, є певні питання. Із родиною теж у нормі. Ну а до відверто попсових трюків вдаватися, власне, і немає потреби. На тлі того всього, що творять інші кандидати, які зарано стартанули, уже вичерпалися й змушені щось вигадувати, можна дозволити собі не робити дурниць. Це теж, до речі, виграшна технологія: дочекатися фіналу й повибивати з рук конкурентів головні козирі. Змусивши, скажімо, грати за себе головного ворога країни. Проголосивши «або Порошенко, або Путін» технологи президента фактично нівелювали всі потуги більшості кандидатів, що виставляли себе єдиними й неповторними рятівниками країни. Таке собі перезавантаження історії про агентів Кремля, які намагаються розхитати країну.  

Новини RedTram

Loading...