Суспільство 2019-02-23 08:57 Гончарова Єлизавета
  ▪  

Локальна ековійна

— Вам дати пакетик? — Ні, дякую, не треба! — Та це ж безплатно, беріть! — Навіть безплатно не треба. Бо вже не буде мене, моїх внуків-правнуків, а цей пакетик десь лежатиме й отруюватиме нашу планету...

До таких діалогів киянка Олександра Магурова вже звикла: відтоді як вона вирішила менше споживати поліетилен на побутовому рівні, продавців сусідніх магазинів, які вважають її дивачкою, побільшало в десятки разів. Але, на щастя, зросла й кількість послідовників, що підтримують такі ідеї та намагаються особистим прикладом надихати на зміни, до яких українському суспільству ще треба пройти довгий шлях. Ініціатива, яку вже кілька років успішно розвивають мешканці одного з мікрорайонів столичної Дарниці, проста й складна водночас. Здавалося б, збір і здавання на вторинну переробку різноманітних матеріалів — справа не нова. Але їм вдалося щось більше, а саме придумати таку систему, яка через рік без якихось грантів чи пожертв не лише окупила себе, а й заробляє на реалізацію низки гуманітарних проектів. 

 

«Мені давно не подобалися всі ці одноразові тарілки чи стакани, купа поліетилену, яка оточує нас у побуті, але що з тим робити, придумати якось не могла. Поштовхом стала історія з кришечками від пляшок, що сталася вже на початку війни, — розповідає Олександра. — Окрім плетіння сіток для військових наша волонтерська група вирішила збирати ці кришечки, щоб заробити на витратні матеріали для лікарень прифронтових Торецька й Бахмута. Ми думали, що це якась довга історія: скільки ж це їх збирати, щоб вийшло хоча б кілька десятків кілограмів. Але виявилося, що відбувається це дуже швидко: спочатку приносили тільки волонтери, потім ми розклеїли оголошення на під’їздах нашого житлового масиву. Написали щось на кшталт «стільки-то кришечок — стільки-то пар гумових рукавичок для шпиталю». І люди стали збирати й приносити. Потім нам навіть із інших міст привозили, тож лік уже йшов на тонни. І саме така активність спонукала мене та ще двох однодумців запропонувати сусідам започаткувати роздільний збір сміття, що корисно з погляду як екології, так і економіки. Бо люди вже зрозуміли, що щодня на звалища їдуть тисячі гривень, а сміття й далі отруює природу». 

 

Читайте також: Кришнаїт у ЗСУ


Звичайно, на всіх етапах реалізації проекту було багато перепон. Спочатку Олександра дуже довго шукала компанію, яка зголосилася б не просто регулярно вивозити зібране та посортоване сміття, а й платити за це гроші. А _коли така знайшлася, вона ж поставила й перші чотири баки для пластику та один для скла. Активісти думали, що тепер можна забути про це на місяць-два, доки не заповняться контейнери. Але виявилося, що через тиждень їх уже треба було вивозити — настільки активно мешканці відгукнулися на цю ідею. Потім для наповнення було достатньо кількох днів. Процес розвивався за кількома напрямами. «Спершу ми створили в соціальних мережах таку закриту групу, куди додавалися мешканці нашого масиву, обговорювали там правила сортування. Бо в питанні зі сміттям саме сортування є найдорожчим пунктом. І хороші гроші платять тільки за добре й правильно відсортоване сміття. Уже потім серед сусідів знайшлася родина, яка залюбки створила сайт, який вони наповнюють корисною інформацією, а також викладають звіти про надходження та витрату грошей за сміття. Окрім найактивнішої групи приблизно з десяти осіб у нас багато помічників серед сусідів, які за потреби долучаються до діяльності. Хтось може зробити дизайн, хтось роздрукувати оголошення чи допомогти в поширенні інформації», — розповідає Олександра. 


На перші гроші екологічні активісти вирішили збільшити кількість баків для сортування. Але купити готові не вийшло: ті, що пропонувалися, переважно були пристосовані для використання за допомогою спеціальної машини, натомість зручніше було б мати ті, які обслуговуються вручну. «Коли люди бачать, що залишаються пляшки, які неможливо забрати з тих баків, це демотивує. А нам потрібно тільки мотивувати!» — саме такий аргумент «допік» зварювальника, точніше батька Олександри, якого вона вмовила зробити зручні ємності із закупленого матеріалу. І через деякий час 24 новенькі ексклюзивні баки вже переїхали з майстерні на різні майданчики житлового комплексу. Серед них були вже й для картону та паперу, а також особливі, для неформатного сортування: алюмінію, пластику високої щільності, тетрапаків. «Це теж проблема. Наприклад, пластикове упакування для яєць або фруктів потребує зовсім іншої підготовки до переробки. Тому зазвичай воно знову потрапляє на звалища, навіть якщо його покладуть разом зі звичайними пляшками.

 

Читайте також: Брауні та позитивна дискримінація

 

Треба ретельно сортувати». Щоб усі ці нюанси розтлумачити мешканцям, які бажають якісно сортувати відходи, довелося покреативити. Одна із сусідок придумала таких собі «сміттєїдів», а історії про кожного з них написали на самих баках: чим саме цей «сміттєїд» харчується, а від чого йому стане погано. Таким чином до процесу сортування долучили всю родину. На кожному під’їзді розмістили яскраві карти з інформацією, як знайти потрібний бак. Іноді просвітницька діяльність ведеться й наживо: власниця одного з магазинів на території масиву не просто долучається до роздільного збору, а й проводить своєрідні навчальні лекції. А влітку мешканці навіть збиралися на великий захід у парку: діти бавились, а дорослі навчалися принципів екологічного споживання. «Це дуже важливо, що мені вже не потрібно пояснювати своїм дітям, чому папір слід збирати й здавати на вторинну переробку, а в магазині для кожного фрукта не треба брати пакетик. Вони привчилися до цього змалку. Навіть коли вчителька робить зауваження про необхідність обгорнути шкільний щоденник, дитина впевнено пояснює, що в родині намагаються зменшити використання поліетилену», — каже Олександра.


Зароблені гроші мешканці спрямовують переважно на екологічні заходи: підтримку територій, висаджування дерев та квітів, поширення інформації про роздільний збір сміття. І до них уже звертаються, щоб перейняти досвід: «Коли ми почали розповідати про цей проект, до нас стали телефонувати й писати мешканці різних районів Києва та України, які хочуть створити щось подібне в себе. Працювати можна в різних форматах. Головне, щоб було бажання змінювати щось самостійно», — вважає Олександра і додає, що зовсім недавно вони започаткували ще одну гілку екологічного руху. Одна із сусідок розробила дизайн екоторбинок, із якими замість поліетиленових пакетів можна ходити в магазин. А шиє їх бабуся з Будинку для людей похилого віку, якій волонтери колись зібрали гроші на відновлення зору. За словами Олександри, поки що ці витвори розповсюджують тільки серед своїх, бо замовлень більше, ніж «потужностей» у літньої майстрині. Гроші з продажу теж ідуть на благодійність: якось вони стали в пригоді для лікування хворої дитини із сім’ї, що мешкає поруч, а одного разу їх вирішили використати, щоб допомогти дворовому улюбленцю, який травмував лапу.