Світ 2019-02-10 10:59 Торкіт Трайхель
  ▪   © 2018 Axel Springer SE. Alle Rechte vorbehalten

Die Welt: Повстання проти сербського Орбана

У 30 містах люди щотижня протестують проти президента Александара Вучича й вимагають його відставки. Попри автократичне керівництво країною, він і надалі має підтримку ЄС

Єлена Анасонович місцем зустрічі запропонувала кав’ярню в центрі Белграда. Лише за кілька кроків готель «Москва». Раніше в ґранд-готелі бували наближені співробітники колишнього президента Слободана Милошевича, який у 1990-х роках приніс Югославії війну. Тут, кажуть, у 1914-му сербське таємне товариство «Чорна рука» планувало атентат на австро-угорського спадкоємця престолу Франца Фердінанда в Сараєві, що призвело до початку Першої світової війни. Перевороту, хоч і мирними засобами, хоче й 24-річна студентка політології Анасонович.


Тендітна дівчина є однією із організаторів суботніх протестів проти президента Вучича, на які відгукнулося багато сербів. Це, зокрема, студенти, актори, академічна публіка, політичні активісти з усіх таборів. Певною мірою вони репрезентують сербський освічений середній клас, який більше не хоче мовчати. Почалося все з белградської демонстрації 8 грудня, у якій взяло участь 15 тис. осіб.

 

Демонстранти вимагають зміни системи


За даними організаторів, щотижня на вулицю люди виходять у понад 30 сербських містах, іноді біля Адміністрації президента збирається 50 тис. демонстрантів. Їхній гнів спрямований не лише на Вучича. Вони більше не хочуть жити в одній із найбідніших країн Європи, у той час як деякі олігархи накопичують величезні багатства, а демократичні реформи скасовують.

 

Читайте також: ЄС у пошуках другого дихання


«Я зрозуміла, що покину Сербію, якщо й далі пануватиме насильство, а медіа поширюватимуть брехню. Ми вимагаємо відставки Вучича, але передовсім зміни системи. Хочемо жити в демократичному суспільстві», — каже Єлена Анасонович.


Свої вимоги дівчина викладає так, ніби вивчила текст. Вона обличчя протестів, громадянського опору, який викристалізовується в Сербії, дає численні інтерв’ю, щоправда, майже виключно іноземним журналістам. На телебаченні й у більшості газет демонстрації не висвітлюють, хіба що побіжно згадують про них. Але для гніву президента досить і цього. Коментуючи протест, Вучич заявив, що не змінив би своєї політики, навіть якби на вулиці вийшло 5 млн людей.
48-річний Вучич із 2012-го наймогутніша людина Сербії. Тоді його консервативна Сербська прогресивна партія виграла парламентські вибори й замінила в уряді Демократичну партію. Спершу Вучич був віце-прем’єром, після чого обійняв посаду прем’єр-міністра. З 2017-го він очолює державу. Під час президентської кампанії його відвідала Анґела Меркель, посприявши його успіху. Вже в першому турі Вучич набрав 55% голосів.


У Європейському Союзі сербський президент є шанованим гостем. У безвихідному косовському конфлікті він пообіцяв знайти рішення з албанцями й визнати незалежність Косова. Намагається встановити баланс між Росією, з якою Сербія історично тісно пов’язана, і ЄС. Натомість Євросоюз пообіцяв Вучичу членство для Сербії.

багато демонстрантів не вважає опозицію, яка задіяна в протестах, альтернативою, адже ті, хто нині хоче реформ, до зміни влади належали до старого уряду, який також не досяг успіху в країні. А люди в Сербії хочуть нових облич

 

У вступ до ЄС у 2025 році не вірить ніхто


Але Брюссель вступ до ЄС постійно відкладає. Адже необхідні реформи Вучич запроваджує мляво й керує своєю країною жорсткою рукою. Від соціальних благ, таких як безплатні шкільні підручники, він відмовився, середня заробітна плата залишається на низькому рівні: за даними опозиції, це €420 на місяць, хоча уряд говорить про майже €500, медіа контролює президент, щороку десятки тисяч сербів залишають країну. Тому востаннє можливою датою вступу до ЄС називали 2025-й. Втім Меркель та Захід і далі роблять ставку на Вучича, альтернативи не видно.


«Ніхто в Сербії не вважає цю дату реалістичною. Ми не забезпечимо дотримання всіх критеріїв. Увійти до ЄС буде можливо лише після Вучича, після того як ми розпочнемо реформи, — каже голова опозиційної лівої партії Борко Стефанович. Вучич — автократ, суміш Орбана та Ердогана».

 

Читайте також: Непорушний фундамент


Брутальний напад на Стефановича 23 листопада минулого року в місті Крушеваць на півдні країни став причиною протестів у Сербії. Політик дістав важку травму голови, поранили й двох його супутників. «На нас напало троє чоловіків із кастетом та арматурою», — розповідає він. Злочинців заарештували, але нині вони знову на свободі. «Вони мають зв’язки з місцевими підприємцями, які близькі до прогресивної партії Вучича».


У пануванні насильства в країні Стефанович звинувачує Вучича та його випади проти опозиціонерів, яких він називає злодіями, злочинцями і виродками. «Президент нас демонізує, контролює спецслужби, маніпулює виборами. У парламенті більше немає публічних дебатів, бо кожного, хто має іншу думку, він вважає ворогом», — каже опозиціонер.

 

Альянс для Сербії


Після приходу до влади Вучича опозиція розпорошена. Демократичну партію майже повністю атомізовано, оскільки численні функціонери включно зі Стефановичем вийшли з неї й заснували нові політсили. В опитуваннях вони набирають лише від 2% до 5% голосів. Врешті, у вересні 2018-го деякі з цих груп утворили опозиційний Союз за Сербію, до якого приєдналися демократи, ліберали, центристська партія, сербська лівиця та крайня права політсила «Двері». Разом вони набирають в опитуваннях близько 20%.


Протестний рух для Союзу за Сербію дуже вчасний. Нарешті громадянське суспільство встає і вимагає демократії. Але багато демонстрантів не вважає опозицію, яка задіяна в протестах, альтернативою, адже ті, хто нині хоче реформ, до зміни влади належали до старого уряду, який також не досяг успіху в країні. Їхнє середовище збагачувалося так само, як і команда Вучича, вони належать до тієї самої політичної касти, що і його уряд. А люди в Сербії хочуть нових облич.
Стефанович — обличчя не нове. За урядування демократів він був заступником сербського посла у Вашингтоні, а після повернення до Белграда головним переговірником сербського уряду в косовському конфлікті. Драґан Джилас також не нове обличчя. Коли екс-лідер демократів і мер Белграда з’являється на протестах, демонстранти скандують: «Джилас, ти як Вучич».


Джилас поляризує. Колишній медіа-підприємець, який став мультимільйонером завдяки продажу телевізійних спортивних прав, для одних є прагматичним менеджером, що як мер Белграда багато зробив для розвитку міста. Інші називають його безрозсудним приватизатором, який довів громадський транспорт міста фактично до колапсу.

 

Читайте також: Український маніфест


«Ми робили недостатньо», — каже Джилас, якого у 2013 році не переобрали мером, про правління демократів. Він теж вийшов із партії, тепер він безпартійний голова Союзу за Сербію і приймає гостей у тому самому приміщенні, що й Стефанович.


Опозиційний Союз за Сербію займає офісний поверх неподалік готелю «Москва». «За часів правління демократів преса та юстиція також не були незалежними, справжньої демократії не було. Але коли читаю газети, то в мене складається враження, що я чи не найбільший злочинець в історії Сербії. А країна ж до приходу Вучича була на доброму шляху». Його політсила контролює державні підприємства й багато наближених до нього приватних компаній. «Хто не в партії, роботи не отримає».


За інформацією президентської канцелярії, Сербська прогресивна партія має близько 600 тис. членів, опозиція говорить про 700 тис., що для такої маленької країни, як Сербія, з населенням близько 7 млн осіб надзвичайно багато.
Відносно новим обличчям є Боско Обрадович, керівник об’єднання «Двері». Його партія ніколи не входила до уряду. В опозиційному союзі Обрадович представляє право-націоналістичні позицій. На відміну від Стефановича й Джиласа він дуже скептичний щодо ЄС і навіть щодо входження туди Сербії, натомість робить ставку на Росію. «Європа під американським протекторатом, — каже він. — А ось тісна політична співпраця з РФ дуже корисна».

 

Праві націоналісти контактують з АдН


Росія — невід’ємна частина Європи. Таку позицію займає багато європейських партій, каже Обрадович, який підтримує контакти з шефом німецької АдН Йорґом Мойтеном. «Ми хочемо повернути свій національний суверенітет», — зазначає політик. Він вважає це сучасним консерватизмом, для нього це також означає зробити центром своєї політики підтримку традиційної, багатодітної сім’ї. Альтернативні форми укладу життя Обрадович відкидає.


Позиції, представлені в опозиційному союзі, несумісні, вважає професор політичної соціології Белградського університету Йово Бакич. «На мій погляд, шанси Союзу за Сербію на успіх низькі. Це альянс від лівих до крайніх правих. Жоден ліберал не голосуватиме за «Двері», жоден консерватор — за сербську лівицю», — каже Бакич. Окрім того, опозиції бракує лідерів.


Такий успіх на виборах Вучича та його Сербської прогресивної партії пояснюється слабкістю тодішнього уряду. І хоча в зовнішній політиці президент досягає справді хороших результатів, його внутрішня політика — катастрофа.
Сербія — країна з найбільшими соціальними відмінностями в Європі. Уряд Вучича професор називає «авторитарним мафіозним режимом». У Німеччині про це знають, він зустрічається з депутатами Бундестагу. «Але вони очікують, що ми запропонуємо їм альтернативу. Проте її в нас немає».


Як і кожен співрозмовник, Бакич скаржиться на державний контроль ЗМІ. «Ситуація гірша, ніж у 1990-х». Невже за Слободана Милошевича, ініціатора війни, медіа були вільніші? Це вражає.

 

Уряд контролює телеканали


Подібно ситуацію оцінює й Драґан Янич, шеф-редактор агенції новин Beta. «У 2018-му Вучича показували по телебаченню 230 годин, загалом це майже 20 днів, — каже він. — Модератори ніколи не ставлять зустрічних запитань. А коли й запрошують представника опозиції, то йому протистоять три функціонери партії Вучича й перекрикують його. Тож опозиція не має шансів висвітлювати свої погляди, лише п’ять наближених до уряду національних телеканалів покривають 80% населення».

 

Читайте також: Анатомія єврооптимізму


Янич, який у своїй заснованій 1994 року агенції новин мав кореспондентів у всіх головних містах на Балканах, був змушений попрощатися з понад половиною працівників. «Армію та інші близькі до уряду організації як своїх важливих клієнтів я втратив».


Під час розмови в готелі «Москва», де буває багато белградців, він постійно відволікається на мобільний телефон. Нині в нього багато проектів. Грошей від шеф-редакторства вже не вистачає. З числа клієнтів відпали й газети, на які чинить тиск уряд, каже він. А інші просто закрили.


Як і соціолог Бакич, журналіст Янич надії покладає на протестний рух. Нарешті люди показують, що вони не невидимки.

 

Дострокові вибори у квітні


Багато тисяч людей, попри тріскучий мороз, вийшли на вулицю і минулої суботи. Це був широкий союз на чолі з молодою студенткою Єленою Анасонович. Спершу з гучномовців лунала музика скінхедського гурту, а тоді антифашистська пісня.


Тим часом Вучич, попри впевнену більшість у парламенті урядової партії, анонсував дострокові вибори у квітні, пояснивши, що хоче отримати новий мандат для продовження розпочатих реформ.


Союз за Сербію планує бойкотувати вибори й вимагає задіяти на середньострокову перспективу технічний уряд, у якому міністерські посади мають обійняти експерти. Здається, що навіть сербська опозиція втратила віру в себе.