Суспільство 2019-02-26 14:26 Вербицький Іван
  ▪  

Спортивний огляд: пташенята Бринзака, наш Ґаззаєв і відродження “Динамо”

Завдяки національному відбору на “Євробачення” пересічний українець мав змогу збагнути, що “внє політікі” може бути не лише спорт

Насправді всі ці тотальні “зради”, які смакуються в музичному середовищі, спортивна спільнота пережила трохи раніше. З простої причини — спортсмени в силу своєї діяльності інтеґрованіші в міжнародне життя набагато щільніше, ніж співаки, імен з яких переважна більшість тих, хто зараз дебатує на тему “Євробачення”, до минулого тижня не знала взагалі. Постійна публічність за кордоном, потреба контактувати зі ЗМІ і суперниками з інших країн роблять кожен крок резонансним. Щоб не заплямуватися в таких обставинах, потрібні національні свідомість чи розум, а в ідеалі — одне й інше. На ділі ж часто виходить, що і клепки в голові бракує, і розуміння любові до України часто шароварне. В ліпшому разі.  

 

“Пташенята” Бринзака

 

За прикладами навіть далеко ходити не треба. Минулого тижня в білоруських Раубичах завершився чемпіонат Європи з біатлону, другорядні загалом змагання, на які більшість основних збірних виставляють другі склади, а Україна десятиліттями возить основу, щоб обдурювати державу і здобувати за перемоги президентські стипендії. Правда, готовність наших біатлоністів нині така, що сьогодні вони навіть на таких змаганнях більше одного срібла здобути не здатні. Очільник Національної федерації біатлону Володимир Бринзак, який має повну підтримку міністерства спорту в особі міністра Жданова, пожинає плоди дивної віри в російського тренера Андрєя Прокуніна, котрий у поточному сезоні провалив усе, що тільки можна було провалити. За винятком хіба-що чемпіонату світу. Та й то тільки тому, що ці змагання стартують 7 березня.

 

Читайте також: Зимовий спорт: крига скресла

 

Та мова навіть не про спорт. Біатлоністка з Сумщини Юлія Журавок, здобувши те саме єдине срібло, прийшла на протокольну прес-конференцію і там була майстерно спровокована російськими пропагандистами, котрі, звісно, не обійшли теми бойкоту Україною Всесвітньої зимової Універсіади в Красноярську.

 

“Якщо чесно, я ще до кінця не знаю, поїдемо чи ні, - відповіла з усією поверхневою наївністю Юлія. - Якщо ні... Я взагалі все це не розумію. Я б з радістю їздила і виступала і в Росії, і в інших місцях. Тим більше ми, спортсмени, дружимо з росіянами. Я особливо дружу з Вікторією Сливко. Ми дружимо і спілкуємося, проблем немає жодних”.

 

Наша відповідь “Чемберлену”

 

Футбольний тренер Мирон Маркевич входить до когорти тих небагатьох представників української спортивної спільноти, хто навпаки своєї українськості не соромиться. Власне, завдяки цьому, завдяки підтримці Помаранчевої революції в 2004-му, завдяки фразі “важливо те, що сталося цієї суботи, а не різні там футболи”, після розстрілів на Майдані у 2014-му Мирон Богданович і здобув авторитет.

 

Втім, у тому й річ, що авторитет можна здобувати роками, а втратити однієї миті. Сьогодні пан Маркевич у числі інших справді поважних людей на кшталт дисидента Гориня, бійця і колишнього в’язня терористів “ДНР” Жемчугова, режисера Сейтаблаєва став довіреною особою кандидата в президенти Петра Порошенка на виборах-2019.  

 

Читайте також: Цивілізаційний прорив в українському спорті

 

До масштабів Путіна, за якого агітувала вся чинна олімпійська команда, більшість видатних чемпіонів минулого, в купі з митцями різних штибів Порошенкові ще далеко. Але напрям схожий. Цікаво, що в Росії одним з найвідданіших пропагандистів Путіна, його довіреною особою на недавніх президентських виборах був екс-тренер київського “Динамо” Валерій Ґаззаєв. Виходить, тепер маємо свій аналог. Найцікавіше, що одного разу на політичній агітації пан Маркевич вже обпалився. То в 2002-му, коли був довіреною особою кандидата в нардепи, одіозного бізнесмена, власника футбольного клубу “Карпати” Петра Димінського.  

 

Сумне видовище

 

Між тим, в Україні відновився футбольний чемпіонат-2018/2019. Інтрига у цих змаганнях померла ще після осінньої частини, адже сім очок між першим і другим місцем і вісім між третім і четвертим — то відстань, яка не відігрується. Особливо в наших умовах. Правда, лише два очки розділяло київське “Динамо”, яке йшло другим і провінційну “Олександрію”, котра посідає третє місце. Однак Ця близькість була свідченням осінніх труднощів ґранда, які, судячи зі старту весняної частини чемпіонату, вже позаду.

 

Власне, матчами першої команди з третьою і другої з четвертою футбольна весна в Україні й розпочиналася. І продемонстрували обидва цих поєдинки, що прірва між дуетом лідерів і колективами, які претендують на статус третьої сили, катастрофічна. “Олександрія” в Харкові програла “Шахтареві” “лише” 0:2 тільки тому, що не надто прагнули нарощувати оберти і забивати ще донеччани. А ось “Динамо” в київському матчі з “Зорею” поблажок не робило і наколотило луганцям відразу п’ять м’ячів без відповіді.

 

Читайте також: Український спорт: життя в борг

 

“Динамо”. Епоха відродження

 

Трьома днями раніше обидві провідні українських команди провели матчі-відповіді 1/16 фіналу Ліги Європи. “Шахтар”, як і очікувалося, програв німецькому “Айнтрахту” з Франкфурта після харківських 2:2 без варіантів. Результат 1:4 відображає реальне співвідношення сил між українським ґрандом і міцним середняком клубом Бундесліги.

 

А ось “Динамо” здобуту завдяки тим же 2:2, але на виїзді, на полі грецького “Олімпіакоса”, перевагу використало. Вдома кияни перемогли 1:0, єдиний гол у їхньому складі провів зірковий новачок — іспанський нападник Фран Соль. Проте важливий навіть не сам факт перемоги, а якість продемонстрованої командою Олександра Хацкевича гри. “Динамо” продемонструвало добротний, організований футбол, було видно. Наскільки виросли у професійному плані впродовж зимового антракту молоді футболісти Володимир Шепелєв і Микола Шапаренко, наскільки організованішими й надійнішими стали воротар Денис Бойко і центральні оборонці Микита Бурда та Артем Шабанов. Критики хацкевича, які гнали білоруського тренера в три шиї восени і не могли втихомиритися навіть після нічиєї в Піреї, нарешті трохи присоромилися. Хоча зрозуміло, що їхня мовчанка тимчасова. Справжній рівень готовності сучасного “Динамо” продемнострують не “Олімпіакос” і, тим паче, не “Зоря”, а “Шахтар” і лондонський “Челсі”. З яким кияни гратимуть в 1/8 фіналу Ліги Європи уже 7 березня.   

схожі публiкацii