Світ 2019-03-07 13:53 Володимир Заблоцький
  ▪  

Тривожний кашмірський ренесанс

Які наслідки може мати розпалювання чергової війни між Індією та Пакистаном

Недавній обмін авіаударами між ВПС Індії та Пакистану, цими споконвічними ворогами, що постали в 1947 році на уламках колишньої Британської Індії, викликає стурбованість далеко за межами Індостану. І не випадково, адже сьогодні йдеться не просто про чергову сутичку між військовими двох країн, що за час своєї незалежності вже тричі воювали, а про конфлікт між ядерними державами. Ця обставина надає подіям другої декади лютого цілком нової, тривожної якості.


Конфлікт за Кашмір триває від самого моменту виникнення в 1947 році на місці колишньої Британської Індії незалежних Індії та Пакистану. 22 жовтня 1947-го Кашмір, до 75% населення якого були мусульманами, але яким керувала індуїстська меншість, приєднався до Індії. Це призвело до першої індо-пакистанської війни, що тривала до 1949 року й закінчилася визначенням лінії розмежування між противниками. 


Чергові війни тут пройшли у 1965-му та 1971-му. Остання закінчилася перемогою Індії. Щоправда, для Кашміру нічого не змінилося. До того ж ситуація ускладнилася збройною агресією Китаю проти Індії у 1962 році, коли він анексував район Аксай Чин у західному Кашмірі, який Делі досі вважає окупованою індійською територією. А в 1963-му Пакистан передав піднебесній ще й долину Шаксгама в південній частині спірного штату. 

 

Читайте також: Армія Пакистану зберігає боєготовність


Відтак Кашмір уже давно перетворився на територію небезпеки: періодично тут спалахують перестрілки, які провокують ісламісти, що базуються на території Пакистану. І так само індійські силовики рішуче та послідовно придушують ці провокації. Насильство тут почало зростати після 2015 року, коли кашмірські бойовики-ісламісти посилили свої атаки на індійських військових, яких вважають окупантами. Наприклад, у липні 2015-го вони обстріляли автобус і блокпост поліції. У лютому та червні 2016-го від їхніх куль загинули 17 індійських чиновників і військових. У вересні було атаковано військову базу в Урі та вбито 19 індійських військових. Ще п’ять загинуло під час атаки бойовиків на навчальний осередок індійського спецназу в грудні 2017 року в Летпурі. 


На думку експертів, зростання насильства є наслідком зміни ситуації в сусідньому Афганістані через виведення звідти більшості міжнародного військового контингенту. Завдяки цьому кашмірські бойовики, які воювали в Афганістані, повернулися додому й продовжили терористичну війну проти Індії з території Пакистану. Іншим поясненням є бажання посилити кашмірськими ісламістами власну ідентичність на тлі загрози з боку як «Аль-Каїди», так і «Ісламської держави», дарма що «ІД» фізично припинила своє існування на Близькому Сході. І це не випадково, адже останніми роками обидві терористичні структури брали на себе відповідальність за атаки в Кашмірі. 


Нинішньому зростанню напруження передував кривавий інцидент 14 лютого 2019 року, пов’язаний з атакою терориста-смертника на колону із 17 індійських поліцейських автівок у районі Пульвама (штат Джамму та Кашмір). Внаслідок вибуху машини загинуло 46 силовиків, багато дістало поранення.  

 

Iндійська реакція


Індія негайно звинуватила сусідній Пакистан і поклала на нього відповідальність за напад. За версією Делі, саме офіційний Ісламабад стоїть за діями бойовиків «Джаіш-е-Мохаммад» (Армії Мохаммада) — джихадистського сунітського угруповання, що ставить за мету силову анексію Кашміру в Індії та приєднання його до Пакистану, який на сьогодні вже контролює частину території штату, захоплену під час останньої індо-пакистанської війни.


На думку індійської влади, діяльність «Джаіш-е-Мохаммад» спирається на власну інфраструктуру на пакистанському боці території Кашміру. Щоправда, у Кашмірі діє також ціла низка інших конкуруючих із нею та між собою аналогічних структур, зокрема «Хкат-уль-Моджахедін» або ще потужніша «Лашкар-е-Тайба», що має великий бойовий досвід ще з часів війни в Афганістані проти Радянської армії. 

 

Читайте також: Загострення у Кашмірі. Що відбувається між Індією та Пакистаном


За даними офіційного Делі, «Джаіш-е-Мохаммад», що визнала відповідальність за зухвалий напад, координує свої дії з «Аль-Каїдою» та афганськими талібами. Вона відкрито підтримує джихадистські концепції та передусім створення держави, що ґрунтуватиметься на законах шаріату. В Індії угруповання вважають найбільшою загрозою для безпеки штату Джамму та Кашмір.


Угруповання очолює Масуд Азхар, той самий, якого звинувачують в організації зухвалої атаки на парламент Індії в грудні 2001-го, у співучасті в серії бомбових атак у Мумбаї в листопаді 2008-го й атак на базу ВПС Індії Патанкот у січні 2016-го. Азхар публічно загрожував убити Нарендру Моді, якщо той стане прем’єр-міністром Індії (а він таки став ним у травні 2014 року). 


Цілком природно, що Пакистан (Земля чистих), як і у випадку звинувачення його Іраном у підтримці джихадистів із белуджійського угруповання «Джайш аль-Адль», наполягає, що він тут ні до чого. Тобто класичний випадок «нас там немає». Понад те, Ісламабад намагається переконати, що акції кашмірських бойовиків «є незалежною реакцією на індійську репресивну політику». 

в Індії наближаються парламентські вибори, заплановані на квітень – травень поточного року. За оцінками експертів, Моді намагатиметься переобратися на черговий термін і, безумовно, скористається ситуацією в Кашмірі у власних інтересах


Уряд прем’єра Моді виявився в ще складнішій ситуації. З одного боку, він обіцяє вільний розвиток громадянського суспільства штату, де не від хорошого життя запроваджуються репресії, а з другого — застосування силових методів придушення спротиву ісламістів ще більше сприяє незадоволенню цивільного населення. Відповідно це спрощує бойовикам вербування своїх прибічників серед місцевих мешканців.


Реакція Індії була передбачуваною. 26 лютого її ВПС атакували табір «Джаіш-е-Мохаммад» у місцевості Балакот (пакистанська провінція Хайбер-Пахтунхва). Також було атаковано цілі в Музаффарабаді та Чакотхі. За даними The Times of India, у нальоті брали участь 12 бойових літаків Mirage 2000, які скинули на цілі бомби та ракети загальною масою понад 1000 кг, зокрема шість бомб SPICE-2000.


Повітряний удар забезпечував літак ранньої радіоелектронної розвідки та управління Embraer EMB-145I AEW&C, a також літаки-заправники Ił-78 та БПЛА IAI Heron. Водночас поблизу кордону в індійському повіт­ряному просторі перебували винищувачі Su-30MKI. За індійськими даними, внаслідок «хірургічного нальоту» було знищено до 300 терористів. Вважається, що серед них був і один із лідерів «Джаіш-е-Мохаммад».


Повідомлялося з посиланням на джерела розвідки, що на момент атаки в таборі начебто готували черговий напад і там перебувало до 325 терористів і 27 інструкторів. В інтерпретації офіційного Делі йшлося не про агресію, а про удар на випередження. Своєю чергою, пакистанська сторона повідомляє, що внаслідок авіаудару не було завдано жодної шкоди й що в зазначеній місцевості немає таборів терористів. «Джаіш-е-Мохаммад» визнала факт атаки на свій табір, проте жодних втрат не підтвердила.


27 лютого ВПС Пакистану відповіли атакою на цілі в індійській частині Кашміру, у районах Наріан і Блімбер Галлі, а також на прикордонні пости. У нападі брали участь літаки F-16, JF-17 i Mirage-5. Проти них використали чергові винищувачі МіГ-21 ВПС Індії. Також до бою долучилася артилерія.


Саме цього дня вперше було повідомлено про втрати обох сторін конфлікту. Зазначимо, що спочатку Пакистан намагався применшити масштаб інциденту, повідомивши, що його ВПС відтиснули агресора, який був змушений скинути свої бомби прицільно вже на зворотному шляху. Прем’єр-міністр країни Імран Хан зазначив, що «удар агресора» ґрунтувався на вигаданих, фіктивних підставах і «слугував лише одній меті — майбутній індійській виборчій кампанії».
Однак згодом пакистанські ЗМІ повідомили про знищення двох індійських бойових літаків, зокрема одного МіГ-21, і захоплення в полон пілота, який під час затримання чинив збройний опір (1 березня його повернули на батьківщину). Індія також втратила один вертоліт Мі-17. А в Делі повідомили про мінометний і кулеметний обстріл індійських позицій у прикордонній смузі, на що було дано відповідь. 

 


За інформацією BBC, з пакистанського боку загинули чотири цивільні особи, ще десятеро поранені. Індійська сторона повідомила про поранення п’яти своїх військових. І заявила, що збила пакистанський дрон над територією штату Гуджарат та два літаки F-16 над Кашміром. Проте Пакистан це заперечує. З одного боку, місце падіння щонайменше одного з F-16 у секторі Реджоурі, що на висоті 7000 м вище над рівнем моря в горах Кашміру, є надто складним, щоб швидко його знайти, а з другого — визнання Ісламабадом факту використання згаданих літаків у бойових діях наступального характеру суперечило б умовам його контракту зі США, які це забороняють. 

 

Політичний вимір


Отже, загибель майже півсотні силовиків не могла залишитися без відповіді, й Делі просто мало продемонструвати силу, перевагу та готовність до дій. До того ж в Індії наближаються парламентські вибори, заплановані на квітень – травень поточного року. За оцінками експертів, Моді намагатиметься переобратися на черговий термін і, безумовно, скористається ситуацією в Кашмірі у власних інтересах. 

 


За класикою жанру, у таких випадках правляча коаліція завжди матиме спокусу відволікти увагу населення від внутрішніх проблем на зовнішні. Тим більше що Моді очолює коаліцію, до складу якої входять сили індуїстського фундаменталізму, які вороже налаштовані не лише до Пакистану, а й до мусульман, котрі живуть у самій Індії. Отже, бойова риторика уряду адресована сьогодні до цілком конкретного електорату. Водночас це відволікання уваги від незадовільної роботи індійських спецслужб, що виявилися нездатними запобігти масштабному теракту. 


Експерти звертають увагу також на кліматичний фактор, що суттєво обмежує можливість ведення бойових дій у регіоні. Зазвичай бойові дії активізуються лише наприкінці зими. Літня спека виключає навіть пересування людей і техніки. Своєю чергою, зими в Кашмірі також є екстремальними. Після ескалації напруженості восени 2018-го можна очікувати спалаху насильства та ворожнечі навесні, адже зимовий період не було використано для конструктивних перемовин між сторонами. 


Що стосується ролі офіційного Ісламабада та його спецслужб у терористичному акті 14 лютого 2019 року, то можна припустити, що неофіційно вони підтримують «Джаіш-е-Мохаммад», проте на офіційному рівні Пакистан цього ніколи не визнавав. Понад те, діяльність цього угруповання на його території заборонена. Експерти не виключають також, що головну партію тут можуть грати навіть не пакистанські спецслужби, а учасники вищого, глобального рівня, такі як «ІД» чи «Аль-Каїда». 


Варто пригадати, як свого часу американці полювали на Усаму бен Ладена, що роками переховувався саме на території Пакистану. Тоді операцію з його знешкодження провели незалежно від пакистанських спецслужб, які в ЦРУ небезпідставно підозрювали в нещирій співпраці. І ще невідомо, хто і як розігрує кашмірську карту сьогодні. Тим більше що як індуїстські, так і ісламські фундаменталісти є ідеальним фактором політичної мобілізації еліт обох країн.
Індія повідомила про розвиток подій США, Велику Британію, Росію, Австралію, Індонезію, Туреччину та АСЕАН. А міністр закордонних справ країни Сушма Сварай провела зустріч у зв’язку з конфліктом із міністрами закордонних справ Китаю та Росії в Пекіні. Тим часом у прикордонній смузі було запроваджено обмеження для польотів цивільної авіації. Пакистан закрив п’ять аеродромів, зокрема в Ісламабаді та Лахорі. А в двох індійських районах закрили школи. 
Індія також на п’ять років заборонила діяльність ісламістської політичної партії «Джамаат-і-ісламі» (JeI), звинувативши її в підтримці сепаратистських ідей довкола спірного Кашміру. При цьому, за повідомленням Reuters, останніми днями тут уже затримано до 300 лідерів та активістів цієї партії. За повідомленням МВС Індії, JeI підтримує екстремістські вимоги про відокремлення частини країни, що загрожує її територіальній цілісності.

 

Водний підтекст 


Експерти звертають увагу на низку інших важливих факторів, що не сприяють примиренню сторін. Насамперед це водне питання, про яке чомусь не прийнято говорити. Адже у XXI столітті вода дедалі частіше виходитиме на перший план як предмет міжнародних спорів і конфліктів. 


У відповідь на атаку 14 лютого 2019 року Індія оголосила про обмеження на своїх річках водозабору для пакистанської сторони. Об’єктом суперечки тут слід вважати проект спорудження греблі в Шахпур-Канді на річці Раві (штат Пенджаб). Ця річка бере свій початок у Гімалаях і тече через індійську територію до Пакистану. Реалізація проекту дасть змогу Делі за рахунок Пакистану отримати більше води. 


Проект будівництва затвердили в грудні 2018-го після 17 років вивчення питання та перших невдалих спроб реалізації. На сьогодні, як вважається, це є елементом ширшого плану, а для уряду Моді контроль водних ресурсів має ще й символічне значення. Адже він зобов’язався реалізувати гігантський проект поєднання річок, вартість якого оцінюють майже в $90 млрд.

 

Читайте також: США ввели санкції проти Пакистану через підозри у ядерній торгівлі


Закінчення будівництва греблі на річці Раві заплановано на червень 2022 року. І хоча, з одного боку, це значно покращить питання іригації в штатах Джамму та Кашмір і Пенджаб, воно, напевно, стане предметом чергових спорів між Індією та Пакистаном. Варто згадати, що ще в 1960 році ці країни підписали Водний трактат, що регулює розподіл вод річки Інд. Індія дістала право розпоряджатися водними ресурсами річок Біас, Раві, Сатледж, а Пакистан — Чанаб, Джелам і частково Інд. При цьому, на думку науковців, пришвидшене танення льодовиків у Гімалаях призводить до необхідності перегляду наявних угод, ефективність яких уже найближчим часом буде недостатньою. Понад те, води бракуватиме не лише для сільського господарства, а й для інших потреб населення планети, чисельність якого постійно зростає.


До того ж як Індія, так і Пакистан активно розвивають гідроенергетику, що об’єктивно зумовлено зростанням попиту на електроенергію. Навіть на спірних територіях Кашміру будуються греблі, що впливають на водний баланс обох країн і пришвидшують наближення водної кризи. Вже восени минулого року сторони звинуватили одна одну в порушенні угоди про розподіл вод річки Інд. 

 

У геополітичному вимірі 


Спроби застосувати силу для вирішення давніх і нових суперечок між двома ядерними державами, якими є Індія і Пакистан, дуже небезпечні. Тим більше що цього разу йшлося про перші з часів війни 1971 року нальоти індійської авіації в глиб території Пакистану. Останній індійський авіаудар і дії у відповідь Пакистану означають порушення обома сторонами конфлікту лінії контролю, до якої літаки не мають права наближатися на відстань менш як 10 км, а вертольоти — менш як 5 км. Атакований індійськими літаками Балакот міститься за 6 км від лінії, тобто в забороненій зоні.   

 

 

З огляду на ширший міжнародний контекст, зокрема на пакистансько-китайську співпрацю та індійсько-китайське суперництво (КНР досі окупує частину Кашміру), останні події можна розглядати також у геостратегічному вимірі, як перевірку індійською стороною реакції Китаю на бомбардування цілей на території Пакистану у відповідь на нещодавню терористичну атаку ісламістів. Це також демонстрація Делі своєї сили та рішучості, що вже є стратегічним сигналом для країн Азії, передусім тих, із якими Індія планує вибудовувати антикитайську коаліцію. A для прокитайських країн це є застереженням. До того ж у 2018 році Індія у своїй стратегічній доктрині офіційно визнала КНР головним конкурентом, тобто фактично ворогом № 1.

 

Триває будівництво стратегічно важливого для Пекіна нафтопроводу з порту Гвадар у Пакистані до Китаю, що пролягає через окуповану Пакистаном і Піднебесною територію індійського штату Джамму та Кашмір у Гімалайях. Забезпечення Китаю нафтою сьогодні здійснюється морським шляхом з Ірану, тобто контролюється американськими ВМС.

 

Читайте також: Азійський поворот Кремля: позиції РФ в Індії


Варто пам’ятати передусім історію воєн між Індією та Пакистаном. Чергова така війна мала б багато виправдань, проте цього разу йдеться про якісні зміни: обидві країни за час, що минув після останньої війни 1971 року, стали ядерними державами. Тому будь-яку напруженість між ними слід розглядати саме під цим кутом. Адже саме ядерна зброя весь цей час стримує сторони від різких рухів і привчає до стриманості. Якщо Індія має дев’ять боєготових ракет-носіїв ядерних боєголовок Agni-III з дальністю дії від 3000 до 5000 км (без урахування ракет меншої дальності), то в розпорядженні Пакистану створені з китайською допомогою ракети-носії Shaheen 2 із дальністю дії до 2000 км. До доставки ядерних зарядів пристосовані також бойові літаки. При цьому в Індії 130–140 ядерних боєголовок, у Пакистану 140–150.


Загалом за кількістю особового складу та озброєнь Індія істотно випереджає Пакистан (див. «Різниця потенціа­лів»). Натомість однаковим є рівень взаємного несприйняття та ненависті. На думку експерта доктора Нішанка Мотвані з Австралійського національного університету, наявність ядерної зброї не стримає сторони від подальшої ескалації. Він вважає, що в стратегічному мисленні еліт як Індії, так і Пакистану сталися суттєві зміни, які припускають і навіть виправдовують можливість короткої, але запеклої війни між ними, що «не перевищить ядерного порога». Тобто передбачається, що ядерна зброя не використовуватиметься і ситуацію вдасться утримати під контролем. 
Залишається тільки сподіватися, що здоровий глузд візьме гору над хворобливими амбіціями політиків обох країн і спонукатиме їх до стриманості та більшої довіри. Водночас міжнародна спільнота має рішуче втрутитися в ситуацію й сприяти зменшенню напруженості на Індостанському субконтиненті, оскільки застосування тут ядерної зброї матиме катастрофічні наслідки для всієї планети.