Світ 2019-03-19 11:48 Ворожбит Ольга

Нове амплуа

Як зірки шоу-бізнесу стають частиною політики на Заході

«Hasta la vista, baby» — ця фраза з кінофільму «Термінатор-2» є однією з найяскравіших ілюстрацій того, як шоу-бізнес переходить у політику. «Термінатор» Арнольд Шварценеґґер, змінивши одне публічне поле на інше, забрав її із собою і на радість кінофанам не забував принагідно використовувати у власних політичних спічах чи на захист когось близького йому політично. Він влучно нею оперував під час як агітації за Джорджа Буша-старшого в 1992 році, так і власної передвиборчої кампанії на посаду губернатора Каліфорнії у 2003-му. Власне, цей штат став пропуском у політику для багатьох представників американського шоубізу. Не в останню чергу тому, що саме він є домівкою американського кінематографа — тут міститься Голлівуд.


Для США переплетення шоу-бізнесу та політики є знайомою практикою ще майже від початку минулого століття. Так, завдяки голлівудській «фабриці мрій» Френк Мерріам переміг 1934 року пуліцерівського лауреата Ептона Сінклера на виборах губернатора Каліфорнії. Саме цей випадок американські історики вважають першою вдалою співпрацею між шоу-бізнесом та політикою, яка врешті змінить американську політичну культуру. Як пише у своїй книжці «Політика шоубізу: Голлівуд в американському політичному житті» («Showbiz Politics: Hollywood in American Political Life») Кетрін Кремер Браунелл, у 1980-му голлівудська «фабрика мрій» настільки стане невід’ємною частиною американської політики, що Рональд Рейґан дивуватиметься тому, як можна знати президентом, не маючи акторського бекграунду.

 

Читайте також: Вінець еволюції


Утім, варто зазначити, що представники американської кіноіндустрії не вигадували третього шляху, а були прихильниками переважно однієї з двох політичних партій і намагалися їй сприяти власною роботою. Траплялося й так, що політичні вподобання змінювалися залежно від кандидатури на президентську посаду. Так, як пише авторка «Політики шоубізу», кінопродюсери Джек Ворнер, Семюел Ґолдвін та Дерріл Занук після того, як успішно організували кампанію для Франкліна Рузвельта, свої знання застосували для того, щоб перемогу здобув кандидат-республіканець Дуайт Ейзенгавер. У ньому вони бачили надію здолати комунізм та покращити економічну ситуацію. Надсилаючи листи голлівудським демократам, вони закликали «судити по людині». Власне, патріотична політика та корпоративізм і посприяли консерватизмові Голлівуду: він був антикомуністичним, патріотичним та на боці бізнесу.


Рональд Рейґан пережив схожі зміни політичного світогляду, як і Ворнер, Ґолдвін та Занук. До 1962 року він був прихильником демократів. Після того як двічі обирався президентом Американської гільдії кіноакторів, змінив політичні вподобання і перейшов до республіканців. Був частим спікером на різноманітних заходах республіканців, де, як пише Кетрін Кремер Браунелл, здобув собі популярність через інтерес публіки до закулісся Голлівуда. Врешті Рейґан домігся престижу серед каліфорнійських республіканців. Він доклав чимало зусиль до передвиборчої кампанії кандидата від республіканців Баррі Ґолдвотера. Хоча той і програв вибори 1964 року, однак загалом успішна кампанія, як вважають історики, посприяла зміцненню позицій американських консерваторів. Водночас, активно підтримуючи Ґолдвотера, Рейґан торував собі шлях до посади губернатора Каліфорнії 1966 року, на якій він пропрацював два терміни, після чого оголосив, що балотуватиметься в президенти.


Арнольд Шварценеґґер, як і Рейґан та інші представники американського шоубізу, свій шлях у політику розпочинав із партійної підтримки. Так, спершу він відкрито виступав за Рональда Рейґана, пізніше за Джорджа Буша-старшого й брав участь у його кампанії. Декларувати свою консервативну позицію Шварценеґґеру не заважало й те, що він був одружений із представницею родини Кеннеді. Врешті республіканці Каліфорнії висунули «Термінатора» на посаду губернатора. Вибори йому вдалося виграти двічі: у 2003-му та 2006-му.

 

Читайте також: Вибори і шоу-бізнес голос за голос


У США шоу-бізнес та політика взаємопов’язані ще з 20-х років минулого століття. Без підтримки митців із «фабрики мрій» важко здобути перемогу на виборах. Так само без партійної афіліації навіть найяскравішим «зіркам» складно дістати пропуск у велику політику. Водночас до перемоги Дональда Трампа на президентських виборах висування «селебритіз» від котроїсь із партій передбачало спочатку певну роботу в її лавах, розуміння основних засад та цінностей американської політики і номінування спершу на нижчі за рангом політичні посади. 


У європейській політиці до нещодавнього часу було менше прикладів із зірками, які також шукають собі політичної слави. У 2009-му німецькі «Ліві» спробували піти цим шляхом, висунувши своїм представником на посаду президента ФРН комісара Ерліхера з культового німецького кримінального серіалу «Tatort» Петера Зоданна. Однак він дістав зовсім незначну підтримку (за його кандидатуру проголосували окрім депутатів від «Лівих» (німецького президента обирають Федеральні збори ФРН, що складаються з депутатів Бундестагу та земельних ландтагів) ще два політики).


Але останніми роками з наростанням популізму представники шоу-бізнесу активніше йдуть у політику. У сусідній Польщі до цієї хвилі можна віднести співака Павела Кукіза, який був кандидатом у президенти 2015-го й виборов третій результат у першому турі перегонів, здобувши прихильність 21% виборців. Відтоді існує його партія «Кукіз’15». Ця політсила — праві популісти, які на чолі зі своїм головою в польському парламенті часто просувають антиукраїнські позиції.


4 жовтня 2009 року в переповненому міланському театрі Smeraldo італійський комік Беппе Ґрілло оголосив про створення нової політичної сили «Рух 5 зірок» і зачитав зі сцени програму новоствореної партії. Нині це найбільша партія в італійському парламенті, а створення коаліційного уряду за участю «Руху 5 зірок» та «Північної ліги» — двох найбільших популістських сил Італії — стало поворотним моментом європейської політики. Здавалося б, це перший політичний проект, що так добре поєднує європейський (у конкретному випадку італійський) шоубіз та політику. Однак одноосібна роль італійського коміка у створенні нової політичної сили, що перевернула з ніг на голову політичне життя в Італії та Європі, дещо перебільшена. І якщо уважніше простежити історію та передумови створення «Руху 5 зірок», то добре видно інший бік цього феномена — технологічний, а разом із ним й іншу людину — Джанроберто Казаледжо, IT-підприємця та співзасновника руху.

 

Читайте також: Гримаси шоу-політики


У квітні 2004-го після виступу у Ліворно в гримерці Беппе Ґрілло з’явився новий відвідувач, згадує у своїй публікації для The Wired Даррен Лукед. Зовні схожий на Джона Леннона чоловік представився IT-підприємцем. Як пізніше писав Беппе Ґрілло в передмові до книжки Казаледжо «Web ergo sum», чоловік був схожий йому на святого Франциска Ассізького, тільки «замість говорити з вовками та птахами він говорив з інтернетом». Казаледжо запропонував створити для коміка блог. Це був цікавий хід для шоумена, якому закрили дорогу на телебачення ще з 1980-х. Уже за рік сторінка beppegrillo.it була доступна онлайн. Спершу її нічого не відрізняло від звичних фан-сторінок, однак дуже швидко там почали з’являтися дописи на політичну тематику, які збирали тисячі коментарів. І за три роки блог Беппе Ґрілло став найвідвідуванішим сайтом Італії та ввійшов до десятка блогів із найбільшою відвідуваністю у світі. Казаледжо разом із групою спеціалістів займався цим сайтом.


Власне, якщо проаналізувати ідеї Казаледжо ще до зустрічі із Беппе Ґрілло, то за «Рухом 5 зірок» і його діяльністю стояв більше перший, ніж другий. Казаледжо ще до знайомства з Ґрілло у своїй роботі та публікаціях намагався просувати ідею інтернету як місця для експериментів із міжлюдською комунікацією та інструмента, що уможливить пряму демократію. У роботі та акціях «Руху 5 зірок» до 2016-го, коли Казаледжо помер від раку мозку, стоять саме його ідеї та бачення, а не Ґрілло.
Після смерті Джанроберто Казаледжо обов’язки батька перейняв на себе його син Давід. Зважаючи на роль Казаледжо, успіхи «Руху 5 зірок» складно приписувати лише феномену шоу-бізнесу, однак у європейському контексті це найбільший такий приклад. Важливо також розуміти, що похід зірок у політику останніми роками характеризується посиленням популізму, і вони часто стають найбільшими його носіями.