Світ 2019-03-29 11:02 Лапаєв Юрій
  ▪  

Юічі Хосоя: «Україна і Японія мають зміцнювати свою національну оборону, водночас і далі співпрацювати, щоб урятувати порядок, заснований на праві»

Тиждень зустрівся з японським політологом, щоб дізнатися про відносини Токіо з Пекіном, шанси на вирішення проблеми Північних островів (Курильських) та можливі сценарії загострення в Азії.

Які перспективи має Японія у вирішенні поточних територіальних спорів із Китаєм?

 

— Відносини між Японією та Китаєм завжди були під впливом ставлення США до Піднебесної. Ці дві країни зараз є найбільшими економіками у світі та мають найпотужніші військові сили. І звичайно, треба пам’ятати, що Японія є союзником Сполучених Штатів. Наразі ми можемо спостерігати певне погіршення у відносинах між Вашингтоном та Пекіном. Через це видається цілком природним, що Китай намагається бути ближче до Японії, щоб уникнути ізоляції. Тому нині наші відносини значно покращилися, якщо не враховувати територіальних спорів. Однак не лише з цієї причини, а й тому, що Китай неминуче стикнеться із серйозною проблемою старіння населення через політику «однієї дитини», і цілком імовірно, що зростання економіки країни різко загальмується. Це означатиме, що Китаю дуже потрібно розвивати співробітництво з Японією, зокрема в економічній сфері. Саме тому ми бачимо стрімке зближення між нашими двома країнами. А тому територіальні спори не матимуть провідного значення, натомість основним напрямком стане економічне партнерство, особливо в умовах більш суворої торговельної війни між США та Китаєм.

 

Однак є щонайменше один регіон, де Китай та Японія, а також інші країни мають протилежні інтереси — Індійський океан…

 

— Філософія зовнішньої політики прем’єр-міністра Японії Сіндзо Абе насамперед у тому, щоб покращити співпрацю між чотирма провідними демократіями в цьому регіоні. Ідеться про США, Японію, Індію та Австралію. Це має стати ядром Індо-Тихоокеанського регіону (ІТР). Нині японський уряд пропагує стратегію створення вільного та відкритого ІТР, ми поєднуємо два океани. Названі чотири сили визначатимуть майбутнє регіону на наступні десятиліття. У цьому сенсі партнерство між Індією та Японією є однією із найважливіших пропозицій, поданих офіційним Токіо.

 

Читайте також: Відкриття архівів Папи Пія ХІІ у Секретному Архіві Ватикану та кінець епохи Хейсей у Японії

 

Нещодавно представники російської влади заявили, що вирішення проблеми Північних островів може тривати десятки років. Чи можете поділитися своїми міркуваннями з цього приводу? Чи бачите ви якісь ознаки політичної волі з боку російської влади щодо вирішення цього спору?

 

— Прем’єр-міністр Абе та президент РФ Путін зустрічалися під час міжнародних самітів понад двадцять разів, отже, вони змогли налагодити особисту дружбу та довіру. Дві сторони мають кілька важливих домовленостей, як-от щодо розвитку економічного партнерства та певної співпраці у сфері безпеки. Але попри те, що вони домовилися також створити мирну угоду, її досі немає. Ми маємо чимало спільних інтересів, однак через одне складне питання — територіальний спір — обидві сторони не можуть рухатися далі. У минулі роки ми надіялися, що врешті-решт нам удасться вирішити територіальні суперечності. Однак я відчуваю, що через кілька причин це стає сьогодні дедалі складніше. Першою причиною є анексія Росією Криму. Після неї населення РФ стало чутливішим до питань територій. Це означає, що нині для президента Путіна буде надзвичайно важко піти на якісь поступки в територіальних питаннях. Тому я простежую певний зв’язок між кримським питанням та японською проблемою. І, можливо, ми спостерігатимемо подальше погіршен­­ня ставлення до цього. Друга причина — за останні кілька років ми не змогли побачити конкретного результату в економічному партнерстві між РФ та Японією через наявність кількох перешкод.

 

Насамперед ідеться про стагнацію. Росія дедалі більше розчаровується. З певних причин обидві сторони стають у своїх поглядах реалістичнішими, ніж це було раніше. У тому сенсі, що вирішити зазначену проблему за кілька місяців чи навіть років не так-то й легко. Досі ми сподівалися, що завдяки сильному лідерству Абе й Путіна, їхньому політичному фундаменту та дружнім стосункам нам удасться досягти спільного рішення. Але нині ми — навпаки, повертаємося до попередніх позицій. Найскладніше те, чи будуть сторони спроможні продемонструвати готовність до поступок. Адже це необхідно показати обом учасникам переговорів. Головною причиною відступу є жорстка суспільна думка в обох країнах, яка стає дедалі більше націоналістичною. Чимало ЗМІ приділяють увагу питанню Північних островів, тому через часті публікації люди стали обізнанішими. І що важливо — жителі Японії та Росії негативно ставляться до будь-яких можливих компромісів. Із цих двох причин Путін наразі в надто складному становищі, щоби виявляти хоч якісь натяки стосовно поступок Японії в територіальних питаннях, тому він демонструє протилежне — жорстку лінію поведінки.

Зараз ми бачимо стрімку зміну глобального балансу сил. Китай має чітку стратегію, він намагається створити ексклюзивну сферу впливу, стати гегемоном у регіоні, відкинувши втручання зовнішніх сил, зокрема Сполучених Штатів


Ключове значення при цьому має те, що стратегічна вага Північних островів сьогодні зростає. Це стається у зв’язку з важливістю Північного полюса, адже через глобальне потепління там стала доступнішою навігація. Тому Росія розцінює ці острови як надзвичайно важливий стратегічний район. Ще одна причина — стрімке зростання військової потужності Китаю в цьому регіоні. Якщо Москва контролюватиме ці острови, то матиме важливу стратегічну перевагу через можливість блокувати китайські військові кораблі. І звичайно ж, що Кремлю не подобається підвищення військової активності США в цьому районі.

 

Попри зусилля Трампа, Північна Корея продовжує свою ракетну (ймовірно, і ядерну) програму. Який підхід до цієї проблеми має Японія?


— Ця проблема складається з кількох аспектів. Перший — це пріоритет у денуклеаризації Північної Кореї. Японія несе за це відповідальність, адже є учасником шестисторонніх переговорів. Тому вона має скористатися своїм голосом для роззброєння Пхеньяна, має застосувати свій вплив під час переговорів. При цьому ключовим моментом у цих перемовинах є діалог між США та Північною Кореєю. І нині, я гадаю, торішні переговори Трампа в Сінгапурі були дещо аматорськими. Він не знав деталей попередніх переговорів, тому не наполягав на важливості верифікації. Пхеньян дуже не любить, коли його перевіряють міжнародні організації. Однак цього разу в Ханої Трамп нібито став більш обізнаним щодо процесу роззброєння. І тому зайняв більш жорстку позицію. Я вважаю, що уряд Північної Кореї та, зокрема, Кім Чен Ин не були готові до такої жорсткої позиції американського лідера. Тому північнокорейська влада була розчарована, що Трамп повернувся до вихідної позиції потужного тиску задля денуклеаризації. Однак зараз я впевнений, що Північна Корея не має однозначного бажання відмовлятися від свого ядерного озброєння. Тому ми й далі будемо спостерігати тут тупикову ситуацію.

 

Читайте також: Мічіто Цуруока: «Жодна країна не має дієвого варіанта, як зупинити розробку в КНДР балістичних ракет і ядерної зброї»


Другий важливий аспект — це припинення війни. 1953 року дві сторони погодилися на перемир’я задля припинення Корейської війни. Головними учасниками процесу створення угоди були Сполучені Штати, Північна Корея, Китай та Південна Корея. Японія не була учасником цих перемовин, тому цілком природно, що ми нині лишаємося дещо поза цим конкретним процесом. 


Третім аспектом є економічне відновлення. Адже Північна Корея зараз перебуває в складній економічній ситуації, вона потребує серйозної допомоги для відбудови своєї економіки. Японія, напевно, стане країною, яка надасть Північній Кореї найбільшу економічну допомогу. Це означає, що Пхеньяну потрібна Японія значно більше, ніж він нам. Я вірю, що в певний момент Японія відіграє дуже серйозну роль у відновленні цієї країни. Хоча, звичайно, існують й інші аспекти.

 

Які інші гарячі точки ви бачите в Азії?


— Зараз ми бачимо стрімку зміну глобального балансу сил. Китай має чітку стратегію, він намагається створити ексклюзивну сферу впливу, стати гегемоном у регіоні, відкинувши втручання зовнішніх сил, зокрема Сполучених Штатів. Щоб цього досягти, Піднебесна має контролювати два моря — Східно-Китайське та Південно-Китайське. Зараз Пекін більш-менш контролює останнє з метою припинення там американської розвідувальної активності. Піднебесна не хоче, щоб її підводні човни були під наглядом американських розвідувальних літаків. Якщо китайські субмарини зможуть переміщуватися вільно та непомітно, Пекін буде здатен нанести ядерний удар у відповідь. Отже, якщо вся територія Китаю перебуватиме під атакою американської ядерної зброї, ці підводні човни зможуть вижити та завдати свого удару. Це означає, що Китай стане рівним зі США у сенсі ядерного стримування. Тож якщо Пекіну вдасться отримати повний контроль над Південно-Китайським морем, він стане більш агресивним, а США — більш вразливими. Натомість у Східно-Китайському морі ситуація дещо інша. Японські та американські ВМС та авіація можуть вільно пересуватися в цій зоні. Якщо ми дозволимо Піднебесній створити там ексклюзивну зону впливу, вона стане єдиним гегемоном у регіоні. Тому зараз Сполучені Штати, Японія, Австралія, Індія та інші країни Азії поділяють ці побоювання й намагаються попередити ситуацію. Допоки вони співпрацюють, то будуть здатні тиснути на Китай.


Сьогодні ми бачимо певні складнощі для міжнародних організацій чи багатосторонніх договорів, адже Трамп намагається змінити світовий порядок денний на двосторонній формат. Чи вірите ви в те, що міжнародні організації на кшталт НАТО чи ООН досі ефективні?


— Ми маємо розуміти, що кожна з трьох великих сил — США, Китай та Росія — має чіткий одноосібний підхід до зовнішньої політики. Цим країнам не подобається бути під контролем міжнародних організацій та інституцій. Допоки ця трійка зможе їх контролювати, вона буде задоволена, але якщо ні — легко роздратується. І якщо ці держави реально почнуть завдавати шкоду цим організаціям, ті просто не виживуть. З іншого боку, Японія, ЄС та Велика Британія дуже серйозно намагаються захистити світовий порядок, заснований на праві. Адже вони справді залежать від цих міжнародних правил, їхню силу не можна порівняти ні з США, ні з Китаєм чи Росією. У разі, якщо діяльність міжнародних організацій буде суттєво підірвано, ми матимемо дуже багато складнощів. Нині для нас настав критичний момент. Ми побачимо або розпад цих інституцій, або ж можемо підтримати їх, це залежить від наших зусиль.

 

Читайте також: Die Welt: G7 перетворилася на 6+1


У продовження теми США: зараз майже для всіх союзників Штатів настали важкі часи. У якому стані перебувають японсько-американські відносини?


— На офіційному та практичному рівнях військового партнерства наш союз міцний як ніколи, ми дуже сильно довіряємо нашим партнерам. І можемо на них розраховувати. Також між нашими країнами є співробітництво в широкому спектрі інших сфер. Однак на політичному рівні маємо певні складнощі: президент Трамп не дуже полюбляє союзи. До того ж, є чітка різниця між Трампом та вашингтонським істеблішментом. Відповідно, наразі питання в тому, наскільки суттєво президент США зможе нашкодити союзам. Як ми бачимо вже зараз, він робить це значно більше, ніж очікувалося. Раніше ми могли розраховувати на генералів Макмастера, Меттіса та Тіллерсона, як ми про них казали — «дорослі вдома». Однак усі вони вже пішли з посад. Попри те, що японський уряд має хороші стосунки з новим американським радником із національної безпеки Джоном Болтоном, ми знаємо, що Трамп хоче контролювати зовнішню політику США. Отже, якщо політику творитимуть еліти, ми зможемо на неї розраховувати. Якщо ж у формулювання зовнішнього вектора США більше втручатиметься Трамп, ми вважаємо, що він зможе серйозно нашкодити альянсам.

 

Що стосується України, то як ви охарактеризували би наші двосторонні відносини? Які аспекти партнерства потребують покращення, особливо у сфері безпеки та оборони?


— Насамперед зазначу, що нині найкращий час для роз­вит­ку відносин між Японією та Україною. Ми не маємо жодних негативних думок щодо України, на відміну від ставлення до Росії. Водночас в обох наших країн виробилося спільне відчуття — наші території окуповані Москвою. Тому ми маємо й схожу точку зору, схожу позицію. Нам необхідно посилити співпрацю між країнами-однодумцями. Саме тому держави «великої сімки» підтримують Україну. Однак нині, через занепад міжнародних організацій, ми вступаємо в часи, коли кожен повинен піклуватися сам про себе. Ми маємо захищати себе. Ми не можемо надто розраховувати на допомогу інших, бо в кожній країні дедалі активніше зростає популізм і націоналізм.

 

Ми бачимо, що все більше країн цікавляться тільки тим, що відбувається всередині них. Тому і Україні, і Японії необхідно зміцнювати свою національну оборону, але водночас продовжувати співпрацю, щоб урятувати порядок, заснований на праві. На безпековому рівні ми також маємо простір для партнерства, наприклад, могли б обмінюватися розвідувальними даними. А ще ми повинні посилити обмін людьми, зокрема експертами та посадовцями. У нас може бути більше спільних інтересів. Тоді політичні лідери та суспільна думка стануть більше прихильними до поглиб­лення нашої співпраці в безпековому секторі.

 

Чи бачите ви якісь ознаки популізму та націоналізму в Японії?


— Наразі немає якихось радикальних змін. Кажуть, що Японія є єдиним винятком серед провідних ліберальних демократій з цього глобального тренду. На це може бути кілька причин. У країнах, де відбулися структурні реформи та лібералізація ринку, ми простежуємо поглиблення різниці між багатими та бідними. В Японії не було настільки радикальних реформ та змін ринку, тому й значної різниці між різними прошарками населення в нас немає. Зазвичай популізм приваблює тих, хто був покинутий, хто лишився на задвірках. Ця проблема обмежена в Японії. А показник безробіття сьогодні екстремально низький.

 

У контексті зміцнення національної оборони: які зараз панують погляди на зміну японської конституції в частині створення власної армії?


— Імовірно, що прем’єр-міністр Абе намагається створити міст між тими, хто підтримує ці зміни, та тими, хто проти. Усвідомлюючи, що зміни в конституції на часі, він також сповна розуміє й необхідність дотримуватися національної ідентичності Японії як миролюбної країни. Тому я не бачу значних відмінностей від попередньої позиції, що ми досі маємо багато завдань у сфері національної безпеки. Однак нині лишатися просто пацифістами надзвичайно складно. Ми оточені ядерними державами, як-от Китай, Росія та Північна Корея, інколи вони навіть погрожують Японії.

 

Читайте також: У Японії виявили український фільм 1930 року, який вважали втраченим

 

Ми є свідками останніх місяців ери Хейсей у Японії, яка також мала назву «мирне правління». Чи можемо очікувати через це якісь зміни в японській політиці?


— Упродовж ери Хейсей ми не воювали вперше за останні 150 років. Тому Хейсей означає «мир». Скоро має прийти новий імператор. На сьогодні назва нової ери поки що невідома, однак я впевнений, що новий імператор буде найбільш відкритий для міжнародної співпраці. Він навчався в Оксфордському університеті, імперат­риця — в Оксфорді та Гарварді. Вони вільно спілкуються англійською, мають чимало друзів на Заході. У цьому сенсі нова ера, на мій погляд, має стати символом інтернаціоналізації Японії. Наша країна не може існувати без друзів та міжнародного співробітництва. Це буде більш значущим у новій ері. 

 

---------------

Юічі Хосоя вивчав міжнародну політику в університеті Ріккіо (бакалавр), Бірмінгемі (магістр). Ступінь доктора отримав в Університеті Кейо. У 2008–2009 роках був науковим співробітником у Принстонському університеті за програмою Фулбрайта. У 2009–2010‑му — професор у Паризькому університеті політичних наук. 2013 року був членом групи радників прем’єр-міністра з питань національної безпеки та оборонних спроможностей, а в 2013–2014 роках — у групі з питань реформування правових основ безпеки. Із 2014-го по 2016-й — член консультативної ради при Раді
національної безпеки Японії. Нині професор міжнародної політики в Університеті Кейо. Також є старшим дослідником при Інституті миру Накасоне Ясухіро, старшим науковим співробітником у Токійському фонді досліджень політики та ад’юнктом при Японському інституті міжнародних відносин.