Світ 2019-02-15 14:49 Пульша Сяргєй
  ▪  

Білоруська еліта: ініціатива не вітається

Які настрої переважають серед білоруських чиновників та опозиціонерів першого ешелону

Еліта в Білорусі — питання дуже складне. Її радше немає, ніж вона є. Після того як Аляксандр Лукашенка оголосив себе «єдиним політиком у країні», у білоруських чиновників не залишилося жодного вибору. Або ти прогинаєшся під авторитарного правителя, або йдеш.
Від чиновника насправді нічого не залежить. У Білорусі популярний анекдот, коли Аляксандру Лукашенці надходить дзвінок на мобільний і він у трубку каже: «Хороша... Хороша... Погана... Хороша...». А потім він завершує зв’язок і вимовляє: «Картоплю без мене перебрати не можуть!». Це було б смішно, якби не описувало реальну логіку білоруської влади. В авторитарній країні всі рішення ухвалює одна людина. Тому еліти немає, від чиновника на ділі нічого не залежить, а будь-яка його ініціатива карається.

 

Тримати носа за вітром


Багато хто каже про прогрес білоруських чиновників у «націоналізмі» (особливо цим славляться російські ЗМІ). Варто комусь із них сказати кілька слів по-біло­руськи — і це вже сенсація. Варто вийти на свято в національній вишиванці — і це вже сенсація.


Насправді немає ніякого націоналізму. Білоруські чиновники тримають ніс за вітром. А те, куди він дме, визначає для них одна людина в країні — Аляксандр Лукашенка. Чиновник в авторитарній державі — лише виконавець його волі. Тому що виборності влади в РБ давно немає, усіх чиновників (як і суддів усіх рівнів, і прокурорів, покликаних стежити за дотриманням законності) призначає виключно Аляксандр Ригоравіч.

 

Читайте також: Як Білорусь заробляє на російських контрсанкціях


Тож усі чиновники — від місцевого до республіканського рівнів — повністю залежні від керівника держави. А якщо хтось із них не вгадав із напрямком вітру, він ризикує залишитися без своєї посади й навіть, можливо, потрапити до в’язниці. Те, що білоруські чиновники зараз ухопилися за «націоналізм», білоруську мову, вишиванки й атрибути білоруської державності, — це наслідок масштабного конфлікту з Росією. Якщо Лукашенка нараз виб’є з Москви те, що хоче, і знову стане російським найліпшим другом, вони миттєво «перефарбуються». Ці люди навчені «прочуханками», які постійно влаштовує Лукашенка своїм «васалам». Їм важливіше впіймати хвилю, ніж реально працювати і навіть... реально заробляти!

 

Що каже Соціологія


У всякому разі про це свідчать результати спеціального дослідження, проведеного експертами SYMPA (Школа молодих менеджерів публічного адміністрування) і BIPART (Білоруський інститут реформи й трансформації публічного адміністрування). В опитуванні (зрозуміло, анонімному) взяло участь 300 осіб, із яких близько 15% вказало місцем роботи центральні органи влади, 48% — місцеві органи влади й 37% — різні державні організації, розташовані в Мінську, обласних і районних центрах. Показово, що в цьому дослідженні рулить фемінізм: 77% опитаних становили жінки й тільки 23% — чоловіки.


Для працівників органів центральної влади найефективнішим інструментом мотивації є підвищення на посаді (91%), на другому місці фінансовий стимул (84%), а третє поділили між собою два фактори: персональна відповідальність і нематеріальний негативний вплив (догани, осуди — по 82%). Для місцевої влади ефективні відсотки мотивації розташовуються в такому порядку: підвищення на посаді — 96%; персональна відповідальність — 91%; фінансова мотивація — 88%.


Цікаво, що від 30% до 40% респондентів із кожного типу організацій зазначили, що зарплата, яку вони отримують, жодним чином не пов’язана з ефективністю їхньої роботи! Від 13% до 25% вказали, що за результатами оцінки ефективності виплачується до 20% заробітку (найнижчий показник серед органів місцевої влади).

 

Читайте також: Лукашенка прокоментував рішення Вселенського патріархату про автокефалію для УПЦ

 

Підвищення, можливість потрапити на більш «хлібні» посади повністю залежать від того, як на діяльність чиновників подивиться їхнє вище начальство, в ідеалі — чи помітить їх білоруський керівник. Тому, як зазначає Аляксандр Філіпав, декан факультету додаткової освіти Білоруського державного університету культури та мистецтв, що став у цьому дослідженні запрошеним експертом, у середовищі білоруських чиновників є розчаровані. «Особливо це відчутно серед молоді, яка приходить, умовно кажучи, гори перевернути, а потім розуміє, що багато її ініціатив банально нікому не потрібні. Рутина, рутина й ще раз рутина. І прагнення змінити щось, змінити на краще, оптимізувати поступово сходить нанівець.


Ті, хто згоден із позбавленням власної ініціативи, залишаються в системі державного управління. А ті, хто не може не реалізувати себе, — ідуть. «Зрозуміло, що уявлення про виконавчу дисципліну в цій категорії працівників куди більше, ніж в інших категоріях. Чиновники чітко розуміють, що вони зобов’язані виконувати рішення, які їм доносяться», — м’яко висловився Філіпав.


Рівень фрустрації


На замовлення інформаційного офісу «Білорусь у фокусі» було проведено ще одне дослідження. Уже не за допомогою анкетування, а через фокус-групові дискусії від восьми до десяти учасників у кожній: представників державних підприємств і державних службовців середньої та нижчої управлінських ланок, інших професій і сфер діяльності. Географія дослідження — жителі Мінська, Гродна, Бреста, Могильова, Бобруйська, а також міське населення Гомельської та Вітебської областей.

 


І чиновники, і працівники держпідприємств вказали на низькі можливості для реалізації власних здіб­ностей і творчого потенціалу на роботі: «ініціатива карається». Чиновники не можуть висловити свою думку й вплинути на зміни, які їм доводиться запроваджувати в роботу, оскільки управлінські рішення в системі держслужби спускаються згори без урахування досвіду кадрів і локальної специфіки. «Це формує певний рівень фрустрації щодо їхнього соціального становища», — роблять висновок дослідники.


Що таке реформи, чиновники розуміють по-своєму: не як перетворення з певними цілями, а як постійний процес змін законодавства та умов функціонування держапарату, до яких їм постійно доводиться адаптуватися. «Уміння пристосовуватися до нових умов вони сприймають як професіоналізм, але зазначають, що це забирає багато часу й зусиль», — каже одна з авторів дослідження Єлєна Арцьоменка.

 

Глобалізм


Але як щодо глибших цінностей? Як у білоруських чиновників з іншими питаннями? Наприклад, із відчуттям білоруської незалежності? Із тим, що вони працюють на благо своєї країни? Із почуттям патріотизму? Зрештою, якщо раптом Білорусь стане «шістьма областями Російської Федерації», вони ж просто втратять свої посади!

 

Читайте також: Білорусь може стати плацдармом для вторгнення Росії в Україну – розвідка


Керівник білоруського проекту «Кошт урада» («Ціна уряду») Уладзімір Ковалкін тривалий час аналізує не тільки цифри державних закупівель і білоруський бюджет. За родом своєї діяльності він стикається з білоруськими чиновниками, і його висновки не втішають. «Білоруські чиновники, — каже він, — розглядають свою роботу як служіння країні. Але це служіння виключно в соціально-економічному сенсі: створення суспільного блага. Про політику вони не замислюються абсолютно, і навіть більше, бояться замислюватися. Бояться реакції, якихось наслідків, їм страшно зробити щось не так і втратити роботу. Це породжує безініціативність».


Усе тому, що соціальний ліфт у Білорусі, на думку Ковалкіна, — це суміш системи посад і системи кар’єри. На нижчій посаді до системи держслужби ввійти нескладно. Але там дуже маленькі зарплати, багато відповідальності й багато роботи. «Це період становлення, який проходять далеко не всі. Якщо далі, то з’являється стаж, вислуга років, працівники підтягуються до рівня життя середнього класу й тоді почуваються більш-менш нормально. А потім працює ієрархічна система. Якщо всередині служби позицію закрити неможливо, то шукають людей поза системою. Але знову ж таки треба розуміти: є елементи сімейності, дружби. І завдяки особистим моментам можна просунутися».

 

Переважно, за Ковалкіним, у білоруській держслужбі затримуються люди з нейтральними, аполітичними поглядами й зазвичай безініціативні.

Колишній кандидат у президенти РБ Аляксандр Мілінкєвіч створює дистанційний білоруський університет у Європі. Так, у Білорусі немає жодного вишу з повністю білоруською мовою навчання! 

 

Ініціатива збоку


Що ж до білоруської опозиції, то вона пристосовується. В умовах авторитарної влади, зрозуміло, більш-менш опозиційна людина не може пробитися до органів державного управління. Із влади люди переходили в опозицію. З опозиції у владу — таких випадків я не згадаю.
Колишній прем’єр-міністр Білорусі Міхаіл Чиґір працює в Росії. Колишній голова Нацбанку Білорусі Станіслав Баґданкєвіч є почесним головою Об’єднаної громадянської партії. Колишній голова парламенту Білорусі Станіслав Шушкєвіч не тільки колишній голова парламенту. Після того як Аляксандр Лукашенка фактично позбавив його пенсії (пенсія колишнього керівника Білорусі якийсь час становила за курсом два долари (!!!) на місяць). Шушкєвіч читає лекції в найвідоміших закордонних університетах. Не як колишній голова парламенту й керівник незалежної Білорусі, а як фізик-ядерник зі світовим ім’ям.


Звичайно, Станіслав Шушкєвіч міг би заробити набагато простіше: написати мемуари про свої стосунки з Лі Гарві Освальдом, як припускають, убивцею президента Джона Фітцджеральда Кеннеді, й видати їх (за великі гроші) в Америці. Саме Станіслав Шушкєвіч був старшим інженером мінського радіозаводу, куди на роботу влаштувався Освальд у період його перебування в СРСР.


Колишній кандидат у президенти РБ Аляксандр Мілінкєвіч створює дистанційний білоруський університет у Європі. Так, у Білорусі немає жодного вишу з повністю білоруською мовою навчання! Ще один колишній кандидат на посаду глави держави й колишній ректор найбільшого білоруського вишу Аляксандр Казулін відійшов від політичної діяльності. Воно й не дивно: провести кілька років у в’язниці й втратити за той час дружину.

 


Анатоль Лябедзька, колишній депутат Верховної ради РБ XII й XIII скликань, зовсім недавно покинув посаду лідера Об’єднаної громадянської партії. Зараз він став засновником і директором установи «Європейський діалог» і надає консультаційні послуги європейським бізнесменам. А на посаді голови однієї з найбільших опозиційних партій Білорусі його замінив Мікалай Казлов — колишній підполковник білоруської міліції (прекрасна ілюстрація переходу з влади в опозицію).

 

Читайте також: Білорусь відмовилася від кредитів МВФ


Екс-заступник голови Соціал-демократичної партії РБ Уладзімер Нісьцюк покинув політику й став виконавчим директором асоціації «Відновлювана енергетика». Він щосили просуває в Білорусі зелені технології. Таких прикладів, коли ініціативні люди з білоруської опозиції нормально влаштовуються в житті й прекрасно почуваються, маса. Але всі вони влаштовуються в недержавному секторі, там, де можуть себе реалізувати. Це й відрізняє їх від білоруських чиновників.

 

Моральні авторитети


Про реформу системи державного управління в Білорусі, про проведення реформ, про те, що потрібно дати керівникам на місцях більше можливостей виявляти ініціативу, балакають давно та довго. Але конкретно тепер це неможливо. Тому що працює логіка авторитарної влади. Зі свободою ухвалення рішень настає свобода економічна. А за нею й політична. Люди, які себе реалізовують, вільніші внутрішньо, і хтозна, може, у них з’являються істотніші амбіції. А амбіції, особливо політичні, — це пряма загроза авторитарній владі Аляксандра Лукашенки.
Тому політичної та економічної «еліти» в загальноприйнятому сенсі цього слова в Білорусі радше немає. Є еліта моральна: нобелівська лауреатка Святлана Алєксієвич, поет Уладзімір Някляєв, співаки та поети Зьміцер Вайцюшкєвіч та Лявон Вольскі — люди творчості. Саме вони в білоруському суспільстві є тими, кого називають лідерами думок, а не білоруський чиновник, у якого власної думки взагалі-то й немає.
Хоча хтозна: Вацлав Гавел теж не був професійним політиком.