Світ 2019-03-12 11:34 Пульша Сяргєй

Білорусь: ледве помітний націоналізм

Наскільки серйозно офіційний Мінськ готовий переглянути свою гуманітарну стратегію

Увесь світ 21 лютого відзначав Міжнародний день рідної мови. Свято не державне, оголошене ООН. У Білорусі громадськість оголосила Тиждень рідної мови, результати якого досить парадоксальні.

 

Мовний маркер


Ставлення держави до національної культури загалом та білоруської мови зокрема завжди було зневажливим. Колись президент Лукашенка заявляв, що білоруська мова бідна, нею не створиш щось велике. Тільки за те, що людина розмовляла білоруською, її могли забрати до міліцейського відділка. Бо це було ознакою «опозиційності».


Останнім часом усе стало змінюватися. Тиждень білоруської мови перетворився мало не на державне свято. Міністр закордонних справ Білорусі Уладзімір Макей, виступаючи 21 лютого в Національній бібліотеці, наголосив на «незмірному значенні білоруської мови». «Наша мова щиро характеризує нас як дорослу націю зі своїм світоглядом і менталітетом, відображає досвід, цінності, традиції білоруського народу. Вона є важливою ознакою етнічного самоусвідомлення білорусів та істотним фундаментом державності», — сказав міністр.

 


Утім, Макей — відомий ліберал, постійно ходить у вишиванках, досить часто виступає білоруською. Але від інших такого не чекали. Колишній заступник Макея і посол Білорусі в Австрії, а нині голова парламентської Комісії з міжнародних справ Валерій Варанецький сказав, що білоруська мова «потребує державної підтримки», оскільки «це найважливіший атрибут нашої державності, вона має величезне значення у справі збереження нашого культурного коду та передачі його нащадкам, це наша беззаперечна спадщина». І заявив, що в країні «обов’язково має бути білоруський університет із білоруською мовою викладання».


Відкриття такого університету пробілоруські активісти домагалися від держави з десяток років. Не дочекавшись, почали створювати свій, недержавний виш і навіть зареєстрували його в Міністерстві юстиції. А тут і депутати «прокинулися».
Але найбільше здивував усіх голова Білоруської федерації гандболу Уладзімір Коноплєв. Колись він висловлював готовність «із гранатометом у руках» захищати Лукашенку. Це було в 1995-му, коли президент проводив референдум з метою зрівняти російську мову за статусом із білоруською (де-факто зробити російську другою державною). Тепер, підписуючи з Польщею та Литвою меморандум про готовність провести чемпіонат Європи-2026 із гандболу, Коноп­лєв сказав: «Ми як представники колись єдиної держави, Речі Посполитої, вирішили спробувати, подивитися, що в нас вийде на тлі інших європейських країн».


Не з Росією в нас, виявляється, «колишня держава»! А Річ Посполита!


ОНТ (Суспільне національне телебачення, один із центральних державних телеканалів, недержавних у Білорусі немає) 21 лютого на один день цілковито перейшов на білоруську мову. А на центральному вокзалі Мінська російськомовний напис «Залізничний вокзал» замінили на білорусько- та англомовний…

 

Читайте також: Олександр Крамар: Україні потрібен свій варіант економічного націоналізму

 

«М’яка білорусизація»


Такі дії білоруської влади вкладаються в парадигму її дій останніх років. Тих, які називають «м’якою білорусизацією».


Вона почалася після відомих подій в Україні 2014 року. Побачивши, як легко РФ може «віджати» території в сусідів, спекулюючи на «російській спільності» та «захисті співвітчизників», Лукашенка, пересилюючи себе, почав передивлятися ставлення до білоруської мови та культури. Очевидно, до нього все ж таки дійшло, що протистояти гібридній агресії треба не тільки на рівні зброї. Адже ніяка зброя не допоможе, якщо громадяни самі винесуть окупантам ключі від міста. Єдиний захист — згуртована нація зі своїми цінностями, а не з чужими.


Уже давно білоруський керівник задумувався про щось подібне, але «зі своєї дзвіниці». Не бажаючи визнавати «націоналістичну» історію, він близько 15 років тому заявив про необхідність розробки нової «білоруської державної ідеології». За весь цей час було створено величезну армію ідеологічних працівників, видано підручники та посібники, але… Пояснити просто й зрозуміло, що ж таке «білоруська державна ідеологія», ніхто так і не може.


Очевидно, що ця спроба, попри витрачені величезні фінансові та людські ресурси, провалилася. Вона й не могла не провалитися, оскільки на порожньому місці, без опертя на культуру та історію, «ідеології» не створиш.

 

Читайте також: Квятковська-Москалевич: У Польщі зараз зростає ксенофобія і націоналізм


Тому почалися слабкі зрушення в бік «національного». У Вітебську встановили пам’ятник князю Великого князівства Литовського Ольгерду. Він відомий, зокрема, тим, що в 1368–1372 роках кілька разів воював із Московською державою, двічі брав в облогу Москву (безуспішно). У Заславлі з’явився пам’ятник Ізяславу Володимировичу, князеві Полоцькому. У Ліді планують установити пам’ятник Гедиміну — ще одному князю ВКЛ, який заснував Вільнюс, називав себе «королем литовців та росіян» і боровся проти Московського князівства.

 

«Небратня» історія. У місті Ліда незабаром мають встановити пам’ятник литовському князеві Гедиміну, який воював проти Московії


У 2018-му під час святкування 100-річчя Білоруської Народної Республіки Лукашенка заявив: «Історію про створення БНР знати треба». І навіть дав карт-бланш таким ненависним йому «націоналістам»: «Хочуть вони біля Оперного театру — нехай збираються», — сказав тоді президент. Головне, зазначив він, щоб був порядок і ніхто не чіпав сам театр. У підсумку на святкування 100-річчя БНР, за даними організаторів, прийшло приблизно 50 тис. осіб. Таких велелюдних опозиційних заходів у Білорусі не було з весни 1996 року.

 

Фоми невіруючі


Чи означає все це, що білоруська влада нарешті зрозуміла цінність національної держави й почала зміцнювати ідеологічну складову суверенітету держави? На жаль, ні. Так, наприкінці минулого року Лукашенка сказав, що «вже не називає Росію братньою країною». Але й свою будувати не поспішає.


«Незалежна» риторика білоруських чиновників — це не більш як риторика. У будь-який момент, якщо раптом закінчаться суперечки й «торговельні війни» з Росією, влада розвернеться на 180 градусів і росіяни знову будуть «братами». Уся «м’яка білорусизація» не є державною політикою. Це маленькі кроки у відповідь на запит «знизу».


У питанні білорусизації влада насправді або не робить нічого, або робить виключно те, до чого її змушує актуальна політична ситуація. У найкращому разі не заважає громадським активістам.


Не знаходить Міністерство культури коштів на переклад популярних фільмів білоруською мовою? Їх знайде Андрей Кім з ініціативою «Кінаконг». Покази світових блокбастерів у перекладі білоруською регулярно викликають ажіотажі в кінотеатрах. Міносвіти не вважає необхідним позашкільне вивчення білоруської мови? Його вважають потрібним творці ініціативи «Мова Нанова». І вони знайшли для цього майданчики та викладачів у 18 містах Білорусі. Міністерство інформації не видає перекладів нобелівського лауреата Світлани Алексієвич білоруською? Перекладе, видасть та ще й розвезе по всіх бібліотеках країни «Белгазпромбанк». 

 

Читайте також: Реабілітація наріжного каменя

 

Недержавний фестиваль реклами Аd.NaK, ініційований громадською кампанією «Будзьма беларусамі!» («Будьмо білорусами!), зміг переконати бізнес: білоруськомовна реклама помітніша, ніж російськомовна, вона привертає більше уваги. А отже, краще працює. І в Мінську значно побільшало такої «національної» реклами.


Та й у повсякденному житті люди вже не дивуються, якщо поруч хтось розмовляє білоруською. Ще 10 років тому це було вдивовижу, а сьогодні за тиждень я двічі чув від звичайних продавчинь білоруське «дзякуй» замість російського «спасибо».

 

Фактор школи


Той самий Варанецький може скільки завгодно казати про «підтримку білоруської мови». Але важливі не розмови, а дія. Тоді як ситуація катастрофічна: згідно з результатами дослідження незалежного Інституту стратегічних досліджень (BISS) із 1995 по 2018 рік частка білоруськомовних дошкільнят у містах упала з 68,9% до 2,3%.


У 1990-му білоруську мову оголосили єдиною державною. У 1994/95 навчальному році близько 75% першокласників потрапило в класи з білоруською мовою навчання. До 40% загальної кількості школярів навчалося «мовою». Після ініційованого Лукашенкою референдуму, на якому було запроваджено двомовність, співвідношення російсько- та білоруськомовних шкіл змінилося не на користь останніх. У 2012/13 навчальному році 83% школярів здобули освіту російською мовою і лише 17% — білоруською.


У 2016-му навіть Лукашенка обурився: білоруській мові відводиться в школах менше навчальних годин, ніж англійській! Після того було ухвалено рішення запровадити однакову кількість уроків російської та білоруської.
Утім, національне та патріотичне виховання досі є завданням свідомих батьків. Навчальна програма в Білорусі все ще перебуває в радянській та проросійській парадигмі. Битві під Оршею 1514 року, коли 30-тисячне військо ВКЛ під командуванням Костянтина Острозького розгромило 80-тисячне військо Московії та на 250 років зупинило східну експансію на землі князівства, у підручнику з історії для 7-го класу присвячено… один абзац! Для порівняння: розгрому тевтонців у Грюнвальдській битві — 10 сторінок.


Нещодавно на Слонімський картонно-паперовий завод «Альбертин», що приймає макулатуру з усієї Білорусі, привезли «ідеологічно неправильні», навіть нерозпаковані підручники з білоруської мови для 10-го класу, білоруської літератури для 10–11-го класів, білоруськомовну математику для 3-го класу.

 

Читайте також: Націоналізм: радикалізм, звільнення чи трансформація


У 2018 році на замовлення Міжнародного об’єднання білорусів світу «Бацькаўшчына» («Батьківщина») було проведено дослідження, як представлена діаспора в сучасному освітньому процесі в середній школі Білорусі. Результат вразив: культурний та історичний внесок білорусів зарубіжжя в шкільних підручниках майже цілковито проігнорований. 3,5 млн білорусів фактично викинуті з історії країни.


Дивуватися не варто. Нинішній міністр освіти Ігар Карпенка — відкритий комуніст, екс-голова провладної Комуністичної партії Білорусі.

 

Буратіно, ти сам собі ворог!


«М’яка білорусизація» викликала істерику в маргінальних та мікроскопічних організаціях «русского мира». Спочатку вони нападали за це на Лукашенку, але після того, як у Білорусі за подібне посадили трьох авторів російського пропагандистського ресурсу Regnum, затихли.


З приїздом до Білорусі нового російського посла Міхаіла Бабіча (його планували призначити в Україну, але він не отримав агреман) представники «русского мира» активізувалися. Шість проросійських мікроорганізацій стали вимагати від прокуратури визнати екстремістським і закрити Білоруський народний фронт. Маргінальні інтернет-ресурси розпочали атаку на єдину в країні повністю білоруськомовну суспільно-політичну газету «Новы час». Їм не сподобалися матеріали про Дудаєва та Яндарбієва. Звинувачення й вимоги ті самі: екстремізм і закрити. А оскільки засновником часопису є мінське «Таварыства беларускай мовы» («Товариство білоруської мови»), непряма атака зачіпає і цю організацію.
Очевидно, Бабіч провів «ревізію» тих, хто десятиліттями годувався від фондів на кшталт «Россотрудничества» і нічого не робив. І пояснив: гроші треба відпрацьовувати!


Але згадані маргінальні структури не такі страшні та ефективні в просуванні «русского мира», як ті, що щедро фінансуються з білоруського бюджету, але працюють, як з’ясувалося, на іншу країну. Це, хоч як дивно, білоруське державне телебачення.


Білоруська асоціація журналістів 22 лютого представила моніторинг державних ЗМІ на предмет наявності в них російських програм і проросійської пропаганди. Досліджувалися вісім державних телеканалів (повторюся, недержавного ТБ у Білорусі немає), які постановою Ради міністрів включено до загальнореспубліканського соціального (безплатного) пакета мовлення (загалом у пакеті дев’ять каналів, але з нього вилучили «Білорусь-5» — суто спортивний). Було підраховано загальну кількість передач у прайм-тайм (із 19-ї до 24-ї години) на кожному та кількість програм російського виробництва. До уваги брали абсолютно все: новини, фільми, ток-шоу, спорт, концерти тощо.
Частка російської продукції на семи із восьми каналах перевищила 30%! При цьому автори докладу зазначають: вони підраховували кількість програм, а не ефірний час. Тобто 15-хвилинна білоруська «Калыханка» — одна передача. Півторагодинний російський фільм — теж одна передача. І якщо частка російських програм на «головному телеканалі країни» «Білорусь-1» становить 38,18%, то в прайм-тайм тільки російські серіали на цьому каналі зайняли 67,61% ефірного часу!


За словами члена моніторингової групи, культуролога Максима Жбанкова, «русский мир» — це не тільки пряма пропаганда. Вплив Росії на білоруського споживача інформації відбувається на трьох рівнях, і очевидний політичний — тільки перший. Другий — глобальний контекст, у якому білоруси спостерігають за подіями. А він у нас завдяки білоруським (!) телеканалам, фінансованим із білоруського (!) бюджету, російськоцентричний. «Головні речі відбуваються в Росії. Вона працює як генератор гармонії та порядку, а в решті світу хаос і безпорядок. І очевидно, що нам треба схилятися на світлий бік», — змалював ситуацію Жбанков.

 

Читайте також: Місія третього покоління


Найцікавіший, на його думку, третій рівень — неочевидний вплив. «Ми можемо говорити про відсоток політичних програм, пропаганди. А є російські серіали або розважальні передачі. Це теж ресурс, через який формується російськоцентричність, але не в масовій свідомості, а радше в царині «масово підсвідомого», тобто на рівні емоційної залежності від російського інтертейменту», — каже культуролог.
І доки влада не розбереться насамперед із цією проблемою, бодай про якісь результати «м’якої білорусизації» говорити не випадає.

 

Не в цьому житті


Щоб навіть «м’яка білорусизація» мала бодай якийсь успіх, потрібні дії влади, а не декларації. Необхідна не просто підтримка білоруських ініціатив, а «позитивна дискримінація» на користь національної культури, мови, історії. Але, доки при владі Лукашенка, щоб відбулися такі зрушення, має статися щось надзвичайне.


Культура, історія, мова — все це веде до пробудження національної самосвідомості, також до питання, чому країна втратила 25 років, займаючись інтеграційними іграми. А незадоволення власного народу Лукашенка боїться більше, ніж якоїсь інтервенції ззовні. І тому влада Білорусі схвально реагуватиме на те, що відбувається «внизу», але займатиметься улюбленою справою — неробством.
На такому фундаменті сильної національної держави не побудуєш. І Білорусь ще довго лишатиметься у сфері російського ідеологічного впливу. 

Новини RedTram

Loading...