Суспільство 2019-02-22 10:31 Тинченко Ярослав

Андрій Романенко. (Не)відомий герой

Севастополець, який установив перший пам’ятник Героям Майдану, досі вважається неідентифікованим загиблим в АТО

20–21 серпня 2014 року один із волонтерів доставив до моргу Дніпра з Донецька тіла загиблих і закатованих у полоні українських патріотів, а також випадкових жертв сепаратистів і терористів. Двоє з них досі офіційно не ідентифіковані.
Особу одного із загиблих встановлено. Це Андрій Романенко (деякі люди стверджують, що правильне прізвище Романченко), севастополець, активний діяч Самооборони Майдану. Про належність тіла саме йому свідчать зовнішні та анатомічні дані, а також бирка з прізвищем Романенко, прикріплена ще в морзі Донецька (загиблий був доставлений туди з якимись документами). Попри це, Андрій покоїться на Краснопільському кладовищі в Дніпрі під табличкою «Тимчасово не встановлений захисник України, реєстр 6346». Головна проблема — знайти близьких родичів, які здали б зразки ДНК. Попри кількарічні пошуки, вони досі так і не вийшли на зв’язок.


Про Андрія Романенка вдалося відшукати багато інформації: він був досить помітною фігурою серед активістів Майдану. Одна зі знайомих чоловіка повідомила, що в нього були мама та рідна сестра, які мешкали в Севастополі й мали інше прізвище. Сам Андрій начебто був розлучений і мав доньку Кіру в Києві або десь на Житомирщині (інша версія — у Харкові).


У Facebook зберігся профіль Андрія Романенка під іменем Dabi Barovski (22 жовтня 1974 року — дата народження?). На цьому профілі є посилання на іншу сторінку — Black Wing Ukraine («Чорні крила України»). Це охоронна організація, яку намагався створити Андрій. У мережі YouTube є канал із такою назвою, який Романенко зареєстрував навесні 2014-го: там п’ять коротких роликів із тренувань рукопашного бою та інших вправ. Причому на самому керівникові організації кімоно та чорний пояс...

 

Читайте також: Повернення Донбасу очима українців


Вдалося відшукати одного з близьких приятелів Андрія Романенка тих часів Богдана Х. Він розповів, що, можливо, напередодні Майдану Андрій відбував якийсь термін ув’язнення (2011–2013?) за шахрайство (іншим Романенко розказував, буцімто в цей час воював добровольцем у Сирії й не міг дати про себе знати, бо там поганий зв’язок).


У січні — лютому 2014-го Андрій Романенко був із Другою сотнею Самооборони Майдану, барикада якої містилася на вулиці Грушевського. Він позиціонував себе як інструктора з військових справ та бойових мистецтв. І справді, на фото добровольців Другої сотні він трапляється серед її керівників. Кажуть також, що Андрій Романенко доклався (або був ініціатором) до встановлення першого пам’ятника загиблим на Майдані, що на Грушевського.


На Майдані довкола Андрія зібрався гурт однодумців, які після закінчення подій вирішили створити охоронну організацію «Чорні крила України». За концепцією Романенка, яку ще кілька років тому можна було знайти в інтернеті, це мала б бути приватна військова компанія. До її складу входили б три групи бійців по 10–15 осіб, які «надавали б послуги з охорони та супроводження в будь-якій точці світу».

 

Читайте також: Донбас. Війна за воду


Власне, саме для створення такої компанії Андрій Романенко винайняв на Воскресенці в Києві спортивний зал, де тренував охочих. Оголошення розміщував у соцмережах. Як виявилося, до цього спортзалу кілька разів приїздив один із моїх знайомих, якому Романенко розповідав, що це його зал і що поруч, на воскресенському автобазарі, у нього якісь бізнесові справи. У 2017-му той зал вдалося знайти «по гарячих слідах»: виявилося, що Романенко його орендував на якихось неофіційних правах, тож його паспортних даних ні в кого не лишилося. Не дали позитивних результатів і пошуки свідків на воскресенському автобазарі.


Створенням організації Андрій займався спільно зі своїм товаришем Миколою Чорним. Під час кримських подій хлопці зібрали невеличкий загін добровольців, із яким вирушили на в’їзд до півострова. Тут цей загін перебував при якійсь військовій частині, був навіть озброєний, щоправда, недовгий час. 

 

З останніх світлин. Андрій Романенко (по центру), Микола Чорний (праворуч)


Коли почалась АТО, Романенко, як він сам розповідав товаришам, увійшов у контакт із керівником Антитерористичного центру при СБУ генералом Василем Крутовим і буцімто отримав від нього якісь особливі завдання в зоні АТО, а саме в Донецьку. На це загадкове завдання Андрій вирушив разом із Миколою Чорним. Офіційна версія: хлопці начебто поїхали як волонтери в район Дебальцевого. Збиратися добровольцям допомагало кілька волонтерів, зокрема Богдан Х.
16 червня Андрій із Миколою виїхали в зону АТО. Перед цим Романенко подякував в інтернеті всім, хто допомагає та вірить у них. 23 червня знову викладав нечіткі фото в соцмережах, демонструючи, як вони десь у полі маскуються. Насправді, за словами Богдана Х., Андрій і Микола були в Донецьку, де виконували якесь таємне завдання штабу АТО. Начебто з міста вирішили їхати не ховаючись — рейсовою маршруткою. І можливо, дорогою їх схопили сепаратисти. Була інформація, що хлопці перебували під вартою в приміщенні УСБУ в Донецькій області (де утримувалися заручники), але вона остаточно не підтверджена. 


Після 24 червня родина Миколи Чорного почала шукати його. Вони знали, що хлопець поїхав на Донбас із якимось Романенком, але чути про нього нічого не хотіли, звинувачували в зникненні Миколи. Через рік експертиза ДНК показала, що загиблий № 556ЛК, який перебуває в місті Дніпро, — Микола Чорний. А загиблий № 557/ЛК — тіло з биркою «Романенко»…

 

Читайте також: "Донбас – це Україна". Як новий документальний проект руйнує стереотипи про сепаратистський Донбас


Збереглися фото тіл обох хлопців, зроблені вже в морзі Дніпра. Точну дату смерті експерти встановити не змогли, але було зрозуміло, що загинули вони не пізніше ніж на початку серпня (а можливо, ще в червні). Причиною смерті Андрія Романенка стали численні вогнепальні поранення тулуба та внутрішніх органів, Миколи Чорного — одиничне вогнепальне поранення голови. Деякий час тіла в літню спеку лежали десь на вулиці. Тому зробити висновки про те, чи катували хлопців перед смертю, чи, навпаки, вони чинили опір і загинули в бою, вже неможливо. 


Тим часом у Києві решта членів групи (п’ять-шість осіб) марно чекала на повернення своїх побратимів. Коли стало зрозуміло, що Андрій і Микола зникли, вони просто розійшлися хто куди. На жаль, ніхто з них не здогадався подати до правоохоронних органів колективну заяву про зникнення хлопців.


Ідентифікація тих, хто походить із Криму або окупованої території Донбасу, як Андрій Романенко, вкрай проблематична через відсутність даних про родини. Лише в Луганську, як стверджують самі сепаратисти, вони «знищили» влітку 2014 року майже 60 українських «диверсантів», як показує практика, переважно проукраїнськи налаштованих місцевих мешканців. Вочевидь, не менше людей за таким звинуваченням брутально вбили й терористи в Донецьку.
Як уже згадувалося на початку статті, досі невідомо, кому належить неідентифіковане тіло, доставлене до Дніпра з Донецька разом із Миколою Чорним та Андрієм Романенком. Це може бути випадково загиблий мирний мешканець чи навіть супротивник, чиє тіло передали помилково (таке не раз траплялося). Принагідно зазначимо, що в цього загиблого кілька характерних татуювань: на лівому передпліччі зображення БМП, цифра «4», кілька нерозбірливих літер і напис TURNOV, на правому — якір із «розою вітрів».


Сподіваємося, що завдяки цій публікації родичі Андрія Романенка нарешті вийдуть на зв’язок.